Про Білла говорять, що він жорстокий  тренер з кам’яним серцем, який готовий на все заради результату. Але так кажуть лише ті, хто не знають Шенклі. В його грудях б’ється золоте серце. Він обожнює футбол, фанатів, гравців. Я б порівняв його зі старою вівчаркою. Інколи вона кусає овець, яких охороняє, проте ніколи не загризає.

Джо Мерсер, знаменитий англійський футболіст та тренер.

Я ніколи не зустрічав такого мотиватора, як Шенклі. Якби він був генералом, то він би не програв жодної битви.

Півзахисник Джек Бертоліні, якого Білл тренував в Вокінгтоні.

Попри те, що  Білл Шенклі не лише повернув Ліверпуль в Перший дивізіон, а й зробив Червоних чемпіонами Англії, тренер марив Кубком Англії. Він казав: "Ліверпуль ніколи не перемагав в Кубку – і це жахливо". Білл не міг дозволити Червоним вкотре програти фінал в 1965 році. В останньому матчі чемпіонату Англії він дав відпочити сімом футболістам основи. Напередодні найважливішої гри в своїй тренерській кар’єрі, Шенклі задрімав. За кілька хвилин сну він побачив все своє життя.

Білл народився в 1913 році в невеличкому шахтарському селищі Гленбак в шотландському графстві Східний Ейршир. Сім’я Шенклі була дуже великою. Він мав чотирьох братів та 5-х сестер. Всі п’ятеро братів стали професійними футболістами, а найстарший Боб не лише протирав штани на тренерській лаві, а й привів шотландський Данді до чемпіонського титулу в 1962 році. Шенклі не мав жодного бажання гризти граніт науки, і в 14-річному віці кинув школу. Він влаштувався на шахту, проте грошей постійно не вистачало й мама ніяк не могла нагодувати 10 голодних ротів. Сім’ї доводилося вічно економити. Білл згадував, що вперше прийняв ванну лише в 15-річному віці. Шенклі розповідав, що в шахті він просто вбивав час, оскільки завжди мріяв про кар’єру футболіста.

Поширена байка про те, що Білл виступав за місцевий Гленбак Черіпікерс, який мав славу шотландської кузні талантів. Він успішно пройшов кастинг в цій команді, але через декілька днів після того, як Шенклі пообіцяли взяти в клуб, той канув в Лету. Тому першим його клубом став Кронбері Еглінгтон. Там Білла й знайшли скаути Карлайла. Попри те, що дебютний матч склався для Шенклі жахливо – Юнайтед згорів 0:6, Біллу запропонували контракт.

У 1933 році він пішов на підвищення в Престон. Натхненна гра півзахисника допомогла клубу в 1937 році вийти в фінал Кубка Англії, а в 1938 зрештою здобути жаданий трофей. Стиль гри Білла красномовно характеризує такий факт. Під час війни Шенклі виступав за шотландський Партік Тісл. Якось його наречена Несс вперше прийшла на футбольний матч, щоб полюбуватися на свого майбутнього чоловіка. Але її нерви не витримали цього моторошного видовища й вона покинула стадіон задовго до фінального свистка. Сам Шенклі визнав, що в тому матчі грав, як справжній костолом.

Після закінчення війни Білл повернувся в Престон. Вже немолодий гравець почав задумуватися над тим, щоб перекваліфікуватися в тренери. Білл постійно купував газети та спортивні журнали, сподіваючись побачити там оголошення про тренерську вакансію. Шенклі навіть закінчив курси фізіотерапевтів  на той випадок, якщо його мрії про тренерське крісло зазнають фіаско. Фортуна посміхнулася Біллу в 1949 році. Граючий наставник Карлайла продав сам себе в Сандерленд. Довідавшись про це, Шенклі миттєво зголосився зайняти його місце. Клуб не зміг відмовити своєму екс-гравцю. Робота в Карлайлі зовсім не нагадувала синекуру.

