Поряд з душовими стадіону «Ататюрк» Діді Хаманн та президент Ліверпуля Девід Мурс курили сигарети. В роздягальні захисник Маурісіо Пельєгріно, який не міг виступати в Лізі чемпіонів, оскільки був заграний в тому євросезоні за Валенсію, роздавав персоналу Червоних медалі за друге місце, котрі викинули гравці Мілана. Назовні Червоне море фанатів скаузерів текло в центр Стамбула. Неможливе стало можливим. Дорога Ліверпуля до фіналу видавалася неймовірною, але камбек в матчі з россонері з 0:3 видавався нереальним. Саме тому цю гру охрестили чудом в Стамбулі.

Мілан вважався фаворитом фіналу. Россонері без надзусиль пройшли Манчестер Юнайтед в 1/8 фіналу. В наступному раунді Мілан розтрощив Інтер. Россонері забили в ворота своїх головних ворогів 5 м’ячів. А нероадзуррі не спромоглися навіть на гол престижу. А ось в півфіналі для Мілана пролунав перший тривожний дзвіночок, на який він, на жаль, не звернув увагу. Після впевненої домашньої перемоги над ПСВ з рахунком 2:0, італійці дозволили нідерландцям відігратися. І лише на 90+1 хвилині данець Йон-Даль Томассон врятував россонері від ще більших проблем. Сім гравців Мілана, які вийшли на поле «Ататюрка», вже здобували вухатого в 2003 році, а ще двох Карло Анчелотті міг будь-якої миті кинути в стамбульський котел. Россонері грали в тому сезоні з написом скудетто на футболках, як діючий чемпіон Італії. Щоправда, на фініші сезону 2004/05 вони посипались та віддали титул Ювентусу.

Ліверпуль ж фінішував лише п’ятим в чемпіонаті Англії. З останніх 7 матчів команда Бенітеса виграла «аж» два. Червоних називали однією з найгірших команд, яким вдавалося дістатися до фіналу Ліги Чемпіонів чи КЄЧ. Особливо Ліверпулю дісталося після поразки від Крістал Пелес, який боровся за виживання. Проте Беністес не робив з цього трагедії. «В чемпіонаті для нас вже все втрачено, тому ми робимо ставку на Лігу чемпіонів. Не варто скидати нас з рахунків. Адже ми вибили Ювентус, нового чемпіона Італії, та Челсі, який лише раз за цілий сезон програв в Прем’єр-лізі», – зауважив іспанський тренер після поразки від Орлів.

Напередодні фіналу Бенітес був переконаний в перемозі. Коли Рафа відпочивав в коридорі готелю, він побачив там чотири ліфти. Він сказав сам до себе, якщо першим приїде крайній зліва, то Ліверпуль програє, якщо другий, то Ліверпуль переможе, якщо третій, то Червоні зіграють  внічию, але програють в серії пенальті, а якщо четвертий – то переможуть в серії пенальті. Першим приїхав останній ліфт. В цьому матчі скаузери мали ще одну таємну зброю – фартову білизну Бенітеса. «Ці червоні труси з зображенням тасманійського диявола, персонажа мультфільмів, подарувала мені донька Клаудія. Я одягав їх, коли  перемагав в Прімері та Кубку УЄФА. Тоді вона заявила, що я повинен носити їх в кожному матчі єврокубків. Як ви розумієте, сперечатися з 6-річною донькою – нереально». Забобонний Рафа не обмежився лише білизною. Він вийшов на головний матч в своєму житті, озброєний німецьким Паркером – ручкою Montblanc. Він настільки дорожив нею, що після фіналу Кубка Англії 2006  відмовлявся сідати в літак, коли йому не дозволяли взяти її в ручну поклажу. Після тривалих вмовлянь пілот змінив думку та дозволив ручку в салоні.

