– Як розпочалася ваша співпраця з львівським клубом? Чи стало це для вас несподіванкою?

– Усе почалося з телефонного дзвінка. Мене прямо запитали: чи взагалі цікавить пропозиція очолити першолігову команду Львів. Я відповів, що мені цікаві будь-які пропозиції, які співпадають з моїм футбольним світоглядом. Вперше зустрілися з президентом Юрієм Кіндзерським приблизно два місяці тому. Кілька разів поспілкувалися. Президент клубу відразу сказав, що це команда, яке не просто грає, а ставить перед собою високі завдання. Я бачу, що футбольний клуб Львів має мету. Високу мету. Розумію, що буде нелегко. Але коли легко, тоді й не цікаво і мало що виходить. Я ж прийняв пропозицію, і тепер разом з хлопцями будемо долати всі труднощі на нашому шляху. Коли складно, тоді відбувається мобілізація усіх сил. Будемо їх мобілізовувати.

– Самі переїжджаєте до Львова чи берете когось із помічників?

– Приїде один з моїх колишніх асистентів. Прізвище називати поки що не буду, представимо його вже під час зустрічі з уболівальниками у Львові. Але це досвідчений фахівець, якому я повністю довіряю, часто з ним радився у складних питаннях, ми з ним завжди знаходимо спільну мову.

– Гру команди вже переглядали?

– Так, подивився відеозаписи матчів. Зробив для себе висновок, що команда цікава, усі футболісти з хорошою школою. Знаю, що політика клубу – грати місцевими вихованцями, хлопцями із західноукраїнського регіону, не шукати великих і дорогих зірок з боку. Тому зірок з боку і справді купувати не будемо, гратимемо українськими виконавцями, і я вже бачу, що ця команда має перспективу.

– На що звернете увагу в першу чергу?

– Основна увага приділятиметься посиленню позиційної атакувальної гри. Потрібно створювати такий малюнок гри, з яким можна плавно перейти з першої у Прем’єр-лігу і грати там, як рівний з рівним. Ну, відразу в призери йти, напевно, не будемо (посміхається – авт.). Але хто його знає, як піде робота. А, може, буде так, як колись Жальґіріс, який я очолював, після першого кола несподівано перебував на першому місці у вищій лізі Радянського Союзу. Перш за все, ми самі повинні повірити в себе, побажати такого успіху, тоді й Бог нам допоможе.

– Яку ігрову ланку, за тими поєдинками, що вдалося переглянути, можете назвати найбільш проблемною у Львова?

– Як на мене, варто, підсилити гру у нападі, бо, наскільки я помітив з яскравим гравцем атаки є проблема. Можливо, треба будувати гру так, щоб відсутність такого форварда компенсувалася колективною атакувальною грою великої групи футболістів. Я помітив, що голи забивали різні гравці. Видно, що у всіх хлопців є все необхідне для зростання майстерності, ці навики потрібно розвивати. І вигравати у суперників – іншого завдання немає.

– Ви кажете про підсилення. Будуть нові гравці?

– Кардинальних змін не буде , і їх не може бути, бо команда у Львова, ще раз повторю, хороша. Можливо, змінимо функції на полі деяких гравців, гратимемо за іншою схемою, з підсиленням гри в нападі. Тобто основний акцент робитиму не на захист, а на атаку. Усвідомлюю, що часовий проміжок у нас невеликий, за півроку треба поставити гру. Мало того, що в першій лізі потрібен результат, треба ще й повній бойовій готовності підійти до Прем’єр-ліги. Відразу ламати нічого не можна, бо тоді зламаєш повністю все, що було збудовано до тебе. Тому у цих питаннях варто обережно і виважено підходити до формування ігрового почерку команди. Але впроваджувати новинки будемо вже тепер, через товариські, контрольні ігри міжсезоння.

– Які основні критерії у вас в роботі?