Прийшовши в клуб, Шенклі побачив там хаос в правлінні та гравців і фанатів, які не вірили, що справи Карлайла можуть піти вгору. Однак тренер знав, що йому до снаги вивести клуб на новий рівень. Білл ніколи не кидав слів на вітер. Він вибив в керівництва кошти на покупку клубної бази та обладнання для неї, а перед матчами він почав влаштовувати тривалі діалоги з вболівальниками. Фанати Карлайла почали приходити на домашні ігри за кілька годин до їх початку. Вони обожнювали спілкуватися з наставником. Дуже швидко Шенклі заразив всіх своєю вірою в успіх. "В Гленбаку ми звикли допомагати одне одному, адже ми були однією великою родиною. Я хочу перенести цей позитивний досвід в Карлайл Юнайтед. Наш клуб стане одним з ключових пунктів на мапі міста, який стимулюватиме його розвиток. І ми зробимо все, що в наших силах, щоб місто гордилося Юнайтед. Це коло взаємодопомоги буде корисним як для клубу, так і для міста".

Шенклі радикально змінив методику тренувань. Він відмовився від кросів по шосе, а натомість зробив акцент на роботі з м’ячем та вправах на траві. Його фішкою стали протистояння п’ять на п’ять. На думку Шенклі, тренування в обрізаних складах допомагали швидко приймати рішення та вчили грі в один дотик. "Результати прийдуть завдяки організації. Я не хочу випадкових перемог". Вже на першому тренуванні Білл назвав Карлайл найкращою командою в лізі та ставився до гравців так, ніби вони насправді були ще кращими. Часто Білл особисто викликав сантехніків та електриків в будинки та квартири футболістів. Він робив все від нього залежне, щоб його підопічних нічого не відволікало від гри. Шенклі гостро реагував на поразки. Скуштувавши бублика, Білл приходив додому, і, щоб відволіктися, протягом кількох годин доводив до блиску духовку.

Максималізм тренера швидко дав плоди. В першому повному сезоні Шенклі Карлайл фінішував дев’ятим в Третьому Дивізіоні Північ. Вболівальники теж віддячили команді за гру. В сезоні 1950-51 вони придбали рекордне число абонементів. За підсумками чемпіонату клуб досягнув неареальних для себе висот – він фінішував третім. Цікаво, що посеред сезону Білл ледь не очолив Ліверпуль. Карлайл не відповідав амбіціям Шенклі. Тому, як тільки в Ліверпулі тренерське лава осиротіла, наш герой висловив бажання стати наставником команди. Проте Білл не пройшов співбесіду, на якій він заявив клубному керівництву, що очолить команду лише за тієї умови, якщо склад на гру визначатиме він, а не клубні боси. Начальство не захотіло втрачати владу, а тому віддало перевагу ексцентричному Дону Уелшу…

У 1959 році президент Ліверпуля Tом Вільямс запитав в Шенклі, чи той хотів би очолити найкращий в країні клуб. У відповідь Білл пожартував: "А, що Метт Басбі вирішив покинути Манчестер Юнайтед?" Однак природно, що наш герой погодився на цю пропозицію, адже потенціал Ліверпуля не йшов в ніяке порівняння зі скромними можливостями Хаддерсфілда. Набагато більш інтригуюча відповідь на питання, чому ж Ліверпуль вирішив зробити ставку на Шенклі.

Вільямс згадував, що йому вистачило лише одного матчу, щоб переконатися, що Білл саме той тренер, якого настільки давно чекали Червоні. "Незважаючи на те, що Хаддерсфілд програв Кардіффу, Шенклі ні на мить не виключався з гри. Він, мов вправний диригент, керував своєю командою, яка миттєво реагувала на підказки наставника". Інші ж члени правління почали крутити носом від кандидатури Шенклі. Тоді Вільямс нагадав їм про минулорічний матч, в якому Хаддерсфілд розтрощив Ліверпуль з рахунком 5:0. Так було прийняте доленосне рішення, яке змінило не лише історію Червоних, а й всього футболу.

Президент Вільямс сподівався, що Білл стане тим наставником, якому вдасться повернути Ліверпуль в Перший дивізіон. Амбіції ж Шенклі були набагато вищими. В першому матчі новий тренер дозволив клубному правлінню запхати носа в свої справи. Проте склад, вибраний босами, з тріском провалився. Кардіфф на Енфілді не помітив господарів, розчавивши їх з рахунком 4:0. В наступному матчі чудову одинадцятку назвав вже Шенклі. Але нічого хорошого з цього не вийшло. Ліверпуль поступився Чарльтону 0:3. Проте Білл знав, що робить. За словами форварда Роджера Ганта: "Перші невдачі не змусили нас опустити руки, а навпаки, стиснувши зуби, ми почали важку працю, яка мала допомогти  нам досягнути мети. Шенклі одразу передав гравцям свою неймовірну віру в кінцевий успіх".

