"У нас немає свого обличчя. Ми постійно намагалися когось імітувати. Аргентину, Бразилію, Німеччину, Іспанію. Замість того, щоб знайти свій стиль", — скаржився якось знаменитий чилійський футболіст Еліас Фіґероа. І ось на чемпіонат світу у Південній Африці їде збірна Чилі з чітко визначеним та окресленим стилем гри.

Пластичну операцію чилійській збірній зробив тренер, філософія якого добре відома вже не один рік. Після двох провальних відбірних циклів чилійцям потрібні були визначеність і розуміння того, як само гратиме команда. Марсело Б’єльса забезпечив усе це, і сьогодні чилійці готові носити його на руках. 

Зрозуміло, що інший результат спричинив би зовсім інше ставлення до аргентинського тренера, але, схоже, що саме у Чилі успіх Б’єльси був неминучим. Англійський журналіст Тім Вікері слушно зазначив, що не типова для Південної Америки стилева невизначеність чилійців сприяла тому, що ідеї Б’єльси сприймали без упередженості, без спротиву, який завжди супроводжує революції, без лементу про зраду традицій.

Важко назвати конкретний матч, після якого стало остаточно зрозуміло, що збірна Чилі увібрала у себе абсолютно усе б’єльсівське. Так, була історична домашня перемога над Аргентиною. Але той матч зараз можна назвати зламним насамперед з точки зору психології. Адже до нього чилійці чергували хороші поєдинки з посередніми і не виключено, що поразка від аргентинців безповоротно збила б їх з кроку. Тому так потрібне було чилійцям те шалене натхнення, що охопило їх у грі з командою Басіле.

Кожним рухом чилійці немов переконували себе самих, що вони дозрівають не просто до поодиноких успіхів у матчах з одвічними лідерами континентального футболу, а й до чогось більшого та важливішого, до вміння вести свою гру з першої до останньої хвилини, і вірити у ефективність цієї гри, навіть якщо щось не виходить. ("Гру великої команди ніколи не визначають дії суперника", — переконаний Б’єльса).

Те, що процес ще триває, показали деякі наступні матчі. Уругваю чилійці цілком могли програти вдома, у Перу виграли завдяки нехай і яскравим, але спорадичним спалахам. Гру ще потрібно було шліфувати. Сил чіплятися та не втрачати очки додавала щойно здобута віра у правильність цієї гри.

Стрижень  гри, за Б’єльсою, — постійний рух. "Я завжди кажу хлопцям, що футбол для нас це рух, зміна позицій, що завжди потрібно бігати. Для кожного гравця у будь-якій ситуації я знайду причину для того, щоб він рухався". І чилійці рухаються. Пресингують суперника на його половині поля або максимально швидко намагаються вийти із захисту після перехоплення м’яча. Центрфорвард ніколи не обмежує свої дії прямокутником штрафного майданчика. Дуже часто він опиняється у цій продуманій зміні позицій біля центральної лінії, аби розігнати атаку вчасним пасом на фланг. А карусель, яку чилійці здатні закрутити на флангах, заворожує.

Чи не всі маневри Б’єльса прагне відпрацювати до автоматизму, і це теж було надзвичайно корисним саме для чилійської збірної,. Але це особливий, б’єльсівський автоматизм. "Футболіст, як і будь-яка людина, котра займається чимось на високому рівні, може переживати те, що називається страх сцени. Як це нейтралізувати? Механізацією маневрів, постійним повторенням рухів на тренуваннях? Я ненавиджу механізацію, бо вона знищує відповідальність. Мені потрібні не механізовані, а дисципліновані команди, що вміють у будь-який момент переключитися з оборони на атаку і навпаки".

Завдяки такому методу роботи Б’єльса справді є тренером збірної. Марсело ніколи не скиглить, що у нього мало часу для справжньої роботи з командою. Він не відбирає найкращих на певний момент. Навіть якщо у футболіста немає належної практики у клубі, Б’єльсу це не лякає. Він визначився з тим, хто саме може бути йому корисним, і впевнений, що гравець, якому у системі відведено важливе місце, виконає все як слід. Результат? Матіас Фернандес, якому не завжди знаходили місце у стартовому складі Вільярреал та Спортинг, у збірній щоразу грає чудово.

