Туринський Ювентус, якщо вірити словам його головного тренера Массіміліано Аллегрі, у цьому сезоні навіть не намагався претендувати на чемпіонський титул італійської Серії A. Він, виявляється, просто був присутнім певний період серед групи лідерів, але, напевно, лише в якості стороннього спостерігача. Добре, зробимо вигляд, що один із найбільш титулованих клубів країни дійсно поставив перед собою такі приземлені завдання на сезон.

Але ж у Кубку Італії "Стара Синьйора" подолала шлях, починаючи від 1/8 фіналу, точно не для того, аби відступати в останній момент! Тим паче, коли римський Лаціо в першому півфіналі вона обіграла на власному полі з рахунком 2:0. Коли таке стається, зазвичай, усі готують місце для переможця в наступному раунді, але в колективу Ігора Тудора попереду була ціла домашня гра для того, аби змінити хід історії.

Переглянувши цей матч, можемо з упевненістю казати про те, що "орли" реально загорілись великою мрією здолати іменитого супротивника й зробити це саме з такою різницею голів, щоб точно вистачило хоча б на продовження вистави в овертаймах. Шлях до цього Лаціо почав прокладати на 12 хвилині, коли Кастельянос головою завершив подачу кутового з лівого флангу від Луїса Альберто на дальній стійці.

А що в цей час робив Ювентус? Туринці стартували наче впевнено — десь атакують, десь захищаються. Справляють цілком звичний для себе вигляд, як для цього сезону, одним словом. Але як тільки почались проблеми, то десь ця організація гри від Аллегрі раптово поділась.

Спроби відповідати на пропущений м’яч у виконанні "зебр» були й доволі непогані. Бремер у схожому стилі намагався забити з кутового, але пробив вище в центрі штрафного, а до нього Влаховичу просто не вдалось якісним ударом поставити крапку в швидкому розіграші на лівому фланзі штрафного. І тоді навіть здавалось, що Юве ходить десь дуже близько від власного забитого м’яча, але це тільки так здавалось.

На другий тайм гості повернулись на поле й миттєво пропустили вдруге. Тут уже пройшла атака Лаціо через центральну зону, і на її завершенні знову виступили Альберто та Кастельянос, але вже в значно ближчій один до одного комбінації. Після цього вже не питання поставали до Аллегрі, а реальні претензії. Якщо, звісно, уболівальникам Ювентуса ще не набридло в цьому році розгрібати всі ці огріхи команди.

Цікавіше було побачити, як боротиметься за результат команда з Турину. І тут також нас майже спіткала невдача. "Майже" тому, що "б’янконері" таки зуміли відіграти один гол і виконали в підсумку власну задачу. І це жодним чином не спойлер, а просто вказування на наступний момент у грі, бо поміж початком другого тайму та м’ячем Ювентуса просто нічого не було.

Лаціо намагався грати від глибокого захисту, суперники тримали м’яч на чужій половині. Здавалось, що цей зв’язок може розірвати тільки свисток перед початком овертаймів. Але гості не захотіли випробовувати долю. Аллегрі почав робити заміни й випустив Веа та Міліка, як і решту виконавців, на інтервалі в 12 хвилин, а поляк у підсумку забив ледь не першим доторком із передачі американця за мить після появи на полі.

Хтось скаже: "Так це ж Аллегрі — геній, виходить!". Може й геній, але "геній" не завдяки, а всупереч власним тактичним ідеям. Суперника за фіналом для Ювентуса в середу в той самий час у Бергамо визначать Аталанта та Фіорентина.

Лаціо — Ювентус 2:1 (перший матч – 0:2)
Голи: Кастельянос, 12, 49 — Мілік, 83

Лаціо: Мандас — Казале, Романьйолі, Гіла Фуентес (Патрік, 46) — Хісай, Гендузі (Педро, 85), Катальді (Ровелла, 81), Марушич — Андерсон (Весіно, 61), Альберто — Кастельянос (Іммобіле, 81).

Ювентус: Перін — Даніло, Бремер, Алекс Сандро — Камб’язо (Веа, 70), Маккенні (Їлдиз, 82), Локателлі, Рабіо, Костич — Влахович (Мілік, 82), К’єза (Алькарас, 90+1).

Попередження: Локателлі