Вже з перших матчів Білла Ліверпуль почав виділятися своїм унікальним стилем з-поміж інших острівних клубів. "Шенклі – є апостолом гри, яка панує на континенті. Гравець без м’яча є не менш важливим, ніж той, який контролює сферу. Континентальний футбол не є лінивою версією нашої гри. Шенклі робить ставку на блискавичні атаки, завдяки яким кращі команди з континенту проходять навіть найбільш ешелоновану оборону. Ми навчимо наших футболістів бути з м’ячем на "ти" й миттєво приймати вірні рішення", – писала Liverpool Echo.

Однак Ліверпуль не швидко будувався. Щоправда, з кожним днем команда обростала м’язами. "Спочатку Білл змінив не надто багато, лише через рік вболівальники побачили, що його методи працюють", – розповідав вінгер Алан А’Курт. Шенклі дивився в майбутнє. Вже за перші кілька тижнів роботи в Ліверпулі він склав список з 24-х футболістів, яких він не хотів бачити в команді. Протягом року всі вони покинули лави Червоних. З чорного списку Білл викреслив лише Джеррі Бірна. Захисник купив тренера своїми бійцівськими якостями. Під час тренувань Шенклі навіть забороняв Бірну йти у відбір під час тренувань 5 на 5. Наставник боявся, що бек може зламати когось з партнерів. Гравці швидко знайшли спільну мову з тренером. І результати не забарилися. На Boxing Day Червоні посідали 12-у сходинку, а фінішували третіми. На жаль, кволий старт виліз Ліверпулю боком. Команді забракло лише одного очка, щоб підвищитися в класі.

"Шенклі працював не лише над грою команди. Багато зусиль він докладав, щоб облагородити тренувальну базу Червоних Мелвуд. Коли тренер вперше побачив її, він не пошкодував міцних слів на адресу "бази". "Це справжня руїна. Трава тут настільки висока, що наш форвард Джиммі Meліа може заховатися в ній навіть стоячи". Шенклі, закотивши рукави, почав в прямому значенні слова будувати клуб. Помічник Білла Пейслі згадав свої навички муляра, а обслуговуючий персонал бази фарбував та замітав трибуни.

Щоб покращити ефективність праці, Шенклі зменшив ставку. Натомість він навигадував чимало різних бонусів. Вони дозволяли зірвати набагато більший куш, ніж раніше", – пише Джонатан Уілсон в книзі "Анатомія Ліверпуля". Сезон 1960/61 знову завершився жахливим розчаруванням для Червоних. Клуб вкотре фінішував третім. У наступному сезоні Біллу таки вдалося приготувати чемпіонський коктейль. За 5 турів до фінішу Червоні гарантували собі повернення в Перший дивізіон. З кожним роком тренування Ліверпуля ставали більш інтелектуальними.

"Головна моя мета – навчити всіх наших гравців ідеально контролювати м’яч й виконувати з ним найпростіші речі. Контроль, пас, контроль, пас і так весь час. Ззаду шукаємо когось, хто може прийняти сферу та переадресувати її вперед. Завдяки цьому захисники мають більше місця та можуть перевести подих. Якщо перехід в атаку займає багато часу, суперники встигнуть повернутися додому. В Ліверпулі немає гравців, які бездумно вибиваються м’яча вперед. Я не заохочую подібні дії. Це нонсенc. Кожна атака має бути доведена до логічного завершення", – пояснював Шенклі. Червоні не були в Першому дивізіоні хлопчиками для биття. Вже через два роки після свого повернення вони здобули чемпіонський титул.

"Я не помилився. В 1960-х роках Ліверпуль воскрес завдяки The Beatles, Cіллі Блек та численним комікам. Місто гуділо та кипіло. Я нарешті знайшов те, що так давно шукав", – писав тренер в автобіографії. Звичайно, Біллу трішки пощастило, що він опинився в потрібний час у потрібному місті. Проте далеко не кожен наставник зміг би поставити культурний прорив на службу футбольному клубу. І не варто забувати, що саме Шенклі зробив Ліверпуль майже таким ж впізнаваним в світі брендом, як The Beatles. Ніхто не вмів так добре знаходити ключики до душ фанів, як Білл.

