28 голів у 58 матчах за півтора роки у Леху, відкритий лік голів за збірну своєї країни та статус одного з найкращих бомбардирів Екстракляси – усе це зробило 23-річного Лукаша Теодорчика одним із найперспективніших молодих гравців Польщі. Можна було б припустити, що він піде шляхом інших зіркових форвардів Леха, – Яцека Дембінського, Анджея Юсков’яка, Роберта Левандовського, – та опиниться у німецькій Бундеслізі. Однак у підсумку він обрав київське Динамо, і тепер нам усім належить дізнатися, чи вийде щось особливо корисне із цього союзу.

Щоб побільше дізнатися про єдиного новачка київського Динамо під час цього літнього трансферного вікна, ми звернулися до Олександра Шевелюхіна – оборонця Ґурніка із Забже, який має найбільший серед сучасних вітчизняних легіонерів стаж виступів в Екстраклясі й неодноразово грав проти Теодорчика. Ось що розповів нам наш чоловік у Польщі про нового динамівця Лукаша Теодорчика.

– Олександре, Лукаш Теодорчик став єдиним новачком київського Динамо цього літа. Для України цей трансфер несподіваний, тому що мало гравців переходять до нас із чемпіонату Польщі, та й ми небагато знаємо про рівень тамтешнього футболу. Вам доводилося грати проти Теодорчика в Екстраклясі?

– Доводилося, і не раз. Я добре пам’ятаю його не лише за виступами у складі Леху, а й у Полонії.

– Яку характеристику дасте цьому гравцеві? Динамо не помилилося, запросивши цього футболіста?

– Ви знаєте, мені так здається, що Динамо уже стільки помилялося з цими легіонерами… Польща – це слов’янська країна, яка знаходиться неподалік від нас. Менталітет у нас споріднений. Ігрові якості у Лукаша хороші – 23 роки, високий. Саме такого нападника десь і не вистачало Динамо. Звісно, зараз важко спрогнозувати, як він заграє у Києві, але я думаю, що все має бути Оk.

– До якого типу нападників можна віднести Теодорчика: він більшою мірою форвард таранний, чи більше опирається на швидкісні, просторові атаки?

– Він має якості і для гри у штрафному майданчику, і для гри на просторі. З одного боку, у нього хороші габарити, добре грає головою, може нав’язати суперникам боротьбу. З іншого – гарно рухається, має швидкість, і не можна сказати, що він без техніки (хоча особливо філігранною її не назвеш). Думаю, Динамо встигло добре проаналізувати його гру – за чотири мільйони євро вони мали придбати хорошого нападника. Я можу судити з того, що я відчував на собі і бачив на екрані під час підготовки до матчів із його командами.

– Коли Теодорчик протистояв Ґурніку у складі Полонії та Леха, він забивав вашій команді?

– Мені так здається, що у тих матчах, коли я безпосередньо проти нього грав, він не забивав. Полонію з ним у складі ми перегравали, а коли він грав проти нас за Лех, то й у його команді відзначалися інші гравці. Цього сезону, коли у мене ще була травма, він забивав нашій команді у складі Леха. Маю сказати, ситуація була файна. У нього було лише метр-півтора простору, але Лукаш встиг прибрати нашого молодого захисника і обвідним ударом покласти м’яч у дальній кут. Особливо несподівано це було тому, що він із лівої ноги забивав. А ще пам’ятаю, як він забивав моїй команді у Забже навесні (я також пропускав ту гру через травму).

– Граючи за Полонію, Лукаш забив 10 м’ячів за три сезони. А тут навіть за менший період – 25. З чим пов’язана така метаморфоза?

– Мені здається, коли потрапляєш до кращого клубу – це додає крила. Лех завжди бореться за перші місця, до того ж, тут є особлива мотивація – цей клуб продає гравців на більш високий рівень.

Та й сам Лех, до речі, славиться умінням підготувати нападників. Не забуваймо: саме з цього клубу у дортмундську Борусію перейшов Роберт Левандовський. Також Лех у Гамбург продав Артемса Руднєвса – цей латвійський форвард на вигляд нічим таким особливим також не відзначався, але голи забивав шалено. Зараз прийшов час Теодорчика, якого Лех взяв із Полонії, і він відразу почав забивати.

