Емері та Астон Вілла вдруге за сезон зробили "гуд ібенінг" Арсеналу із Зінченком та відправили Манчестер Сіті у вільне чемпіонське плавання

У англійській Прем’єр-лізі цього сезону залишається не так багато актуальних тем для розмов, а якби організатори ще й постійно не знімали бали з команд-претендентів на виліт, то ми б узагалі майже не згадували про ту зону турнірної таблиці та сконцентрувались на чемпіонських перегонах. А ось там було все дуже заплутано, бо цього разу аж три команди зберігають шанси на титул, і при цьому вони вже зіграли всі очні протистояння.

Тож тепер кожна окрема гра — нова пригода для Манчестер Сіті, Ліверпуля та лондонського Арсенала. І саме гра за участі останніх на полі стадіону Емірейтс і мала завершувати недільну програму тридцять третього туру національної першості. І цього разу в гості до "канонірів" завітала бірмінгемська Астон Вілла, яка своїми невдалими виступами останнім часом догралась до того, що лондонський Тоттенгем реально має шанси її посунути, навіть незважаючи на свої постійні похибки.

У цьому матчі на полі розгорталась справжня драма в кількох діях. Спочатку Вілла побігла атакувати, але доволі швидко згадала, що все ж таки немає вже тієї магії рідних стін за плечима та й узагалі грають на Емірейтс, тож варто було відійти назад та зустрічати суперників. Арсенал цих рухів суперників відверто не зрозумів та трохи втратив відчуття власного футболу.

Це лише з часом команда Артети дійсно хоч трохи завелась і почала створювати якісь гольові моменти, але здебільшого це були невлучні удари чи якісь авантюри накшталт спроби Зінченка запустити м’яч від центральної лінії за комірець нахабному "Дібу" Мартінесу, який тільки-но припустився помилки від час довгої передачі. Це тішило публіку, але не тішило Артету — гру не вдавалось узяти під контроль остаточно, як зазвичай.

А потім цьому почали наставати закономірні наслідки. Габріел десь дав по спині Зінченку м’ячем перед власним штрафним, і от, маєте, треба ловити Воткінса з ударом на правому фланзі штрафного, після якого м’яч летить у дальню стійку й лише дивом відскакує не у ворота. Проте тоді Троссар у атаці у відповідь просто розстрілює Мартінеса з лицьової межі воротарського на завершення прострілу Жезуса, а той робить дивовижний сейв. І наче все нормально — драма-то яка!

Але ні. Було передчуття під час перерви, що в другому таймі Емері як налаштує свою команду, так вона влаштує цьому Арсеналу сім кіл пекла своєю надзвичайно щільною обороною. А як було в підсумку — можете й самі здогадатись. "Каноніри" бились головою в стіну на чужій половині й не могли з цим нічого зробити. І авантюри раптово кудись поділись, і епізоди із загостренням зникли взагалі.

А потім Вілла почала ще й атакувати. При чому як — одразу з закрученим пострілом Тілеманса з лівого флангу штрафного у верхній каркас. От таким був калібр загроз від команди Емері. І що сталось потім? Та нічого, Арсенал наче й не прокинувся після перерви, а суперники забили. Та не просто забили, а одразу ж і поклали другий м’яч.

84 та 87 хвилина, коли спочатку впустили Бейлі на дальній стійці під час прострілу Діня з лівого флангу, а потім Воткінс ривок під пас ще з власної половини від Тілеманса перекиданням Раї з гострого кута. І все, потім ці 11 гравців Вілли стали всередину власного штрафного й там місць вільних більше не було. А ось на трибунах Емірейтс можна було б хоч друге поле розмістити — там би господарі стадіону себе б почували значно більш комфортно, аніж у компанії колективу свого колишнього тренера. І якщо Емері не скаже тієї самої фрази першою на прес-конференції, то виставу буде зіпсовано.