Питання стилю

Допоки головні конкуренти команди Сачка в боротьбі за зону Ліги Європи чухають потилицю, судорожно намагаючись якось начаклувати зелених мертвих президентів на власні борги, насправді лише відтерміновуючи дату свого краху (у кожного він проявиться по-різному), полтавський клуб взимку міг, наприклад, запропонувати потенційним новачкам зарплатню у двадцять тисяч доларів, і більше того – справно її з часом виплачуючи. Агентам Ворскла могла виплатити комісійні за прихід футболіста – а це нині поодинокий виняток з-поміж клубів еліти не з числа грандів. Загалом, якщо говорити про фінансовий стан справ, то Ворскла нині стоїть відразу за Динамо, Шахтарем і Дніпром. І, зважаючи на стан справ в інший клубах, це саме той випадок, коли гроші просто зобов’язані грати у футбол.

Клуб із такими можливостями не може за вісім турів до закінчення цього багатостраждального чемпіонату на п’ять очок відставати від п’ятого місця, маючи при цьому не найсприятливіший календар, адже і поти Зорі (хоч їй і грати проти грандів) та Металіста Ворсклі доведеться грати на виїзді. Такий клуб не має права вигравати лише 5 матчів із 18-ти у чемпіонаті, маючи при цьому негативну різницю забитих і пропущених м’ячів. Він не може вилітати з розіграшу Кубка, створивши за 180 хвилин гри проти дебютанта елітної ліги півтора моменти без голів. Він не може з 22-х матчів проти прем’єр-лігових суперників (у двох турнірах) не забивати відразу в 9 з них. І це – не похибка розрахунку через "непередбачуваність футболу". Це якщо й не остаточна криза жанру, то чітка ознака того, що справи у полтавської команди не найкращі.

І річ не лише у вчорашньому вильоті з Кубка. Навіть якби полтавці пройшли Олімпік, шансів на те, аби пробитися до фіналу чи виграти Чашу, у них практично не було – де сьогодні за якістю гри та підбором виконавців Ворскла, а де – трійка грандів. Йдеться про фундамент, на якому будуються командні дії в атаці. Навіть суто візуально помітно, що стиль гри команди нагадує часом футбол ери динозаврів – менш конструктивну та видовищну попереду команду в лізі знайти складно, навіть якщо порівнювати з Говерлою чи Іллічівцем та Чорноморцем після розвалу.

Статистика свідчить про те, що в захисті Ворскла є найнадійнішою командою ліги після трійки лідерів та Чорноморця (переконаний, тимчасово, адже одесити нині пропускають немало). Однак в атаці команда Сачка ледь не через матч справляє справді гнітюче враження. Можливо, так відбувається тому, що стиль гри, запропонований Сачком, футболісти або не здатні виконувати, або не можуть себе змусити це робити, не отримуючи жодної насолоди від постійних лонгболів, безкінечної боротьби та відсутності естетики? Якщо вдатися до статистики, то вона багато що пояснить.

Так, якщо у Металісті з центральних нападників відповідної до ліги якості є, по суті, лише Гоменюк, у донецькому Металурзі – Мораєс, а у Зорі – Будківський (і з натяжкою – Тотовицький), то вибір у Василя Сачка насправді шикарний, однак результативність форвардів у чемпіонаті просто паскудна: Ковпак (16 матчів/2 голи), Янузі (14/1), Шиндер (3/1), Бараннік (15/1), Буднік (2/0) та Міщенко (4/0, з поправкою на різноплановість позицій). Таким чином, шестеро нападників Ворскли наразі забили 5 голів у сумі. Слідом – факт номер два – за 18 матчів минулого сезону Адіс Яхович забив 6 голів. Не секрет, хто забезпечує результативність команди на все ще пристойному рівні за таких умов – Громов, проте всього з чотирма голами, та Турсунов (3, стільки ж у Дедечка). Згадуємо також, що 2 з 18-ти загальнокомандних м’ячів були автоголами у виконанні суперників Ворскли, і робимо висновок – щось тут явно пішло не так.

Те, що найзабивнішими гравцями команди є не хтось із центральних нападників, а фланговий гравець – це нормально для сучасного футболу, коли роль форварда часто  зводиться до позиційної боротьби, верхових дуелей, скидок, великої кількості чорнової роботи. Однак допомога від форвардів в результативності явно має бути більш значущою.

