«Після здобуття КЄЧ я почав пити набагато більше, ніж під час моїх регулярних загулів на Мальорці. Тепер я став мегапопулярним, і всі, кого я зустрічав, хотіли пригостити мене випивкою, а для мене це була пропозиція, від якої я не міг відмовитись. Хлопці хотіли святкувати зі мною, то ж чому я мав позбавляти їх такої нагоди. Життя було прекрасним, але в футболі справи йшли не аж так добре, як би цього хотілося. Складалося враження, що нас досі не відпускало похмілля після тріумфальної перемоги над Бенфікою», – згадував Бест в автобіографії.

Джордж Бест. Частина І. П’яний Бітл

В тому ж таки 1968 році, який став початком кінця для нашого героя, він втратив своїх головних друзів, з якими відривався на повну – Девіда Седлера і Майка Саммербі. Вони вирішили, що настав час взятися за голову і одружитися. Однак Бест не хотів брати з них приклад і швидко знайшов нових товаришів по чарці. «Я навіть не задумувався про шлюб. Звичайно, якби я залишися в Белфасті, то одружився б ще до того, як мені виповнилось б 20, але в Манчестері за один рік траплялося набагато більше подій, ніж в Белфасті за 100. Я міг робити все, що тільки забажаю. Й футбол був далеко не на першому місці в списку моїх пріоритетів.

Я чув, як Френк Уортінгтон,  форвард Лестера, якось зауважив, що мріє лягати спати останнім на цілому світі. Так от мені вдалося зробити його мрію реальністю. Друзі стверджували, що вони п’ють стільки само, скільки я, але це була неправда. Якщо якийсь клуб зачинявся о другій ранку, вони йшли вкладатися в ліжко. А я вирушав в клуб, котрий працював до шостої. А коли я повертався додому, то вже не лягав, оскільки знав, що о дев’ятій мене, наче магнітом, потягне до пабу», – розповідав Джордж про свою алкогольну одіссею.

Бест міг собі дозволити відпочивати в найкращих закладах Манчестера, але він чомусь вибрав такий гадючник, який всі порядні люди обходили десятою дорогою. «Brown Bull» аж ніяк не пасував іміджу П’ятого Бітла. Бест теж це розумів: «Я завжди оминав цей хлів. Якби в Манчестері розігрувався титул найгіршого пабу в місті, то, думаю, «Brown Bull» виграв б його за явною перевагою. Він розташовувався неподалік від залізничної станції, а тому там завжди був жахливий шум та й добиратися туди доводилось мало не через цілий Манчестер».

Якось під час чергової екскурсії пабами міста Бест разом зі своїм кращим другом Малкольмом Вагнером вирішив зайти в «BB», просто заради цікавості. Переступаючи поріг пабу, він ніколи б не подумав, що закохається в це місце на все своє життя. Всередині цей заклад виглядав ще «привабливіше», ніж зовні. Хоча Бест завжди любив гадючники, але його ноги більше ніколи б не було в цьому закладі, якби не знайомство з власником.

Біллі Барр, який під час служби в армії відклав трішки фунтів на чорний день, хотів після виходу на пенсію стати власником пристойного пабу. Але хороший паб потребував грошей, які і не снилися екс-військовому, тому довелося задовольнитися «Brown Bull». За словами Джорджа, Біллі володів якимось магнетичним шармом, він був з тих людей, яким не можна не симпатизувати. Але краще передамо слово Бесту: «Під час нашого першого візиту в «Brown Bull» там сиділо якісь жебраки, які вже декілька годин боролися з своїм одним пивом. Я спочатку подумав, що вони сидять на лавках, але придивившись зрозумів, що лавками в «Бику» слугували ящики з-під апельсин. Це місце починало мені подобатись. І тут до нас підійшов Білл, який звалив мене наповал

– Ви, мабуть, зголодніли, хлопці. Хочете заморити черв’ячка?

Ми не встигли відповісти, аж тут, як за помахом чарівної палички, з’явилася його дружина, котра принесла кілька стейків, завбільшки з пивне пузо Білла. Через пару днів ми з Вагнером повернулися в «Brown Bull» і не самі. Ми привели з собою кількох друзів. Чутка про «Бика» швидко розійшлася по всьому Манчестеру. Тепер в ньому яблуку було ніде впасти. Білл не міг повірити своїм очам, що тепер в його закладі сидять не безхатченки та жебраки, а футболісти та зірки шоу-бізнесу. Він навіть спочатку хотів зробити ремонт. Однак вирішив зекономити і почав подавати «Бика», як місце, де можна відчути автентичну атмосферу Манчестера».

