Рік під номером 2022 добігає завершення. Підбиття підсумків — цілком логічна річ у святкову пору. Така ж звична, як і ялинка у рідному домі. І сьогодні у нас на черзі італійський футбол, який знову не відчув смаку Мундіалю, але подарував немало цікавинок.

Трагедія року: смерть Сініші Міхайловича

Нема нічого гіршого, аніж коли людина йде з нашого світу. І хай навіть спочатку ми хотіли назвати "трагедією року" невихід збірної Італії на світову першість, та все ж під цим словом зупинимося на значно більш серйозному.

Сініша Міхайлович був наполовину сербом і наполовину хорватом, який для Італії став повністю своїм. Він був людиною з подекуди неприємним характером, але завжди зі своєю позицією. Він був людиною із харизмою. Тим, кого не забувають. І так, його справді не забудуть. Нехай і не за феноменальні захисні якості чи геніальні тренерські навички.

До слова, окремий текст пам'яті неординарної людини ми радимо вам прочитати за цим посиланням.

Неприємність року: Італія без Катару

Так, Скуадра Адзурра вдруге поспіль не потрапила на Мундіаль. Два найганебніші за місцем проведення чемпіонату світу пройшли без збірної Італії. І що особливо символічно, між ними було Євро, на якому саме італійці здобули тріумф.

Жоржиньйо дуже швидко перетворився з героя та улюбленця на антигероя і просто клоуна, який робить незрозумілі зупинки перед пробиттям пенальті. Але якщо у випадку з другим місцем у групі зі швейцарцями (саме у двох матчах із "нейтралами" натуралізований бразилець добряче начудив) можна чисто теоретично пояснити дурістю одного футболіста, то поразку Північній Македонії у плей-оф — точно ні. Це навіть не шведи.

Утім, цього разу тренер. який не вивів Італію на чемпіонат світу, звільнений не був. Бо трошки раніше він подарував усій країні величезне свято. А ще першим продемонстрував, що збірна Італії може вигравати, граючи красиво.

Подія року: Скудетто Мілана

11 довгих років Мілан не вигравав чемпіонство. Та й у сезоні-2010/11 це скоріше був скороминущий вибух, аніж велика перемога великої команди, як у 1999 чи 2004. І тут...

Власне, розмови про можливу перемогу "россонері" точилися ще на початку сезону-2020/21. Тоді, щоправда, порив команди Піолі швидко згас і подарував лише підсумкове друге місце з дванадцятьма балами відставання від "сусідів по хаті". 

Чемпіонський Мілан-2022 не був найсильнішою командою чемпіонату. Він поступився за кадрами як Інтеру, так і Ювентусу. У нього не було яскравого футболу, як-от у Аталанти. Не було й однієї яскравої зірки — Златану Ібрагімовичу і вік, і здоров'я не дозволяють займати цю нішу. Він може бути лідером у роздягальні, але точно не на полі.

Мілан Піолі — це суміш тренерської думки і мотивації, неймовірного бажання кожної частинки механізму, працелюбності, вміння терпіти і вміння вигризати. А ще — індивідуальної майстерності та імпровізації в окремо взятих епізодах, як-от у моменті з голом Тео Ернандеса у ворота Аталанти.

Хтось скаже, що на долю титулу вплинула помилка запасного кіпера Інтера Іонуца Раду, який привіз м'яч у матчі між Інтером та Болоньєю. Занадто часто це згадують. Та навряд би "нерадзуррі" врятувало те очко — просто погляньте до таблиці.

Трофей року: Кубок — Риму!

22 травня 2010 року міланський Інтер обіграв мюнхенську Баварію у фіналі Ліги чемпіонів. 25 травня 2022 року римська Рома обіграла роттердамський Феєнорд у фіналі Ліги Конференцій.

12. Саме стільки років жоден італійський клуб не здобував звитяг у єврокубкових турнірах. Хай навіть Ювентус двічі грав у фінал ЛЧ. Але євротрофей клуб із Італії здобув, як тільки на Апенніни повернувся Жозе Моурінью. Моурінью, який уже точно не входить до числа найкращих тренерів світу. Та й трофей уже не того рангу, якщо сказати дуже і дуже м'яко. 

