“Інколи футбол може бути дурним”, — не приховує свого розчарування журналіст Бі-бі-сі Ден Вокер. “І люди ще запитують, чому [замість того, щоб розпочати тренерську кар’єру] сучасні гравці стають експертами на телебаченні”, — скаржиться аналітик Sky Sports Джеймі Карраґер. Підсумовує ж реакцію футбольної спільноти на звільнення Найджела Пірсона почесний віце-президент Лестер Сіті Ґарі Лінекер: “Пірсона звільнено попри те, що він вивів команду у вищий дивізіон і провернув найбільш чарівний порятунок в історії Прем’єр-ліги. Сильні футбольного світу ніколи не припинять дивувати нас своєю дурістю”. 

Лінекер може собі дозволити подібні висловлювання. Вихованець Лестера і людина, яка у 2003 році допомогла вберегти клуб від ліквідації, Ґарі ніколи не приховував своїх клубних симпатій і щиро вболівав за Лисиць протягом багатого на події минулого сезону. Ще більшої ваги його словам додає той факт, що за минулий рік його стосунки з Найджелом Пірсоном встигли пройти повний цикл. Ведучий легендарної програми “Match of the Day” захоплювався сильним стартом сезону Лестера, кульмінацією якого став камбек у грі проти Манчестер Юнайтед, проте не втримався від іронічного уколу після серії скандалів за участю Пірсона і закріплення мідлендської команди на дні турнірної таблиці. “Не хвилюйтесь, — підкреслював Пірсон у найбільш напружений момент сезону, — якщо мені треба буде щось сказати, я обов’язково це зроблю. Будьте певні, я можу за себе постояти”. “Надалі нам варто бути обережнішими в своїх висловлюваннях, адже він може за себе постояти”, — парирував Найджелу красномовний Лінекер. Справа дійшла навіть до звинувачень у несплаті податків, та далі за це конфлікт не зайшов: менеджер Лестера використав спрямовану на себе негативну енергію на згуртування свого колективу і відповів критикам фантастичним закінченням сезону. Вітання ж із приводу гарантування збереження прописки в елітному дивізіоні Пірсон, певна річ, прийняв в прямому ефірі Бі-бі-сі від Ґарі Лінекера.

Описуючи свої враження від закінчення минулого сезону, Найджел Пірсон найчастіше вживає слово “полегшення”. 51-річний спеціаліст не скидається на людину, що схильна будувати ілюзії, але можна стверджувати напевно: перший сезон самостійної роботи в Прем’єр-лізі став найбільшим випробуванням його кар’єри. Тренерська діяльність за своїм визначенням є невдячною справою, ще більше викликів пропонує ця робота англійським менеджерам, не схильним до модних континентальних підходів. Понад — те менеджерам, які працюють в командах, що тільки-но підвищилися в класі.

“Чи достатньо буде його кваліфікації?”, — запитання, що його найчастіше ставили при обговоренні персони Пірсона перед початком минулого сезону. Уродженець Ноттінгема зробив собі ім’я як типовий захисник старої британської школи і мав непогану пресу після роботи в тренерському штабі Ньюкасла і Вест Бромвіча. Що більш важливо, Пірсон встиг довести свою професійну придатність сильним сезоном із Лестером, який увінчався поверненням Лисиць до елітного англійського дивізіону. Понад те, зробив він це за рік після того, як у півфіналі плей-оф Чемпіоншипу його команду боляче вдарив Вотфорд, — нереалізований пенальті Антоні Нокара на КП Стедіум згадують досі. 

