Football.ua із розповідає про перші кроки та перші здобутки легендарного італійського півзахисника Джанні Рівери — футболіста, що підкорив вулиці, Сан Сіро і світ.
Частина І. Становлення
Робити перші кроки завжди важко, але завжди знайдуться і ті, що подадуть руку і стануть провідниками через безліч життєвих перепон. Маленький Рівера познайомився із футболом у трирічному віці, і гра умить заполонила його чуйне маленьке серце. Та коли Джанні поділився захопленням із рідними, ті сприйняли це як виклик і осторогу. Чому проста та небагата алессандрійська сім'я так вчинила?
Батько, що під час Другої світової війни не скорився режиму Беніто Муссоліні, допомагаючи потайки вести широку пропагандистську кампанію, спрямовану проти політики дуче, був глибоко шанованою людиною в Алессандрії та, звісно, прагнув дати своєму чаду, в першу чергу, блискучу освіту. У власній уяві Рівера-старший, що, попри героїчне і сповнене ризику минуле, працював на залізничному полотні неподалік від міста, бачив сина у якості бухгалтера, але аж ніяк не професійного гравця, тому, власне кажучи, і взявся ще змалку завалювати Джанні усілякими книжками, намагаючись відвернути чи бодай приспати прискіпливу увагу та любов сина до футболу. На перших порах таку позицію Терезіо підтримувала і мати -Едера, що віддавала перевагу стабільній зарплатні та кар’єрному росту, до кінця не розуміючи, як же з допомогою гри можна вибитися у люди.
Джанні і справді захопився читанням, але ще дужче – улюбленою грою: тепер йому доводилося ховатися від батьківських очей, щоби ще настирливіше та завзятіше відточувати фінти та дриблінг. Він вправлявся із м’ячем, як тільки випадала зручна нагода, а його друзі неодноразово відзначали, що у діях майбутнього володаря Золотого м’яча відчувалася незбагненна для дитини самовіддача та маніакальна прив’язаність до найпопулярнішої гри у світі.
Тож, зважаючи на вищесказані слова, зрозуміло, що Джанні був найкращим у дворі, закутках вулиць чи фермерському полі, яке імітувало справжнє – хлопчина грав будь-де і будь з ким, адже, насамперед, його притягував сам процес. Побиті, поцяцьковані синцями коліна і щасливі, хоч і змучені від футбольних баталій оченята зрадливо виказували Терезіо і Едері, де ж себе насправді шукає їхній син. Люблячі батьки, бачачи непідробні емоції, але все ще скрушно хитаючи головами, здалися – ну що ж тут поробиш?
Остаточно, здавалося б, закоренілі думку і принципи щодо футболу Терезіо змінив, коли побачив на свої очі, як грає його маленький Джанні – граційність і витонченість, ювелірний пас і спортивна напористість неозброєним оком виокремлювали Ріверу з-поміж усього гурту. Як виявиться, ці чесноти пройдуть із ним через усе футбольне життя – починаючи від вимощених вулиць і закінчуючи гулом переповненого стадіону в Мілані.
Але першим тренером для Джанні став далеко не батько, а місцевий алессандрійський священик дон Елікіо, що, спостерігаючи за ростом хлопчини, гаряче потурав у всьому, що стосувалося його забаганки. Падре дозволяв Рівері, як і решті дітей віруючих тренуватися на церковному пустирі, а згодом за гроші пастви прикупив відповідний реманент і облаштував щось на кшталт майданчика – тепер Джанні "чеканив" не клубок ганчірок, а справжній м’яч, який влітав не в уявні ворота чи розставлені віхи і цеглини.
Та от що робити і куди йти далі? В Алессандрії базувався однойменний клуб і дванадцятирічний Рівера попрямував саме туди, не забувши перед переглядом порадитися із духовним наставником і небайдужим йому Елікіо, якому, як він гадав, повинен усім завдячувати. І чи то благословення подіяло, чи то Джанні такий вже хвацький був, але оглядини пройшли якнайкраще – тренери залишилися приголомшеними, зауваживши, що підліток володіє необхідним базисом знань і вправ. Спеціалістів бентежила лише тендітність новачка, що не витримував тиску більш довгов’язих і міцніших статурою конкурентів, що тільки й норовили боляче штовхнути прудкого Ріверу. Тим не менш, вердикт був однозначним і втішним – Джанні отримав схвалення і таким чином став на стежину великого футболу.
