Здається, що Джанлуїджі Буффон цілу вічність у Ювентусі – невтомний, сильний та випромінює спокій, ним захоплюються і боготворять. Ці ж емоції вирували у серцях тіффозі б’янконері і вісімдесят років тому, коли у воротах стояв Джанп’єро Комбі.

Як так сталося, що син підприємців-винокурів, власників цілого заводу став голкіпером, а не бізнесменом? Навіщо хлопцеві із багатої, інтелігентної сім‘ї футбол? Сам Комбі казав, що на поле його тягнула незрозуміла йому сила – що в дитинстві, що в юності, а про бізнес він не хотів і слухати.

Цікаво, що Комбі міг стати гравцем сусіднього і ненависного прихильникам Старої синьйори клубу Торіно – юнак навіть потрапив на перегляд, де непогано себе зарекомендував, але зіткнувся із проблемами при підписанні контракту, оскільки керівництво зненацька змінило думку і відмовило, мотивуючи це тим, що «у нього немає даних, щоб стати футболістом». Розчарований Джанп’єро не міг змиритися із прикрим для нього вердиктом і звернувся до адміністрації Ювентуса, навколішки благаючи про оглядини – хлопець підкорив ентузіазмом, заявивши, що готовий грати на будь-якій позиції. Зауважу, що це не безпідставно – перед тим, як перекваліфікуватися в голкіпера, Комбі пробувався лівим захисником, але, кінець кінцем, визнав, що у «рамці» йому куди комфортніше.

Інша версія стверджує, що просуванню Джанп’єро безпосередньо посприяло сімейство Аньєллі – так, Едоардо Аньєллі мав теплі зв’язки із родиною Комбі, що володіла, як вище сказано, винокурним заводом. А от приводом до близького знайомства Едоардо та Джанп’єро стало придбання автомобіля, ясна річ, марки Fiat.

Так чи інакше, але в підсумку хлопець опинився у структурі клубу у 1918-му, якому, в цілому, віддав шістнадцять років свого життя. Чи була це протекція власників Юве, чи настільки сам Джанп’єро підкорив харизмою – питання спірне і досі нез’ясоване. Втім, та чи має це якийсь сенс, якщо тепер Комбі – легенда, якою пишаються і пам’ятають у Турині?

Власні недоліки – на перших порах не надто переконливу гру на виходах – Комбі нівелював інтенсивними тренуваннями та самовіддачею. Здавалося, що цей мускулистий та міцно збитий голкіпер втратив інстинкт самозбереження – так Комбі, не шкодуючи ніяких зусиль, пристрасно та завзято кидався на перехоплення м’яча, за що нерідко отримував від нападників опонента серйозні травми. Хіба не красномовні три тріснуті ребра у протистоянні із Моденою чи переламаний куприк у матчі із Кремонезе? Джанп’єро і оком не змигнув – спершись на штангу, він ось так простояв весь поєдинок і вступав у гру, коли того лише вимагав епізод. А скільки разів він ламав пальці! Не перерахувати!

Чому, навіщо і для чого? Для нас, сучасних любителів футболу, це виглядає, як мінімум, дивно, особливо тримаючи в умі нещодавній скандал в Валенсії. Все просто – як пояснював сам Комбі, його підсвідомий страх втратити місце в основі та бути вижбурнутим на вулицю перевищував будь-які інші негаразди та час від часу вимагав жертв. Ні, Джанп’єро не був якимсь камікадзе чи цінителем садомазохізму – до справи підходив виважено та холоднокровно, але з розумінням того, що саме він – остання перепона на шляху м’яча та ні в якому випадку не має права підводити команду. Постійна практика перетворила безстрашного та безкомпромісного хлопця на непробивну стіну – Комбі в прямому сенсі лягав кістьми на полі, аби тільки м’яч не виявився у сітці. Адже доля голкіпера доволі таки гірка – погодьтеся, у пам'ять куди краще врізаються приголомшливі голи форвардів, ніж сейви, та і через пропущені голи можна вмить перевтілитися із улюбленця публіки та кумира у футболіста із клеймом невдахи. 

