5 грудня 1990 року Стоїчков вляпався в найгучніший скандал в своїй кар’єрі. Під час матчу за Суперкубок з Реалом він наступив на ногу арбітру Урісару Аспітарте. Давайте подивимося на цю ситуацію очима жертви: «За кілька хвилин до закінчення першого тайму Чендо гостро атакував Стоїчкова неподалік від боковій лінії поряд з лавою лави запасних Барселони. Однак я чітко бачив, що гравець Реала не вдарив болгарина. Стоїчков катулявся по газону, так наче йому зламали ногу. Кройф накинувся на мене, чому я не зафіксував фол. Проте я незворушно показав, що був лише аут. Нідерландець завівся не на жарт, він кричав та махав руками.

Я спробував його заспокоїти: «Ти мене вже дістав, не зловживай моїм терпінням, повертайся на своє місце» і я показав йому жовту картку. Проте це не подіяло: «Я не хочу сідати на лавку. Може ти наважишся вилучити мене чи кишка тонка?», – сказав Кройф.  «Ти недооцінюєш мене», – відповів я та запалив перед ним червоне світло. Тоді Стоїчков, котрий вже підвівся, продерся до кола, яке утворили навколо мене гравці і з усієї сили наступив мені на ногу. Тоді я його теж вилучив. Мені було дуже боляче, я намагався робити так, щоб ніхто не бачив моїх страждань, але, на жаль, це в мене виходило не надто добре. Біль був нестерпним. Добре, що цей епізод трапився незадовго до закінчення першого тайму. Я з чистою совістю дав свисток на перерву та пішов в роздягальню», – згадував Аспітарте.

За цю свою витівку Христо отримав двомісячну дискваліфікацію, але невдовзі Стоїчкову накинули ще 4 місяці. Однак допомога болгарину прийшла звідти, звідки він аж ніяк не чекав. Мадридська газета Marca влаштувала зустріч Христо й арбітра, на якій футболіст вибачився перед суддею. Людина в чорному відпустила гріхи болгарину. Завдяки цьому Стоїчков вийшов сухим з води, відбувшись лише двомісячним баном.

Христо народився в 1966 році в Пловдиві. Його батько обожнював футбол та захищав ворота місцевої команди Маріца. Стоїчков-старший зізнавався, що, якби в нього народилась донька, він назвав би її красивим болгарським ім’ям Запрянка. Але в нього народився норовливий хлопчик, який, ще навчаючись в молодших класах, вже вважався одним з головних хуліганів школи.

Тоді ж хлопчина й отримав своє перше прізвисько Собака, яке підкреслювало його нестерпний характер. Христо став тезком персонажа «Гри престолів» через те, що погриз однокласника, котрий поцілив в нього каменем. Незважаючи на те, що Стоїчков творив на полі зі сферою справжні дива, він мріяв стати біологом, а не футболістом.

Дебютним клубом Христо стала команда, кольори якої тривалий час захищав його батько. Перший тренер Стоїчкова Огнян Aтанасов згадував що хлопець ненавидів програвати: «Він розумів лише слово перемога. Коли ж ми покидали поле на щиті чи грали внічию, він плакав навзрид.

Цікаво, що спочатку я поставив його в захист. Але я швидко зрозумів, що місце Христо не біля своїх воріт, а біля чужих. Тоді Стоїчков купив мене неймовірною швидкістю – він спокійно вибігав стометрівку з 11 секунд та магічною технікою. В юнака ніхто не міг забрати сферу без порушення, видавалося, наче він мав магніт в стопі». Недарма його мама говорила, що її син народився з м’ячем між ногами.

5 квітня 1989 року в Барселону приїжджає головна Попелюшка тогорічного Кубка володарів кубків, софійський ЦСКА. Болгари не бояться авторитетів і мріють про вихід в фінал, до якого їм залишилось зробити лише один крок. Вони вірять, що цього дня у чарівника Христо буде ще один магічний день. Й він дійсно проведе божественний матч, однак цього виявиться замало, щоб перемогти більше, ніж клуб. Проте насправді того дня він здобув один зі своїх найважливіших тріумфів в житті. Христо підкорив «Камп Ноу». Напередодні матчу деякі з кулес щось чули про болгарина, який є одним з найсильніших футболістів світу. Але, звичайно ж, ніхто не вірив в ці байки. І ось вони побачили на свої очі, що болгарський король зовсім не голий.

Дубль Христо змусив Барселону пережити кілька неприємних миттєвостей. Лише на 72-й хвилині, коли Салінас забив четвертий гол, кулес змогли видихнути з полегшенням. На Христо звернули увагу не лише 30 000 фанатів, а й один нідерландець, який сидів на лаві запасних. Йоган Кройф вирішив, що Стоїчкову ідеально пасуватимуть синьо-гранатові кольори. Армійці вперто не хотіли віддавати свій діамант за копійки, а тому перетягування линви тривало цілий рік.