Час минав, а юний півзахисник прогресував семимильними кроками – кожний забитий за молодіжку гол наближував до основного складу, кожний миттєвий прохід повз трьох-чотирьох захисників зайвий раз переконував, що в нетрях Ведмедів зростає юна зірочка. Джанні, не соромлячись, з усієї сили гамселив у двері провінційного клубу і ті, зрештою, йому відчинилися – керівник юніорів Джузеппе Корнара замовить слівце за свого підопічного, і дана рекомендація дійде до вух головного тренера Франко Педроні. Все було практично вирішено – наступне питання полягало у тому, чи дасть зелене світло найвища інстанція італійського футболу.
Федерація схвалила заявку Рівери на кінцівку чемпіонату 1958/59, і вже 2 червня Джанні дебютує у передостанньому, тридцять третьому турі Серії А проти Інтернаціонале. Сам матч хоч і підсумується бойовою нічиєю 1:1, але хлопець так яскраво ввійде у гру, що його поява не омине пильних журналістських поглядів. Оглядач провідного видання La Gazzetta dello Sport Джанні Моттана, чия думка та характеристика безперечно мали велику вагу на просторах тамтешніх мас-медіа, влучно порівняє тезку із художником, наголосивши, що "гра у виконанні Рівери є не сукупністю бездумних торкань м’яча, а діями, схожими на мазки митця, що творить шедевр". І допише: "Коли Рівера біжить, здається, що він витончено летить по повітрю. Це – Золотий хлопчик".
Коротенька замітка викликала непідкупний інтерес як з боку решти колег, працюючих на журналістській ниві, так і клубів – що, між іншим, було логічно та дуже доречно. Ви запитаєте, мовляв, у чому ж справа і що такого у шістнадцятирічному обдарованому, але "зеленому" підліткові? Відповідь проста – роком раніше Італія гучно осоромилася, оскільки не зуміла кваліфікуватися на шведський мундіаль, попередньо не вибравшись із відносно легенької групи, де Адзуррі протистояли скромна Північна Ірландія та Португалія. Для держави, що позиціонує себе суто футбольною країною, Італія отримала смачний і розмашистий ляпас, тож опісля взялася одразу ж шукати молоде і якісне підсилення, так би мовити, надію усієї нації.
Тому не дивуйтеся, що десь через два тижні на Ріверу із пропозицією вийшов Ювентус, що встиг оцінити можливості хлопчини ще на юнацькому турнірі, що проходив у Турині. Але Стара Сеньйора, вочевидь, не мала наміру сильно розщедрюватися і запропонувала Педроні дві з половиною тисячі фунтів стерлінгів, мотивуючи жалюгідну суму непереконливою формою потенційного новобранця. Франко настільки ошелешили дані аргументи, що про подальші перемовини він не хотів і чути.
"Коли ми отримали пропозицію Ювентуса, я не міг стримати свого гніву. Я ж Джанні оцінював набагато вище", – погрожуючи кулаком, вигукуватиме імпульсивний тренер.
Недовго думаючи, Педроні зв’язався із чоловіком сестри своєї дружини, що працював у структурі Мілана і попрохав родича, щоби той розповів про вихованця спортивному директору россо-нері Джузеппе Віані. Віані, що зробив собі ім’я завдяки плідній співпраці із молоддю, а також відповідав за формування основи червоно-чорних, теж зацікавився, але не поспішав із висновками і запросив Джанні для початку на перегляд, про який завбачливо домовився і попіклувався Корнара, що, колись, будучи футболістом, чотири роки захищав кольори Мілана.
В вересні Рівера вперше приміряв футболку Дияволів, у якій відбігав кілька контрольних матчів, і яких було достатньо для того, щоби наповал вразити Віані. Подейкують, що перед тим, як Джузеппе мав повідомити Джанні його результати, із Віані особисто розмовляли великий Нільс Лідхольм та Хуан Альберто Скьяффіно, благаючи залишити хлопця у команді. "Не відпускайте цього хлопчика!", – добродушно підморгне легендарний швед.
Та Віані розумів це і без клопотання Лідхольма.