– По-перше, я люблю футбол комбінаційного плану. Я не є прихильником силового футболу, біготні полем, натиску без думки. Мої команди у грі використовують аритмію, зміни темпу, тактичних малюнків, щоб м’яч, образно кажучи, ходив між футболістами, щоб і глядачі були задоволені. Другий важливий аспект, який впливає на результати, – це взаємостосунки футболістів між собою та футболістів і тренерів. Ми повинні знайти спільну мову і, впевнений, швидко зробимо це. Я намагатимуся бути для них батьком, який дбає про своїх дітей, і щоб вони відчували це. У нас відтепер одна мета.

– Свого часу ви щось не поділили з гравцем Сатурна Чеснаускісом, який навіть відмовлявся приїжджати у збірну Литви…

– Знаєте, ця історія занадто роздута. Там значно менше суті, ніж про це понаписували журналісти. Скажу так: справа гравця – грати, справа тренера – вимагати. Едґарас Чеснаускіс і сам це вже зрозумів…. А тоді був молодий, хотів щось довести. До речі, з його старшим братом, – жодних проблем. А в Едґараса, напевно, закрутилася голова через стрибок у кар’єрі – і київське Динамо, і Сатурн, багато грошей, машини – мабуть, це вплинуло на хлопця. Просто були вимоги, яким повинні підпорядковуватися всі. Мені навіть інші гравці звертали увагу на це. Вимоги для всіх однакові – це теж важливий принцип. Якщо будемо для когось робити винятки, тоді нічого у нас не вийде. А тоді були дитячі моменти, які у глобальному масштабі не є визначальними, але на будь-які дрібниці у дисципліні треба звертати увагу.

– Пунктуальність і дисципліна – для вас це важливі пункти?

– Пунктуальність – дуже важлива риса. Ми, наприклад, не будемо збиратися за 10 хвилин до тренування – це точно можу вам сказати. Година – мінімум. Людина, яка приходить навіть на тренування, не повинна нікуди поспішати, футболіст повинен спокійно переодягнутися, підготуватися до заняття, можливо, самостійно розім’ятися, пограти у квадрат чи теніс-бол через сітку. А потім уже починається тренування. Звичайно, коли у нас будуть дворазові тренування під час зборів, ми подбаємо, щоб хлопці поїли, поспали…

– До речі, як плануєте збори команди в подальшому під час підготовки до весняних матчів?

– Уже запланований перший збір в Криму з 10-го січня – там будемо впродовж двох тижнів. Потім повертаємося, далі – знову два тижні зборів, але цього разу в Туреччині. Знову повертаємося – і ще раз двотижневий збір у Туреччині. За тиждень до першої гри вже будемо у Львові. Зберемося перед грою у Трускавці. Чому такий двотижневий цикл? Бо для психіки молодих футболістів більший термін, ніж два тижні, не рекомендується.

– Цього сезону, як ніколи, у першій лізі багато претендентів на підвищення у класі. Знаєте щось про суперників?

– Буду відвертим: поки що знаю про них тільки з чуток і розмов. Ну, і про декого з відеозаписів матчів. Севастополь, Олександрія, Волинь та інші – це сильні суперники, потім будемо переглядати їх матчі, збирати іншу додаткову інформацію. Хлопці, які зараз є у тренерському штабі, допоможуть у цьому. А з іншого боку, добре, що є суперники, є інтрига. Буде боротьба. Буде цікаво. І не тільки дві команди між собою будуть боротися, інші також втрутяться у боротьбу, а це означає, що у такій взаємній боротьбі втрачатимуть очки, відбиратимуть їх один в одного. Це збільшує інтерес до змагань, всі матчі будуть напруженими.

– Чи є ви прихильником штрафів у команді?

