Football.ua разом з партнером проекту Carlsberg продовжує цикл, присвячений історії Червоних. Сьогодні ми розповідаємо про футболіста, якого цілком заслужено називали Містер Ліверпуль.
Він – справжній профі. Каллаган ніколи не створює проблем ні на полі, ні за його межами. І він завжди викладається на всі 100 %.
Біллі Лідделл.
"Я не був фанатом Ліверпуля з дитинства. Але вперше потрапивши на "Енфілд", я ніколи не міг забути це відчуття. Через кілька тижнів я відвідав "Гудісон". Евертон тоді грав в Першому дивізіоні. Їх стадіон був кращим, їх команда була сильнішою. Проте ніщо не могло зрівнятися з атмосферою "Енфілда". Коли я стояв на Копі, в мене мурашки бігали по шкірі. Це було наче перше кохання, яке неможливо забути до кінця життя. Саме тому я і став Червоним. Цікаво, що мій тато вболівав за Ірисок. Щоправда, коли я почав грати за Червоних, він швидко змінив кольори", – згадував Каллаган.
В юнацькі роки Іан нечасто відвідував поєдинки Ліверпуля, оскільки в нього не вистачало часу на це. В суботу він грав два матчі за школу, а після обіду виступав за підліткову команду клубу. "Після того як мені виповнилося 15 і я закінчив школу, Ліверпуль підписав зі мною аматорський контракт. Спочатку я намагався всидіти на двох стільцях – тренуючись в Ліверпулі та працюючи. Але поставивши підпис під угодою з Червоними, я сконцентрувався лише на футболі. Мені пощастило, що я потрапив в Ліверпуль, коли його очолив Шенклі. Він уважно слідкував за моїм прогресом в юніорських командах, а потім перевів в резерв. Білл особисто зустрів мене, коли я прийшов з мамою та батьком, щоб підписати контракт, мабуть, він боявся, що я можу заблудитися в коридорах клубної бази. Шенклі турбувався про мене, наче батько. Без нього я б не підкорив усі ці вершини. Саме тому я ніколи не сперечався з Шенклі", – розповідав Іан в одному з інтерв’ю.
Коли легендарний Біллі Лідделл йшов на пенсію, в нього запитали, чи є в Ліверпулі гравець, який зможе гідно замінити його. "Так, безсумнівно. 17-річний Іан Каллаган дуже схожий на мене. Я кілька разів грав з ним і відтоді уважно слідкую за його прогресом та думаю, що він принесе багато користі клубу, грі та збірній Англії", – відповів Лідделл. Вже дебютний матч, який зіграв Іан за основу Червоних невдовзі після свого 18-річчя, довів, що Біллі не помилився. Ліверпуль розтрощив Бристоль Роверз 4:0, а головним героєм матчу став новачок. Коли пролунав фінальний свисток, 27 000 глядачів та гравці обох команд влаштували Каллагану стоячу овацію, не залишився осторонь й арбітр поєдинку Редж Ліф, який теж аплодував неймовірній грі юнака. Daily Post дала репортажу про матч між Ліверпулем та Бристолем заголовок: "Незабутній дебют Каллагана". Грем Фішер в Daily Eхpress зазначив: "Правий вінгер Ліверпуля Іан Каллаган щойно чудово дебютував в Першому дивізіоні. Це найуспішніший дебют, свідком якого я був".
"16 квітня 1960 року – один з найкращих днів в моєму житті. Тоді мені все вдавалося. Навіть коли я віддавав відверто невдалий пас чи погано бив по м’ячу, він опинявся в нашого гравця. Це правда, що вболівальники, наші футболісти, гравці Бристоля та рефері аплодували мені. Це був унікальний випадок. У 1960 році я міг лише мріяти про автомобіль. Тому я добирався на матч автобусом. Коли я прийшов на зупинку, то побачив там величезну чергу. Проте як тільки під’їхав перший автобус, люди розступилися: "Нехай Каллі сідає в автобус, адже він сьогодні грає. Після матчу я також повертався автобусом. Тоді практично всі пасажири обіймали мене. Чи вони аплодували мені в автобусі? Так, аж поки я не вийшов на своїй зупинці", – згадував Каллаган свій дебют.
Однак Шенклі не поспішав довіритися юнаку. Напередодні сезону 1960/61 Білл купив Кевіна Льюїса. Новачок чудово проявив себе, забивши 22 голи в 36-ти матчах. Каллаган ж зіграв в тому сезоні лише 5 матчів. Проте Іан продовжував працювати та знав, що згодом 100-відсотково отримає своє місце в старті. Сезон 1961/62 став успішним не лише для Ліверпуля, котрий нарешті здобув путівку в Перший дивізіон, а й для Іана, який забронював за собою правий фланг атаки Червоних. "Протягом першої половини чемпіонату я протирав штани на лаві запасних, а ось після Нового року Шенклі нарешті повірив в мене. І це при тому, що Льюїс грав прекрасно, він забив 10 голів в 21 матчі. Природно, що Білл не хотів жертвувати Кевіном заради необстріляного новачка. Тренер просто перевів Льюїса на інший фланг. Я ніколи не був бомбардиром, але Шенклі бачив в мені те, чого бракувало Льюїсу. І він вкотре не помилився. Зі мною клуб почав грати ще краще", – розповідав Іан.
