У 2012 році під час мадридського дербі Жозе Моурінью адресував Бургосу непристойний жест. Херман не з тих, хто буде підставляти другу щоку, а тому підбіг до лави Реала та попередив Моурінью: «Послухай, Жозе, я не Тіто, я відірву тобі голову». Особливий вирішив більше на гратися з вогнем і до фінального свистка не кинув жодного погляду в бік лави матрацників. Коли на післяматчевій прес-конференції журналісти запитали в португальця про інцидент з Бургосом, то Жозе відповів питанням на питання: «А хто такий Бургос?» Тож спробуємо дати відповідь на запитання Моурінью.

Зараз важко в це повірити, але був час, коли Бургос був маленьким. Він народився в 1969 році в місті Мар-дель-Плата, одному з найбільших риболовецьких портів на березі Атлантичного океану. Попри поетичну назву цього населеного пункту, яка в перекладі означає «срібне море», місцеве населення жартує, що воно бачить благородні метали хіба в кіно. Проте Бургоси відрізнялися від пересічних мешканців Мар-дель-Плата. В їхній сім’ї фінанси ніколи не співали романси. «Ми б давно спали на грошах, якщо б ви не були такі ненажери», – дорікала бабця Херману та його батькові.

Глава сімейства їв по 3-4 величезні порції м’яса та й від риби ніколи не відмовлявся, маленький син теж брав приклад з батька. Така «дієта» швидко далася взнаки. У 7-річному віці Херман виглядав на всі 15. Це йому допомагало в вуличних футбольних баталіях. Старші хлопці часто брали його до себе в команду, але лише в тому випадку, якщо на ньому не було футболки Рівера.

В кварталі, в якому мешкав Херман, всі вболівали за Боку. Тому, коли Бургоса ставили на ворота, то йому давали такі настанови: ти мусиш сьогодні грати, як Гатті (легенда Генуезців, який виграв з ними два Копа Лібертадорес), тоді ми обов’язково переможемо. Однак Херман хотів бути схожим на Убальдо Філола, одного з кращих воротарів в історії Рівер Плейта.

Незважаючи на вороже оточення навколо, Херман не приховував того, що його серце належить Мільйонерам, а не їхнім найпринциповішим суперникам. Бургос, як і інші його аргентинські однолітки, не бачив себе ні космонавтом, ні поліцейським, ні лікарем, він не уявляв свого життя без футболу. «Це найкраща гра. Футболом може займатися будь-хто, це не теніс чи баскетбол. Ти можеш грати в нього будь-де і будь-чим, що хоча б віддалено нагадує м’яч», – зізнається в коханні до гри №1 Бургос.

Юнак довго не міг визначитись, ким він хоче стати: воротарем чи стопером. В одній грі він цементував захист, а в наступній одягав рукавички. «На одному з турнірів я пробивав одинадцятиметровий. І м’яч після мого удару ледь не вбив одну з ворон, яка пролітала над воротами. Після цього я зрозумів, чорт, який з мене захисник, моє місце між штангами», – згадував Херман, що його змусило зрештою зробити свій на користь вибір светра та рукавичок.

Юний Бургос подавав великі надії. В суботу він грав в своїй віковій категорії, а в неділю в старшій. Його запрошували на оглядини десятки аргентинських клубів, тренерам яких вистачало лише 15 хвилин кастингу, щоб зрозуміти «малого треба брати». Було очевидно, що юнаку невдовзі доведеться покинути Мар-дель-Плата. Але зробити це виявилось вкрай складно. «Мама не хотіла, щоб я віддалявся від рідних пенат. А мою мрію стати воротарем вона вважала справжнім божевіллям. Мама боялася, що мене скопають чи затопчуть. Її можна зрозуміти, оскільки я був єдиною дитиною в сім’ї. Коли я вперше потрапив на олівець серйозним аргентинським клубам, я ще навіть не закінчив школу. Від пропозиції Ферро в мене паморочилося в голові.

