Англійська Прем’єр-ліга цього сезону, як і зазвичай, справдила багато сподівань довкола себе, але й водночас розбила чимало сердець. Що ще залишилось незмінним, так це обов’язкова наявність інтриги в останньому турі поблизу до зони вильоту, проте в поточному футбольному році одразу два місця на пониження класом залишались вакантними.

За підсумками тридцять восьмого туру могла вилетіти одна з двох команд нижньої частини турнірної таблиці, у складі якої грав футболіст із українським паспортом. І якщо Віталій Миколенко зі своєю травмою внутрішньої поверхні стегна міг і не допомогти Евертону врятуватись, то на появу Іллі Забарного з Борнмута ми очікували з нетерпінням. Як і фанати "вишень", які вимагали від команди хоча б збереження 15 сходинки за підсумками сезону, тоді як "ірискам" потрібно було втримати перевагу в два бали над Лестером, що замикав зверху підвалини.

Легкої прогулянки для господарів поля в цій грі ніхто й не обіцяв, бо вони на неї в цьому сезоні просто не заслуговували. Невмотивований Борнмут узагалі виглядав більше цікаво на перших хвилинах, бо суперники не могли зв’язати й пару-трійку передач на чужій половині, тоді як футболісти О’Ніла спокійно обходили пастки, які розставляли на їхньому шляху гравці Дайча. Місцевій публіці це, певна річ, не подобалось. Але потім надійшли новини, що Лідс пропустив, тож трохи повеселішали вболівальники на трибунах.

А тут ще й "ірискам" удалось перетягнути м’яч до чужої половини та навіть здійснити навалу на ворота Траверса на початку другої пів години ігрового часу, яка завершилась двома пострілами від Гує з середньої відстані, із якими воротар ледь упорався на лінії воріт. Усе було чудово, проте на раптово на табло з’явилась інформація щодо голу Лестера. І одразу ж увесь ентузіазм пропав як у фанатів, так і в футболістів Евертона, так що останні були змушені відійти від чужих воріт.

І одразу ж почались проблеми в обороні в команди Дайча. Без номінальних флангових захисників стримувати суперників було важко, тож коли "вишні" атакували всією шириною фронту, то виникали дуже серйозні моменти біля воріт Пікфорда. Той би й радий був кілька разів урятувати власну команду, напевно, але постійно то суперники били абикуди, то захисники не менш самовіддано кидались під м’яч.

Загалом, перший тайм був цікавим та інтригуючим, адже одним так само нічого не було потрібно, а інші не могли нічого запропонувати в атаці. У такій грі рівновага в другій половині зберігалась не надто довго, бо вже на 57 хвилині відскок перед чужим штрафним потужним ударом злету в правий кут завершив Дукуре. Евертон таким чином вийшов уперед за рахунком, після чого включився режим стандартної команди Дайча.

Якщо коротко, то тягнули час, як тільки могли це робити. Особливо Пікфорд цьому дуже сприяв, коли навіть за найменшої можливості намагався впасти на газон, зображуючи ті самі "пекельні борошна", які вже "немає сечі" терпіти. Виглядало це кумедно, але чогось ми не побачили усмішок на обличчях фанатів Евертона в цей час. Команда реально ризикувала пропустити випадковий м’яч навіть у компенсований час, проте тут уже воротар команди Дайча займався своїми безпосередніми обов’язками, а інші намагались зайвий раз не випробовувати долю.

Таким чином за підсумками сезону-2022/23 Евертон посів сімнадцяту сходинку в турнірній таблиці англійської Прем’єр-ліги та врятувався від вильоту, а Борнмут опинився на п’ятнадцятому місці.

Евертон — Борнмут 1:0
Гол: Дукуре, 57

Евертон: Пікфорд — Коуді, Міна, Тарковські — Івобі, Гарнер, Гує, Макніл — Дукуре, Онана — Грей (Сіммс, 86).

Борнмут: Траверс — Сміт (Ентоні, 83), Забарний, Сенесі, Келлі — Біллінг, Лерма — Брукс (Вінья, 56), Крісті (Мур, 64), Уаттара — Соланке.

Попередження: Пікфорд — Сенесі, Сміт, Соланке