В першій частині ми поговорили про перший сезон українських команд в Європі. Тепер прийшов час підняти тему наступного року, а саме — сезону-1993/1994.

На поточний старт у єврокубках вийшли нові обличчя, яким теж не судилося створити сенсацію. Коли минулого року ми думали, що все погано, то на цей раз довелося зрозуміти, що все дуже погано. Коли твоя команда програє Барселоні чи Айнтрахту, то тобі від цього явно настрій не піднімається, але коли твоя команда програє, і програє по грі Шелбурну, то слів підбирати геть не хочеться.

Кубок Чемпіонів

Чемпіоном стало київське Динамо (кубок теж цього року дістався киянам — в фіналі обіграли львівські Карпати з рахунком 2:1), яке готувалося до старту в найпрестижнішому турнірі. Але не все так просто.

Другий чемпіонат став одним з найцікавішим в історії. Усю дистанцію боротьбу вели два клуби: Динамо та Дніпро з Дніпропетровська. І набравши однакову кількість балів, кияни стали чемпіонами лише за кращою різницею забитих і пропущених. У Динамо, на відміну від попереднього року, сталися свої зміни, насамперед помінялося керівництво. До керма команди прийшов бізнесмен Григорій Суркіс. В складі з’явилися нові прізвища –  Кутепов, Мізін, Топчієв, Грицина, Безсмертний. А тренував тепер Михайло Фоменко.

Та вже в першому раунді жереб звів киян з найсильнішим на той період варіантом – іспанською Барселоною зі Стоїчковим, Куманом, Гвардіолою, Лаудрупом, Ромаріо на чолі з самим Йоханом Кройфом. Від одних імен в складі Барселони паморочилося в голові, а тут ще потрібно якось грати проти цих монстрів. Та перший матч просто перевернув все з ніг на голову.

Іспанці зразу ж пішли в наступ і вже на 2-й хвилині подали кутовий. Далі справжній холодний душ: на 5-й хвилині з центра поля пішла довга передача на правий фланг на Віктора Леоненка. Наш нападник, який тільки недавно видужав після травми, підхопив круглого і сміливо пішов на захисника. Декілька обманних фінтів і вивірений навіс в район воротарського майданчика, де найкраще розібрався Павло Шкапенко, головою відправивши м’яч у сітку воріт. Після цього гравці Барси повністю заволоділи ініціативою і одна атака змінювалася наступною. Так тривати довго не могло і на 27-й хвилині, коли воротам Кутепова загрожували, майже всі "атакери" каталонців на захист воріт прийшла рука Сергія Мізіна. Англійський рефері Філіп Дон призначає пенальті і вилучає нашого гравця. Рональд Куман в таких ситуаціях не промахується.

Після цього іспанці продовжували атакувати, в думках уже святкуючи перемогу. Але в цьому матчі кияни дійсно тримали в руках відро з холодною водою, і наприкінці тайму знову чудову комбінацію розіграли Леоненко та Шкапенко. Перший фінтами розхитав іменитий захист і дав на хід Павлу, а той увірвався в штрафний майданчик, де був збитий. Тепер наш нападник чітко реалізовує пенальті, і кияни в хорошому настрої йдуть на перерву. Далі – більше. На 56-ій хвилині Олег Лужний заробляє кутовий, йде подача від Сергія Ковальця. М’яч літав по воротарському від гравця до гравця, поки Леоненко головою не відправив його в сітку воріт. Барселона до кінця матчу весь час атакувала, але неперевершено грав наш захист на чолі з воротарем. Рахунок більше не змінився.

1993/1994, 1/16 фіналу
15.09.1993 Київ. Стадіон "Республіканский". 71 000 глядачів.