Ця команда тоді мала 56 000 сосіос і вона хотіла бачити мене в себе. Але мені було лише 15. Мама постійно плакала, бо не хотіла, щоб я їхав за 400 кілометрів в Буенос-Айрес. Батько ж переконував, що я повинен спробувати, оскільки шанс ніколи не стукає двічі. Я теж хотів їхати, але існувала проблема мами. Я вже мав на руках квиток до Байреса, але я порвав його на очах в матері та сказав таким серйозним тоном, якого вона аж ніяк не сподівалася від 15-річного шмаркача: «Мамо, ти маєш рік на те, щоб виплакатись. Після цього я поїду в Буенос-Айрес», – згадував Херман.

Рішення покинути Мар-дель-Плата виявилось слушним. Пройшовши важкий шлях через терни до зірок, Бургос здійснив свою мрію та опинився в Рівері. В складі Мільйонерів справи в нього спочатку йшли кепсько. Він програвав конкуренцію Роберто Бонано, який згодом засвітиться в Барселоні. Проте Херман не звик здаватися без боротьби і невдовзі саме Бургос забронює за собою пост номер один в Рівері. Натхненна гра голкіпера допомогла Мільйонерам здобути 7 титулів.

Не забарився й виклик в збірну Аргентини, хоча багато хто критикував наставників альбіселесте за те, що вони довірили настільки відповідальний пост схибленому на всю голову Херману. Бургос на футбольному полі інколи дозволяв собі божевільні витівки. Він любив «вийти за пивом» мало не до центру поля, мабуть, Бургос забував, що він тепер воротар, а не стопер. Його часто за це карали. Найвідомішим катом Хермана став парагваєць Чілаверт.

В своїх інтерв’ю Бургос зробив Хосе Луїса мішенню для власних критичних стріл. Чілаверт на відміну від інших подібних випадків, коли він просто товк писок кривднику, цього разу чомусь промовчав. Можливо, і його лякали солідні габарити Бургоса. Проте Чілаверт ніколи не забував образ. Цього разу він вирішив подати вишукану страву під назвою вендетта просто на футбольному полі. В одному з турів чемпіонату Аргентини Велес Чілаверта грав проти Рівера Бургоса. Раптом на полі почалася суперечка, яка, звичайно ж, не обійшлася без нашого героя.

Поки Херман дискутував з арбітром, абсолютно забувши про ворота, Чілаверт миттєво зорієнтувався в цій ситуації і, як тільки арбітр дав свисток, пробив з центра поля. «Я крикнув судді пригнутися. Все інше було раз плюнути. Спочатку виглядало так, що м’яч пройде дуже високо над воротами й Херман вийде сухим з води. Проте зненацька він каменем полетів вниз та опинився позаду Бургоса. Я думаю, що сфера після мого удару влучила в янгола, від якого й зрикошетила в ворота», – не приховуючи задоволення, розповідав Чілаверт.

Вболівальники Мільйонерів обожнювали Хермана, а фанати суперників ненавиділи. Як вони тільки не намагалися вивести його з рівноваги. Бургоса називали грубою мавпою, смердючим ідіотом, дурним паяцом і ще багатьма різними епітетами, навести, які тут, на жаль, не дасть цензура. Але ця лайка не досягала бажаного ефекту, швидше навпаки, вигуки лише ще більше заводили Хермана, він реагував на них, як бик на мулету.

«Мої товариші іменують мене Голова, знаєте чому? Тому що в моїй голові є комп’ютер, який може дати фору всім комп’ютерам NASA! Чесно кажучи, мені не подобається, що тепер кожен мене вихваляє і говорить, який я геніальний. Я хочу, щоб мене хтось зачепив, як в старі добрі часи. Мене вже нудить від численних подяк, обіймів та поцілунків. Я не хочу тих дурнуватих фото з людьми, яких я бачу вперше і, мабуть, востаннє в житті. Я хочу якомога швидше покінчити з цим лайном. От би мені машину часу. В Аргентині я чув на свою адресу такі слова, яких ви не знайдете в жодному словнику іспанської мови. І я ніколи не відмовчувався.

