Може тому Зденека Земана важко уявити на чолі одного з сучасних «колгоспів-мільйонерів», де виконання плану важливіше за справжній врожай.
 
«Грати на результат і грати у футбол — це різні речі, - сказав якось Земан, — Мої команди грають у футбол. Успіхи деяких так званих «команд-переможців» залежать виключно від футболістів. Тренер думає лише про те, як не пропустити, а усе інше залишає гравцям. Капелло та Моуріньо називають геніями, бо вони виграють. Виграють вони, бо у них є найкращі футболісти, а не через те, що вони роблять. Поставте тренувати їх мого покійного діда, й ці команди все одно виграватимуть».
 
Хтось побачить у цих словах спробу «невдахи» вколоти більш успішних колег, яким пощастило попрацювати з найкращими футболістами. У Земана справді ніколи не було можливості скуповувати гравців. Але він ніколи від цього не страждав. Земан не звик відмовлятися від своїх принципів й іноді краще працюватиме у другому чи третьому дивізіоні, аніж підлаштовуватиметься до «вимог», які іншим здаються прийнятними. Для нього селекція — це старанна й дбайлива робота з футболістами, спроби прищепити їм своє бачення футболу, свій ідеал гри, на захист якого Земан завжди готовий стати у будь-якій суперечці. А коли він своїм прокуреним голосом починає говорити про футбол, треба замовкнути й слухати.  
 
«Я мрію тренувати команду, що грала б на великому стадіоні. Я хотів би, щоб він був повним на кожному матчі, щоб глядачі отримували задоволення від гри», — зізнався він у телевізійному інтерв’ю півтора року тому. Жодного слова про титули. Ніякого хворобливого бурмотіння «ви дайте мені стільки ж грошей, а я тоді їм усім покажу». У кількох словах футбольний пілігрим та одинак виклав роками вистраждане кредо. Отримувати задоволення від гри.
 
Земан з покоління, чиї юнацькі ідеали сплюндрували танки червоної нечисті. Коли вони хвацько чавили проліски празької весни, він був у дядька в Італії. І залишився там назавжди. Дивний симбіоз. Тренер, який хоче дарувати радість і світ кальчо з його хрестоматійним катеначчо. «Царство лицемірства» охрестив італійський футбол Сімоне Бентівольйо, один із фігурантів чергового скандалу у кальчо.
 
Команду Земана у цьому царстві можна впізнати після одного лише погляду на турнірну таблицю. В усіх інших різниця забитих та пропущених суттєво не відрізнятиметься: 32-28, 31-19, 29-22. У Земана після тієї самої кількості матчів буде 58-47. Його стиль дуже часто дарує «радість» суперникам. І щоразу він відправляє свою команду на поле з тією самою метою. Отримувати задоволення від гри.
 
Що з цього виходить, можна було побачити у матчі Інтер – Рома. Команда Земана рухалася з мурашиною невтомністю, не ухилялася від жорсткої боротьби, навпаки — шукала її. Вона пропонувала супернику тягнутися до свого розуміння футболу, вона залишала йому частину задоволення. Розмір свого шматка мав визначити сам Інтер. Грою, боротьбою, рухом, атаками. Рома виявилася кращою. Її гра подарувала неймовірну насолоду.
 
Чезаре Пранделлі чудовою роботою у збірній доводить, що не таке вже «царство лицемірства», попри усі його темні закутки, похмуре та безнадійно цинічне. У поверненні Земана до Серії А теж можна вгледіти якусь символічність. Такі дбайливі та вимогливі трударі мають працювати на найкращих полях. Для футболу Земана немає кращої сцени, аніж величні Сан-Сіро, Олімпіко, Сан-Паоло. 
 
Можливо, наступного разу Болонья чи будь-який інший суперник плюне на все й старанно обшанцюється на своїй половині поля. Щоб одщипнути малесенького шматочка «щастя». Й Рома тоді безрезультатно битиметься у глуху стіну. Так теж може бути, і так вже бувало з командами Земана. Але він все одно ставитиме до основи Панайотіса Тахцидіса (21 рік, до минулої неділі – жодного матчу у Серії А) і той гратиме так, наче виріс на Сан-Сіро, чи Сандро Флоренці (21 рік, до минулої неділі – 24 хвилини у Серії А), і він відгукнеться на пас Тотті, наче грав з ним змалку.
 
Земан, важливо це пам’ятати, не якийсь теоретик-романтик. Він чудово розуміє, що його футбол виснажливий і вимагає надзвичайної фізичної підготовки. Тому задоволення його підопічні мають отримувати від гри. А на тренуваннях вони мають «помирати». Сам Земан щоправда стверджує, що його тренування «веселі». Це особливо було помітно позаминулої зими у Фоджі. Земан давав інтерв’ю на стадіоні, а по крутих сходах верхнього ярусу сновигали вгору-вниз його підопічні.
 
Після першого етапу роботи у Ромі (1997-99) Земан ніде не працював більше одного сезону. Зі своєю блискучою Фоджею з Байано, Сіньйорі, Рамбауді, Шалімовим, Ді Б’яджо, Коливановим він працював п’ять років. Скільки часу йому зможе дати керівництво Роми цього разу, не знає ніхто. Адже Земану вже шістьдесять п’ять, «титулів», окрім двох чемпіонств у Серії Б, у нього немає. Усе, що є — молодість його футбольної душі, що невтомно шукає досконалості, виснажуючи себе та інших. Із єдиною метою. Отримувати задовлення від гри.