Стартовий склад Ліверпуля на фінальний матч здивував не лише багатьох експертів, а й самих гравців англійського клубу. Іспанець посадив на лавку одного з головних героїв єврокубкового походу скаузерів Діді Хаманна й змінив свою коронну схему 4-5-1 на 4-4-2 з Гаррі К’юеллом. Австралієць мав допомогти в атаці Барошу. Діді довідався, що опиниться в запасі лише за годину до матчу. «Це рішення Бенітеса шокувало мене. Мені було важко погодитися з тренером, але я мусив залишатися в тонусі», – згадував німець. Джеймі Каррагер також не приховував свого здивування. «Ми зайшли настільки далеко завдяки нашій обороні і ніхто не думав, що в матчі з Міланом буде по-іншому. Ми завжди грали з Хаманном перед захисниками, а Стіві був дещо висунутий вперед. Джеррард допомагав півзахисту та форварду. Ця заміна виявилася для нас величезною несподіванкою. Рафа чомусь подумав, що ми можемо виграти цей матч не в нашому тодішньому звичному стилі, а шукаючи щастя в атаці». Іспанця часто критикували за антифутбол, який став фірмовим почерком його команд. І він вирішив закрити рота своїм критикам саме в фіналі Ліги чемпіонів. Однак, цей експеримент з тріском провалився. Після першої половини гри табло показувало безнадійні для Червоних 0:3.

Рафа однозначно помилився, зробивши ставку на атаку. Адже саме оборона була головним козирем Червоних в тому розіграші ЛЧ. Так, напередодні фіналу Червоні могли похизуватися вражаючою серією. Вони не пропускали протягом  297 хвилин в ЛЧ. Однак в фіналі Мальдіні вразив ворота Дудека вже на 52-й секунді. Россонері домінували на полі. Коментатор ITV Енді Таунсенд розумів, що такий хід матчу не віщує Червоним нічого доброго. «Якщо Ліверпуль пропустить вдруге, то може більше не повернутися в гру». Він розумів про що казав. Оскільки жодна команда з 1962 року, коли Ейсебіо разом з Бенфікою розтрощив Реал 5:3, не змогла відігратися в фіналі КЄЧ (ЛЧ), поступаючись в два м’ячі. Перед Ліверпулем ж стояло набагато важче завдання. Їм за 45 хвилин потрібно було забивати тричі.

Те що відбувалося в перерві в роздягальні Червоних, обросло численними легендами.  Бенітес вирішив замінити Траоре  Хаманном та перейти на гру в три захисники. Розчарований малієць зняв бутси та пішов в душ, але через кілька хвилин йому наказали повернутися. Виявилося, що Фіннан через травму не зможе продовжити гру. Стів бився в груди, що з ним не трапилось нічого страшного та кричав на Бенітеса, щоб той змінив своє рішення. Лише фізіотерапевту Дейву Геллі вдалося вгамувати гарячого ірландського хлопця. Він сказав захиснику, що його однозначно не вистачить на весь матч. А в такій критичній ситуації, в яку загнав себе Ліверпуль, кожна заміна на вагу золота. Бенітес продовжував чаклувати над тактикою. Він дописав на своїй табличці прізвище Сіссе, а через кілька хвилин викреслив його. Згодом тренер також викреслить звідти Гарсію, однак потім передумає і залишить свого співвітчизника в грі. Під час цих маніпуляцій в складі Ліверпуля на другий тайм інколи з’являлися 10 або ж 12 гравців. Зрештою іспанець впорався з цим непростим завданням та знайшов усі потрібні інгредієнти чемпіонського рецепту.

«Однією з найбільших наших проблем в атаці в першому таймі я б назвав те, що ми практично не загрожували Мілану в їхньому штрафному майданчику. Я це хочу змінити, висуваючи вперед двох гравців, які допомагатимуть самотньому Барошу. Сподіваюся, що вони покращать нашу креативність та ускладнять життя Пірло, якому тепер буде набагато важче плести свої комбінації. Якщо цей план спрацює і Андреа доведеться відходити далеко назад, це також загальмує Мілан. До того ж, Зеєдорфу та Гаттузо теж доведеться більше думати про захист, аніж про атаку. Але найголовніше виключити з гри Кака. Троє захисників, які гратимуть близько одне від одного, зацементують наш захист, а Хаманн повинен стати тінню бразильця», – пояснював свої рішення Бенітес.