Я завжди давав їм гідну відсіч. Трибуни здивували мене лише одного разу. Якось в мене полетіла пляшка з жовтою рідиною. Проте я просто підняв її та почав з неї пити. Після цього трибуни ледь не вибухнули від реготу. Зробивши кілька ковтків, я зрозумів, що їх так розвеселило. Вони налили в пляшку сечу. Чорт забирай, я випив мало не горнятко золотого дощу», – згадує поважний асистент Дієго Сімеоне свою дику молодість.

В 1999 році Бургос перевіз свої таланти в Старий Світ. Відтепер він захищав ворота Мальорки. Спочатку видавалося, що на Балеарах 30-річний Бургос нарешті подорослішав та заспокоївся. Він завжди з посмішкою відповідав на питання журналістів та ніколи не упускав нагоди утнути якийсь невинний жарт. Однак невдовзі Херман знову нагадав про себе, довівши, що його зовсім недарма називають Еl Mono (мавпа).

Все почалося з критики клубного лікаря Мальорки Хуана Роіга: «Та він немає в медицині зеленого поняття, моя бабця вміє краще лікувати, ніж цей «ескулап»». Далі – більше, клубне керівництво шокувала заява Бургоса про те, що він хоче організувати на Мальорці власний рок-фестивалі. А вишенькою на торті, який спік наш герой на Балеарах, став конфлікт з Маноло Серрано. В листопаді 1999 року Херман нокаутував півзахисника Еспаньйолу. Медики Папуг, намагаючись зробити з Бургоса диявола, стверджували, що після хука Моно, вони виявили в Серрано струс мозку та набряк щелепи. Дисциплінарна комісія оцінила боксерські якості Хермана 11-ма матчами дискваліфікації.

Так Бургос вписав своє ім’я в історію іспанського футболу, отримавши третій найдовший бан за весь час існування Ла Ліги. Моно виправдовувався, що не міг в тій ситуації вчинити по-іншому, адже Серрано назвав його «puto sudaca». Переклад першого слова характеристики, яку дав Маноло Бургосу, всі і так дуже добре знають, а от друге вважається аналогом слова «нігер» для латиносів. Очевидно, що керівництво Мальорки при першій же зручній нагоді спекалося ненормального Бургоса.

Так в 2001 році він опинився в Атлетіко, яке тоді плавало в глибоких водах Сегунди.  Цей трансфер став для Індіанців та для Хермана пострілом в десятку. Бургос швидко відчув себе на «Вісенте Кальдерон», як вдома. В одному матчі він міг потягнути кілька мертвих м’ячів, а в іншому привезти пару голів. Проте фанати були готові носити Моно на руках. Він мало не в кожному турі дарував вболівальникам шоу, від якого вони ледь не помирали зі сміху. Виступаючи на найбільших стадіонах Іспанії, він продовжував ставитись до футболу так, як робив це колись на вулицях свого рідного міста.

Бургос просто насолоджувався грою, а переможе він чи програє часто не мало для нього жодного значення. В складі Індіанців Херман трішки доповнив свій сценічний образ: воротар одягнув довгі штани, підтягнув аж до ліктів светр і найголовніше, начепив на голову червону кепку, яка моментально стала його  візитівкою.

Чудова гра аргентинського актора допомогла Атлетіко повернути собі законне місце в Прімері. Тепер Бургос нарешті міг показати себе в усій красі на головних сценах Іспанії. І він, як завжди, не ловив ґав. В одному з дербі Мадриленьо, Херман відбив обличчям пенальті від Луїша Фігу та, як ні в чому не бувало, продовжив матч з розквашеним носом. Проте Фортуна не завжди посміхалася до Бургоса, інколи вона підставляла йому свій зад. Так трапилося під час матчу з Севільєю.