– Відразу твердо скажу, що ні. Може, не треба говорити це футболістам, щоб вони по-своєму не інтерпретували цю мою позицію (сміється – авт.). Через штрафи людина втрачає, його сім’я втрачає. Він може через дурницю допустити якусь помилку у житті. Краще поспілкуватися з ним після цього. Ну, а якщо один раз порозмовляв – він не розуміє, другий – теж, тоді вже треба вдаватися до якихось кардинальних заходів. Але загалом, я не прихильник штрафів. Ні у збірній їх не застосовував, ні у клубах, які тренував. Тому що знаю, що це психологічно погано впливає на гравців, цим можна завдати болючого удару. Деколи буває так, що людина сама себе винить за скоєне, а тут її ще й додатково б’ють за це. На мою думку, так чинити не правильно.

– Що ви знали про футбольний Львів до цього?

– Стосовно клубу, то знав тільки те, що можна було знайти в Інтернеті, що клуб перебував у Прем’єр-лізі, випав з неї, як проводив матчі. А ще раніше про Львів, звичайно, багато чув. Це футбольне місто. Пам’ятаю ще і ті старі Карпати, і СКА. Традиції львівського футболу всім відомі.

– Прізвища футболістів теперішнього Львова вам про щось говорять?

– Ні, наразі нічого (посміхається – авт.). Тому все будемо починати з чистого аркуша. Я, побувавши на кількох тренуваннях та переглянувши гру з Арсеналом (Біла Церква), з деким познайомився, декого впізнаю, але в процесі роботи з’ясую все докладно. Будемо докладно знайомитися на перших тренуваннях у січні.

- Ви казали, що бачили відеозаписи матчів Львова. Чи бачили ви матч-дербі з Карпатами?

- Ні. Але багато чув про нього. До речі, про ту ситуацію у Львові мені розповідали знайомі ще тоді, коли я жодних контактів з ФК Львів не мав. Змалювали, що там творилося, як все відбувалося. Знаю, що у рідному місті не порозумілися дві команди, однією з них застосовувався не зовсім спортивний принцип, стадіоном не дозволили користуватися, були й інші нюанси. Але я намагатимуся менше влізати у ці політичні ігри, для цього є президент, його помічники. Моє завдання – на полі виконувати завдання. А в цю політику лізти дуже не хочу.

– Уболівальники Карпат і Львова теж розділилися у місті…

– Взагалі, дуже добре, що у Львова, команди молодої, є свої вболівальники. Наскільки я знаю, команду активно підтримували мешканці міста, навіть більше, ніж Карпати. Хочу виправдати сподівання цих уболівальників. А те, що в місті є такі дербі, теж дуже добре. Є свої традиції таких матчів у Мілані, Манчестері, інших містах. Це прикрашає футбол.

– Є інформація, що ви є прихильником зонного захисту. Чи буде впроваджуватися така схема і у Львові?

– Зонна гра у захисті – це перспективна схема. Так грає більшість команд. Але треба багато працювати, бо потрібно страхувати один одного, повинні створюватися лінії. Наскільки я знаю, таку схему ввів свого часу Аріґо Саккі, саме в Мілані, який він очолював, розпочалася ця перебудова у захисті.

– Для того, щоб грати в зону, потрібно, щоб фізичні кондиції гравців відповідали цій схемі. Адже персонально грати, напевно, трохи легше…

– Не скажу, що легше. У кожної схеми свої особливості. Зоною збірна Литви протистояла, наприклад, збірній України, коли перемогла команду Олега Блохіна вдома 2:0. Тоді ми, образно кажучи, загнали команду на чверть поля, українці змушені були робити довгі передачі, і нашим захисникам легше було відбиватися. За великим рахунком, ми змусили суперника діяти беззубо, бо за класом футболістів українці, звісно ж, нас переважали. А така тактика плюс агресивність в нападі дозволили нам перемогти досить упевнено.

– Але гра, про яку ви сказали, передбачає наявність високих на зріст гравців. У Литві такі були, а у Львові не густо…

– Нічого, будемо розбиратися в ході тренувань. А те, що гравці тут невисокі на зріст і спритні, це добре. Відповідно змінимо схему гри. От у Барселоні тільки не так давно високий на зріст з’явився, я навіть думав, що Ібрагімовіч не підійде каталонцям. Але головні ролі в побудовах команди відіграють невисокі гравці, які діють у комбінаційному стилі. Той же Мессі…

– Тобто орієнтуватися будете на гру Барселони?