Ще одним бонусом улюбленого пабу Беста було й те, що неподалік знаходилась телевізійна студія і молоді акторки та статистки часто з’являлися в «ВВ». Джордж йшов до старого Білла, знаючи, що там обов’язково буде нагода когось вполювати. Барр інколи сам підкидав своєму віп-клієнту ласу здобич: «Джордж, там в 4 номері (нагорі в пабі облаштували кілька номерів, де можна було заночувати) зупинилася красива самотня жінка, може, ти б до неї постукав та запропонував випити».

Цікаво, що Бест зробив «Brown Bull» настільки популярним, що неподалік відкрився ще один паб, в якому засідали ті, кому не вистачало місць в старого Біллі. Й він також тріщав по швах. Біллі міг з повним правом просити у власника нового закладу свою частку, адже без «Brown Bull» цей паб мав би максимум кількох клієнтів в день. Басбі бачив, що Бест все частіше проводить час в обіймах Зеленого Змія. Він знав про нічні посиденьки Джорджа в «ВВ». Метт якось заявив, що якби спіймав золоту рибку, то попросив би її, щоб вона закрила цей паб. Хоча не факт, що вона б виконала його бажання, оскільки Басбі ніяк не міг запам’ятати назву даного закладу.

Коли зранку від Беста відгонило перегаром, Метт запитував: «Ти знову пиячив в тій «Зеленій Свині», чи «Чорній Корові». Бітл дивився в очі тренеру та говорив йому щиру правду: «Ні, босе». А того ж вечора, він, як ні в чому не бувало, знову вирушав до «BB». Білл прекрасно розумів, кому він завдячує своїм багатством, яке несподівано звалилося йому на голову. Він навіть дав Бесту ключі від пабу. Джордж почував себе, мов в раю, інколи за ніч він спустошував Біллі весь бар.

Скромний хлопець з Ольстеру тепер став Бітлом і не міг впоратися зі славою. Він втікав від неї, ховаючись на дні пляшки. «Ніхто не розумів, наскільки мені було важко. Журналісти писали, що моє життя нагадує казку – постійні святкування та невеличкі паузи на гру в футбол. Але бути Джорджом Бестом виявилось напрочуд складно. Я б з задоволенням помінявся з цими писаками місцями. Хай би відчули все на своїй шкірі, я не міг спокійно вийти в кіоск за газетами, оскільки мене переслідував натовп роззяв. Хтось хотів автограф, хтось спільне фото, а хтось пропонував випити. Я не хотів бути Джорджом Бестом. Саме тому мене так тягнуло в «Вrown Bull». Випиваючи там, я почувався простим хлопцем, а не футбольною зіркою», – виливав душу Джордж.

Мій дім – моя фортеця. Так думав й Джордж. Футбольний принц вибудував собі замок, який мав захистити його від численних фанатів. Величезний будинок Беста в Південному Манчестері нашпигували модними, як на ті часи, гаджетами. Так, штори відсувалися і засувалися з допомогою пульта, а телевізор міг виїжджати з-під величезного ліжка. Щоправда, штори в Беста завжди були закритими, адже фанати швидко знайшли гніздечко кумира. Біля будинку Джорджа постійно утворювався дорожній затор, а десятки людей влаштовували собі пікніки просто під вікнами Беста.

Футболіст чомусь забув зробити собі величезний паркан, який міг би зупинити роззяв, які постійно нищили газони Бітла, сподіваючись хоча б на мить побачити кумира. Поряд з будинком Джордж влаштував гарний ставок, в якому тепер купалися фанати. Одного разу хтось навіть вкрав з ставка всіх золотих рибок, яких напередодні запустив туди Бест. «Після того, як фанати довідалися мою адресу, я перетворився на в’язня в власному будинку. Цей палац чудово символізував моє життя: хаотичне, непередбачуване, в якому все летіло шкереберть», – розповідав Бест в одному з інтерв’ю.

Колись Бітл ховався від палючих променів слави в тіні футбольного поля. Однак тепер все змінилося. З сезону 1969/70 Манчестер Юнайтед очолив Уілф Макгіннесс, якому виповнилось лише 32. Чимало гравців Червоних дияволів були старшими за наставника, що не додавало йому авторитету в роздягальні. Бест прекрасно розпочав чемпіонат, забивши 13 голів в 13 матчах. Однак йому швидко набридло тягнути бегемота з болота, адже, попри всі зусилля Бітла, команда сягнула дна. Білл Фоулкс та Шей Бреннан вже починали думати про пенсію, а не про нові трофеї. Честолюбні дублери теж не вражали уяву.