Динамо (Київ) – Барселона (Іспанія) — 3:1 (2:1)
Голи: Шкапенко, 6, Леоненко, 45-пен , Леоненко, 56 - Куман, 28-пен

Динамо: Кутепов, Лужний, Пономаренко, Бессмертний, Шматоваленко, Ковалець, Мізін, Ребров, Топчієв, Леоненко (Шаран, 75), Шкапенко

Тренер: Михайло Фоменко

Барселона: Субісаррета, Феррер, Гвардьола, Куман, Надаль, Оскар (Салінас, 68), Гойкоечеа, Стоїчков, Лаудруп, Амор (Бегірістайн, 61), Іван.

Тренер: Йохан Кройф

Перед матчем в Каталонії всі вболівальники жили надією про відродження справжнього Динамо — Динамо-машини, яка не буде зважати на авторитети і буде кожному супернику диктувати свої умови. Та, на жаль, реалії були геть як з казки "Попелюшка"… І дванадцята година наступила вже у наступному поєдинку.

А була це казка з головним героєм бразильцем Ромаріо (в першому матчі участі не брав через гру за збірну Бразилії), який хоч сам не забив, але своєю грою закохав в себе навіть найприхильніших динамівських уболівальників. Спочатку він, як на тренуванні, перехитрив половину захисту киян і смачно пробив у стійку воріт. Зразу ж Сергій Ковалець міг реалізувати один з небагатьох моментів, які були у цей вечір у Динамо, та не влучив у ворота з перспективної позиції. Після цього Сергій травмувався і був замінений на Юрія Грицину (хто знає, можливо і не вистачило нашого півзахисника у цьому матчі).

Та на 8-й хвилині Бакеро віддає чудовий пас в штрафний майданчик на Ромаріо, а той зряче пропускає на Мікаеля Лаудрупа, і датчанин легко відкриває рахунок матчу. Далі Барса не зупиняється. Могли подвоювати рахунок Бегірістайн та той же Лаудруп. А на 16 хвилині іспанці добиваються свого, а саме – Бегірістайн увірвався у штрафний майданчик киян і відпасував в центр на неприкритого Бакеро. Удар у Хосе Марі прийшовся прямо в Кутепова, та той не втримав круглого в руках і рахунок подвоївся. Потім Ромаріо неймовірним фінтом обдурює двох динамівських захисників і виходить віч-на-віч з Кутеповим – штанга!

І тут серед всіх цих каталонських атак, як грім серед ясного неба, — відповідь киян. Йшла тільки 28 хвилина, і Сергій Ребров, отримавши м’яч з глибини поля, невідпорно пробив у дальній верхній кут воріт. От вам і гол красень на рівному місці! Ще до перерви іспанці щонайменше тричі могли забивати, але після ударів Бегирістайна (двічі) та Бакеро на заваді ставали і Кутепов і стійка його воріт.

Другий тайм розпочався з моменту Ромаріо, він знову невимушено розібрався з нашим захистом та пробив трохи вище воріт. Та вже через хвилину Рональд Куман робить навіс зі штрафного у карний майданчик киян і капітан Барселони Бакеро ударом головою робить дубль. А після ще одного невикористаного моменту від Ромаріо у Динамо був момент, який ще довго буде згадувати Віктор Леоненко та й усі вболівальники киян.

Шкапенко відпасував на Віктора, той, пофінтивши, завдав невідпорного удару з-за меж штрафного майданчику. Субісаррета був уже безсилий, та м’яч по-зрадницьки влучив у стійку воріт. Леоненко ще довго тримався за голову, розуміючи, що більше такого шансу у нього в цьому матчі може не бути. Трибуни ще більше завелися після цього і продовжили гнати своїх вперед. На 68-й хвилині Куман зі штрафного все ж забиває такий потрібний іспанцям четвертий гол. Після цього каталонці могли забити швидше п’ятий м’яч, ніж наші – другий. Якщо бути відвертими, ще перед четвертим м’ячем, арбітр не зарахував чистий гол у наші ворота після дальнього удару від Гвардіоли (як показав повтор, м’яч від перекладини все ж таки опустився за лінію воріт, але суддя цього не побачив).