Здатність тримати удар у Пірсона розвилася задовго до випробувань Прем’єр-ліги (п’ять років тому, до прикладу, Найджел поступався в іншому плей-оф Чемпіоншипу в серії пенальті) — та все ж божевільна суєта найбільш популярного чемпіонату Європи змогла його зачепити. Розпочалося все з непідробного інтересу до колективу Лисиць: відібравши в стартових турах очки у Евертона, Арсенала і Манчестер Юнайтед, Лестер почав здаватися новачком, який на диво швидко адаптувався до вимог еліти. Проте гучний матч проти МЮ потягнув за собою трьохмісячну серію без перемог, і вже у цей період Лестер залюбки відмовився б від надмірної уваги. Підопічні Пірсона не стали раптово грати гірше, але шок від несподіваного зняття скальпа зі 150-мільйонної команди явно порушив звичну систему координат Лисиць. Матчі, в яких команда виглядала на рівні, але врешті поступалася через брак удачі і погану реалізацію моментів наприкінці року, стали синонімом Лестера. “Чи достатньо їхнього класу для збереження прописки в Прем’єр-лізі?”, — запитання, яке почали ставити після закріплення Лестера в зоні вильоту.

Настільки ж згубно зайва увага впливала і на самого Пірсона. Розставлення акцентів за допомогою фірмових пауз виділяло Найджела у перших післяматчевих інтерв’ю, однак згодом напруга від серії невдач перетворила менеджера Лестера на жахливого співрозмовника. Він кидався багатозначними поглядами, обрубував запитання журналістів і всім своїм виглядом показував, наскільки незручно він почувається перед камерою. Зі зростанням же напруги Пірсон стримував себе все рідше. У матчі проти Ліверпуля він вступив у відкриту конфронтацію із вболівальником Лестера, побажавши тому смерті. У принциповій грі проти Крістал Пелас менеджер виявився фігурантом химерного епізоду, в якому він приклав руки до шиї лежачого футболіста Орлів Джеймса Мак-Артура. Події кількох наступних днів після цього інциденту Пірсон називає “дивними”: за інформацією, яку крім інших оприлюднював і Ґарі Лінекер, Найджела звільнив один із власників клубу, а потім відновив на посаді інший член тайської родини Сріваддханапрабха.

Події наступних кількох місяців найкраще описує сам Пірсон: “Надзвичайно важливим виявилось те, що нам вдалося залишитися разом у найбільш складний період. Навіть у ті моменти, коли над нами нависали великі знаки запитання — стосовно мого становища в команді чи цілісності певних аспектів роботи клубу”. Дивовижна річ, але менеджер, який у певний момент почав здаватися приреченим, зумів втримати роздягальню і використати тиск, що на нього чинився, на свою користь. Футбольна Англія відзначає ментальні ігри Жозе Моурінью, який налаштовує своїх підопічних на боротьбу проти всього світу, але досягнення Найджела Пірсона у цьому контексті є навіть більш вражаючим. Річ ще більш дивовижна: після вражаючого фінішного стрибка Лестера — за останні два місяці сезону Лисиці поступилися лише одній команді, чемпіону Челсі — із головного поганця сезону Пірсон перетворився на одного з його героїв. 

Не завадив цьому навіть незрозумілий інцидент на прес-конференції після домашньої гри з Челсі, коли менеджер Лестера обізвав місцевого журналіста “страусом”. Свої висновки про риси характеру Пірсона футбольні моралізатори давно вже зробили, та це в жодному разі не повинно затінювати кілька критично важливих фактів. По-перше, вберігши Лестер від вильоту, Пірсон став лише третім менеджером в історії, якому вдалось це зробити після перебування на дні турнірної таблиці на Різдво. По-друге, для команди, що зберегла прописку в елітному дивізіоні, його Лестер став рекордсменом Прем’єр-ліги за сумарним часом, проведеним на останньому місці, Попередній рекорд? Вест Бром у сезоні 2004-05 із Браяном Робсоном на чолі і Найджелом Пірсоном у тренерському штабі.

Не варто забувати й про те, як саме Пірсону вдалося врятувати Лестер. Належність до категорії англійських менеджерів “старої школи” і зовнішня схожість з легендарним Вінні Джонсом не видає у Найджелі особливої тактичної гнучкості, та насправді це оманливо. До прикладу, неканонічну для Британії схему 3-5-2 він почав випробовувати ще в сезоні 2012-13, використовував схему з вінґбеками Пірсон і в цьому сезоні. Власне, саме з перебудовою на тактичну схему з трьома центральними захисниками багато в чому пов’язують успіх Лестера на фініші минулого сезону. Ця перебудова стала можливою завдяки січневому підписанню німця Роберта Гута і визначенню двох футболістів, що повинні були закривати фланги — перекваліфікованих Пірсоном у вінґбеки Марка Олбрайтона і Джефрі Шлуппа. Одкровенням це рішення не стало, але можна тільки уявити, яке обговорення викликав би настільки успішний крок від першого-ліпшого “модного” спеціаліста.