Голкіпер матрацників намагався відбити штрафний від Жуліо Баптісти грудьми, а натомість переправив м’яча у власні ворота. Примхи жінки на колесі аж ніяк не впливали на вміння Бургоса парирувати 11-метрові. Форварди суперників дуже часто програвали дуель мавпі. Так само «легко» було реалізувати вихід тет-а-тет з Херманом. Він кулею вилітав з воріт, ставав на одне коліно та широко розставляв в сторони свої лапи. Суперникам видавалося, що він перекривав ними всі ворота, а тому, вони, як правило, влучали в монументальну фігуру Бургоса. 

Херману довелося повісити бутси на цвях в 35-річному віці. Він ще міг би грати, але стара з косою ледь не забрала його передчасно на той світ. На початку 2003 року в Моно виявили рак нирок. Коли лікар повідомив йому про страшний діагноз, Херман відреагував на це так, наче йому сказали, що в нього нежить: «Кажете мені потрібно завтра-післязавтра робити операцію? Дайте я подумаю. Сьогодні четвер, а в неділю в мене матч, давайте перенесемо операцію на понеділок. Я ж не можу пропустити гру».

На щастя, все минулося і Моно повернувся в ворота Атлетіко вже через три місяці. Матрацники підтримали його в цей непростий період й не лише продовжили з Херманом контракт, а й підвищили зарплатню. Страшне захворювання змусило його розпрощатися з старими «друзями» – сигаретами, з якими він не розлучався з підліткового віку. Коли Моно кортіло закурити, він дивився на свої 35 швів та величезний рубець, які нагадували йому про операцію.

Однак надовго Бургоса не вистачило й вже через 4 місяці він з’явився з сигаретою в зубах. «Я нічого не можу з собою зробити. Я не можу без сигарет. Але я не боюся померти. Відколи я переміг рак, мені не страшний і сам чорт, тепер я – найсильніший. Я не боюся нікого й нічого», – пояснює Херман.

«Можливо, я б ходив на тенісні матчі, якщо б там можна було палити. Але ж там так нудно. Приходячи на тенісний матч, ви наче підписуєте якийсь контракт, згідно з яким, ви будете дотримуватись тенісних заповідей: не палити, не розмовляти, не кричати. Це явно не моє, а ось на футбольних матчах я можу відірватися на повну», – додає Бургос. Звичайно, під час ігор Херман тримає себе в руках і не дозволяє собі таємно викурити кілька сигарет, а ось вдома він часто пускається берега та може за вечір знищити пачку своїх улюблених цигарок Сamel. «Хемінгуей казав, що Париж – це свято, яке завжди з тобою. В мене трішки інше поняття про щастя, ніж в старого Ернеста, я  ніколи не розлучаюся з своїм верблюдом», – жартує Моно.

Вулканічний темперамент, дикі витівки, ексцентричний стиль життя, оригінальний одяг, сотні байок, сутички та бійки, залежність від шкідливих звичок, яку не помножив на нуль навіть рак. Нічого не нагадує? В житті Бургоса мав з’явитись рок-н-рол. Хоча сам Херман жартує, якщо б він не став футболістом, то став би футболісткою, але очевидно, що в такому випадку він зробив би хорошу музичну кар’єру. Щоправда, Бургос примудрявся поєднувати дві свої пристрасті. Одразу після футбольного матчу він міг мчати на концерт власного гурту.

Також фронтмен, попри напружений графік, знаходив час не лише для того, щоб співати, а й щоб записувати альбоми. Музичний вірус Херману передав батько. Особливо юнаку припали до душі «The Rolling Stones». Саме на честь однієї з композицій Джаггера і Ко «Sympathy for The Devil» Бургос й назвав свій гурт Simpati. «Проте я швидко зрозумів, що така назва ототожнюється з сальсою чи якимось іншим романтичним пердінням. Тому я перейменував гурт на честь себе коханого «The Garb» (акронім від German Adrian Ramon Burgos).