Власне, проблема Ворскли є перманентною – за останні 15 сезонів у команді був лише один футболіст, котрий упродовж сезону долав позначку в 10 забитих м’ячів. І це – Василь Сачко в сезоні 2010/11. І за ким потрібно сумувати вболівальникам команди – це безумовно за прототипом Сачка, Яховичем – гравцем, котрий зі своїм рівнем результативності випереджав всіх нинішніх нападників Ворскли. Зрештою, Ковпак забивав більше Яховича три сезони тому, а нині Олександрові вже 32 (тримаємо в голові його високу результативність у Кубку країни, позаяк забивав він Ниві та розваленому Іллічівцю), а гра та результативність, яку демонструє в останніх сезонах Янузі (3, 2, 1 голи в кожному з останніх трьох чемпіонатів) вкупі з безкінечними травмами заслуговують того, аби подібне спостерігали вболівальники албанських, а не українських стадіонів.

Так, є об’єктивні обставини проблем в атаці: з усіх форвардів команди впродовж сезону через травму не випадав лише Ковпак. Однак Ворскла Сачка все одно занадто нехтує якістю, віддаючи перевагу шляху спрощеного футболу. Ця Ворскла поїхала в гості до Волині, і поступилася там у контролі м’яча – 59 на 41 відсотки, не заробила, наприклад, жодного кутового, а її центральні захисники віддали більше довгих передач, ніж захисники Волині (Приндета – 7/6 точних, Жунич – 0, Є.Ткачук – 5/2, Даллку – 4/1). Розумієте, ця Ворскла – більше нині ота пресловута "баскетбольна" Волинь, ніж сама нинішня Волинь. Страшно, коли й Олімпік, ведучи в рахунку, може возити Ворсклу в центрі поля за рахунок коротких передач.

Ця Ворскла в першому та другому турах, граючи проти Динамо та Шахтаря відповідно, віддала найменше у тому й іншому турах загальнокомандних передач. У третьому турі, в матчі проти Говерли, третина командних дій полтавців були браком. У четвертому турі в матчі проти Дніпра – знову найменша кількість передач у турі серед усіх команд ліги разом із Волинню. Ця Ворскла з 9-го туру, включно із кубковими матчами, мала серію, в якій забивала лише в трьох матчах із дев’яти. У десятому турі, в матчі проти Олімпіка (як і вчора та в першому матчі 1/8 Кубка проти того ж Олімпіка) підопічні Сачка зробили на команду лише 62 точні короткі передачі (а ще третина була неточною) і віддавали перевагу довгим нібито передачам. А за тур до цього був ще один "конструктивний" поєдинок у виконанні зелено-білих, знову ж таки проти Динамо. Тоді команда Сачка не створила жодного моменту в домашньому матчі, гравці на всю команду не зробили жодної загострювальної чи гострої передачі, виконали всього один кутовий та віддали всього 6 точних передач у штрафний майданчик киян. Карпати за надто просту, на думку керівництва клуба, гру звільнили Севидова, Кварцяний перебудував Волинь, котра впродовж десятирічь грала, м’яко кажучи, просто. А Сачко йде іншим шляхом, до всього, наприклад, значно обмеживши ігровий час гравців, котрі могли б зіграти елегантно під нападником: Маркоскі та Міщенка (робимо поправку на травми обох). Ось це і називається "спрощення гри", яке призвело до того, що Ворскла ризикує не потрапити до першої п’ятірки, і це буде провалом.

Ясна річ, в ідеалі Василь Сачко бачить командну гру в атаці з частим використанням довгих передач із лінії захисту транзитом через півзахисників іншою – такою, що має приносити залікові пункти, дозволяючи боротися за зону Ліги Європи, та принаймні якийсь цілісний та продуманий футбольний тренерський продукт. Так, у Ворскли були яскраві матчі, і, мабуть, будуть, однак регулярні збої свідчать про хибність напрямку. А коли стиль, запропонований наставником, не приносить жодного результату, це завжди проблема самого тренера.

У Ворсклі ніщо не заважає працювати продуктивніше.