У 1963 році Шенклі підписав Пітера Томпсона з Престона, який окупував ліву бровку. Смертельні фланги Червоних створили десятки голів для форвардів Роджера Ганта та Іана Сент-Джона. "Попри те, що я не виділявся гігантським зростом, я компенсовував цей недолік фантастичною швидкістю. Коли я отримував м’яч, то міг без надзусиль протягнути його від нашого штрафного майданчика до чужого. Швидкість та витривалість – мої головні козирі", – стверджував Іан. Супербомбардир Евертона Діксі Дін також не шкодував компліментів на адресу вбивчого дуету Ліверпуля: "Чи зміг би я в повторити свій рекорд в 60 голів за чемпіонат в сучасному футболі? Без проблем, але лише за однієї умови. На флангах повинні грати Іан Каллаган та Пітер Томпсон".
Саме Каллаган створив переможний гол Ліверпуля в фіналі Кубка Англії 1965 року. В овертаймі Каллаган пробив захист Лідса та віддав філігранний пас на Сент-Джона, який не схибив. "Тоді Кубок Англії вважався набагато престижнішим трофеєм, аніж якийсь чемпіонат. І ми жодного разу його не вигравали. Природно, що над нами часто насміхалися фанати Евертона, які стверджували, що швидше птах Лайвер (символ міста Ліверпуль) оживе, ніж ми виграємо Кубок. Я щасливий, що мені вдалося докласти руку, точніше ногу до того, щоб зняти це прокляття. Саме тому той тріумф на "Вемблі" – це кращий момент в моїй багаторічній кар’єрі", – розповідав Іан.
"Каллаган – це Людина з великої літери. Жодна похвала для нього не може бути перебільшенням. Він є не лише взірцевим футболістом, а й зразковою людиною. Якби я мав 11-х Каллаганів, то ніколи б не ламав собі голову над тим, кого поставити в основу. Іан жодного разу мене не підводив. Ви могли поставити на нього своє життя. Слова не можуть в повній мірі передати той внесок, який зробив Каллаган в історію Ліверпуля. Він – один з кращих гравців в історії футболу", – знімав капелюха перед Іаном Шенклі.
У сезоні 1970/71 Каллагану зробили операцію на коліні. Після того як вінгер виписався з лазарету, він виявив, що його місце зайняв Браян Голл. Однак Шенклі не збирався пожертвувати своїй головним скарбом. Він поставив Іана в центрі півзахисту, де його ідеальне читання гри та титанічна праця стали в пригоді Ліверпулю. 15 серпня 1972 року Каллаган побив "вічний" рекорд свого кумира Лідделла, зігравши в червоній футболці 535-й матч. "Мені дуже приємно, що я став спадкоємцем Біллі. Коли я ще навчався в школі, він вже був моєю іконою. Звичайно, важко порівнювати футболістів з різних епох. Але Біллі недарма називали Liddellpool. Він був богом в Ліверпулі. Я досі пам’ятаю, як спостерігав за першим професійним матчем. Я стояв на трибунах "Енфілда" і разом з натовпом слідкував за Біллі. Що ж він зробить? Вдарить по м’ячу з 30 ярдів, чи почне пачками обводити суперників. Не забувайте, що Лідделл грав важким м’ячем, але від цього його удар залишався не менш вбивчим. Біллі назавжди залишиться в пам’яті фанатів Ліверпуля серед тих фігур, які неможливо забути, як Шенклі чи Пейслі (Каллі, як завжди, скромно забув назвати себе)", – віддав шану кумиру Іан.
Саме Каллаган стане першим футболістом Ліверпуля, якого назвуть гравцем року. "1974. Я дуже нервував, адже мав виголосити розумну промову перед величезною аудиторією, чого раніше ніколи не робив. Чесно кажучи, з м’ячем я радив собі набагато краще, ніж зі словами. Коли я побачив імена попередніх переможців, то мене ледь не паралізувало. Стенлі Метьюз та інші легенди. "Що я тут забув? Промова, яку я попередньо завчив напам’ять, геть вивітрилася з моєї голови. Не пригадую, що я тоді сказав, але чудово запам’ятав слова Шенклі: "Ти здобув цю нагороду, оскільки заслужив її. Просто візьми її та насолоджуйся. Це була неймовірна ніч. Я став першим гравцем Червоних, який підняв цю статуетку над своєю головою. Фантастика", – згадував Каллаган.