Ось так і закінчився для Динамо єврокубковий сезон. Хоча по грі було видно, що якби жереб так не познущався, то кияни сміливо могли б розраховувати на більше. До речі, Барселона добралася до фіналу цього турніру, де поступилася там італійському Мілану, з рахунком 0:4. А що цікаво, що тодішній тренер киян Михайло Фоменко ще тоді показав, що заміни він робить тільки в крайніх випадках.

28.09.1993 Барселона. Стадіон Камп Ноу. 65 000 глядачів.

Барселона (Іспанія) – Динамо (Київ) — 4:1 (2:1)
Голи: Лаудруп, 8, Бакеро, 16, Бакеро, 47, Куман, 68 - Ребров, 28

Барселона: Субісаррета, Феррер, Гвардьола, Куман, Надаль, Бакеро, Гойкоечеа, Кіке Естебарранц (Хуан Карлос, 84), Лаудруп, Ромаріо, Бегірістайн (Амор, 59).

Тренер: Йохан Кройф

Динамо: Кутепов, Лужний, Пономаренко, Бессмертний, Шматоваленко, Ковалець (Грицина, 5), Анненков, Ребров, Топчієв, Леоненко, Шкапенко.

Тренер: Михайло Фоменко

Кубок володарів кубків

А тут до нас завітали старі знайомі. Жереб, як і рік тому, звів нашу команду з ірландським Шелбурном. Від України в цьому турнірі стартували львівські Карпати, як фіналісти Кубку країни. У чемпіонаті львів’яни зайняли шосте місце, а от в кубку дісталися аж до фіналу, де програли з рахунком 1:2 чемпіонам – київським динамівцям.

Карпати були майже дебютантами єврокубків, адже їх виступи обмежуються одним разом в далекому 1970 році. Тоді зелено-білі, як переможець кубку СССР-69 (до речі, єдиний випадок коли першолігова команда здобула трофей – Карпати у фіналі перемогли ростовський СКА з рахунком 2:1), в першому раунді вилетіли від румунського Стяуа, програвши дома 0:1 і повторну гру зігравши 3:3.

Цього разу суперник був цілком по зубам львів’янам, що наглядно показала сімферопольська Таврія минулого року. Та на перший матч, який зібрав на стадіоні "Україна" 25 тисяч глядачів, господарі вийшли, як з гирями на ногах. В першому таймі хвилювання було таке велике, що з небезпечних моментів майже нема що й згадати. Дуже бракувало одного з кращих гравців цієї команди нападника Андрія Гусина (саме так, на жаль, нині покійний Андрій розпочинав кар’єру футболіста форвардом і лише в Динамо при Лобановському перейшов в центр поля, де став справжньою зіркою футболу). Він отримав травму у матчі за збірну України. Але це явно не може бути виправданням для команди…

Перший небезпечний момент відбувся на 43-ій хвилині матчу, коли Покладок та Стельмах на пару не змогли розпорядитися м’ячем у штрафному майданчику гостей. Ще в першому таймі слід виділити Василя Кардаша (ще один футболіст, який пізніше перейде в Динамо) — він намагався створити небезпеку через фланг, але його передачам бракувало точності. У другому таймі гру значно підсилив Юрій Шулятицький. Та всі атаки львів’ян були надто прямолінійні, з якими легко справлялися ірландські захисники.

Та все ж львів’яни забили. На 84-й хвилині матчу Ігор Плотко прорвався по лівому флангу і зробив націлену передачу у штрафний майданчик. Там вдало підключився до атаки наш захисник Олександр Євтушок (до речі, перший футболіст з чемпіонату України, який згодом, транзитом через Дніпро, спробує, хоч і невдало, свої сили в англійській прем’єр-лізі в Ковентрі) і головою відправив м’яч у сітку воріт.

Після матчу Мирон Маркевич скаже кореспонденту газети "Спорт-Експрес": "Не тільки для мене, але й для всієї команди це був перший офіційний матч. Саме це й пояснює чому тремтіли коліна у молодих футболістів. Добре що проти нас грала не Барселона. Команда класом вище скористалася б такою ситуацією.…".

