Колишній захисник київського Динамо Сергій Чоботенко розповів про свої перші кроки у футболі, про те, як потрапив до академії "біло-синіх", і чому він її залишив у віці 19 років.

"В 15 років пройшло запрошення. Було Динамо і Шахтар. Ну і припав вибір більше на Динамо. Не знаю чому. Я скажу так, що перше запрошення було влітку теж від Динамо і Шахтаря, але я взагалі відмовився кудись йти і ще залишився на півроку в Металурзі. Там і тренери були против проти. І не пам’ятаю, хто був тоді функціонером. З моїми батьками розмовляв: "Ні, ми їх будемо готувати під першу команду".

Але потім почались моменти в Металурзі, що команда розвалювалась, з бюджетом були питання. Все ж таки там дали добро піти. Чому вибір припав на Динамо? Не знаю. Більше з дитинства подобалось Динамо і моїй сім’ї, і мені. Можливо, Динамо було на той момент більш таке наполегливе, щоб запросити до себе. В 15 років переїхав у Київ.

Взагалі не пожалкував по свій вибір, тому що, по-перше, зустрів друзів, з якими я до сих пір спілкуюсь. Дуже хороші тренери були на шляху починаючи з академії і закінчуючи командою U-21. Дуже гарний для мене період був.

Коли головним тренером був Ребров, залучали до тренувань з першою командою. Не дебютував на найвищому рівні за Динамо, тому що там дуже велика конкуренція на той час була: Хачеріді, Драгович, Віда.

Коли пішов Ребров, в нього були в академії іспанці, в U-19, U-21. До мене було завжди хороше ставлення від них. І тоді вони не знали – підуть чи не підуть, це від Реброва залежало. У мене закінчувався контракт. Я підходив, питав і мені на той момент Мельгоса казав: "Якщо ми залишимося, я б хотів, щоб ти продовжив контракт і тебе бачимо далі".

Почалась відпустка, я поїхав додому і з новин побачив, що Ребров не продовжив контракт, і іспанці теж. Призначили Мороза Юрія Леонтійовича. І вже тоді я розумів, що я не залишусь у команді, тому що були такі в нас, скажімо так, не дуже гарні відносини з ним. Чому? Чесно не знаю, але з самого початку, як я вважаю, було таке упереджене ставлення. Десь я йому там відповів жорстко. І після цього в нас не склалося.

Я думаю, що саме саме ця людина вплинула, тому що навіть коли його призначили, я тренувався ще якийсь період з U-21 і розмовляв на той момент з Сергієм Федоровим. Він мене тренував у U-16, U-17, і я з ним спілкувався. Він каже: "Я хочу, щоб ти залишився. Я бачу в тобі перспективу". Я кажу: "Ну, давайте". Він: "Я поспілкуюсь". І потім в якийсь момент мені каже: "Не пробивається, не знаю, що там у вас трапилось, але тебе не хочуть бачити". Якщо мене не хочуть бачити, то для чого через силу залишатися, бути третім, четвертим на підміну. Тим паче було 19 років. Не було сенсу.

На сам клуб образ немає. Я з повагою ставлюсь до клубу, до всіх, хто там на той момент працював. Ну, звичайно, я мріяв зіграти за Динамо, динамівське серце.. П’ять років провів в академії, тобто в тебе з 15, плюс-мінус до 20 років таке вже доросле життя усвідомлене. Тому саме в цьому усвідомленому віці і прийшла якась любов до Динамо.

Коли перші матчі грав проти Динамо, тоді були емоції. Виходиш на гру, думаєш: "Зараз вам покажу, що ви прибрали". Коли я грав за Шахтар, і ми стали чемпіонами U-21, остання гра була з Динамо, якраз чемпіонська. Там от емоції переповнювали. Хотілось підійти і сказати: "Як справи?", — сказав Чоботенко в ефірі YouTube-каналу Дениса Бойка.

Зараз Чоботенко виступає за Полісся — минулого сезону 29-річний українець провів 30 матчів, у яких забив один гол та віддав два асисти.