Футбол часто сам себе виставляє у кумедному світлі, і ще одним прикладом цього стали слова Енцо Марески про травму Леві Колвілла.

Колвілл пропустить майже весь сезон через розрив передньої хрестоподібної зв’язки — серйозна втрата, адже у минулій кампанії він відіграв 35 матчів у чемпіонаті. Без такого ключового гравця Челсі доведеться корегувати свої плани. 

Реакція Марески була передбачуваною: він натякнув, що Тодд Боелі має знову використати і без того щедрий трансферний бюджет і купити нового захисника.

"Клуб знає точно, що я думаю, — сказав Мареска журналістам. — Нам потрібен центральний захисник. Ми шукаємо внутрішнє рішення, але, як я вже казав, клуб добре розуміє мою позицію".

Іронія в тому, що у Челсі і так вистачає центрбеків. У розпорядженні тренера щонайменше п’ятеро, шість — якщо рахувати новачка Йоррела Гато, який може діяти в центрі, хоч частіше грав ліворуч. Сім — якщо додати Акселя Дісасі. Вісім — якщо згадати молодого Аарона Ансельміно.

Та проблема, за словами Марески, не в кількості, а у специфічній ролі, яку виконував Колвілл. Інші можуть адаптуватися, але замінити Леві повноцінно — складно.

"Ви знаєте, наскільки важливим був Леві минулого сезону для нашої моделі гри, — пояснив тренер. — Ми багато разів повторювали: щоб атакувати правильно, потрібно правильно виходити з оборони. Леві був ключем у нашому розіграші м’яча.

Минулого року ми зіграли 64 матчі, і в усіх 64 у центрі були Леві або Тосін (Адарабіойо). Тепер Леві немає, і єдиний, хто може так само якісно виконати цю роботу — Тосін. Інші, на жаль, як Веслі Фофана чи Бенуа Бадіашіль, мають проблеми з травмами. Ось чому клуб добре розуміє мою позицію щодо центрбеків".

Ситуація виглядає доволі іронічно: наставник Челсі, в епоху якого клуб уже підписав 20 гравців на суму близько £483 млн (за даними Transfermarkt), серйозно заявляє про необхідність нових трансферів.

Та це лише частина ширшої тенденції. Як зауважив журналіст Тім Спірс, дедалі більше тренерів Прем’єр-ліги публічно нарікають на нестачу підписань. І деякі скарги справедливі: наприклад, Фулгем поки що придбав лише резервного воротаря.

Для інших тренерів їхні вимоги виглядають, м’яко кажучи, дивно. Рубен Аморім, наприклад, настільки відданий своєму стилю, що Манчестер Юнайтед був змушений повністю перебудувати атаку під його потреби. Тепер клуб шукає ще й нового півзахисника, хоча Коббі Мейну весь матч проти Арсенала просидів на лаві запасних.

Звісно, таке пояснення може здатися спрощеним, але реакція на подібні скарги тренерів на трансфери часто зводиться до одного: "Хлопці, ви пробували тренувати?"

З боку вболівальників сказати так легко, але складається враження, що дехто з наставників дедалі більше мислить як фанати: ніби сам трансферний ринок і є грою, а будь-яку проблему можна вирішити новою покупкою. І все це попри численні приклади колег, які показали, як можна імпровізувати, адаптуватися й використовувати гравців у незвичних ролях.

Хосеп Гвардіола прославився тим, що переводив крайніх захисників у центр поля, центрбеків — на фланг, "десяток" — у вінгери, а півзахисників — у захист. Ліверпуль, здобуваючи чемпіонський титул минулого сезону, спирався не на нові підписання, а на переосмислення ролей уже наявних гравців: Райана Ґравенберха, Коді Гакпо, Луїса Діаса. Аморім ще у Спортінгу зробив подібне — Джовані Квенда, який тепер належить Челсі, починав як вінгер, а став латералем.

У своєму стилі це довела й Астон Вілла. У матчі проти Ньюкасла на вихідних у стартовому складі було сім футболістів, які вже були в клубі, коли Унаї Емері прийшов у 2022-му. Було б і вісім, якби не дискваліфікація Емі Мартінеса.

Це показало дві речі. По-перше, Емері виконав феноменальну роботу, вивівши спадщину Стівена Джеррарда на новий рівень, розкривши футболістів індивідуально та сформувавши справжню команду. По-друге, це не надто добрий сигнал щодо трансферної політики клубу останніх років.

Адже Вілла підписала 22 футболісти з часу приходу Емері, але в основі проти Ньюкасла вийшли лише четверо з них: Марко Бізот, Юрі Тілеманс, Амаду Онана та Морган Роджерс. Це красномовно свідчить: нові підписання далеко не завжди є вирішенням проблем.

Часто все зводиться до небажання тренерів бути гнучкими. Якби Мареска трохи більше адаптувався, можливо, він зміг би обійтися без ще одного центрбека у стилі Колвілла. Якби Аморім допускав інші формації, він, ймовірно, зумів би працювати з тими футболістами, які вже є у складі Юнайтед.

Якщо ігрова система настільки крихка, що тренеру потрібне нове підписання після втрати одного елемента, то, можливо, проблема не у футболістах чи відділі трансферів, а в самій системі — або навіть у самому наставнику.

Є й ширший аспект, який стосується загального стану футбольної індустрії. Перегрів трансферного ринку й так надмірний, і стимулювати його ще більше — шкідливо. Причому йдеться не лише про сам футбол, а й про вболівальників. Ми вже бачили, як клуби виправдовували підвищення цін на квитки необхідністю "залишатися конкурентними". По суті, це спроба викликати почуття провини у фанів: хочете ще підписань? Тоді будьте ласкаві — плюс 20% до вартості абонементів.

Насправді зв’язку між ціною квитків і трансферними витратами майже немає. Але поки клуби намагаються провести цю паралель, а тренери розглядають трансферний ринок як універсальне рішення будь-якої проблеми, вболівальники отримують відчуття, що вони сплачують за тренерську негнучкість.

У цьому проглядається й елемент самозбереження з боку наставників: набагато простіше придбати гравця, який одразу закриє позицію, ніж виховати когось зі складу. У світі, де авторитет і навіть робота тренера можуть зникнути за кілька тижнів, зрозуміло, чому вони прагнуть перевірених виконавців, а не довгострокових проектів. До того ж завжди зручно мати виправдання про "проблеми з комплектацією" на випадок провалу: мовляв, що ще я міг зробити з цим складом?

Це не означає, що трансферний ринок треба зупинити чи що нові гравці не можуть підсилити команду. І навіть не те, що тренери не мають права тиснути на клуби у питаннях грамотних підписань. Просто варто пам’ятати: трансфери — не єдиний вихід, і, можливо, наставникам варто спробувати інші шляхи, перш ніж тиснути на велику червону кнопку "купити".

The Athletic