Тренер чудово розумів та цінив вболівальників, тому що сам протягом всього життя залишався одним з них. Шенклі знав, як важко працюють ці люди протягом кожного дня, і що футбольний матч є для них справжнім святом. Тому наставник ліз зі шкіри, щоб не розчарувати їх. За словами Білла, якби не вболівальники,  він міг би і не очолити Червоних: "Я приїхав в Ліверпуль через людей. Вони є справжніми воїнами, в жилах яких тече кипляча кров, але водночас вони примудряються поєднувати це з неймовірною добротою", –  пояснював тренер в автобіографії.

Шенклі був утопістом. І він будував не лише великий клуб, а й соціалістичний рай для фанатів Ліверпуля. Він ніколи не відмовляв фотографу в світлині чи вболівальнику в автографі. Часто робітники стукали до нього в двері і він запрошував їх на горнятко чаю, за яким вони обговорювали гру Червоних. Шенклі неодноразово з власної кишені купував фанатам квитки на виїзні матчі. Він вірив, що з допомогою футболу зможе змінити світ. І це не дивно, адже нічого, крім футболу, не цікавило Білла. Коли в тренера запитали: "Які три предмети Ви б взяли з собою на безлюдний острів?", Шенклі відповів: "Три футбольні м’ячі". Звихнутий на футболі тренер часто ставав героєм анекдотів. Так, коли під час турне по США Білл побачив колону напіввантажівок з логотипом "VW", то вигукнув: "Ого! Наскільки  далеко сягає слава Вулвергемптона".

Шенклі ненавидів тренерські курси. Якось він поїхав на одні з них, які відбувалися в Ліллесхоллі. Кількатижневі курси розпочалися в суботу, вже наступного дня Білл хотів втекти додому. Лише неймовірними зусиллями він зміг переконати себе залишитись в Ліллесхоллі до вівторка. Воротар Томмі Лоуренс згадував: "Він не любив курсів, не любив таблиць з діаграмами чи людей, які занадто складно висловлювалися про футбол". Джонатан Уілсон так пояснює "любов" Білла до курсів: "Ця відраза в Шенклі стала продовженням протистояння між вимазаними багнюкою бутсами колишніх футболістів (яких представляв Білл) та пальцями, брудними від крейди, нового покоління теоретиків.  Проте ті, хто вважали, що тренер не мав зеленого поняття в тактиці, звичайно ж, помилялися. Білл знав про футбол все. Шенклі майстерно використовував сильні сторони  своїх гравців і не менш вправно приховував їхні слабкі місця".

Чемпіонського титулу амбітному тренеру Ліверпуля було мало. Шенклі хотів нарешті підняти над головою свій Грааль – Кубок Англії. 1 травня 1965 року гравці не могли підвести свого наставника. У фіналі з Лідсом Червоні в овертаймі зуміли схилити шальки терезів на свою користь. Після завершення поєдинку Шенклі не приховував емоцій: "Мої бутси і штани були повністю білі від крейди, коли я підійшов до трибун, на яких сиділи наші вболівальники. Я ніколи не забуду як вони прийняли мене. Це неймовірно, що такий клуб, як Ліверпуль, ніколи раніше не вигравав Кубок Англії. Тисячі фанатів протягом багатьох років молилися, щоб зняти це прокляття. Саме тому, коли ми здолали Лідс, емоції були незабутні. Дорослі люди плакали від радості і це була найкраща реакція на те, що ми зробили. Я пам’ятаю чимало яскравих моментів під час мого ліверпульського періоду. Але цей, безсумнівно, був найкращим. Все моє життя – футбол. Я переживав як добрі, так і кепські миті, грав в фіналах кубків, з яких повертався з щитом або на щиті. Але 1 травня 1965 року – найщасливіший день в моєму житті", – зазначив Білл в автобіографії.

Деякі сивочолі вболівальники підходили після фіналу до Шенклі та говорили: "Неймовірно. Нарешті я дочекався того дня, коли Ліверпуль здобув Кубок Англії. Тепер можна спокійно померти".