Джекил

Дейну недарма називали королем середини поля. Він завжди віддавав м’яч саме туди, куди потрібно.

Казімеж Гурський

Дейна був гравцем не лише ефективним, а й ефектним. Він мав настільки різносторонні вміння, що міг грати на будь-якій позиції. І думаю, що він всюди би впорався навіть в якості воротаря. Тепер немає таких гравців. Те покоління відійшло.

Франц Беккенбауер.

Польська кінокомедія "Бути як Казімеж Дейна" розпочинається з епізоду, присвяченого вирішальному для Кадри матчу з Португалією в кваліфікації до ЧС 1978 року. Біло-червоних в тому поєдинку влаштовувала нічия. Один з героїв фільму так само, як і вся Польща, жив очікуванням цієї події. І раптом в його вагітної дружини починаються перейми і вона кричить, що її слід везти в пологовий будинок, чоловік нервує та заявляє: "Ну чому ти вирішила це зробити  у настільки не відповідний момент. А може, ти не будеш зараз народжувати  і трохи зачекаєш?". Зрозуміло, що дружина не могла чекати і незабаром він опинився в лікарні. Але любов до футболу переважила і через 10 хвилин чоловік вже мчав в найближчий бар для того, щоб підтримати рідну Кадру.

Також з фільму можна дізнатися про те, що тоді в Хожуві на Сілезькому стадіоні зібралися рекордні 80 000 глядачів. Також було встановлено ще одне "досягнення" – рекордна кількість вболівальників не змогла потрапити на матч, через те, що фанів поборов зелений змій. На 28-й хвилині поляки отримали право на кутовий. До м’яча підійшов Казімеж Дейна та пробив по воротах лузитан. І після прекрасного пострілу Казімежа м’яч затріпотів в сітці. Стадіон збожеволів від радості. Щоправда ненадовго. Через декілька секунд Відьмацький казан (прізвисько сілезького стадіону) почав свистіти. Справа в тому що диктор оголосив, що гол забив Казімеж Дейна. Протягом гри, коли м’яч потрапляв до капітана Кадри, публіка продовжувала освистувати його, те ж саме повторилося і тоді, коли за декілька хвилин до закінчення матчу Казімежа замінили. Матч закінчився з потрібним для біло-червоних результатом – 1:1. Саме гол Дейни дозволив Польщі здобути путівку до Аргентини, але вболівальники навіть не думали подякувати йому за цей не лише надзвичайно важливий, а й фантастично красивий м’яч.

У 1886 році Роберт Льюiс Стівенсон написав одну зі своїх найвідоміших новел "Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда". В ній розповідається про те як добрий Джекіл перетворюється на демонічного Хайда. Подібна метаморфоза траплялася і з Дейною. Фанати Легії його обожнювали, а вболівальники інших клубів ненавиділи. Дейна народився 23 жовтня 1947 року в місті Старогарді. Рівно за 7 років до цього в далекій Бразилії з’явився на світ Едісон Арантес ду Насіменту. Так що немає нічого дивного в тому, що з часом Казімеж став одним з кращих футболістів в історії Польщі. Також дата 23 жовтня була символічною ще з однієї причини: хоча Дейна народився в один з перших днів зодіакального знаку Скорпіона, але він завжди відчував вплив попереднього знаку. Казімежа протягом його життя часто колихало, немов на терезах.

Він ріс в багатодітній сім’ї. Будинок Дейн нагадував рукавичку – окрім батьків та Казіка (прізвисько Казімежа) в ньому мешкало ще дев’ятеро дітей. Зрозуміло, що родина не розкошувала і їм доводилось міцно затягувати паски. Мати доглядала за численним потомством, а батько працював, в міру можливостей  усі діти теж допомагали батькам. За одним виключенням. Коли вся велика сім’я йшла садити чи копати картоплю, Казімеж уникав цих польових трудоднів з не меншою винахідливістю, ніж згодом диригував грою своїх команд на футбольних полях.