18 серпня 1993 р. Львів. Стадіон "Україна". 25 100 глядачів.

Карпати (Львів) – Шелбурн (Ірландія) – 1:0 (0:0) 
Гол: Євтушок, 84.

Карпати: Стронціцький, Євтушок, Чижевський, Романишин, Мокрицький, Петрик, Покладок, Кардаш, Рафальчук (Ю. Шулятицький, 46), Плотко, Стельмах (Різник, 71).

Тренер: Мирон Маркевич

Шелбурн: Байрн, Дулін, Аркінс (Браун, 87), Невілл, Вілан, Бреді, Муні, Костелло, О’Догерті, Данн, Резерфорд.

Тренер: Патрік Бйорн

На матч-відповідь чекали з певною пересторогою. Перша гра показала неспроможність львів’ян ламати організовану оборону. А тепер потрібно було показати майстерність гри свого захисту. Також львів’янам потрібно було грати такий важливий матч і без своїх уболівальників, адже викласти тоді 400 доларів на турквиток до Ірландії для пересічних громадян України було просто непідйомно.

З самого початку матчу гравці Карпат надто думали, щоб не пропустити швидкий гол. Але він таки стався. На 11-й хвилині Кастелло завдав удару з-за меж штрафного майданчика і Стронціцький готовий був уже піймати круглого до своїх рук, та втрутилася нога Мокрицького, рикошетом від якої м’яч влетів у ворота повз нашого кіпера. Після забитого м’яча господарі не поспішали, і їх атаки зводилися до банальних навісів. Та знову не виходила гра і у Карпат, було надто багато браку.

І все ж десь в середині тайму у львів’ян пішли моменти. Спочатку Різник після подачі з флангу від Плотка, ногою не влучив у ворота з вигідної позиції, а потім на 31-й хвилині і сам Плотко з кількох метрів не влучив у ворота після пасу Петрика. Другий тайм розпочався з атак ірландців, але наш захист справлявся, і коли почалося здаватися, що от-от львів’яни перехоплять ініціативу у свої руки, як стався гол у наші ворота. На 68-ій хвилині вдався чудовий дальній удар у Муні, який метрів з 30-ти чітко по дузі, як рукою, поклав м’яч у ліву дев’ятку воріт Стронціцького.

Після цього гра у карпатівців розвалилася повністю. І третій гол у їх ворота не забарився. Через 10 хвилин юний Іззі (був орендований у римського Лаціо), ніби виправдовуючи своє прізвище, легко розібрався з двома оборонцями Карпат та воротарем і відправив м’яч у сітку. Ще через кілька хвилин за друге попередження був вилучений наш нападник Андрій Покладок, і стало ясно, що матч для Карпат закінчений.

Та все ж маленьку надію львів’яни своїм уболівальникам дали, коли на 86-ій хвилині Різник першим був на добиванні після дальнього удару від Мокрицького. Але рахунок більше не змінювався. Слід констатувати, що ірландці цілком справедливо пройшли далі. Як же було прикро програвати напівпрофесійному клубу!

1 вересня 1993 року Дублін, стадіон "Толка парк". 7000 глядачів.

Шелбурн (Ірландія) – Карпати"(Львів) 3:1 (1:0)
Голи: Костело, 10, Муні, 58, Іззі, 78 — Різник, 86

Вилучення: Покладок, 84

Шелбурн: Бьорн, Флуд, Бреді, Невел, Велан, Дулін, Муні, Костело, Даллі (Іззі, 58), О’Дохерті, Разерфорд.

Тренер: Патрік Бйорн

Карпати: Стронціцький, Євтушок, Чижевський, Мазур, Мокрицький, Петрик, Покладок, Кардаш (Ю.Шулятицький, 81), Різник, Плотко, Стельмах (Рафальчук, 46).