– Можливо, в ігровій манері щось візьмемо у них. Будемо принаймні старатися…

– Перший офіційний матч у березні – і відразу з основним конкурентом Севастополем…

– І не виключено, що погодні умови будуть не найкращими, навіть болото може бути… Будемо все робити протягом зими, щоб футболісти підійшли до цього матчу свіжими. Ще хвилює мене нерівномірний календар – то 5 днів, то 7, то 4 між іграми. Це трохи збиватиме з ритму, який закладемо у команду. Але спробуємо підлаштуватися – тут уже нічого не поробиш.

– Кажуть, що ви у своїй роботі звертаєте особливу увагу на молодь…

– Так, у молоді є перспектива. Оскільки великих зірок, які грають в національній збірній України, у клубі немає, значить, можна їх підтягнути, знайти серед молодих футболістів. Головне – побільше довіряти молодим.

– Ви знаєте, що західноукраїнський регіон є доволі специфічним? Будете вивчати українську мову?

– Я абсолютно не знав польської мови до приїзду у Бялосток, де я свого часу тренував місцеву Яґелонію, а зараз можу вільно спілкуватися польською. Звичайно, коли не вистачало польських слів, тоді переходив на литовську чи російську, бо у стресових ситуаціях по-іншому неможливо, просто не знаходиш слів. Але мову я вивчив. У нас у Литві є люди, які прожили тут усе життя і литовською не розмовляють. Бо не хочуть. А якщо ти хочеш, тоді у тебе все виходить. А бажання вивчити українську в мене є. За скільки часу це зроблю – наразі важко сказати. Але твердо дотримуюся твердження, що кожна мова – це подарунок Бога.

– У житті будь-якого футболіста чи тренера важливу роль відіграють прикмети…

– Ви знаєте, з кожною новою роботою з’являються і нові прикмети. Додається і місцевий колорит. Ну, що можу згадати? Наприклад, коли я тренував збірну Литви, ми розпочинали відбіркову кампанію у Бельгії. І мені перед грою не поклали шкарпетки (сміється – авт.). Допоміг мій асистент, який швидко придбав нові. І ми зіграли 2:2 – це був дуже добрий початок сезону. Так і зародилася традиція. Щоразу безпосередньо перед грою асистент на фарт купував нові шкарпетки. Так би мовити, прикмета з’явилася з нічого… Є такі, що не голяться перед грою. Я голюся завжди, не можу без цього. А от прикмети з костюмом, в якому пішла гра у попередньому матчі, дотримуюся. Те ж стосується краваток...

– З усього видно, з почуттям гумору у вас усе гаразд…

– Повинно бути все нормально. Був і такий випадок, що команда поїхала на гру автобусом, а в мене так склалася ситуація, що я змушений був їхати машиною. І зіграли вдало. Після цього я постійно їздив машиною на матчі окремо від футболістів.

– А стосовно жінок як у вас? Берете в автобус перед матчами?

– Ні, не беремо. Це сто відсотків. Жінка на кораблі – до невдачі (сміється – авт.). Але, скажімо, у футболістів перед грою стосовно жіночої статі карантин – це зрозуміло. А в мене є така прикмета – обов’язково мати напередодні матчу статевий акт зі своєю жінкою. Уже перевірено: якщо не було такої можливості, то наступна гра не виходила вдалою. Тому стараюся дотримуватися цієї прикмети (усміхається – авт.). Навіть перед виїзними іграми у мене повинен бути хороший секс.

– І скільки часу збираєтеся дотримуватися цієї прикмети?

– О, за мій вік ви не переживайте. Моїй дружині – 29 років, вона на 29 молодша від мене. Моєму сину – 4 роки. Так що потужність у цьому плані ще є (сміється – авт.).