Батько Дейни був далеким від гри мільйонів, а ось брат Генрик – виступав за місцеву команду Влукняж. Казімеж починав грати в футбол гумовими м’ячами, настільки твердими, що сучасні діти мабуть травмувалися б після кількох ударів по цих дубових круглих предметах. Як згадують сестри, коли вони грали з Казіком в пілку ножну, то їм це швидко набридало, оскільки вони ніяк не могли забрати в нього м’яч. Він часто ставив їх на ворота та починав на них відпрацьовувати свої удари. Вже тоді ці постріли були гарматної сили, а в поєднанні з гумовим м’ячем оборона воріт для сестер від пострілів Казіка, перетворювалась на екзекуцію. Вони у будь-який спосіб намагалися уникнути "задоволення" пограти з братом в футбол.

А Казіка цікавив лише спорт, він прекрасно давав собі раду в настільному тенісі, про що свідчить те, що він грав  на рівні третьої ліги чемпіонату Польщі. На жаль для батьків, жодних зацікавлень до чогось іншого Казімеж не виявляв. Він народився футболістом і нічого іншого не вмів, та й не хотів робити. До школи Казік ходив, тому що не мав іншого виходу. Окрім навчання Дейна працював на фабриці, батько хотів зробити з нього електрика. Але нічого не виходило, Казімеж протирав штани в школі та й на роботу ходив без ентузіазму. Тато намагався вибити футбол з голови сина з допомогою паска. Проте це не допомагало. Часто в неділю між батьками Дейни відбувався наступний діалог:

Тато: Чому так порожньо в будинку, де діти?

Мати: Не забувай що сьогодні неділя і всі пішли в костел.

Тато: А Казік, він ж під домашнім арештом!

Мама: Він теж пішов, для того, щоб перепросити Бога за свої гріхи. Він обіцяв, що з понеділка візьметься за науку. Потім мати тихенько бурмотіла собі під ніс, так, щоб не чув батько: Я сподіваюся, що Бог пробачить йому цю брехню.

Тато: Ну якщо так, то добре. Він ж непоганий хлопець, шкода якщо він себе занапастить. Футбол ж йому не дасть хліба, він мусить мати фах.

Першим наставником, який звернув увагу на Дейну, став Генрик Пьйотровський, який в 1958 році очолив Влукняж. Тренер одразу відзначив перспективного новачка: "Він був швидшим, технічнішим та ефективнішим за ровесників. До того ж, на тренуваннях він проливав сім потів. Приємно було дивитися, з яким бажанням Дейна виконував всі мої команди. Інші хлопці, коли я відвертався, часто переставали виконувати вправи. А Казік був іншим. Його не потрібно було підганяти, перевіряти чи виправляти. Він не лише найкраще грав, а й найбільше тренувався". Якось в одній з ігор Пьйотровський поставив необстріляного юнака в основу. Це обурило гравців Влукняжу: "Що Ви робите, Ви хочете віддати невинну овечку на розтерзання вовкам і програти матч?". Але наставник стояв на своєму. Влукняж той поєдинок виграв, а Казік відзначився хет-триком. Незабаром він став кращим гравцем команди, а з часом і всього міста. Слава про талант Дейни йшла по всій Польщі.