Тренер: Мирон Маркевич

Кубок УЄФА

У третьому єврокубку від України на старт вийшов Дніпро, тоді ще –  з Дніпропетровська. Дніпряни у 80-х набули слави міцного єврокубкового бійця, де непогано показали себе в матчах з французьким Бордо, голандським ПСВ.

На початку 90-х у Дніпра теж пройшла зміна поколінь. Але це було просто фантастичне покоління Юрія Максимова, Сергія Беженара, Дмитра Михайленка, Сергія Коновалова, Євгена Похлєбаєва на чолі з прекрасним молодим тренером Миколою Павловим. У першому чемпіонаті України дніпряни завоювали бронзові нагороди, перемігши в матчі за 3 місце з рахунком 3:2 донецький Шахтар. У другому – більше, Дніпро лише за додатковими показниками поступився чемпіонством Динамо. Згодом пів цієї команди разом з тренером переїдуть саме до Києва, де стануть основою і киян, і збірної України.

Першим суперником Дніпра став тоді лідер чемпіонату Австрії Адміра-Ваккер. Матч розпочався з атак господарів, моменти були у Максимова, Мороза, Коновалова, але їх ударам бракувало точності. Австрійці грали більше на контратаках, які були значно гостріші. На 14-й хвилині нападник гостей Льюнг зі штрафного влучив у стійку воріт Миколи Медіна, а в середині тайму той же Льюнг метрів з трьох якимось дивом не влучив у ворота. У другому таймі господарі володіли ініціативою, але ніяк не могли відкрити рахунок. Можливо, матч так би і закінчився б нульовою нічиєю, але на 78-ій хвилині грубо помилився захисник Адміри Граф і Максимов, отримавши свій шанс, невідпорно пробив з лінії штрафного майданчика.

Впродовж матчу австрійці виділялися грубою грою. І після пропущеного м’яча здали нерви у Томаса Фіглера, який за друге попередження був вилучений з поля. Ще через дві хвилини рахунок мав зрівнювати Паніс, але, вийшовши віч-на-віч з Медіним, програв тому дуель. На останній хвилині матчу уже дніпропетровські уболівальники хапалися за голови – це Сергій Думенко, який вийшов по ходу матчу на заміну, влучив у стійку воріт.

Отже, як і Карпати, Дніпро так само виграло свій перший домашній матч 1:0. Але чесно кажучи, на матч-відповідь очікували  з меншою пересторогою, на відміну від Карпат. Виправданням для гостей може стати їх подорож в Україну. Спочатку непогода довго тримала літак з австрійською командою в Києві, потім вимушено вони приземлилися в Кривому Розі і до Дніпропетровська прибули автобусом тільки вранці у день матчу.

Саме після матчу головний тренер Адміри звинуватив керівництво Дніпра у тому, що його команда два дні добиралася до Дніпропетровська і навіть пригрозив подати протест до УЄФА.

14.09.1993. Дніпропетровськ. Стадіон "Метеор". 12000 глядачів.

Дніпро (Дніпропетровськ) – Адміра-Ваккер (Австрія) — 1:0 (0:0)
Гол: Максимов, 75

Дніпро: Медін, Горілий, Беженар, Дірявка, Михайленко, Полунін, Похлєбаєв, Максимов, Чухлеба, Мороз (Думенко, 68), Коновалов.

Тренер: Микола Павлов.

Адміра-Ваккер: Кналлер, Біндер, Фіглер, Граф, Паніс, Мюллер, М.Грубер, Кеглер (Шаррер, 60), Вастіч, Льюнг, Целлер (Бахер, 16).

Тренер: Дітмар Константіні

Вилучення: Фіглер, 78

У порівняні з першим матчем, Микола Павлов зробив тільки одну заміну – замість Геннадія Мороза у Відні на поле вийшов Олександр Захаров. Сам поєдинок був просто чудовий. І не тільки тому, що перемогла наша команда, а і тому, що дніпропетровці показали справді хорошу гру, на яку від них чекали ще в першому матчі. Витримавши стартовий натиск від господарів, гості все частіше стали контролювати м’яч. І коли на 30-й хвилині травму отримав наш захисник Дірявка, то Павлов не став міняти його на захисника, а несподівано випустив атакувального гравця Геннадія Мороза.

