Грондона став президентом аргентинської футбольної асоціації у 1979 році, коли країною керу(морду)вав генерал Хорхе Відела. Подейкують, що обрання Грондони забезпечив один із соратників Відели — адмірал Альберто Лакосте. Сам Грондона переконує, що його "обрали клуби".

Усе й справді могло статися без втручання уряду. Адже Грондона чудово вміє домовлятися, вправно маневрує, обіцяє іншим "допомогти вирішити питання" і завдяки цьому зібрав навколо себе людей залежних. Завдяки цьому він пережив різні режими та різних президентів. Спроб звалити Грондону було чимало. Але щоразу він лише зміцнював свою владу і зрештою будь-яку критику на свою адресу сприймав як критику аргентинського футболу взагалі, наче саме він і є його уособленням.

За понад 30 років свого царювання Грондона, залежно від обставин, із легкістю змінював свою точку зору з деяких питань. Ось як у 1989 році він пояснював перехід на "короткі" чемпіонати: "Маленькі клуби матимуть більше шансів на чемпіонство, турніри будуть емоційнішими, напруженішими".

Зараз ми чуємо, що єдине, на що є короткі чемпіонати — визначення чемпіона, а більше від них користі немає. Уся глибина філософського міркування Грондони особливо вражає, коли усвідомлюєш, що вже більше століття по всьому світу займаються такою дурною, виявляється, справою, як визначення чемпіона. У турнірах різних форматів, із різною кількістю матчів саме така проста мета завжди була єдиною. Аж тут з’явився Хуліо Умберто, аби принести усім світ справжнього знання.

Маленькі клуби, до речі, не так вже й погано почувалися в Аргентині саме напередодні появи коротких чемпіонатів. Ферро та Архентінос Жуніорс вигравали у середині 1980-х довгі турніри із достатньо заплутаними схемами.

Але сверблячка новаторства так охопила Грондону, що зупинитися було вже важко. У сезоні 1988/89 не було нічиїх. За перемогу у серії пенальті команда отримувала два очки, за поразку — одне. Особливо запам’яталася серія між Архентінос Жуніорс та "Расингом" (20:19, після сорока чотирьох ударів).

Найцікавіше те, що результати серій пенальті не враховували у promedio (середня величина). Цей показник АФА запровадила у 1983-му, аби захистити клуби-гранди. За два роки до цього Сан Лоренсо став першим великим клубом, що вилетів із елітного дивізіону, тож заходів вжили негайно. Відтепер вилітали за підсумками не одного, а кількох  чемпіонатів. Тільки от у сезоні 1988/89 після багатьох матчів доводилося вносити одні цифри до таблиці чемпіонату, інші — до таблиці promedio.

Отже, перехід до коротких чемпіонатів Грондона пояснював піклуванням про маленькі клуби, хоча тогочасні турнірні результати та реальні вчинки АФА цю теорію спростовують.

Чому ж тоді "скоротили" чемпіонати? Так захотіло телебачення. Компанія Torneos y Competencias (TyC) вирішила, що саме такий формат буде зручнішим та привабливішим, що саме у такому вигляді "продукт" краще продаватиметься. Грондона не пручався. Ще у 1986-му він віддав TyC ексклюзивні права на чемпіонат Аргентини аж до 2014 року.

TyC треба віддати належне. Хоча у цій компанії і ставилися до футболу як до продукту, проте не втрачали при цьому справжньої любові до гри і організовували трансляції матчів на дуже високому рівні. Продукт, який TyC пропонувала своїм абонентам, був справді найвищої якості із суто телевізійної точки зору.

А сама турнірна боротьба у першій половині 1990-х часто виправдовувала ідею TyC. У коротких чемпіонатах були і напруження, і видовищність, й інтрига. Невдалі кілька місяців одного турніру можна були стерти з пам’яті кращим виступом у наступному.

Але в Європі прогриміло ім’я Жана-Марка Босмана, і пронозливі агенти не забарилися. Аргентинський чемпіонат зрештою втрачав не лише зірок, зірочок чи промінчиків, а й звичайних гравців середнього віку та середнього рівня. Знамениті аргентинські футбольні школи випускали якісне поповнення, але й ці нові паростки миттєво виривали з корінням. Федерація спокійно собі стежила за цим "виснаженням ґрунту". Для людини з "необмеженою" владою Грондона занадто себе обмежує, коли рішуче та негайне втручання потрібне аргентинському футболу, а не йому особисто.

Особливо яскраво це помітно у стосунках із клубами. Чемпіонат у Аргентині організовує Федерація, ніяких Ліг-посередників немає. Тож у АФА є усі повноваження для того, щоб чітко регламентувати діяльність клубів, насамперед діяльність фінансову, встановити жорсткі правила допусту до чемпіонату. Замість цього урядництво Грондони флегматично спостерігало за руйнуванням великих клубів (Рівер — найсвіжіший приклад) та комерційно-кривавою діяльністю barras bravas.

На власному досвіді довелося переконатися, як ставилася аргентинська федерація до продажу телеправ за кордон. У той час, коли на міжнародному телевізійному спортивному ринку вперто лізли на захмарну височінь ціни на провідні чемпіонати, представник іспанської компанії Mediapro бубонів собі під ніс: "Так, є у нас Аргентина. Але ми, здається, її вже на вашу територію продали НТВ+. А може, й ні. Я перевірю". Якщо інші відкривали ногами двері й кричали про свій товар, аргентинці передоручили його людям, для яких він був тягарем.

Якість гри у аргентинському чемпіонаті була, мабуть, останнім бастіоном надії. Але без стабільності, що на полі, що у клубному офісі, ніхто не міг протриматися довго. На таке диво не здатен навіть великий аргентинський футбол. І хоча з точки зору європейця і зараз більшість аргентинських команд здатні запропонувати щось значно цікавіше, аніж, наприклад, blueвотиння від Манчіні, самі аргентинці досить різко оцінюють стан справ.

Ось що Хуан Пабло Барськи писав у газеті La Nacion у березні: "Виходять на поле лише заради того, щоб бігати. Мало думають. Погано працюють із м’ячем. Немає концепцій та їхніх розробників. Більшість м’ячів забивають після подач або відскоків"…

Нещодавно телевізійному пануванню TyC поклала край популістка-президент Крістіна Кіршнер. Контракт уряд просто анулював, усі матчі (Fútbol para todos, футбол для всіх — "офіційна" назва акції) перевели на відкритий загальнонаціональний канал. Тож відтепер гроші клубам замість комерційної структури мала платити держава.

Коли ж почалися трансляції, з’ясувалося, що "футбол для всіх" є лише красивим гаслом. Передавачі самого Каналу 7 не покривають усю територію країни. У багатьох містах Аргентини його можна побачити лише у кабельних мережах (тобто вже не безкоштовно). Грондона спокійно усе це проковтнув.

І тоді, коли чемпіонства Лануса, Банфільда, Архентінос Жуніорс мали бути бальзамом на його серце, адже маленькі клуби тріумфували у коротких турнірах, коли "мрія" здійснилася, він повертає довгі чемпіонати, говорить про надмірний стрес змагань коротких. Грондона змінився за 20 років? Навряд чи.

Адже за передачу прав на розпорядження "продуктом" АФА отримує тепер 14 мільйонів песо (майже 2,6 млн євро) на рік, якими не потрібно ділитися з клубами. А сам Грондона вкотре підтвердив, що не здатен хоч щось зробити для того, аби аргентинський чемпіонат реалізував свій потенціал. Його вже давно цікавить не футбол, а влада над ним. І усе, що ця влада дає.