І в 1965 році в Старогард почали приїжджати численні купці. Якось двоє таких гінців з Гданська вилетіли зі свистом з будинку Дейн. Вони мали необережність натрапити на матір Казіка, та на її запитання: "Звідки Ви?", відповісти: "З партії". Після цього вона не полізла за словом до кишені: "А. З партії. То забирайтесь геть!". І виставила мужчин в модних пальто за двері. Незабаром батьки проявили менше розважливості та підписали, замість сина, (Дейна був неповнолітнім) угоду з Аркою (Гдиня). З цього нічого доброго не вийшло, тому що тепер Дейна став слугою двох панів. Він одночасно був гравцем двох клубів – Влукняжа і Арки. Скоро прийшла розплата – два матчі дискваліфікації від регіонального футбольного союзу, а потім ще дев’ять ігор йому накинув Польський футбольний союз. На щастя це покарання не поширювалося на юнацьку збірну, що дозволяло йому тримати себе в формі. Після того як дискваліфікація збігла, Казімеж почав грати за свій новий клуб ЛКС (Лодзь). Його дебютний млинець за резервну команду явно не вийшов глевким. Він забив 5 голів та допоміг здобути перемогу з рахунком 7:2. 

Одного матчу виявилось достатньо для того, щоб зрозуміти, що місце Казімежа в основі ЛКС – і через тиждень він зіграв в першій лізі Польщі (вищий дивізіон тодішнього польського футболу) в грі проти Гурніка із Забже. Та недовго сонце гріло на вулицях Лодзі. Незабаром хмари насунули з Варшави. І матч проти Гурніка так і залишився першим і останнім для Казімежа за ЛКС. Справа в тому, що на нього звернула увагу Легія. Свого часу Дейна потрапив в Лодзь завдяки тому, що керівництво ЛКС натиснуло по партійній лінії. Але тепер воно на собі відчуло ефект бумеранга. Існує версія про те, що один з покровителів Легії настільки хотів бачити в лавах команди перспективного юнака, що вийшов навіть на самого Зенона Клішку – другу людину Польщі, після першого секретаря ЦК Гомулки. Так доля Казіка була вирішена. Незабаром Казімежу прийшла повістка. Він неабияк перелякався, проте клубне керівництво переконувало його не боятися, говорячи, що він ніколи не вдягне кирзаки та не візьме в руки автомата.

Але це було зовсім не просто, чи не щодня в ЛКС телефонували діячі Легії та запитували, коли рекрут Дейна піде виконувати свій обов’язок перед вітчизною. Коли у Варшаві зрозуміли, що словами вони нічого не доб’ються, то перейшли до більш дієвих аргументів. Міліція та патрулі почала розшукувати Казімежа. На жаль, ЛКС не мав таких можливостей, які мала Вісла. Якось один з гравців краківської команди також отримав повістку. Але Вісла не збиралися так легко віддавати одну зі своїх зірок в загребущі лапи військового клубу. І тоді вони зробили хід конем: облаштували своєму футболісту житло в в’язниці і звідти возили його на матчі. Довго переховуватися в Казімежа не вийшло, і коли він перебував в квартирі брата, в двері хтось сильно постукав. Як виявилось це був дільничний, який наказав Дейні збиратися та їхати з ним. Футболіст взяв речі першої необхідності, сів позаду міліціонера на його мотоцикл та в супроводі собаки, який дрімав в колясці, вирушив у відділок. Потім тривало довге перетягування линви.

Справа в тому, що ЛКС хотів за будь-яку ціну відбитися від нападок Легії та не втратити своїх гравців. Так, саме гравців. До лав армії були викликані аж троє футболістів з Лодзі. ЛКС врешті добився того, що зміг домовитись про те, що лише один з них повинен перейти в Легію. У Варшаві і досі розповідають, про те наскільки сліпим виявилось керівництво ЛКС, яке залишило собі двох запорожців, а віддало мерседес. Зрозуміло, що в Лодзі існує своя версія тих подій. "Після того, як вони погодились, що лише один з наших футболістів має піти служити в армію, то вони нам сказали: що це має бути Дейна, або ж Дейна, у нас не було жодного вибору", – стверджували учасники тих подій, які мали відношення до ЛКС.