З небезпечних моментів можна було згадати хіба що дві невдалі спроби Кеглера забити гол. У другому випадку воротар Медін все контролював, та не ризикуючи, все ж перевів м’яч на кутовий, після якого пройшла разюча контратака. Але удар Захарова потягнув кіпер австрійців. А за дві хвилини до закінчення тайму наші хлопці провели ще одну чудову атаку, яка закінчилася призначенням справедливого пенальті. Юрій Максимов віддав хороший пас на хід Морозу (прекрасно спрацювала заміна від Павлова), а той стрімко увірвався до штрафного майданчика, де був збитий Льюнгом, який чомусь опинився на позиції захисника. Пенальті чітко реалізував Сергій Беженар.

Та раділи недовго. Через дві хвилини господарі зрівняли рахунок. Це Бахер найшвидше зорієнтувався на відскок від захисника, у штрафному майданчику дніпрян та пробив все ж таки Медіна. Сам удар вийшов не дуже, і наш воротар напевне що його відбив би, але нападник Вастіч буквально затоптав нашого кіпера у воротарському, і той був бессилий.

Перерва явно пішла на користь нашій команді. Микола Павлов знайшов правильні слова і Дніпро уже було не зупинити. На початку другого тайму Євген Похлєбаєв (одна з найтрагічніших постатей нашого футболу – через неправильні діагнози і неправильне лікування не може повернутися до звичайного життя і дотепер) отримав м’яч від Захарова на підступах штрафного майданчика, обійшов настирного Мюллера, потім елегантно обіграв воротаря Кналлера і забивав уже в порожні ворота.

Австрійський коментатор ще довго захоплено повторював прізвище нашого півзахисника. Потім небезпечно пробивав Дмитро Михайленко, після удару якого (був ще невеликий рикошет) воротар лише кінчиками пальців зумів перевести круглого на кутовий. Та пізніше він все ж таки досяг свого і на 68-й хвилині прорвався по центру, не став зближуватися з воротарем, чітко пробив низом в правий кут воріт. Австрійці спромоглися лише на гол Льюнга на останній хвилині матчу, але він уже нічого не міняв. Так Дніпро після чудової виїзної перемоги, самотньо пройшов у наступний раунд кубку.

28.09.1993. Відень "Зюдштадіон". 7300 глядачів

Адміра-Ваккер (Австрія) – Дніпро (Дніпропетровськ) — 2:3 (1:1)
Голи:  Бахер, 45, Льюнг, 90 - Беженар, 43 (пен), Похлєбаєв, 50, Михайленко, 68

Адміра-Ваккер: Кналлер, Біндер, Бахер, Граф, Паніс (Шаррер, 46), Мюллер, М. Грубер, Кеглер , Вастіч, Льюнг, Абфальтерер (Эберхардт , 60).

Тренер: Дітмар Константіні

Дніпро: Медін, Горілий, Беженар, Дірявка (Мороз, 31), Михайленко, Полунін (Москвін, 72), Похлєбаєв, Максимов, Чухлеба, Захаров, Коновалов

Тренер: Микола Павлов.

Далі жереб звів нас з одним з лідерів чемпіонату Німеччини — Айнтрахтом. Німці в першому раунді досить легко пройшли явно не слабке московське Динамо — перемогли їх у першому матчі на виїзді з рахунком 6:0, а вдома, виставивши напіврезервний склад, програли 1:2. Це дуже насторожувало перед виїздом до Німеччини.