Так що ж, зрештою, могло спричинити раптове звільнення настільки успішного менеджера? Перш за все, варто враховувати чинник напруженості в стосунках Найджела Пірсона з керівництвом Лестер Сіті. Річ у тім, що фактично Лисиці звільняють Пірсона вже втретє, і кожен із цих випадків є дивнішим за попередній. У 2010 році англійському менеджеру вказали на двері задля запрошення португальця Паулу Соузи. Тодішній власник клубу Мілан Мандарич запросив нового фаворита на вирішальний матч сезону Лестера, викликавши цим передбачувану реакцію Пірсона: “Не треба бути науковцем, щоб зрозуміти, до чого все йде”. Другий же досвід роботи з Лестером міг запам’ятатися історією зі звільненням і відновленням Пірсона на посаді в межах однієї ночі, але нове керівництво клубу вирішило на цьому не зупинятися. 

У заяві на офіційному сайті Лестер Сіті причиною звільнення Пірсона від виконання обов’язків менеджера наводяться “фундаментальні розбіжності у поглядах на перспективи клубу”. Найбільш формальна з усіх штампів жанру, ця причина зазвичай застосовується за чутливих обставин, які не варто розголошувати перед публікою. Справа в тому, що звільнення Пірсона захопило зненацька не лише через те, що воно відбулося за місяць після закінчення сезону і за місяць до початку наступного. Власне, за останні кілька тижнів Лестер навіть встиг оформити трансфери трьох новачків — Крістіана Фукса, Сіндзі Окадзакі і Роберта Гута, який переїхав на КП Стедіум на постійні основі. Понад те, у цей час Лисиці поїхали в міжсезонний тур Таїландом. Вирішенню настільки серйозних питань “фундаментальні розбіжності” чомусь не заважали.

Власне, саме тур Таїландом після закінчення сезону можна вважати основною причиною раптового звільнення Пірсона. Річ у тім, що два тижні тому за рішенням внутрішнього розслідування Лестер повідомив про термінування контрактів трьох футболістів — Тома Гоппера, Адама Сміта і сина менеджера Джеймса Пірсона. Причиною цього стала поява відеозапису, на якому представники Лестера влаштовують оргію в одному з тайських готелей, висловлюючи при цьому расистські образи на адресу повій. Схоже на те, що при ухваленні рішення про звільнення його сина із Пірсоном ніхто не радився. Достеменно не відомо, пов’язано рішення попрощатися з менеджером з його реакцією на цей епізод чи з самим фактом причетності Найджела до чергового скандалу. Очевидно одне: ця історія може вважатися енциклопедичним прикладом того, наскільки важливо розрізняти дві іпостасі тренера, іпостасі особистості і професіонала.

Лестер Сіті звільняє менеджера Найджела Пірсона, але робить це не через його професійну діяльність, а через збитки, яких він завдав іміджу клубу. Навіть залишаючи поза увагою той факт, наскільки серйозним був тайський прецедент для власників клубу, варто сказати, що настільки ж радикального рішення можна було б очікувати і за інших обставин. Певна річ, цю тему можна розгортати до масштабів обговорення наслідків тотальної комерціалізації бренду Прем’єр-ліги і впливу на англійський футбол іноземних власників. Можна говорити про те, що професійні футболісти не підписують в своїх контрактах пунктів про обов’язки подавати підростаючому поколінню позитивний приклад. Однак наскільки ідіотським не здавалося б рішення звільнити менеджера, який зберіг тобі прописку у вищому дивізіоні, знайти для нього пояснення все ж можна. Інколи футбол може здатися дурним, але, як відомо, насправді він є складнішим, ніж може здатися на перший погляд.

Ярослав Друзюк, Football.ua