А таке могло статися із нашим героєм ще на зорі виступів за Зебр. Хоча, чому «на зорі»? У першому ж матчі Комбі ледь не поставив хрест не те що на місцезнаходженні у стані одного із провідних клубів італійської першості, а і на кар’єрі загалом. Ласкаво просимо у великий спорт – сім м’ячів довелося виймати Джанп’єро із сітки у дебютній грі із Про Верчеллі! Повірте, 5-е березня 1922 року назавжди вріжеться у пам'ять Комбі і стане уроком на десятиліття. Хлопець і сам гадки не мав, що все так жахливо пройде – ще недавно він спокійно працював із молодіжкою, аж тут прийшла звістка, що головний воротар Еміліо Барукко захворів і він, Комбі має з’явитися у поєдинку із Верчеллі. Та після дня «х», якого Джанп’єро із трепетом чекав більше чотирьох років, піднесене почуття змінилося на ряд запитань – «чому?», «як?» і «за що?». Сім голів за один матч – визнайте, реклама, що явно не йде на користь. Ось уже й пригадався минулий провал із Торіно, мовляв, Бики ще тоді щось знали та вказували на недостатній атлетизм хлопця. Та хто його сюди привів? А ріст в 174 сантиметри – це нормально?

Зламатися від критики та ще і в молодому віці можна запросто, але Комбі вирішив зробити ґрунтовну роботу над помилками – окрім загальних тренувань, викладався додатково, ні на мить не розлучаючись із м’ячем. Невдовзі він розвинув бажані пластичність, реакцію та швидкість, через що тіффозі прозвали його Гумовою людиною, або ж Fusetta (із п‘ємонтського діалекту перекладається як «феєрверк»). Також Комбі подбав і про захист – голкіпер, аби запобігти подальших фіаско, годинами  займався із оборонцями Умберто Калігарісом та Вірджиніо Розеттою. Незабаром їхнє тріо стало основоположним стержнем Ювентуса та лягло на сторінки історії як «Trio della Legenda» – Комбі-Калігаріс-Розетта впевнено та надійно цементували оборонні редути Б‘янконері, частково знявши навантаженість із середньої ланки та розкривши нові можливості для нападу. У сезоні 1925/26 Комбі, не без підтримки вищезгаданих Розетти та Калігаріса, видав фантастичну «суху» серію, що нараховувала 934 хвилини, яка, по факту, і забезпечила Ювентусу друге скудетто в розіграші Пріма Дивізіоне. Донедавна Джанп’єро вважався одноосібним рекордсменом за цим показником за всю історію італійського футболу, але його перевершив не хто інший, як Джанлуїджі Буффон.

Варто наголосити, що досягнення Комбі не має ніякого відношення до Серії А і не кидає тіні на умовних Дзоффа чи Себастьяна Россі – звиклий для нас формат чемпіонату стартував у сезоні 1929/30.

Тож ні для кого не стало несподіванкою те, що у 1928 році Комбі викликали під знамена національної збірної та внесли до списку учасників амстердамської літньої Олімпіади. Взагалі Скуадра Адзурра у Джанп’єро спочатку провокувала неприємні асоціації – його перша поява у футболці Триколірних ознаменувалася феєричною… невдачею. 6 квітня 1924-го Комбі прибув у Будапешт на товариську гру із Угорщиною, але звідти повертався приниженим та під цькування преси – «доброзичливі» мадяри відвантажили італійцям сім м’ячів! Сім! Розлючений Комбі зопалу натякнув, що збирається полишати футбол, та і якщо розставити пріоритети, то заява мала логічне підґрунтя – футболіст потайки розмірковував про переїзд до США, де хотів торгувати вермутом. Відро холодної води на Джанп’єро вилили Ювентус та Аньєллі, переконавши Комбі не робити поспішних висновків. І як там каже популярна приказка – «все що не робиться, робиться на краще»? Ну от якби Комбі настояв на своєму, то чи стався хоча б такий унікальний рекорд, описаний вище?

Та все ж таки до Нідерландів Джанп’єро прибув у якості «другого номера» – у старті виблискував представник Дженоа Джованні Де Пра. Вітторіо Поццо, не приховуючи симпатії до Комбі, дав знати, що шанс отримають усі, а Джанп’єро і Де Пра будуть чергуватися між собою. Але вже після 1/8-ї Поццо відмовився від ідеї – Джованні, тричі пропустивши від французів (слава Богу, італійці забили чотири), автоматично підірвав авторитет і розчистив дорогу для Комбі.