Для такого швидкоплинного турніру, як чемпіонат світу, потрібні сталеві нерви. Упродовж відбірного циклу чилійці іноді втрачали контроль над грою через власні помилки, і команді нелегко було повернути все на місце. У домашньому матчі з Бразилією вбили ентузіазм перший пропущений м’яч та вилучення Хорхе Вальдівьї. Удома з Венесуелою, коли у суперника не було жодного шансу, один, а потім інший неточний пас на своїй половині поля, і чилійці вже поступаються в рахунку.

Якщо ж помилок такого штибу вдається уникати, як це було зокрема у виїзному матчі з Парагваєм, органічна, швидка, інтенсивна, продумана гра чилійців залишає надзвичайно приємні враження. Може, якраз саме цей матч і є найкращим зразком того, наскільки навчилися грати у футбол Марсело Б’єльси чилійці.

Те, що після перемоги у Асунсьйоні збірна Чилі взяла лише одне очко у двох матчах, теж, як це не парадоксально, пояснює філософія Б’єльси. "Успіх деформує сприйняття, розслабляє та дурить, робить нас гіршими, допомагає нам надмірно собою захоплюватися", — стверджує Марсело.

Коли це читаєш, то навіть згадані провали під час матчів сприймаєш зовсім інакше. Ніби Б’єльсі потрібні невдачі, потрібні біль та розчарування, аби не втрачати пильності, аби знаходити мотивацію для того, щоб рухатися далі. Рухатися. Завжди рухатися. Як це робить сам Марсело Б’єльса, коли з відлученим виразом обличчя міряє кроками технічну зону у гонитві за ідеалом, який він боїться зустріти.

Тактична схема - 3-3-1-3.
Незмінна схема Марсело Б’єльси, яку він використовував у всіх відбірних матчах.

Гнучкіше Марсело ставиться до вибору виконавців на кожну позицію. Деякі футболісти встигли пограти на кількох позиціях, як у захисті, так і в середній лінії, і це дозволятиме Б’єльсі безболісно переставляти гравців під час матчів.

Склад

Воротар — Клаудіо Браво. Травмувався 27 березня, але у Чилі сподіваються, що саме він захищатиме ворота збірної на чемпіонаті світу. Якщо ні, то заслуговує на шанс Мігель Пінто, котрий вийшов до півфіналу Кубка Лібертадорес з Універсидад де Чилі.

У відбірному циклі зрештою викристалізувався такий варіант трійки захисту (з правого флангу на лівий): Гарі Медель – Вальдо Понсе – Гонсало Хара. У домашніх матчах з Бразилією та Парагваєм найяскравіше було помітно найбільшу проблему захисту чилійців — стандарти суперників та довгі передачі з глибини поля.

На позиції опорного хавбека найчастіше виходив Карлос Кармона і навряд чи щось поміняється на ЧС. Хоча Кармона може зіграти і на правому фланзі, а у центрі тоді з’явиться Марко Естрада. Кармона ніколи не дозволяє собі зайвого і вміло збалансовує гру команди.

На лівому фланзі середньої лінії заброньовано місце для Жана Босежура.

На правому (на цю позицію у відборі виходило чи не найбільше гравців) може зіграти Родріго Мільяр.  Хоча не варто виключати появи у стартовому складі Маурісіо Ісли. Для гіператакувальної гри варіанти для правого флангу: Вальдівья та Орельяна.

Енґанче — Маті Фернандес. Безальтернативно. У резерві є Хорхе Вальдівья.

Центрфорвард — Умберто Суасо. Великий голеадор, здатний переправити м’яч у сітку кількомастами способами. Б’є з обох ніг, з будь-якої дистанції.

Правий форвард —  Алексіс Санчес. Швидкість, каскад фінтів, фантазія. Усе, що треба для того, щоб у захисника запаморочилося у голові. Підмінити його може Фабіан Орельяна. Якщо ж вони на полі разом, то Санчес перебирається на лівий фланг.

Лівий форвард — Марк Гонсалес. Травми впливають на головну його зброю — швидкість, але якщо він набере оптимальної форми, то обрізати крила чилійської атаки буде нелегко. Коли Гонсалес лікується, на його місце виходить Босежур, а у півзахисті на лівому фланзі грає Роберто Сереседа (або Артуро Відаль).

Дмитро Джулай, спеціально для Football.ua