Італійська Серії A в цьому сезоні завчасно визначилась як із чемпіоном країни, так і з першою командою, яка має її залишити за підсумками кампанії. Була певна ясність і щодо ще двох місць у Лізі чемпіонів УЄФА на наступний сезон, але оскільки країна отримала аж п’ять слотів, то далі в таблиці панував справжній хаос.

Ситуація отримувала додаткові різнокольорові барви ще й за рахунок єврокубків, бо бергамаська Аталанта посеред тижня вийшла до фіналу Ліги Європи, а Фіорентина пробилась у вирішальний матч Ліги конференцій, тоді як римська Рома з цим завданням не впоралась і тепер ризикувала так і залишитись із другим за рангом міжнародним турніром. Але все ще можна було виправити — для цього й потрібен був матч тридцять шостого туру національної першості на полі команди Джан П’єро Гасперіні. Виходить, що центральний за цей вікенд.

І вже після фінального свистка в цій дуелі ми можемо сміливо стверджувати про те, що жодною "центральністю" тут і не віддавало. Зусиллями Аталанти гра вже в першому таймі ризикувала скотитись у одні ворота, а за рахунок шаленої активності Де Кетеларе ми б могли стати свідками блискавичного розгрому з подальшим приниженням футболістів Даніеле Де Россі. Погодьте, звучить трохи лячно.

Але є плани, а є конкретна їхня реалізація. Із останнім у "Богині" було геть не все в порядку. Гравці Аталанти в лінії атаки були натхненними йти вперед, але щоб забивати голи із власних створених моментів, то вже вибачте — якось іншого разу. Де Кетеларе двічі вистрілив до середини першого тайму під час взаємодії із Скамаккою, і на цьому вирішив чомусь зупинитись. Як і його партнери, які то по стійках почнуть гатити за вбивчих нагод, то у воротаря влучать, то взагалі поцілять повз ворота.

Сценарій розвитку подій був таки, що на перерву ми пішли з думкою, а чи варто взагалі вертатись на другий тайм? Гру було зроблена. У будь-якому випадку, таке передчуття існувало й серед фанатів Роми. Нічого в атаці столичний колектив не створив, а його захисту нібито й подобалось, коли чергова навала супротивників зазнавала невдачі у вирішальний момент.

Звичайно, що була розмова під час перерви з Де Россі, бо інакше бути й не могло — команди на полі просто не існувало. Чи спрацювало це? Ох, тут важко щось стверджувати напевно. Усе через те, що Рома забила свій м’яч. Так, знову з пенальті, але коли в тебе напад бігає з порожніми руками ледь не годину ігрового часу, то на таке можна й не звертати особливу увагу. Де Рон привіз, Абрагам заробив, Пеллегріні забив у лівий кут. Якось так це спрацювало на 66 хвилині.

Якщо дивитись на цей момент у вакуумі, то це схоже на початок камбеку. Але ж ми бачили події до цього гола та після нього — суцільний шторм атак від Аталанти, яка могла й десять голів за вечір накидати у ворота суперників, але цього не зробила. Чому? Мабуть, залишила на решту матчів цього безмежно тривалого для неї сезону. Рома створювала свої моменти та, якщо б відігралась, була б на сьомому небі від щастя. Але "вовкам" залишилось тільки вити на місяць, який по-зрадницькі цього вечора відливав кольорами Ліги чемпіонів поміж зорями.

У наступному турі бергамаська Аталанта зіграє проти Лечче на виїзді, тоді як посеред тижня гратиме у фіналі Кубка Італії проти туринського Ювентуса, а римська Рома прийматиме генуезький Дженоа.

Аталанта — Рома 2:1
Голи: Де Кетеларе, 18, 20 — Пеллегріні, 66 (пен.)

Аталанта: Карнесеккі — де Рон, Гін, Джимсіті — Гатебур, Едерсон (міранчук, 88), Пашалич (Скальвіні, 75), Руджері (Дзаппакоста, 58) — Де Кетеларе (Лукман, 58), Копмейнерс — Скамакка (Туре, 57).

Рома: Свілар — Крістенсен (Кошта, 86), Манчіні, Ндіка, Анхеліньйо — Пеллегріні, Паредес (Бове, 46), Крістанте (Азмун, 86) — Бальданці (Абрагам, 46), Лукаку, Ель Шаараві.

Попередження: Копмейнерс — Ндіка