Але не слід налаштовуватися на чергову історію про казковий злет вчорашнього невдахи. Адже за кілька місяців до шістнадцятого місця у Клаусурі-2009 Онсе Кальдас був… чемпіоном.

Вкупі із хронічними фінансовими проблемами, уникнути яких не вдалося, здається, жодному клубові, появі провінційних чемпіонів посприяв перехід колумбійського чемпіонату на короткі турніри. За останні сім років уперше здобули титул Толіма, Депортиво Пасто, Депортиво Кукута, Бойяка Чико. Онсе Кальдас ніби й не повинно бути у цьому списку через чемпіонство у 1950-му, але саме успіх клубу з Манісалеса у Апертурі-2003 став передвісником підйому провінції. Той Онсе Кальдас ще й привернув до себе увагу всього континенту перемогою у Кубку Лібертадорес-2004.

У короткому турнірі три-чотири невдалих матчі можуть позбавити шансів на титул. Тож у Колумбії думали насамперед про грандів, коли вирішили, що після регулярного чемпіонату будуть ще півфінали (дві групи по чотири команди) та фінал з двох матчів. Таким чином, той, хто відставав на старті, міг пробитися до "півфіналу" навіть із восьмого місця.

Те, що мало бути страховкою для грандів (Америка виграла Апертуру-2002 саме після восьмого місця у регулярному чемпіонаті), надихнуло маленькі клуби. Все-таки стати четвертою, сьомою чи восьмою і продовжити боротьбу за чемпіонство будь-якій команді без переможних традицій було значно простіше психологічно. А вже у коротшому змаганні, а потім і у вирішальних матчах, вони чіплялися за свої шанси із більшою впевненістю в успіху.

Тріумф у чемпіонаті означав, що навіть в умовах поголовного безгрішшя провінціальному чемпіону доведеться витримати атаку столичних стерв’ятників, які зваблювали найкращих гравців, якщо не значно вигіднішими фінансовими умовами, то принаймні гучним іменем й обіцянками швидкого трансферу за кордон. Самим грандам теж доводиться переформатовувати склад після вдалих сезонів, тож серії з кількох титулів поспіль залишилися у минулому. Лише Насьйоналю вдалося виграти обидва чемпіонати у 2007-му, у всіх інших випадках клубам з іменем потрібен був час для нового сходження на трон.

Провінціали, в свою чергу, теж як можуть пристосовуються до цих майже неминучих перепадів. Онсе Кальдас є найкращим, за результатами, представником цієї когорти. У десяти останніх чемпіонатах команда лише чотири рази проходила перший етап, але у двох із цих чотирьох випадків ставала чемпіоном.

До свіженького титулу команду привів Хуан Карлос Осоріо. Онсе Кальдас став лише другим клубом із Батьківщини, який він тренує. До початку самостійної роботи (2006 рік, Мільйонаріос) Осоріо п’ять років був одним з тренерiв у Манчестер Сіті, а вже після Мільйонаріоса працював із двома командами МЛС.

У Манісалесі він з’явився якраз після шістнадцятого місця у минулорічній Клаусурі. І гравці достатньо швидко сприйняли його ідеї та вимоги. Це вельми значущий фактор для такого хаотичного чемпіонату. Деякі справді хороші тренери провалювалися, зокрема і у Онсе Кальдас, якраз через те, що не могли з наскоку знайти спільну мову з командою.
Не менш важливо дібрати збалансований склад, а це, знову згадуємо про фінансові обмеження, завдання без права на помилку. І Осоріо не схибив у більшості своїх трансферів.

Справді королівським подарунком стало повернення Дайро Морено. Брали його з прицілом на Кубок Лібертадорес-2010, і Дайро допоміг команді вийти з групи. А вже у цьому чемпіонаті країни він знову став тим нестримним бомбардиром, котрий до від’їзду наколотив 56 м’ячів. У Клаусурі-2010 Морено відзначився 16 разів.

На правому фланзі оборони одразу ж закріпився в основі Іван Велес. Міцності центру захисту додав венесуелець Освальдо Віскаррондо. Місце у воротах застовпив Луїс Мартінес. У середній лінії відгризав суперникам ноги Дієго Аріас. Не гірше за Морено забивав 22-річний Фернандо Урібе.

Завдяки кожному з цих футболістів Осоріо сформував команду, що навіть агресію таких вовкодавів, як Аріас, спрямовувала у конструктивне річище. Аріас мав відібрати м’яч для того, щоб далі він чітко рухався до когось із двох грізних форвардів. У наступальній грі  Онсе Кальдас приваблював акуратний, швидкий перехід до атаки.

У регулярному чемпіонаті саме Онсе Кальдас став однією з найбільш результативних команд (34 м’ячі, у Толіми було 35). А вже на фінальні матчі проти Толіми команда виходила лідером за цим показником (48). Мабуть, саме півфінальний турнір, у якому Онсе Кальдас вдалося забити 14 разів, допоміг зробити крок від хорошої команди до чемпіонської, остаточно закріпив стиль гри на рівні найвідповідальніших протистоянь.

Тож навіть поразка (1:2) у першому фінальному матчі Онсе Кальдас не зупинила. До того ж, на другий матч Толіма вийшла настільки відверто утримувати нічию, що господарям залишалося тільки запустити на важкому полі прес своїх атак і дочекатися майже неминучого у таких ситуаціях зриву суперника.

У Толіми першим "зламався" найкращий у той день. Парагвайський голкіпер Антоні Сільва відбивав усе. Аж до останньої атаки суперника у першому таймі. Хоча і тоді удар здалеку він ніби й відбив. Але настільки незграбно, що Хайме Кастрільйон (ще одне вдале придбання Осоріо) може сміливо згадувати цей гол як найпростіший у кар’єрі.

Якби Толіма протрималася до кінця тайму, може, й виникли б у господарів якісь проблеми, але за нічийного результату за сумою двох матчів (виїзні голи не враховувалися) Онсе Кальдас заграв із таким поєднанням розкутості та уважливості, що збільшив свою перевагу до 3:0, і лише потім дав супернику примарну надію на серію пенальті після голу Аґілара на 87-й хвилині.

Серія пенальті була б уподвійні несправедливістю через те, що Онсе Кальдас залишився вірним своїй грі у вирішальний момент і завдяки цьому злетів так високо на черговому віражі захопливого атракціону під назвою "чемпіонат Колумбії".