У чвертьфіналі Джанп’єро екзаменували іспанці – кіпер відстояв без мандражу, але матч підсумувався бойовою нічиєю 1:1  (у додатковій зустрічі Фурія Роха капітулювала 7:1), а у півфіналі Італія, на жаль, поступилася 2:3 уругвайцям, майбутнім переможцям ОІ. Та без медалі Комбі додому не поїхав – у дуелі за бронзу Скуадра Адзурра познущалася над Єгиптом 11:3. З того часу  Fusetta закріпився у головній обоймі Поццо і, якщо порахувати, провів 47 матчів під зелено-біло-червоним стягом.

В Ювентусі теж все налагодилося – Джанп’єро, набравшись досвіду, ставши зрілим та мудрим голкіпером, долучився до так званої "Золотої п’ятирічки": чотири роки поспіль (сезони 1930/31, 1931/32, 1932/34 та 1933/34) туринці лідирували у Серії А.

Ще одним показовим свідченням працелюбності Гумової людини та бажання проявити себе став випадок напередодні старту домашнього чемпіонату світу 1934 року. Хоча Комбі раніше і позбувся конкуренції у вигляді Де Пра, але у нього вималювався новий претендент – перспективний  двадцятичотирьохрічний страж Інтернаціонале Карло Черезолі. Зважаючи на те, що П’єро мучила травма спини, то позиції Черезолі міцнішали, але той неочікувано зламав ліву руку і ввів Поццо у вельми скрутне становище – Вітторіо терміново взявся за пошуки голкіпера. Як ви вже зрозуміли, Комбі поспішив на поміч.

"Менш ніж за два тижні йому вдалося набрати ідеальну форму. Він тренувався по десять – дванадцять годин в день. Він рвав жили в процесі підготовки, і це дозволило йому підійти до матчів турніру у винятковій формі. Перемога збірної Італії на чемпіонаті світу 1934 року стала можливою в переважній мірі завдяки його блискучим сейвам", – розповів Поццо.

Важливим аспектом було і те, що поряд із Комбі розташувалися його старі знайомі по Ювентусу Розетта та Калігаріс, якими Джанп’єро керував наче диригент оркестром – їхня взаємодія дала позитивні плоди.        

"Це було непрохідне тріо – Розетта був втіленням техніки та вдумливості, Калігаріс був сама агресія та швидкість. Комбі ж об’єднував в собі сильні якості обох гравців і робив це ідеально", – так охарактеризував Вітторіо безстрашного воротаря та його компаньйонів.  

До речі, щось подібне ми бачимо і в умовах сьогодення – той же Буффон як у збірній, так і Юве досить злагоджено діє пліч-о-пліч із К’єлліні, Бонуччі та Бардзальї. 

Сам чемпіонат тривав всього п'ятнадцять днів – цим можна пояснити відсутність групового етапу та кубкову систему «на виліт».  І якщо в першому раунді Скуадра Адзурра без надмірних зусиль осоромила США 7:1, то далі справи пішли не так райдужно – у чвертьфіналі сітка звела Поццо із Фурією Роха, в складі якої, до слова, перебував тодішній кіпер мадридського Реалу Рікардо Самора. Так склалося, що команди знову не змогли з’ясувати сильнішого ні під час основного, ні додаткового часу, тому бельгійський арбітр Луї Барт, слідуючи регламенту, призначив ще один матч. Без Самори, якого замінив Хуан Ногес, втомлені іспанці «просіли» і нічим не відповіли на єдиний влучний постріл Джузеппе Меацци – тільки так господарі змагання розібралися із міцним піренейським горішком.

Однак даний результат став дзвіночком персонально для Беніто Муссоліні. Диктатор, будучи, в принципі, небайдужою людиною до футболу, усвідомлював важливість проведення такого грандіозного дійства як чемпіонат світу – дуче зробив усе необхідне легальними і забороненими методами, щоби італійці, зрештою, перемогли у рідних стінах та зайвий раз продемонстрували міць фашистського режиму. Знаючи, що у півфіналі Скуадра мала помірятися силами із збірною Австрії – незламною і легендарною Вундертім Уго Мейзеля та Маттіаса Сінделара – Беніто попередньо запросив до своїх апартаментів, так би мовити, на чашку кави шведського арбітра Івана Еклінда, з яким провів роз’яснювальну роботу. Ось вони, ідеали ФІФА у всій красі!