У сеу Жозе не змінюється одне — здатність закохувати у себе вболівальників і проводити запальні прес-конференції. А ще — здобувати трофеї. Питання лиш у тому, що наразі скоріше трофеї потрібно створювати для Моурінью, ніж навпаки.

Команда року: фантастичний Наполі

Давно італійський клуб не вражав на старті чемпіонату так, як нинішній Наполі Лучано Спаллетті. Хіба що минулорічний Наполі Спаллетті, пробачте за тавтологію... але й те, не настільки!

У 15 матчах "партенопеї" здобули 13 перемог і двічі зіграли внічию. Команда з півдня Італії забила 37 м'ячів, що є найбільшим показником у лізі. Пропустила — 12, але тут кращі показники у Ювентуса і Лаціо. 

Це той випадок, коли не треба шукати раціонального пояснення. Улітку команда змінила половину основного складу, підписала гравців, про яких більшості важко було й чути. Іноді з банальних причин — той таки Хвіча лише останні кілька років перед переїздом до Італії грав у людській країні. А зараз — імпровізатор номер 1.

Кожен знайшов своє місце. Кім Мін Дже замінив Кулібалі на всі 100, Ангісса вичавлює центр поля так, що більше обмеженому Фабіану Руїсу й не снилося, а вищезгаданий Кварацхелія змусив забути про ветерана Інсіньє. І це далеко не все — згадайте ж бо про Осімгена чи Мерета, якого вже хотіли позбутися.

Вболівальники Мілана можуть сказати нам, що ми незаслужено обділили Мілан, за якого говорить перша половина 2022. Та між чинним і майбутнім чемпіоном ми зробили вибір на користь другого. І так, найбільше нетипову для себе перемогу у цьому сезоні Наполі здобув саме на Сан-Сіро. Але таки здобув. Ця команда вміє забувати про кураж.

Гравці і тренери року

Мабуть, чи не найважчий вибір. Важко виділити як когось із пари Піолі-Спаллетті (хоча командою ми назвали Наполі, але робота сеньйора Стефана і його здатність витискати максимум — це щось неймовірно), так і когось із футболістів. І якщо у першому випадку можна віддати 51 на 49 на користь сеньйора Лучано (аж надто фантастично грають "партенопеї"!), то що робити з другим...

Тео Ернандес? Періодичні помилки в обороні не дають відзначити його сповна. Рафаеля Леау теж іноді підводить стабільність. 

Більшість гравців Наполі, які дійсно вразили, грали у команді всього півроку (як-от Кім чи Хвіча) або грали всього півроку на дійсно шаленому рівні (як-от Осімген і Лоботка).

Сергій Мілінкович-Савич — найкращий асистент минулого і нинішнього сезонів. Але загальний клас команди іноді не дає сербу реалізовувати себе у Лаціо на повну. Це той випадок, коли футболісту іноді потрібно спустися, бо поруч немає гравців Реалу.

Попри не дуже приємні результати Інтера завжди на висоті Ніколо Барелла. Але як і у всіх попередніх випадках — цю людину важко виділити одноосібно.

Провал року: Ювентус у Лізі чемпіонів. Або ж просто Ювентус

...і це добре, що хоча би там. Бо поступитися Маккабі з Хайфи місцем у плей-оф другого за престижністю турніру Європу було легко.

Юве програвав Маккабі і Бенфіці, не кажучи вже про ПСЖ. У чемпіонаті команда Массіліміано Аллегрі дуже часто боялася програти настільки, що починала грати на утримання нічийного результату з умовною Фіорентиною. Квінтесенцією фіаско стала зміна керівництва. Цілком зрозуміло, що не дуже добровільна, але така радісна для більшості фанатів "зебр".

Команда наче провела непогане трансферне вікно. Паредес — це міць у центрі поля, Погба (у здоровому стані) — це баланс між лініями, Ді Марія на рівні Серії А — індивідуальна майстерність. Так, звісно, також у здоровому стані. Навіть Філіп Костич почав демонструвати цілком непоганий футбол — свою роль флангового бігунка він виконує. Але проблеми Юве, як показала практика, не у кадрах.

Хтось так сильно загрався у Суперлігу, що може залишитися без нічого. Бо знову почалися якісь розслідування... далеко не футбольного характеру.