Коли я почав грати в футбол на серозному рівні, то почувався не лише воротарем, а й музикантом. Людям часто доводиться робити вибір на користь якогось одного захоплення. Я ж був одним з небагатьох, кому не потрібно було чимось жертвувати. Я ніколи ні від кого не приховував, що я – музикант. Якось я запросив партнерів з Рівера на свій концерт, вони спочатку лише крутили пальцем коло скроні та говорили, що це чергова витівка божевільного Хермана. Але насправді, я дуже серйозний чоловік і якщо вже за щось беруся, то віддаюся справі на усі 100 % », – розповідав аргентинець в одному з інтерв’ю.

Після завершення кар’єри, музикант Моно спокійно жив без футболу. Але через 6 років в нього почалася ломка й він пішов на тренерські курси. «Чесно кажучи, я ніколи не планував стати наставником. Проте це оволоділо мною. Факт в тому, що футбол в мене в крові й я не можу без нього жити». Спочатку Моно тренував воротарів в Алькорконі, а потім очолив провінційний Карабанчель.

В 2011 році Чоло Сімеоне запросив його в Катанію. І Бургос не зміг відмовити такому самому психу, як він сам. Спочатку в них не виходило нічого путнього. Робота в аргентинському Расінгу теж не додала авторитету найбільш божевільному тренерському дуету сучасності. Проте відсутність серйозних титулів не мала жодного значення для президента Атлетіко Енріке Сересо, який вирішив ризикнути і тепер п’є шампанське. В Атлетіко Моно є не просто асистентом Сімеоне, він відпрацьовує з командою стандарти, мотивує свою банду на чергові подвиги та щодня показує, що любить команду всім своїм великим серцем.

Інколи внутрішні демони, які дрімають в душі Бургоса прориваються на волю й тоді суперникам та суддям стає непереливки. В цьому переконався не своїй шкурі не лише Моурінью, а й рефері Карлос Дельгадо Феррейро, який в дербі Мадриленьо не поставив пенальті після фолу Альваро Арбелоа на Дієго Кості. Цей матч ледь не став останнім в житті Феррейро, але, на щастя судді, на шляху розлюченого Моно стали 7 членів штабу Атлетіко, які ціною неймовірних зусиль відтягнули розлюченого Бургоса від переляканого арбітра.

За цей перфоманс Херман отримав триматчеву дискваліфікацію. Сімеоне теж не янгол, а тому Бургос інколи заміщує його на капітанському мостику, коли Чоло достроково відправляють на трибуни або ж він відсиджує чергову дискваліфікацію.

Аргентинець щиро зізнається, що він не хоче всю свою кар’єру бути правою рукою Сімеоне: «Ще не настав час, але я колись хочу очолити Рівер Плейт. Це мені видається таким ж природним, як і те, що настане той день, коли ми разом з Чоло візьмемо до рук штурвал альбіселесте». Бургос також став одним з тих унікальних людей, які були удостоєні аудієнції Папи Римського. Але Моно на неї так і не потрапив, про що зовсім не шкодував. Але хто краще розкаже про це, ніж він сам: «Чи вірю я в Бога? Щось в цьому є. Мені подобається концепція марсіан, але їм, на жаль, ніхто не приділяє достатньо уваги. Колись я ходив до церкви, бо мусив. Але перестав, після того, як побачив, що «святу воду» набирають з-під крана. Одного разу мене вигнали з Ватикану. Чому?

Я сказав, що мені видається кумедним, що папа Іван Павло ІІ завжди має в рукаві два джокери (Херман натякав на зовнішню подібність між картярськими блазнями та швейцарськими гвардійцями, які охороняють понтифіків). Всім моїм товаришам сподобався мій жарт і вони почали голосно сміятися. На жаль, в кардиналів з гумором було туго й вони вигнали мене. Але я цьому навіть зрадів, оскільки давно хотів закурити. Без папи я якось можу прожити, а без сигарет аж ніяк».

Володимир Войтюк, Football.ua