Стоїчков опинився в Барселоні завдяки старанням каталонського агента Хосепа Марії Мінгелли, який сторгувався з ЦСКА на 3 мільйонах доларів. Мінгелла запам’ятав ці перемовини на все життя: «Під час переговорів з полковниками мені було дуже страшно, адже за дверима стояли озброєні до зубів солдати. Військові торгувалися, як справжні лихварі. І вони досягнули свого. Всі військові, які були причетні до трансферу Христо, отримали свій шматок святкового торта – вони дістали такі гроші, про які навіть не мріяли. Стоїчков теж не залишився в накладі. Його місячна зарплатня зросла з 600 до 20 000 фунтів. Барселона знала, за що заплатила таку величезну суму. Вона нарешті отримали останній елемент пазлу, який допоміг перетворити блаугранас на Дрім Тім.

Звичайно ж, не всі схвалювали перехід Христо. «Те, що в 1990 році Стоїчков став не лише кращим гравцем Болгарії, а й, забивши 38 голів в 30 матчах, здобув Золоту бутсу – ще не аргумент. Все-таки в порівнянні з чемпіонатом Болгарії, Прімера – зовсім інший турнір», – стверджували скептики. До того ж, Стоїчков вже тоді мав репутацію поганого хлопця, який в будь-який момент міг вибухнути на футбольному полі та залишити свою команду в меншості. Але його плюси однозначно переважували мінуси.

Мінгелла не сумнівався в ньому жодної миті. «Він без проблем впорається з переходом на новий рівень. Христо – надзвичайно швидкий, має фантастичний дриблінг та потужний удар. Також болгарин народився з вродженим інстинктом вбивці». Наставник FCB Йоган Кройф теж розумів, що нарешті знайшов того, кого давно шукав: «Перед тим, як прийшов Христо, ми мали команду милих людей, але не можна збудувати по-справжньому потужну команду лише з добрих людей. В клубі має бути хтось на кшталт Стоїчкова – агресивний, в позитивному значенні цього слова, який зможе передати частину своєї агресії партнерам по команді… Він біжить до м’яча, а коли отримує його, то б’є по воротах.

В нас є інші футболісти, які можуть чекати й думати, наче філософи: «Який найкращий варіант закінчення тієї чи іншої акції?» Вони довго зважують: бити чи пасувати. А ось Христо не гає жодної миті на непотрібні роздуми. Він завжди заточений під удар, отримавши м’яча, болгарин просто відправляє його до сітки. Інколи під час гри Христо поводиться дуже егоїстично, але ніхто не бачить поле так добре, як він. І, щоб ви там не говорили про Стоїчкова, він практично завжди віддає пас, якщо бачить, що його партнер знаходиться в кращій позиції. Його трансфер може стати для нас визначальним не лише в цьому сезоні, а й на ціле десятиліття. Він дуже конфліктний? Це від неймовірної жаги до перемоги. Він лютує, коли програє, навіть під час тренувань».

4 травня 1990 року Христо підписав 5-річний контракт з Барселоною. В цей святковий для всіх кулес день Стоїчков на прохання газети Mundo Deportivo надіслав в столицю Каталонії факс, написаний іспанською: «Для всіх вболівальників Барселони та для читачів Mundo Deportivo з любов’ю, Стоїчков».

«Сподіваємось, що він стане нашим Уго Санчесом», – кричав заголовок на першій шпальті вищезгаданої газети. Джерелом цього заголовку стали слова Кройфа, що він вірить, що Стоїчков стане для Барселони таким ж вбивчим форвардом, як мексиканець, котрий практично щосезону забиває для Реала близько 30 м’ячів.

«Ми нарешті маємо її тут», – кричав 21 травня 1992 року, закутаний в саньєру (каталонський прапор), юний Пеп Гвардіола. «Вона» – це La Copa de Europa. Почувши ці слова, сказані з балкону уряду Каталонії, натовп, який цього дня затопив площу святого Якова, затамував подих. Адже всі чекали на появу Кубка чемпіонів. І коли Алесанко і Субісаретта винесли «її», кулес ледь не збожеволіли від щастя. Після стількох років розчарувань й страждань каталонські конкістадори нарешті повернулися з європейського походу з найціннішим клубним трофеєм.

Один з керівників Барси Йорді Пуйоль нахилився до Стоїчкова та шепнув йому щось на вухо. Досі невідомо, чи Христо послухав поради боса чи сказав те, що відчував в цей момент, але його слова назавжди залишалися в історії FCB: «Чемпіони на 100%. Каталонці на 100%». Наступного дня газета Mundo Deportivo якимось дивом підрахувала, що болгарин зібрав найбільше аплодисментів кулес після Кумана. Рональда дійсно практично нереально було переплюнути, оскільки саме його удар приніс Барселоні футбольний Грааль.

На «Камп Ноу» Христо обливав партнерів шампанським та постійно цілував La Copa de Europa так, ніби це була жінка всього його життя Маріана, потім він схопив мікрофон і, відповідаючи на німе питання кулес, прокричав: «В цьому році «вона» для мене наймиліша. А тому сьогодні я спатиму з нею. Сподіваюся, Маріана пробачить мені цю невеличку зраду». Мабуть, цими словами він завоював серця кулес більше, ніж тими чудесами, які він часто робив на футбольному полі. Того дня болгарин не міг сказати нічого важливішого, ніж розповісти, що в нього на душі – Христо почувався стовідсотковим каталонцем.