Цю версію підтверджує один з офіцерів у відставці, який кілька десятків років пропрацював на благо Легії, а тепер на пенсіїі: "Звичайно, що нам був потрібен саме Дейна, і для цього ми "запросили" до війська відразу трьох футболістів, так ми могли торгуватися. Ми хотіли створити хороше враження та показати, які ми благородні – дивіться, ми у вас просили трьох футболістів, а тепер погоджуємось лише на одного". Сам Казімеж не розповідав про подробиці того трансферу через банальну причину – він просто нічого не знав. Ця зміна команди пішла на користь його кар’єрі. В наступному сезоні Легія приймала у Варшаві ЛКС та перемогла з рахунком 7:0, а Дейна зробив каре. По завершенню чемпіонату клуб з Лодзі вилетів з першої ліги, а Казімеж все гучніше заявляв про себе як одного з кращих гравців Польщі.

Тоді в Легії підібралася хороша команда, але для боротьби за першість їй постійно чогось бракувало. В 1966 році варшавський клуб нарешті отримав два складових елементи, яких не вистачало для того, щоб склався чемпіонський пазл. Ними стали Роберт Гадоха та Казімеж Дейна. Після такого підсилення легіонери стали однією з домінуючих сил в польському футболі і в сезоні 1968-69 років врешті-решт змогли взяти титул. На такий успіх фанати військових чекали довгих 13 років. Високі результати позначилися на відвідуваності. Часто на матчах команди яблуку ніде було впасти. Багато вболівальників почали ходити на матчі для того, щоб подивитися на гру Дейни, адже навіть на фоні своїх сильних партнерів він виділявся своєю розумною та ефективною грою. Про те, що Казік став улюбленцем публіки,  свідчить те, що  в нього з’явилося персональне прізвисько – Кака. Дейна отримав його через свою манеру ходьби. Казімеж був високим на зріст, а  коли йшов то ставив стопи всередину, так як це робить качка.

Великий вплив на зростання майстерності Дейни зробили нестандартні тренування, які практикував в Легії наставник Ярослав Вейвода. Вони полягали в наступному – двоє футболістів грали один проти одного на ціле поле, за спиною в них не було нікого, крім воротарів. Такі матчі тривали 10 хвилин. Казімеж дуже любив ці поєдинки. Завдяки своїй техніці він легко проходив суперника та пробивав по воротах, а після його пострілів голкіпери, як правило, вивішували білий прапор. І тому Дейна практично не давав шансів своїм конкурентам в таких матчах. Був лише один гравець, який міг конкурувати з Дейною в поєдинках сам на сам – Яцек Гмох. Він, як і Казімеж, ніколи не любив програвати і часто вони в цих протистояннях боролися не на життя, а на смерть. Партнери по команді навіть часто билися об заклад хто переможе – Яцек чи Казімеж. Проте найчастіше ці баталії закінчувалися внічию 0:0, або ж 1:1.

4 червня 1969 року в грі проти Погоні (Щецин) маестро Дейна створив справжній шедевр. Легіонери отримали право на штрафний удар. До м’яча, як завжди, підійшов Казімеж і відправив круглого в дев’ятку воріт. Публіка збожеволіла від щастя, але суддя миттєво погасив запал вболівальників. Він придерся до якоїсь дрібнички і сказав, що слід перебити. Казімеж знизав плечима і знову пробив. Цього разу м’яч влучив в нижній кут воріт Бялека. Трибуни почали скандувати: "Дейна, Дейна". Про унікальні удари Казіка ходили легенди. Один професор фізики, пристрасний футбольний вболівальник, намагався математично описати гармонію ударів Казіка. Він креслив різні лінії, розповідав журналістам про свої висновки, які нібито є істиною в останній інстанції, та, зрештою, розводив руками і зізнавався: "Справа в тому, що Дейна – геній". Ян Томашевський, якого після ЧС 1974 року Пеле назвав кращим воротарем світу, досі згадує ті удари Казімежа. "Це було неймовірно. Він з 10-ти  ударів забивав мені 11 голів. Те що виробляв зі мною Казік не вдавалося більше нікому. Ті постріли були надзвичайно паскудними, він надавав круглому таку підкрутку, що я був проти них безсилим. Я їх настільки боявся, що на зборах Кадри, коли ми тренувалися групами і Казік опинявся в тій групі, яка била мені по воротам, я просив його, аби він перейшов в іншу групу, або ж сам переходив".