Однак перший тайм виїзного матчу приємно здивував. Дніпряни нічим не поступалися господарям. Уже на початку зустрічі реальну нагоду змарнував Валентин Москвін. Спочатку Сергій Коновалов, стрімко пройшовши по флангу, зробив націлений навіс в штрафний майданчик, Москвін в падінні головою випередив захисника і точно пробив по воротах. Воротар Улі Штайн якимсь дивом робить сейв, але м’яч від його руки  ще летів у ворота. Грузинський легіонер Цхададзе зумів головою вибити його на кутовий і таким чином врятував команду. Далі дніпряни спокійно контролювали гру.

Перший небезпечний момент біля їх воріт стався на 20-й хвилині, коли пробивав Гаудіньо, але Медін був готовий до цього і відвів загрозу. А ще через 10 хвилин після удару від Байна, Медіна виручила стійка воріт. Дніпряни відповіли неточними ударами від Андрія Полуніна та Дмитра Михайленка  зі штрафного і спокійно пішли на перерву. 

Здавалось, що другий тайм розпочнеться з шалених атак гравців Айнтрахту. Але він розпочався просто вбивчим моментом під Дніпра. Йшла подача з кутового від Похлєбаєва, на виході чітко зіграв Штайн і кулаками далеко вибив м’яч. Але хтось з німецьких гравців невдало прийняв круглого, і він по-зрадницьки полетів в напрямку штрафного майданчику. Там Юрій Максимов головою продовжив його політ, німецькі захисники невдало створили офсайдну пастку, і Дмитро Михайленко опинився майже сам перед воротами. Його удар з лету якимсь неймовірним чином парирував Штайн, перевівши м’яч на кутовий. Далі небезпека не зникла, і тому ж Михайленку забракло якихось лічених сантиметрів щоб дотягнутися до круглого і відкрити рахунок. Після цього німці поступово стали прибирати ініціативу в свої ноги.

Спочатку був небезпечний удар від нігерійця Окочі, але Медін не спав. А згодом, на 65 хвилині, німці відкрили рахунок. Окоча отримав м’яч у штрафному майданчику і зразу ж відпасував на Фуртока. Але пас був заблокований, та відскочив на того ж нігерійця, який миттєво повторив спробу. Там Ян Фурток в падінні на мить випередив нашого захисника і відкрив рахунок. А далі все було з розряду – що таке невезіння і як з цим боротися…

Буквально через дві хвилини небезпечний штрафний від Дмитра Михайленка – Штайн парирує але невдало.  Неймовірно, як ніхто з дніпрян не добив м’яч у ворота. А ще хвилин через п’ять другу жовту заробляє наш капітан Сергій Дірявка (як сформулював арбітр матчу – за затяжку часу), і Дніпро в меншості. От тут німці зуміли швидко цим скористатися. На 77-й хвилині Вебер промчав по своєму лівому флангу і зробив вивірену передачу на Окочу. Цього разу нігерієць з близкої відстані не схибив і встановив остаточний рахунок матчу.

19.10.1993. 20:00. Франкфурт-на-Майні. Стадіон "Вальдштадіон". 6 900 глядачів.

Айнтрахт (Німеччина) – Дніпро (Дніпропетровськ) – 2:0 (0:0)
Голи: Ян Фурток, 65, Джей-Джей Окоча, 77

Айнтрахт: Улі Штайн, Кахабер Цхададзе, Ральф Вебер, Дітмар Рот, Манфред Бінц, Мауріціо Гаудіньйо, Ральф Фалькенмаєр, Рудольф Боммер (Уве Біндевальд, 81), Ян Фурток, Уве Байн, Джей-Джей Окоча.

Тренер: Клаус Топмеллер

Дніпро: Медін, Яковенко, Беженар, Дірявка, Михайленко, Полунін  (Думенко, 68), Похлєбаєв, Максимов, Москвін, Мороз, Коновалов.

Тренер: Микола Павлов.