Так, склад Червоних дияволів «підсилив» Стів Джеймс, який згодом виступатиме в таких «грандах», як Кіддермінстер Гарріерз та Тіптон Таун. Недалеко від нього втік й Карло Сарторі, який, за словами Беста, був прекрасною людиною, але ніяким футболістом. Згодом Карло почав працювати точильником ножів і з ними він давав собі раду набагато краще, ніж з м’ячем. «Колись я грав в топ-команді, а тепер в МЮ з’явилися якісь аматори. Якби я починав кар’єру в слабкій команді, котра з часом стала б кращою, тоді все було б гаразд. Проте тепер замість кращого клубу світу, я виступав за середняка. Не дивно, що я втратив зацікавлення грою. Тоді ж я вперше, але, на жаль, не востаннє, почав пропускати тренування. Раніше я обожнював тренування, які так ненавиділи інші гравці. Я розумів, що вони допоможуть мені підійти в повній боєготовності до мети, якою був суботній матч. Але тепер все змінилося. Гра стала для мене швидше карою, ніж нагородою, а без вишеньки торт втратив для мене смак», – писав Джордж в автобіографії.

Преса теж все частіше допікала Джорджеві. Вона примудрялася лаяти його навіть тоді, коли він забивав 6 голів. Так, репортаж про матч кубка Англії між МЮ та Нортгемтоном отримав заголовок: «Негідник Бест повертається після дискваліфікації та забиває 6 м’ячів». На жаль, батьки Джорджа вірили всім небилицям, які вони читали в пресі про витівки сина. Але це були лише квіточки, одного разу в будинку Бестів пролунав дзвінок і невідомий повідомив: «Щойно ваш син загинув в автокатастрофі. Прийміть мої щирі співчуття».

Батьки знали, що Джордж неодноразово сідав за кермо напідпитку, а тому повірили цій інформації. До того ж, Бест знову засидівся в «Brown Bull» й вийшов на зв’язок лише наступного дня, пояснивши, що чутки про його смерть виявились дещо перебільшеними. Постійні переживання за сина стали головною причиною того, що мати Джорджа почала випивати. Дружба з Зеленим Змієм стала причиною передчасної подорожі Енн Бест човном Харона. Їй було лише 55.

Зрештою Джордж вирішив послухати Метта Басбі та оженитися, але з цієї затії не вийшло нічого путнього. Під час одного з передсезонних матчів Бест познайомився в Копенагені з розкішною блондинкою Евою. Щоправда, існувала одна проблема. Ева мала свого Адама. Проте Бітла це не зупинило. Він попросив знайомого журналіста про допомогу і той вийшов на данську пресу, яка розмістила  в газеті шлюбних оголошень анкету багатого англійського холостяка. Джордж отримав мішок листів від скандинавок, але його цікавила лише Ева. Перебравши сотні листів, він побачив на одному з них прізвище, заради якої й задумав всю цю авантюру «Харалстед».

Перше побачення  з новою пасією Бітл влаштував в будинку місіс Фалавей. Вона ледь не втратила дар мови, побачивши, кого привів в її помешкання квартирант. Журналісти миттєво рознюхали про черговий роман Джорджа. Ева не вміла тримати язика за зубами та видала бажане за дійсне: «Ми скоро одружуємось з Джорджем». Шокований Бітл прочитав про власний «шлюб» з газет. Трішки поміркувавши, він подумав: «А чому б ні?» та заручився з Евою. Однак надовго його не вистачило, подружнє життя виявилось не настільки солодким, як побачення в готелях та клубах. Вже через декілька місяців Джордж знову опинився на волі. Данка зрозуміла, що Бест зовсім не той, з ким можна звити сімейне гніздечко, випросила в нього 500 фунтів за моральні збитки та повернулася на батьківщину. Басбі метав громи і блискавки, почувши про «шлюб» Бітла.

- Що ти в біса накоїв?

- Ви ж просили, щоб я вгомонився та оженився. Я просто послухав вашої поради.

- Я ж не просив, щоб ти зробив це негайно, до того ж, з першою зустрічною, – лютував Басбі.

Після поразки від третьолігової Астон Вілли в кубку Англії крісло під Макгіннессом дуже сильно захиталося. В цей непростий час він не міг розраховувати на Беста. Джордж все частіше пропускав тренування. Якось Уілфу увірвався терпець й він зателефонував до Беста та запитав, чому він пропустив чергове заняття. Той відповів: «Бос, в мене похмілля після Різдва». Коли наступного дня Бітл з’явився на тренуванні, Макгіннесс хотів відправити його додому. Але не встиг.

Того дня відбулася рокіровка на тренерському містку Червоних дияволів. Басбі знову очолив МЮ. Він покарав Джорджа фунтом та посадив його на банку на кілька матчів. Прибуття Метта допомогло Бесту знову вийти на звичний рівень. Він знову чарував на полі. «Всі мої проблеми в минулому. Я тепер знову буду вести клуб до нових перемог». Бест забив 14 м’ячів в другій половині сезону. Проте це не надто допомагало команді, яка фінішувала лише восьмою. Бест вкотре почав пити. Басбі надовго не затримався в команді. Його мав замінити легендарний тренер Селтіка Джок Стейн, але його не пустила в Манчестер дружина. Тому новим капітаном манчестерського корабля став ірландець Френк О’Фаррелл, який на своїй першій прес-конференції заявив, що збирається будувати нову команду навколо Беста: «Я кожного дня дякую Богу за те, що в нас є Джордж».