11 футболістів Ліверпуля вийшли на другий тайм, думаючи не про трофей, а, щоб зберегти обличчя.  Траоре був переконаний, що кілька гравців Мілана встигли в перерві відсвяткувати свій тріумф. Природно, що россонері згодом це заперечували. Каррагеру в перерві надійшло багато sms від його друзів, фанатів Евертона, які дякували Червоним за чудову гру. Хабі Алонсо бачив, що більшість його партнерів були абсолютно розбитими, сам іспанець був одним з небагатьох, хто продовжував вірити в перемогу. «Ми ще мали 45 хвилин. Тому я переконував себе, чому б і ні. Надія продовжувала жити». Невдовзі оптимістів серед гравців Ліверпуля стало набагато більше. Фанати Червоних натхненно заспівали You’ll Never Walk Alone. Цей емоційний допінг став одним з ключових факторів фантастичного камбеку Ліверпуля. Джонатан Уілсон наводить альтернативну версію, чому вболівальники скаузерів співали гімн в перерві. «Причина могла бути набагато прозаїчнішою. Можливо, це була реакція фанатів на те, що матч, на який вони покладали великі сподівання вже закінчився. І вони дякували команді за цей прекрасний єврокубковий сезон», – читаємо в «Анатомії Ліверпуля».

Червоні розпочали другу половину матчу з трьома центрбеками: Гююпяєю, Каррагером і Траоре, а Ріїсе і Шміцер мали шматувати фланги оборони Мілана. Хабі Алонсо та Хаманн грали за спинами Джеррарда та Гарсії, а Барош шукав свої шанси на вістрі атаки. Попри всі зміни, початок  другого тайму пройшов з перевагою італійців. І якби не іспанський суддя Мехуто Гонсалес, то для Ліверпуля все б завершилось вже на 52-й хвилині. Кака з легкістю залишив за спиною Гююпяя та вже готувався вискочити на побачення з Дудеком. Фін, сподіваючись на милосердя людини в чорному, завалив бразильця. Це був стовідсотковий фол останньої надії. Самі чудово розумів, що йому загрожує, тому намагався вибачитися перед Кака. Бразилець, як справжній християнин, не хотів тримати зла на фіна та підставив йому другу щоку – просто відійшовши в сторону. Він не хотів випрошувати в арбітра червону картку для захисника. Іспанець теж розумів, що матч і так вже закінчений, а тому не показав Самі навіть жовтої картки. Згодом Кака пошкодує про це милосердя, але буде вже пізно.

На 54-й хвилині Ріїсе виконав ідеальний навіс на Джеррарда, який не залишив жодного шансу голкіперу россонері Діді. Фанати Червоних ожили та погнали команду вперед. Натомість в головах італійців почали оживати демони попереднього сезону. Тоді в чвертьфіналі ЛЧ діючий володар трофею впевнено переміг Депортіво в домашньому матчі 4:1, але на матч-відповідь чомусь забув вийти. Італійці програли в Ла-Коруньї 0:4, пропустивши три голи вже в першому таймі. Можливо, хтось з гравців россонері згадав матч, в якому вони втратили шанси на титул в останньому чемпіонаті Серії А. Для того, щоб Мілан залишився в гонці за титулом, йому слід було перемогти Палермо. За 13 хвилин до кінця россонері вели з рахунком 3:1, але в кінці розслабились та пропустили двічі.

Бенітес знав, якщо добре натиснути на Мілан, то ця команда може зламатися. На 56-й хвилині Шміцер, наче з гармати, послав м’яч в лівий кут воріт Діди. Барош лише в останній момент зумів ухилитися від зіткнення зі сферою. І бразильський воротар вкотре не виручив. Проте навіть другий гол не змусив россонері прокинутись. А Ліверпуль натомість ввімкнув пресинг. На 60-й хвилині Гаттузо збив Джеррарда у власному штрафному. Суддя призначив пенальті. Вирок пішов виконувати Хабі Алонсо. Однак Діда впорався з хорошим пострілом іспанця. Щоправда, Алонсо встиг першим на добивання та відновив статус-кво. Цього гола могло б і не бути, якби Барош цинічно не заблокував Несту, який мчав до м’яча. Італійцеві забракло кількох сотих секунди, щоб не дати Алонсо розстріляти Діду. До кінця основного часу на полі нечасто виникали небезпечні моменти. Гра більше нагадувала шахову партію двох сильних гросмейстерів, які не мали нічого проти нічиєї.

