Ще один важкий для країни рік минув за умов повномасштабного вторгнення. Утім, футбол не стоїть на місці, і, як загалом по життю, у нього бувають як світлі сторони, так і не дуже.

Збірна України на шляху до чемпіонату світу-2026

Головна команда країни, як не крути, тому довкола неї й обертається найбільший глядацький інтерес. Не завжди вдало йшли наші справи в 2025 році, але фінальний акорд завжди запам’ятовується найкраще, тому концентруємо всю увагу на кваліфікаційному раунду до чемпіонату світу-2026, де нашим завданням було посісти одне з двох перших місць у квартеті в складі Франції, Азербайджана та Ісландії.

І вже після першої гри проти "Les Bleus" (0:2) стало зрозуміло, що все ж таки друга сходинка та відповідна участь у плей-оф навесні наступного року — це той самий максимум, який водночас був і мінімумом, до якого б команда Сергія Реброва мала прагнути.

Інтрига жевріла до останнього — лише в лобовому зіткненні проти ісландців (2:0) "синьо-жовті" здобули омріяну путівку до наступного раунду відбору, і тепер ми говоримо про Швецію, як про майбутнього суперника, а про Польщу чи Албанію — як про потенційну фінальну перепону на шляху до мундіалю, де ми, нагадаємо, не грали майже рівно 20 років.

Увесь наступний рік для нашого футболу буде визначати лише одна спортивна подія — гратимемо ми чи не гратимемо на полях США, Канади та Мексики. Поки що, ми рухаємось у правильному напрямку.

Непереможний чемпіонський сезон Динамо Київ

Відсутність поразок за ходом кампанії внутрішньої першості для нашого футболу не є унікальною подією, але менш вагомою в історії клубу, якому підкорилось це досягнення, вона не стає. Донецький Шахтар до цього був чемпіоном в кожному з двох сезонів після початку повномасштабного вторгнення, що вже само по собі було сильним подразником для київського Динамо, і врешті-решт столичний колектив повернув собі чемпіонську корону.

Олександр Шовковський тоді користувався повною довірою з боку керівництва "біло-синіх", і навіть тоді, коли не вдалось кваліфікуватись до Ліги чемпіонів, а потім сталась невдача у Лізі Європи УЄФА, усі спокійно сприйняли тезу, що Динамо може сконцентрувати всі ресурси на чемпіонаті заради довгоочікуваної перемоги.

І коли завдання сформульовано максимально чітко та лаконічно, то й виконувати його набагато легше. У підсумку, 20 перемог, 10 нічийних результатів, відсутність поразок, +42 за різницею голів, "золото" із запасом, участь у фіналі національного Кубку — гарні були часи для Динамо. Тоді ніхто й не здогадувався, що буде далі.

Реформа Кубка України

Українському футболу для подальшого розвитку потрібна якась своя яскрава, непересічна, спортивна та водночас об’єднавча історія. І найкраще рішення свого часу проголосив величний Валерій Васильович Лобановський у одній із своїх легендарних промов: "Це ж Кубок!".

Так, у тому турнірі, який існував до початку сезону-2024/25, узагалі жодного спортивного інтересу не залишилось, бо командам із Прем’єр-ліги давали можливість стартувати на пізніх етапах, коли й сезон у "еліті" перебуває в розпалі, а відповідно й ігровий тонус вищий в умовах конкуренції більш високого рівня за нижчі дивізіони, тож це не про змагальницький дух, а радше про глибину кишені власників.

Ідеї реформаторів з УАФ при цьому були максимально очікуваними, та й навіщо щось вигадувати, коли ті ж німці свій Кубок змінили ще бозна-скільки років тому, і нічого, фаворити з нього вилітають, аж гай шумить. Корона якось з їхніх голів від цього не падає.

От і в нас вирішили: рекордна кількість учасників (68 команд) — сюди подавай, представники аматорського футболу та регіональних асоціацій на ранніх етапах — без них було б нецікаво, "сліпе" жеребкування — щоб "еліта" не розслаблялась, жодного додаткового часу — дя-ку-є-мо(!), а також збільшений на 25% призовий фонд — гроші зайвими не бувають. Ще й "козацьку булаву" вручають за перемогу — узагалі підпал. Ця схема просто не могла не спрацювати.

Звісно, що були й скептики в цієї ідеї, як і на будь-якому кроці в нашій країні, але станом на зараз ми можемо поглянути на склад учасників майбутніх чвертьфіналів, де лише три команди представляють УПЛ, а київський Локомотив узагалі "заїхав" до цього раунду з Другої ліги. Коли таке бувало? Ще й Класичне подивились уже в 1/8 фіналу — хіба хтось залишився незадоволеним? Окрім чинного володаря трофею, донецького Шахтаря, певна річ.