Однак з часом він зрозумів, що якраз Джордж і тягне команду на дно. В жовтні 1971 ІРА повідомила поліцію, що Бест не повинен грати в матчі з Ньюкаслом, інакше його вб’ють. Тренер запропонував Бітлу зробити непростий вибір між грати і не грати. Ольстерський Гамлет вирішив ризикнути. Ось як він пояснив своє рішення. «Погрози могли продовжуватись і я міг би більше ніколи не з’явитися на полі. Я вже тоді думав про те, щоб повісити бутси на цвях, але я хотів, щоб це було моє рішення, а не негідників з ІРА».

Напередодні стартового свистка в роздягальню Червоних дияволів надійшла інформація, що хтось стріляв по автобусу клубу, який стояв на паркінгу. Проте гравці МЮ перевели це в жарт: «Джордж, це, напевно, робота твоїх земляків». Проте Бесту було зовсім не до сміху. Коли він побачив високі житлові будинки навколо стадіону «Сент-Джеймс Парк», то почав тремтіти від страху. Бест розумів, що на даху будь-якого з них міг причаїтися снайпер. Однак щойно пролунав стартовий свисток, Джордж забув про всі проблеми та повністю сконцентрувався на грі. Він й забив єдиний гол в цьому поєдинку.

На прес-конференції розчарований тренер Сорок Джон Гарві випалив: «Шкода, що терористи не застрілили цього козла». Тоді ж Джордж став постійним клієнтом багатьох казино, де він просаджував десятки тисяч фунтів за ніч. Ще одним захопленням Беста були кінні перегони. Джордж навіть купив собі власного коня на пару з півзахисником збірної Англії Аланом Боллом. Вони послухали поради експерта Іана Вокера, фаната Червоних дияволів зі стажем. Він порадив дуету футболістів зупинити свій вибір на дворічному жеребці, якого друзі назвали Slim Gypsy. «Дебют Gypsy виявився дуже багатообіцяючим. Я вже бачив себе з трофеєм в руках, якому аплодує весь іпподром. Але через кілька забігів я зрозумів, що єдину нагороду, яку міг би принести Gypsy, мені могли б дати в молочарні, оскільки він міг би стати чемпіоном хіба в питті молока», – згадував Бітл про крах своєї чергової авантюри.

В сезоні 1971/72 МЮ знову потрапив в чорну смугу й частіше програвав, ніж вигравав. Бест знову втратив зацікавлення матчами, не кажучи вже про тренування. Після чергового прогулу Бітла, О’Фаррелл оштрафував його на двотижневу зарплату та наказав переїхати на квартиру до місіс Фалавей. Щоправда, друге виявилось для Беста не покаранням, а винагородою, оскільки життя в своєму будинку давно перетворилося для Бітла на пекло. Джордж вкотре пустився берега, шукаючи розради в алкоголі та в жінках.

«В мене була жахлива натура, якщо хтось казав мені: «Джордж, не пий більше, тобі вистачить», я одразу замовляв чергову чарку. А якщо хтось говорив про дівчину: «Тримайся від неї подалі, вона заміжня», я не зупинявся, поки вона не опинялася в моєму чи в її ліжку. Якби я був продавцем, листоношою чи мав би якусь іншу нормальну професію, то  отримав би в писок за те, що хотів переспати з чиєюсь дівчиною чи дружиною. Але ж я був П’ятим Бітлом і зазвичай отримував те, чого хотів. Якось я запросив в гості дівчину з Австралії, з якою познайомився під час одного з виїздів, а коли вона мені набридла, я відправив її додому», – писав Джордж на сторінках автобіографії.

Бест не бачив жодного змісту продовжувати грати в футбол та почав задумуватися над тим, щоб повісити бутси на цвях: «Я усвідомлював, що я вже зовсім не той гравець, який в 1968 році виграв Золотий м’яч. Якщо раніше я міг проводити на найвищому рівні 99 зі 100 матчів, то тепер максимум 70. Найбільше мені дошкуляло, коли нас починали освистувати власні фанати. Але я міг їх зрозуміти. Ми програвали командам, яких раніше просто не помічали. Я дійшов до висновку, що мені більше немає місця в футболі», – розповідав Бітл в одному з інтерв’ю.

20 травня 1972 року вибухнула інформаційна бомба – 25-річний Бест оголосив про завершення кар’єри.

Закінчення буде…

Володимир Войтюк, Football.ua