Іспанія у видовищному стилі здолала Італію

Квартет під літерою B на чемпіонаті Європи-2024 серед уболівальників вважають гарантованим постачальником протистоянь найвищого ґатунку в кожному з турів. А як інакше, якщо кілька днів тому ми з нетерпіння очікували на двобій Іспанії та Хорватії, який у підсумку потішив тільки вболівальників "Червоної Фурії" (3:0), а вже в другому турі ми стали свідками дійсно культової баталії останніх років.

Іспанія проти Італії. Українці були свідками того, як ці дві збірні у нашій столиці розігрували кубок Анрі Делоне в 2012 році, після чого в них ще були зустрічі як на Кубку конфедерацій та товариських матчах, так і фінальних частинах Євро-2016, Євро-2020, кваліфікації до чемпіонату світу-2018 та двох розіграшів Ліги націй УЄФА. Одним словом, що не турнір, то десь перетнуться обов’язково. Європейська класика.

Про цей матч можна говорити дуже багато й дуже довго, що точно робитимуть у італійських ЗМІ й, можливо, у іспанських теж, допоки їхня збірна не повторить цей досвід проти якоїсь іншої команди. А можна про цю гру сказати всього кілька слів — Іспанія винесла свого суперника вперед ногами — і на цьому завершити, бо всі все зрозуміють. І ні, фокус із "подивіться на рахунок, де тут розгром?" у цьому випадку не спрацює взагалі.

Команди грали на рівних десь хвилину. Усе, що було потім — це підготовка автостради, якою іспанський реактивний болід пронісся над головами суперників. За кермом цього разу був Ніко Вільямс, тож сподіваємось, що в хлопця хоч водійські права є, бо гасав своїм лівим флангом він добряче. Жодного спротиву гравець Атлетіка перед собою не зустрічав при цьому.

Та й узагалі вся Іспанія де ла Фуенте цього вечора вразила. Бо не бачили ми її ще настільки натхненною навіть у тих матчах, коли, здавалося б, усе виходило. Цього ж разу у "Фурії Рохи" була лише одна проблема — вона забила безсоромно мало голів, що й не дає повною мірою відчути ту перевагу, яка панувала на полі на її користь. У всьому іншому — це шедевр.

Де ла Фуенте повністю прочитав гру суперників, і навіть із однією заміною в стартовому складі та відповідно появою Лапорта з перших хвилин не став зраджувати власним принципам. І це добре, насправді, бо були вже на цьому чемпіонаті тренери, які займались бозна-чим, але в бік матчу за участі Англії звітного дня вже якось і не хочеться дивитись після побаченого.

Ось ці "нулі" на табло станом на початок перерви — це ж узагалі було не про справедливість. Уже тоді було зрозуміло, що варто Іспанії забити, так почнеться така гонитва за м’ячами з її боку, що "Скуадра Адзурра" потім у останньому турі буде працювати над вирівнюванням різниці м’ячів. Але ж ні, у Італії був Доннарумма. І, якщо вже казати відверто, то тільки він і був у Спаллетті на полі цього вечора.

Бо тягнув воротар усе, до чого міг тільки дотягнутись. Навіть прикрий автогол Калафіорі його не засмутив на 55 хвилині. Тоді панувало таке враження, що хотілось сказати Ріккардо: "Хлопче, не переймайся, так треба". Бо воно так і було — Іспанія створила для цього свого гола стільки підстав, що й сумнівів у тому, що він відбудеться не було. Зрозуміло, що Італії від того не легше, але все ж таки треба було хоч щось запропонувати.

А пішла до атаки команда Спаллетті лише тоді, коли ледь не отримала ще два-три, а то й усі чотири додаткові м’ячі у власні ворота. І ні, футболісти Спаллетті так і не змогли засмутити Сімона, бо це було б уже занадто несправедливо по відношенню до іспанців, яких доля та Доннарумма без того обділили забитими голами. Загалом, шоу одного актора, тоді як інший як не мав обличчя в першій грі, так і другій узагалі про нього забув.