Пізніше в місцевій пресі з’явилися колажі, на яких пропонувалося дещо змінити герб міста, центральним елементом якого мав стати Кубок чемпіонів. La Copa нарешті була в себе вдома і Стоїчков, перший болгарин, який підняв її над головою, почувався частиною великої каталонської сім’ї.

«Коли я ще ходив під стіл, то побачив по телевізору Йогана Кройфа, який тримав в руках Золотий м’яч. Тоді я пообіцяв, що одного дня теж здобуду приз кращому гравцю Європи», – розповідав Стоїчков. В 1994 його мрія стала реальністю. Цей рік став найкращим в житті Христо. Коли гол Костадінова на останній хвилині протистояння з Францією подарував братушкам путівку на чемпіонат світу, Стоїчков заявив: «Бог – болгарин». Христо і Ко стали головним відкриттям американського мундіалю, де лише в півфіналі капітулювали перед Скуадрою Адзуррою.

Хоча, за словами болгарина, італійців протягнув в фінал арбітр, який таким чином помстився слов’янам, які не пустили Францію на чемпіонат світу. «Так, я досі впевнений, що Бог – болгарин. Але, на жаль, суддя – француз», – не приховував свого розчарування Христо. Після розчаровуючого матчу за бронзу, в якому шведи не помітили болгар, Христо не знайшов нічого кращого, ніж накинутись на тренера своєї збірної Дімітра Пенєва: «В нашому тріумфі взагалі немає його заслуги. Він далекий від тактики, а в психології ще гірший. Йому просто пощастило, що в нього під рукою опинилися такі хороші гравці, як ми».

Це було не перше розчарування Христо в золотому для нього році. Напередодні сезону 1993/94 він пообіцяв Кройфу: «Можете не хвилюватися, я впевнений, що в цьому сезоні ми не лише виграємо чемпіонат Іспанії, а й знову повернемо Кубок чемпіонів додому». В головному європейському клубному турнірі все для Барселони складалося якнайкраще, але лише до фіналу. А в матчі за титул Барсу ніби підмінили і Мілан просто розтрощив блаугранас.

Проте рік завершився для Христо на мажорній ноті. Він здійснив свою дитячу мрію та взяв Золотий м’яч. Перевага болгарина над суперниками була вражаючою. Христо набрав 210 очок, а найближчий переслідувач Роберто Баджо лише 136. Болгарин на церемонії аж світився від щастя: «Чудово, що мрії інколи втілюються в реальність. Я став в один ряд з такими фігурами, як Кройф, Платіні, Папен. Тепер можна завершувати кар’єру». Кройф підколов болгарина, нагадавши, що Христо до нього, як до неба: «Я маю вдома три таких. Хоча вони набагато менші, ніж м’яч Стоїчкова, але вони з чистого золота, а не як теперішні, лише позолочені. І не забувайте, що тепер Золотий м’яч здобути набагато легше, аніж за моїх часів».

Тренер Барселони не підозрював, що в наступному сезоні Христо принесе йому чимало головного болю і він вже не матиме жодного бажання жартувати з ним. Стоїчков звинуватив Кройфа в тому, що він лобіює інтереси свого сина Йорді, який забирає місце в складі в набагато достойніших гравців. «Йоган є не лише найкращим тренером але й найбільш впертим чоловіком, з яким мені довелося працювати». Не дивно, що після сезону 1994/95 ідеальний роман між Христо та Барселоною добіг кінця. Після року, проведеного в Пармі, Стоїчков вирішив повернутися до рідних пенатів, адже Кройфа там вже не було. Однак, як казав Геракліт, не можна двічі ввійти в одну і ту ж річку. Нічого особливого Христо вже не показав. І болгарин вирушив на футбольні заробітки, проводячи фінальний відрізок кар’єри в заштатних клубах.

Як і кожна людина, в грудях якої б’ється каталонське серце, він не упускає нагоди вколоти заклятих ворогів в білих футболках. Одного разу Христо пожартував: «А ви знаєте, чому Реал не видає свою серію поштових марок? Відповідь дуже проста. Люди не знатимуть на яку сторону марки потрібно буде плювати». «Чи я колись зміг би тренувати Реал? Ні. Я ненавиджу цей клуб. Нехай краще мене земля поглине, аніж я стану там працювати. Реал огидний мені. Я ніколи не дивлюся матчів, в яких грають бланкос. Ви не повірите, але в мене починають гноїтися очі, коли я бачу біле», – додає болгарин. Також він не упустив нагоди пройтися по Гарету Бейлу: «Якщо він коштує 100 мільйонів євро, то я – безцінний». Можливо, такого поганого хлопця, як Христо, бракує теперішній Барселоні, щоб повернути Кубок чемпіонів в столицю Каталонії.