Іан був справжнім джентльменом на футбольному полі. В 857 матчах за Ліверпуль він жодного разу не побачив перед собою червоне світло, а жовту картку отримав лише в передостанній грі за Червоних. Незважаючи на те, що в Каллагана ніколи не виникало проблем з режимом, одного разу він все ж потрапив під гарячу руку Біллу Шенклі. Після надскладної виїзної гри з льєжським Стандардом, в якій Червоні лише ціною неймовірних зусиль вирвали перемогу, Шенклі запровадив сухий закон. "Поки що нам нічого святкувати. Скоро непростий матч в чемпіонаті, так що мерщій в ліжка і зранку вилітаємо додому". Проте Іан Сент-Джон та Томмі Сміт мали власну програму відпочинку та відновлення. Вони вмовили Каллагана піти разом з ними, щоб скуштувати нічні принади Льєжа. Тріо повернулося зі своєї екскурсії лише на світанку. В фойє готелю їх вже чекали Шенклі та його помічник Ронні Моран. Футболісти спробували виправдатися, що вони не вдіяли нічого кримінального. Проте ці слова стали детонатором, від якого вибухнув Білл:
"Іан Сент-Джон. Великий гравець! Ти думав, що я не дізнаюся? Так, проте ти помилився. Я штрафую тебе на тижневу зарплатню і на сім днів можеш забути про основу. Можливо, трішки наберешся розуму в резервній команді! Томмі Сміт! Залізна людина. Ти вже не вперше порушуєш комендантську годину. Ти ще той рецидивіст. Тому я штрафую тебе на півмісячну зарплатню й два тижні можеш не показуватися в основній команді. Ого! Я не вірю власним очам. Каллаган. Іан Каллаган. Ти ще та темна конячка. Думаєш, тобі це зійде з рук? Я придумав жахливе покарання, яке тебе налякає набагато більше, аніж штраф чи кілька тижнів в резервній команді. Я усе розповім твоїй матері!"
"Сучасні футбольні історики зображують мене янголом, який взагалі не вживав та лягав спати о дев’ятій. Проте це зовсім не так. Я любив випити пива з хлопцями після матчу. В Ліверпулі існувала одна важлива заповідь – не вживати після середи. Але ми її постійно порушували. Якщо ми грали посеред тижня, то завжди пропускали кілька пив. Щоправда, я завжди намагався повернутися в готель до 12 години вечора. Особливо ми пускалися берега під час єврокубкових виїздів. Я досі пам’ятаю перший закордонний вояж Ліверпуля. У 1964 році ми грали в Рейк’явіку. Тоді з чартерами було досить сутужно. Тому ми добиралися в Ісландію з Манчестера. В нашому готелі ми не знайшли достатньо випивки, щоб задовольнити свою алкогольну спрагу. Тоді ми вийшли на нічне полювання і залилися пивом досхочу", – розповідав Каллі про те, що не варто ліпити з нього монаха.
"Коли Шенклі в 1974 році подав у відставку, Пейслі неохоче погодився посісти його місце. Ми завжди називали його Бобом, тому нам важко було звикнути до того, шо Пейслі тепер став босом. Успіхи часто змінюють людину в гіршу сторону. Приємно, що цього не трапилось з Бобом. Він залишився тією ж чудовою людиною. Пейслі і Шенклі – це феноменальні особистості. Нам був потрібен Білл в 1959 році. Він перетворив Ліверпуль на топ-клуб. А потім прийшов Пейслі та зробив Червоних найсильнішими в Європі. Я не впевнений, що без Білла Боб досягнув би успіху. Також, без Пейслі, мабуть, би не було й Шенклі. Мені неймовірно пощастило, що я грав під керівництвом цих двох легенд", – стверджував Каллаган.
Попри клубні успіхи, наш герой, на жаль, так і не став своїм у складі Трьох Левів. Він зіграв лише чотири матчі за збірну. Щоправда, він став чемпіоном світу 1966 року, вийшовши на матч групового турніру проти Франції. Свою золоту медаль Іан отримав лише 10 червня 2009 року (в ті часи золото отримували лише ті гравці, які грали в фіналі). Кореспондент The Liverpool Echo Чарльз Ламберт якось зазначив, що Іан є таким самим символом Ліверпуля, як паром через річку Мерсі і з ним важко не погодитись, адже, знаючи реалії сучасного футболу, сумнівно, що хтось зможе побити нереальний рекорд Каллагана. 77-річний Іан зберігає чудове почуття гумору. "Чи заздрю я теперішнім футболістам. Так, звичайно. Вони отримують фантастичні гроші. Я кілька разів хотів написати листа Юргену Клоппу, щоб він дозволив мені місяць посидіти на лаві запасних. Таким чином я б суттєво підлатав сімейний бюджет. Але я завжди кидав цю затію. Що ж зупиняло мене? А раптом Клопп накаже мені вийти на поле".