"Більше нікому про нього не кажіть, я обов'язково порекомендую його клубу. Він стане великим футболістом", – телеграфуватиме Корнарі директор. І мигцем кинеться вперто оббивати поріг кабінету президента Андреа Ріццолі, випрошуючи гроші на оформлення трансферу. Ріццолі чув про Джанні, але його гризли сумніви: по-перше, ціна, яка кусалася і, по друге, комплекція Рівери.
"Я витратив величезні гроші на хлопчиська, ім'я якого я не знав",– пригадуватиме Андреа ті миті, як Джанні підписував попередню угоду із його дітищем. А виплата – на секундочку – дійсно, була непристойно завеликою та захоплювала дух – Алессандрія вмить розбагатіла на 200 тисяч доларів. Ріццолі ще дякуватиме Богу, що погодився на безсумнівно авантюрну, але в реальності вигідну угоду, а боси Ювентуса кусатимуть лікті, пригадуючи жадібність і скупість стосовно Рівери.
Незважаючи на те, що клуби вдарили по руках, було вирішено, що Джанні приєднається до Мілану по завершенні розіграшу 1959/60 і увесь сезон продовжуватиме набиратися досвіду у стані Сірих. Сам Рівера зберігав виваженість і спокій – він не витав у хмарах, аніскільки не знизив вимог і навпаки працював із подвійною мотивацією. Педроні повністю покладався на Золотого хлопчика та відносився до нього із нотками батьківської теплоти, а Рівера відчував моральний обов’язок та борг перед тренером і викладався впродовж усього відведеного йому часу.
Старання Рівери вилилися у шість результативних ударів, але амбіції молодика йшли врозріз із колективними – Алессандрія до середини сезону балансувала між прірвою та порятунком, та, на жаль, на фінішній прямій звалилася у тартарари і покинула елітний дивізіон. Рівера покинув потопаючий корабель із сумом та високо піднятою головою. Додам, що доля його рідного клубу склалася плачевно – пониження у класі сильно вдарило по Ведмедях; команда більше не побачить вогнів Серії А і у 2003 році буде визнаною банкрутом.
Влітку 1960 року Джанні повноцінно переїде до Мілану і дуже швидко адаптується – йому у цьому посприяють вищезгаданий Лідхольм та Жозе Алтафіні; Маццола так взагалі стане найліпшим товаришем Рівери як на полі, так і за його межами, а їхня зв’язка не раз дошкулятиме оборонним редутам опонента. А от Нільс на зорі професійної кар’єри навчив Джанні краще орієнтуватися у просторі і віддавати разючі паси із глибини – він навчав та захищав Хлопчика і тоді, коли увійшов до тренерського штабу Нерео Рокко. Але про все по-порядку.
У 1961 році менеджер Паоло Тодоскіні після здобутого срібла у чемпіонаті, на диво, полишить тренерський місток і вакантне крісло займе не хто інший як Рокко. Тоді він ще не був тим Нерео, яким його запам’ятає і змальовуватиме спортивна хроніка – величним, геніальним та хитрим – але ще з часів Трієстіни він проштовхував свої філософію та бачення, обрамлені терміном "катеначчо".
Так, Рокко був хитрим, тактовним та тонким психологом, прислухався до думки кожного гравця, вислуховував його та дискутував, наближуючи на допустиму відстань, але в більшості випадків чинив так, як йому веліли серце та професіоналізм. Ель Парон по праву вважається одним із основоположників катеначчо, тож коли він опинився у Мілані, то аж ніяк не збирався відмовлятися від тактики, над якою мудрував роками.
Кардинальні зміни у підході та трактуванні футболу потребували жертв – так часто буває, коли приходять нові люди (у нашому випадку, тренери) і ставлять нові, незнані досі вимоги, які хтось сприймає, хтось із ними мириться, а хтось їм не кориться і вимушено йде. Так от Джанні ледь не приміряв шкуру жертви – спочатку Рокко не горів бажанням ставити на молодь, потім у Рівері йому не сподобалося те, що півзахисник аж занадто акцентований на атаку та не відпрацьовує як слід у захисті.
Мілан нагадував маятник і Джанні не встигав перебудовуватися – як наслідок, терпіння Нерео луснуло, і він відправив футболіста у запас. Та і якщо бути відвертим, то Патрон ставився до Джанні вельми скептично – проти футболіста Рокко налаштовував корифей спортивної аналітики Джанні Брера, який у деякій мірі мав вплив на керманича міланського гранду.