Сенсаційний зимовий чемпіон та інтрига в УПЛ

Наш уболівальник полюбляє критикувати українську Прем’єр-лігу та змагальницький рівень у ній, але захоплюватись у шквалі негативу теж не варто. Якби не було цього змагання, то й потреби у нас із вами теж не було, тож сприймаємо прагматично нинішні реалії та розмірковуємо над тим, як створити продукт вищої якості, аніж те, що нині споживаємо майже кожні вихідні за ходом сезону в наших географічних широтах.

І поки цей процес триває, національна першість грається там собі потрохи, і вже другий рік поспіль ми говоримо про надзвичайну щільність у турнірній таблиці. Причому, як показує досвід поточного сезону, наступні пів року на нас очікує ще більше інтриги, аніж було в попередній кампанії.

Олександрія Руслана Ротаня взагалі стала яскравим проявом цих змін у полюсах сили в "елітному" дивізіоні та цілком заслужено здобула, без перебільшення, історичні для клубу "срібні" медалі, залишивши позаду на той момент чинного чемпіона, донецький Шахтар.

За єврокубки теж була нереальна конкуренція на три команди аж до останнього туру, і житомирське Полісся в ній здобуло перемогу. Та й за виживання в УПЛ також несамовито боролись усі дотичні, і вперше в своїй історії полтавська Ворскла вилетіла з "еліти", після чого ми отримали аж чотири нових колективи з Першої ліги на поточну кампанію.

І від того стало ще цікавіше! Варто лише подивитись на стан справ у таблиці, де трійку лідерів передбачити перед початком сезону взагалі було неможливо. А з черкаським ЛНЗ у статусі "зимового чемпіона" — та й поготів. Віталій Пономарьов побудував за короткий термін машину, яка вже переїхала Шахтар та Динамо у виїзних дуелях, і тепер має вигадати щось ще цікавеньке, щоб друга частина сезону перетворилась на квіт "бузку" навесні.

Та й загалом чемпіонат набирає обертів, починають з’являтись якісь особисті історії запеклих стосунків, принциповість, бажання грати не в "типовий український футбол", на який дорікають уболівальники. Так, усе це відбувається не без ексцесів, коли, наприклад, за тур ледь не всі матчі можуть завершитись із "бінарними" рахунками, але це також частина шляху, який бозна-куди може нас завести. Та й самі собі поставте питання — у кого зараз тремтять колінки перед матчами проти команд, які в нас звично вважають "грандами"?

Виступи України U-20 на чемпіонаті світу-2025 в Чилі, а також жіночої та ампфутбольної збірних у Лігах націй

Для національної збірної України наступний рік буде дуже важливим, а от для інших наших збірних і в 2025 було чимало цікавих подій. У категорії U-20, зокрема, ми мали змогу подивитись на команду Дмитра Михайленка, яка виступала на чемпіонаті світу в Чилі та здобула чимало досвіду в іграх проти однолітків.

Так, це вийшов не той величний досвід легендарної команди Олександра Петракова, коли ми отримали "золоте" покоління в цій віковій категорії, але в групі з Південною Кореєю (2:1), Панамою (1:1) та Парагваєм (2:1) ми жодного матчу так і не програли, і в хлопців очі відверто горіли та було бажання битись у доволі складних умовах перуанського клімату. А потім, на жаль, була поразка 0:1 від Іспанії в 1/8 фіналу, і розуміння того, що наразі це й була наша стеля можливостей.

Той турнір, до речі, виграло Марокко. Це історія про те, що навіть у складних умовах із купою експатів можна створити яскраву футбольну історію. Аби було бажання.

Також не можна залишити поза увагою виступи нашої жіночої збірної в дивізіоні B Ліги націй УЄФА, де "синьо-жовті" в групі з Чехією, Албанією та Хорватією посіли першу сходинку й пішли на підвищення в класі, поступившись лише "картатим" у заключній грі, яка для нас уже не мала принципового турнірного значення. Найкраща з можливих реакцій на невдачу з кваліфікацією на чемпіонат Європи в матчах проти Бельгії наприкінці минулого року.

Своє підвищення в класі в Лізі націй отримала й збірна з ампфутболу, яка в Баку зіграла матчі проти Ізраїлю (0:2), Нідерландів (2:1), Бельгії (4:0) та Азербайджану (3:1), та посіла першу сходинку в дивізіоні C. А Дмитро Щегельський у підсумку став найкращим молодим гравцем у цьому мінітурнірі.