Щоправда, під завісу поєдинку Мілан спробував вирвати перемогу. Стам та Кака могли помножити на нуль неймовірний камбек Ліверпуля. Проте Червоним вкотре пощастило. В овертаймі Бенітес продовжував грати з трьома захисниками. Найбільше проблем Червоним створив Сержіньйо, який, вийшовши на заміну, шматував Шміцера. Двічі простріли бразильця  в акробатичних стрибках блокував Каррагер, який страждав від судом. На 118-й хвилині Джеймі вже нічим не міг допомогти Червоним. Сержіньйо знайшов Шевченко на ближній штанзі, українець розстріляв Дудека, але він якимось дивом відбив цей удар. На жаль для поляка, він парирував цей м’яч просто під ноги Андрію. Шева з усієї сили пробив по воротах Дудека, але Фортуна вкотре посміхнулася Червоним – м’яч влучив в Єжи та перелетів через перекладину.

Хоча тренер воротарів Ліверпуля Хосе Мануель Очоторена стверджує, що зрадлива богиня тут ні до чого: «Я б не назвав це фартом. Єжи правильно склався. Також він використав свої технічні скіли й природній інстинкт. В такій ситуації слід одразу сконцентруватися на добиванні. Потрібно негайно повернутися в гру. Твоє тіло інстинктивно залишається на газоні, особливо,  коли ти відбиваєш м’яч близько від лінії воріт. Якщо під час удару твоє тіло є дуже низько, практично стовідсотково буде гол. А якщо ти встигнеш піднятися, то станеш своєрідною стіною, яка не дасть супернику забити. Ми годинами працювали з Дудеком на тренуваннях, щоб до автоматизму довести його дії в таких ситуаціях. В епізоді з моментом Шевченко Єжи досконало знав, що робити, а тому відбив цей удар».

Після двох неймовірних сейвів Дудека психологічна перевага була на боці Ліверпуля, а Мілан нагадував спущений м’яч. Перед серією пенальті Каррагер давав Дудеку настанови: «Єжи – це чудовий хлопець, який просто стоятиме на воротах, чекаючи удару. Але це зовсім не те, що було нам потрібно, щоб виграти в Мілана. Тому я попросив його згадати ноги-спагеті Гроббелара.  Злови м’яч і викопуй його якомога далі. Так суддя може показати тобі жовту картку, але ти виведеш італійців з рівноваги. І Єжи чудово впорався з цим непростим завданням. А ноги-спагеті в нього вийшли ще кращими, аніж в Брюса».

Початок серії пенальті склався для Мілана жахливо. Сержіньйо послав м’яч на орбіту, а удар Пірло парирував Дудек. Для того, щоб в россонері зберігалися шанси на титул, Шевченко мав обов’язково забити п’ятий пенальті. І тоді вся надія залишалася б на Діду, якому потрібно було змусити Джеррарда помилитися. Андрій два роки тому реалізував вирішальний пенальті в фіналі проти Ювентуса та приніс Мілану вухатого. Проте цього разу Дудек знову переграв українця. Андрій пробиває по центру… Дудек кидається вправо, але інстинктивно викидає ліву долоню, якою відбиває удар Шевченко. Так Ліверпуль здійснив один з кращих камбеків в історії футболу. На полі скаузери почали святкувати цей казковий тріумф. Фанати Червоних також добряче пошуміли в Стамбулі. А вболівальники Мілана щипали себе, сподіваючись, що це просто кошмарний сон. Ліверпуль вкотре показав, що його ніколи не можна недооцінювати. Попри те що УЄФА назвала кращим гравцем матчу Стівена Джеррарда, головним героєм цього унікального фіналу став Єжи Дудек. Починаючи від двох сейвів на 118-й хвилині, і аж до останнього пенальті поле стадіону «Ататюрк» стало сценою для театру одного актора.

Володимир Войтюк, Football.ua