Вилучення: Дірявка, 71

Матч-відповідь чекали з нетерпінням, адже в першому матчі футболісти Дніпра нічим не поступалися гравцям Айтрахту. Ажіотаж в Дніпропетровську був неймовірний. Масла в вогонь підливали чутками про скорий перехід їхніх лідерів до стану київського Динамо. Перед самим матчем настрій гравцям Дніпра підняв один зі спонсорів команди, пообіцявши солідну на ті часи премію в розмірі 1 тисячі доларів тому, хто заб’є перший гол у матчі. У німців були свої проблеми. Головний тренер Клаус Топмеллер відлучив від участі в матчі їх лідера Окочу через запізнення останнього на вечірнє тренування.

Та гравці Айнтрахту серйозно налаштувалися на поєдинок, зрозумівши у першому матчі, що з нашою командою потрібно рахуватися. З самого початку німці почали контролювати хід гри, і у дніпрян нічого не виходило в атаці. А на 16-й хвилині захисник Айнтрахту Рот, прийнявши участь в атаці своєї команди, з гострого кута влучив в перекладину. Через кілька хвилин по воротах Медіна небезпечно пробивав Гаудіньйо, але наш кіпер впорався.

В ці хвилини дніпряни ніяк не могли впоратися з хвилюванням і дуже часто помилялися в простих ситуаціях. Але під кінець тайму у наших гравців почало щось виходити, і при черговій подачі кутового від Полуніна, м’яч відскочив до Євгена Чухлеби. До воріт було далеченько, але Євген все ж наважився на удар. Хоч він виявився і несильним, але Штайн, який був прикритий гравцями (наш Сергій Коновалов теж постарався), не побачив момент удару і запізнився зі стрибком. Так у нас з'явилася надія.

Хоч у другому таймі господарі і намагалися розвинути свій успіх, але гості більше не помилялися. З небезпечних моментів біля воріт Айнтрахту можна хіба що згадати дальній постріл від Михайленка. А от гравці німецької команди щонайменше тричі в контратаках могли засмутити нашого воротаря. От так парадокс –  зігравши краще  в Німеччині, наші футболісти там програли, а от вдома за гіршої гри – святкували перемогу, на жаль, тільки 1:0.

03.11.1993. Дніпропетровськ. Стадіон "Метеор". 21000 глядачів.

Дніпро (Дніпропетровськ) – "Айнтрахт" (Німеччина) — 1:0 (1:0)
Гол: Чухлеба, 37

Дніпро: Медін, Горілий, Беженар, Яковенко, Михайленко, Полунін, Похлєбаєв, Чухлеба, Москвін (Думенко, 66), Мороз, Коновалов.

Тренер: Микола Павлов.

Айнтрахт: Штайн, Цхададзе, Вебер, Рот, Бінц, Гаудіньйо, Фалькенмаєр, Боммер, Фурток, Байн (Комленовіч, 79), Дікхаут.

Тренер: Клаус Топмеллер.

Ось так і закінчився для нас наш другий єврокубковий сезон. На жаль, ще гірше, ніж попередній. Хоча і суперники були сильніші. Та, правду кажучи, рівень наших команд був надзвичайно слабким. Хоча всі тоді виправдовувалися браком досвіду. Ну що ж, цей досвід у нас ще довго буде нашою основною причиною, не зважаючи ні на що, хоч бери та й формуй команди з гравців кому за 40 чи краще за 50, — там досвіду не бракує.

Та цей рік познайомив нас з молодими тренерами Мироном Маркевичем та Миколою Павловим, для яких це було не останнє слово в Європі. З гравцями, що ще покажуть свій талант в єврокубкових матчах: Максимовим, Беженаром, Михайленком, Кардашем. Свій перший гол за Динамо в єврокубках забив  ще зовсім юний Сергій Ребров. А скільки він ще заб’є таких красенів грандам європейського футболу! Але це вже зовсім інша історія…

Микола Сторожук, читач Football.ua

Редакция нашего сайта продолжает принимать ваши материалы в рамках проекта "Фан-сектор". Высылайте свои статьи на нашу почту [email protected].