Також Кака мав хороше почуття гумору. Якось один журналіст-початківець причепився до Дейни із запитаннями про його удари. Казік намагався навчити його пробивати таким же чином, але, звісно, нічого з цього не вийшло. Брати по перу одразу звернули увагу на молодика, який тренувався в компанії Дейни і захотіли дізнатися хто він такий. Казімеж відповів: "Погано працюєте. Невже ви досі не знаєте, що до нас перейшов Януш Сибіс?". Журналісти одразу відрапортували в Варшаву про гучний трансфер, але в столиці зорієнтувалися та перевірили цю інформацію і не дали Кака підсунути папараці чималеньку качку.

Після тріумфів в рідному чемпіонаті прийшли успіхи і на європейській арені. У сезоні 1969-70 років Легія вийшла у півфінал Кубка європейських чемпіонів, а через рік зупинилася на стадії чвертьфіналу. Ці досягнення були б неможливими без Дейни, який демонстрував гру дуже високого рівня в поєдинках з кращими командами світу. Тренер Гурніка, ще одного польського клубу, який тоді добився хороших результатів в єврокубках, говорив: "Дайте мені Дейну і я обіцяю вам, що ми привеземо в Забже КЄЧ". Попри хороші виступи за Легію, головні лаври Казімеж здобув у складі Кадри. В 1972 році він привів команду до титулу олімпійського чемпіона, ставши при цьому з 9-ма голами  кращим бомбардиром турніру (Два з них у фінальному матчі з Угорщиною). Для того, щоб потрапити на німецький мундіаль 1974 року полякам слід було вистояти на Вемблі в протистоянні з англійцями. Наших сусідів влаштовувала нічия і вони її добилися. Та гра в Лондоні зробила гравців Польщі по-справжньому відомими. Відштовхнувшись від неї, їх кар’єри пішли вгору. На головній англійській футбольній сцені весь світ побачив рівень гри Дейни і відтоді він ніколи не зникав з радарів провідних футбольних клубів.

Напередодні чемпіонату світу 1974 року польські журналісти запитали в Дейни про його  прогнози на матчі Кадри на цьому турнірі. Ось як виглядало його гадання на кавовій гущі: "В поєдинках з Аргентиною та Гаїті ми переможемо, ну а з Італією – нічия". Навіть земляки вважали таке передбачення занадто оптимістичним. Проте, як показав час, Казік недооцінив можливості біло-червоних, оскільки в цих іграх поляки набрали 6 очок з 6-ти можливих. Після завершення мундіалю Кадра стала третьою командою світу, а вирішальний внесок в бронзу команди зробив Дейна.

В побуті він рідко говорив, а на футбольному полі замість нього говорила його гра. Казімеж був мозком тієї легендарної Кадри, він вирішував як буде розвиватися атака команди. Саме Дейна кидав в прорив смертоносних польських крилатих гусарів – Гадоху та Лято. Коли Кадра прилетіла у варшавський аеропорт, на зустріч з героями прийшло близько півмільйона вболівальників. Ніколи раніше на вулицях столиці Польщі нікого так масово та сердечно не вітали. Надалі таких почестей був удостоєний лише Іван Павло ІІ. За підсумками 1974 року Казімеж Дейна отримав Бронзовий м’яч. Вище нього розташувалися лише Кройфф та Бекенбауер. Після прочитаного у вас, напевно, виникне запитання: "А якого біса робить Дейна в рубриці Опаленные солнцем?". Відповідь шукайте в другій частині цього матеріалу.

Далі буде…

Володимир Войтюк, Football.ua