– Як у Польщі сприйняли той факт, що Теодорчик перейшов не в ту ж Бундеслігу, а саме в київське Динамо?

– Можливо, і є якесь здивування, але Динамо – це Динамо. У Польщі знають його як клуб із іменем. Плюс – фінансова сторона і те, що контракт доведеться відпрацьовувати у сусідній країні, а не десь дуже далеко. А стосовно рівня гравця, то я думаю, що якщо він буде добре грати, то в Європу ще встигне переїхати.

– В Україні чомусь заговорили про те, що Лукашеві потрібен буде час на адаптацію при тому, що він у новому сезоні за Лех встиг забити три м’ячі у чотирьох матчах. Це у нас вважають, що наша Прем’єр-ліга настільки вищого рівня за польську Екстраклясу, що тут треба більше часу на «розкачку»?

– Я з цим категорично не погоджуюся. Порівнюючи з моєю ситуацією: я, як тільки прибув у Польщу, пройшов зимові збори – й одразу уже грав. І ставлення було хоч і доброзичливе, але з мене, як із легіонера, вимагали вдвічі більше. Так, можуть підказати, пояснити, але ж легіонер знає, куди й чому приїхав. І має робити ту роботу, задля якої його найняли.

Тому я навіть не знаю, чому так в Україні прийнято так ставитися до іноземців. Часовий пояс той самий, клімат той самий – до чого тут півроку звикати? Це працює якийсь стереотип: коли легіонер тільки приїздить у наш чемпіонат, чомусь вважається, що перших півроку треба для нього «перекреслювати». Він починає дізнаватися, які у місті є цікаві міста, заводить друзів і потім взагалі перестає грати.

Лукаш Теодорчик – молодий гравець, який уже багато пограв. Йому уже не треба «пелюшок» – він здатен з перших матчів уже показувати свій клас. Тим більше, що він сам казав, що готовий приступати до тренувань і матчів.

– Тим часом в Динамо «сватали» і ще одного гравця Леха – Марціна Камінського. Яка ваша думка з приводу цього оборонця?

– Це молодий гравець, я від самого початку звертав на нього увагу, бо ми граємо на одній позиції, і він, як і я – високий, лівша. Але, якщо чесно, тут більший ризик для киян. Він має свої беззаперечні плюси, але щоб так відразу прийти і заграти в Динамо… Це хіба що на розсуд і відповідальність головного тренера і президента клубу.

Мені доводилося його бачити не лише у чемпіонаті, а й у збірній (коли взимку Адам Навалка його вперше викликав), і на тому рівні було видно, що він трішки загубився, припустився кількох помилок – з-під нього забили м’яч суперники. Після того, до слова, його поки не викликали у національну команду.

З точки зору ігрової Камінський має однозначні плюси, але в Україні футбол жорсткіший, і на захисників лягає велике навантаження. Марцін для нашого футболу трішки м’який, і для того, щоб в українському чемпіонаті заграти сходу, йому ще треба набратися досвіду, зміцніти.

Наводять як аргумент – мовляв, він уже грав у єврокубках, чого йому в Україні боятися? Але, повірте, тут є різниця. В єврокубках команди більше грають у футбол, вмикають інтелект, а от у нашому чемпіонаті – «всі види зброї хороші», і жорсткість боротьби тут навіть серйозніша.

– Схоже, що наші гранди повертають погляд на польський чемпіонат. Як гадаєте, є в Екстраклясі гравці, які могли б посилити навіть наших грандів?

– Розумієте, тут мені треба дивитися уже не як гравцеві, а як скауту, тренеру. Але, з моєї точки зору, назвати, щонайменше, п’ятірку футболістів, які могли б посилити українських грандів, можна легко. На жаль, в Україні часто думають, що в Польщі футбол більш низького рівня. З точки зору організації вони нам фору дадуть, та й в ігровому плані вони піднімаються. Наприклад, коли я зараз дивлюся окремі ігри нашої Прем’єр-ліги, і в них важко побачити якусь тактичну думку. У Польщі в цьому плані інколи навіть цікавіше…

Артур Валерко, Football.ua