Треба сказати, що Муссоліні недарма побоювався Вундертім, яка кількома роками раніше виграла Кубок Центральної Європи (предтечу нинішнього кубку Європи) та приїхала на Апенніни ледь чи не в статусі фаворита. Але "правильний" підхід Еклінда та непередбачувані обставини кардинально вплинули на співвідношення сил. За день до матчу в Мілані пройшла злива, перетворивши Сан Сіро в болото – ви уявіть, як було некомфортно легким та технічним австрійцям, які борсалися у багнюці! Проти них налаштувалися трибуни, збірна Італії, суддівський корпус та ще й погода! Це була драма всього життя для Мейзеля і жорстока несправедливість з боку фашистського механізму – Скуадра діяла безсоромно та, без перебільшення, з кулаками накинулася на опонентів. Згодом ввесь світ облетіли кадри того, як італійці буквально жбурлялися австрійцями та на дев’ятнадцятій хвилині мало не силоміць заштовхали приголомшеного Петера Платцера із м’ячем у руках за лінію воріт. Мейзель схопився за голову, але не знав чим зарадити – ображені австрійці намагалися апелювати, та Еклінд мовчки вказав на центр поля. Так, з великої ганьби, про яку й не особливо охоче згадують, будувалася історія збірної Італії. Bravissimo!

Звичайно, це зараз ми знаємо та допускаємо причини такого безглуздого і брудного вчинку – на Еклінда владою чинився моральний тиск (та і схожа практика спостерігалася, приміром, у тій же Іспанії у 1964 році)  – але неприємний присмак від такого дотримання спортивного принципу у футбольних істориків все ще залишається.

І ось – фінал. По той бік барикад, за крок від кубку – чехословаки, місце у воротах яких зайняв Франтішек Планічка, прозваний у народі Празьким котом через грацію і блискучу реакцію.  Фотокореспонденту вдалося упіймати та закарбувати ту мить, як двоє титанів воротарського цеху завмерли у рукостисканні.

Передбачалося, що матч стане особистою дуеллю імені Комбі та Планічки, але бажаного чуда не відбулося – повторно призначений з руки Муссоліні Еклінд впродовж усіх дев’яноста хвилин вперто не помічав відверто грубої манери гри господарів і фактично свистів у один бік. Керманич Чехословаччини Карел Петру, знаючи про прикрий досвід Мейзеля, опирався як міг, ба більше, його підопічні на 71-й хвилині змусили на секунду притихнути п’ятдесят п’ять тисяч присутніх глядачів – це Антонін Пуч скористався помилкою у захисті та перехитрив Комбі, вивівши свою збірну вперед. Неважко здогадатися, що відчував Беніто – ще б пак! – чехословаки повели в рахунку на стадіоні Національної фашистської партії!

Незважаючи на те, що у Скуадри Адзурри залишилося обмаль часу, італійці зуміли оперативно перебудуватися і – вуаля – спочатку становище вирівняв одноклубник Комбі, натуралізований аргентинець Раймундо Орсі, а вже у екстра-таймі Планічку поклав на лопатки  нападник Болоньї Анджело Ск’явіо. Так Джанп‘єро став, хоч і не без допомоги режиму, тріумфатором другого в історії чемпіонату світу та володарем Ніки. Наступного ж дня після закриття мундіалю кіпер повідомив, що припинив виступи на професійному рівні – завершити кар’єру Комбі вирішив красиво та, без сумніву, на мажорній ноті. А чому б і ні?

Побутує думка, що чемпіонат світу-1934 став унікальним в плані голкіперів – критики одностайно називають Самору, Планічку та Комбі найкращими воротарями міжвоєнного періоду. Джанп’єро імпонувало таке величання, адже, попри систему, він дійсно заслуговував найвищих похвал. 

За межами поля його життя було не таким звичним та розміреним – деякий час Комбі був тренером воротарів у Ювентусі, пробував керувати збірною, але протримався там п’ять матчів, та і з бізнесом були свої накладки. Щось виходило, щось не дуже – все як у земних людей, не звиклих жити по графіку і від тренування до тренування. Проте, якщо замислитись, це не настільки значуще, оскільки всі пам’ятають Джанп’єро як відмінного голкіпера, готового віддати абсолютно все, аби лише перемогти.

P.S. У 2011 році прізвище Комбі прикрасило алею слави туринського Ювентусу. 

P.P.S. В 2000-му році IFFHS оголосила список найкращих голкіперів ХХ століття, в якому Комбі зайняв почесне сорокове місце.