Хто такий Брера? Саме цей журналіст назвав те, що практикував Нерео – "катеначчо", а з його подачі близько півсотні спортсменів були охрещені всілякими прізвиськами. "Вихрестив" Брера і Ріверу, приліпивши тому глузливе L`abatino – "Монах", натякаючи на недостатню сміливість хлопця. Часто-густо Джанні вступав з приводу L`abatino у полеміку із Нерео, яка, як правило, плавно переходила у перепалку – такі моменти Брера лагідно називав "Сталінградом". Та і загалом Брера величав себе "фундаменталістом захисного футболу", що граничило із часткою правдивості і, як мінімум, хвалькуватості, якщо не сказати, зарозумілої тупості. Тому Рокко в глибині душі чітко розставляв приорітети, розуміючи, що аналітик чи критик і тренер – абсолютно різні іпостасі.
Нерео таки переглянув відношення до Рівери і став активніше залучати його до гри, але, само собою, від продиктованих догм не відмовлявся. Коли ж Мілан в 1962 році тріумфував на внутрішній арені, то критикувати Рокко вже було якось і недоцільно, адже, як свідчить поговірка, переможців не судять. Нехтуючи яскравістю та видовищністю, прагматичний Рокко за якийсь рік з ходу приніс скудетто і, в принципі, виконав поставлені завдання. Що тут ще сказати?
Джанні мовчки довелося пристосовуватися – він забив 10 голів, став другим бомбардиром у команді та регулярно адресуючи круглого на Маццолу, вивів партнера у лідери голеадорского списку. У тому то і був талант – він, Рівера, удосконалюючи себе, автоматично удосконалював і та доповнював партнера.
Такий вклад Рівери було складно не помітити – 13 травня Хлопчика вперше викликали під знамена збірної на матч із бельгійцями, а вже через якихось два тижні Джанні пристосовувався до чилійського клімату, готуючись до Чемпіонату світу. Мундіалю, м’яко кажучи, провального – Скуадра Адзурра потрапила у квартет із господарями турніру, ФРН та Швейцарією, груповий бар’єр так і не подужала, зате запам’яталася інцидентом із чилійцями, приправленим упередженим суддівством англійського арбітра Кенні Астона. Так що футболу було малувато, та і Рівері викроїли небагато часу – Джанні випробував себе у грі із німцями (0:0).
Наступний рік видався не таким втішним у Серії А і для Мілану – на авансцену видерся сусідський Інтернаціонале, очолюваний Еленіо Еррерою, ще одним тактиком і палким ідеологом катеначчо. А от на міжнародному поприщі Россонері "вистрелили" і феєрично, на одному подиху прорвалися до фіналу Кубка європейських чемпіонів, на шляху до якого були принижені люксембурзький Уніон, Іпсвіч Таун, Галатасарай і шотландський Данді. Рівера за всю єврокубкову кампанію відзначився раз (під гарячу руку якраз натрапили люксембуржці), але це ніякою мірою не відміняло і не применшувало значимості футболіста – чого варті два разючих паси на Алтафіні, що трансформувалися у два голи португальській Бенфіці. 2:1 – тандем Рівера-Маццола парирували намагання Ейсебіо і гарантували перемогу у фіналі КЕЧ. Чи це може спрацювало прокляття Белли Гуттманна, скажете ви?
На Джанні, як на одного із творців історії, блискавично звалилася нечувана ступінь слави – футболіста по достоїнству оцінили як рядові уболівальники, так і експерти. Daily Mirror вийде із заголовком «Футбольний світ біля ніг Рівери», про Джанні говоритимуть як про цілком зрілого виконавця із цілком сформованими світоглядом та мисленням. А йому-то – двадцять! Двадцятирічному плеймейкеру-вінгеру-фальшивій дев’ятці пророкуватимуть Золотий м’яч, і як пізніше з’ясується, Рівера у грудні того ж 1963 року таки тягатиметься за нагороду із не менш неймовірним Левом Яшиним.
На той момент поряд вже не буде Нерео Рокко, що, хоч і тимчасово, але змінить міланську прописку на туринську, з клубу піде і Андреа Ріццолі, що тріумфом на теренах КЕЧ, ніби красивим і красномовним жестом підсумує дев’ятирічне перебування на посту президента клубу. А для Джанні все лише починалося – на обрії майорітимуть великі розчарування і великі звитяги…
Далi буде…
