Діда, Неста, Мальдіні, Кафу, Гаттузо, Пірло, Зеедорф, Кака, Шевченко, Індзагі – ось лише кілька імен зі списку гравців команди, які асоціюються зі словосполученням "Великий Мілан" — команди, на матчах якої виросло ціле покоління футбольних вболівальників, захоплюючись фантастичною грою "зграї Анчелотті".

У період з 2003 по 2007 роки червоно-чорні тричі грали в фіналах Ліги чемпіонів, двічі піднімали над головою "вухатий" кубок, одного разу зупинилися лише за крок до фіналу, поступившись на той момент неперевершеній Барселоні з піковим Роналдіньо і Ко.

Хоча, більш коректно буде говорити про появу "Великого Мілана" починаючи з кінця 80-х початку 90-х років минулого століття. Після важкого періоду з середини 70-х по середину 80-х починається повернення клубу в когорту найкращих.

В 1986 році "дияволи" переходять під контроль на той ще момент достатньо адекватного будівельного бізнесмена та телемагната сільвіо берлусконі. Саме з ним ми звикли пов‘язувати більшість успіхів в історії цього славетного клубу.

Спочатку, під керівництвом легендарного Арріго Саккі та його "зонними" 4-4-2, а потім з прогресивним "катеначчо" не менш легендарного Фабіо Капелло, Мілан стає чимось більшим, ніж просто футбольний клуб. Він стає справжнім символом епохи.

Перемоги в чемпіонаті Італії (1988, 1992, 1993, 1994, 1996), Суперкубку Італії (1988, 1992, 1993, 1994), Кубку європейських чемпіонів/Лізі чемпіонів (1989, 1990, 1994), Суперкубку Європи (1989, 1990, 1995), Міжконтинентальному кубку (1989, 1990). 

Той Мілан громив в фіналі КЄЧ 1993/1994 Барселону Кройффа 4:0, знищував могутній Реал з рахунком 5:0 в півфіналі КЄЧ 1988/1989. У кампанії 1991/92 червоно-чорні здобули скудетто, не програвши в Серії А жодного матчу, в цілому не програвавши 58 матчів поспіль в період 1991-1993 років, що до сих пір є недосяжним для будь-якої італійської команди.

Розсип зірок починаючи з Барезі, Костакурти, все того ж Мальдіні, Альбертіні, Тассоті, Анчелотті в якості гравця, Массаро, Донадоні, Савічевіча, Бобана і закінчуючи неймовірною нідерландською трійкою Гулліт, Ван Бастен, Райкаард наводили жах на футбольних суперників червоно-чорних.

Якщо порівнювати велич цієї команди з більш знайомими колективами для сучасного прихильника футболу, то умовно кажучи той Мілан це щось між Барселоною тренера Пепа та Реалом тренера Зідана під час його першої каденції в Мадриді.

Хоча і без цієї паралелі стає зрозумілим чому той Мілан називають з приставкою "Великий", дивлячись на двадцятирічний період в контексті запаморочливих звершень італійського футбольного бренду.

В цю, не боячись цього слова, "королівську" епоху, міланський гранд запам‘ятався не тільки своїми титулами, але й зірковими трансферами.

Клуб у більшості своїй робив ставку на придбання вже сформованих футболістів, багато з яких були на той час справжніми величинами. Перелік зіркових вхідних трансферів настільки великий, що їх можна перераховувати весь день.

Мова йде про те, що в найкращі часи берлусконі в Мілані, трансферна політика клубу, опираючись на серйозні фінансові можливості її власника, в більшості своїй будувалася на коштовних придбаннях, багато в чому за цей рахунок клуб й отримав свою неофіційну назву "Великий Мілан".

Життя йде, одна епоха змінює іншу. Славетні часи Мілана позаду, як в принципі і всього клубного італійського футболу. Зараз команда з півночі Італії знаходиться на тому етапі розвитку, коли вихід в ЛЧ за підсумками сезону в Серії А, вважається прийнятним досягненням.

Останні роки під патронатом на той час вже прокремлівського політика берлусконі, Мілан не жив, а виживав. Продаж клубу в 2016 році (хоча офіційно угода була затверджена тільки в квітні 2017 року) китайському консорціуму Sport Investment Lux за 740 млн. долларів став об'єктивною реальністю останніх невдалих років. Тоді здавалося, що це ковток свіжого повітря як для берлусконі, так й для самої команди.

Як виявилося згодом, киснева маска була лише одна, і вона поїхала з Casa Milan разом з колишнім власником, заливши клуб з великими боргами та китайськими власниками, які судячи з усього мали футбольне розуміння на рівні гри Football Manager. 

Також пішов генеральний директор Адріано Галліані. Людина, яка створювала той епохальний "Великий Мілан".

Новими власниками на звільнену посаду було запрошено Марко Фассоне з сусіднього Інтера, де він займав аналогічну посаду. З собою Фассоне взяв Масимілліано Мірабеллі на посаду спортивного директора. В Інтері Мірабеллі працював в скаутському відділі і це запрошення для нього було стрибком в гору по кар‘єрній драбині. В розрізі подальшого розвитку "россонері" під управлінням китайським керівництвом, не зайвим буде згадати "нерадзуррі" часів, коли там працювала ця пара функціонерів.

За період роботи Фассоне та Мірабеллі в стані Інтера клуб жодного разу не кваліфікувався до ЛЧ, а трансфери гравців накшталт Бельфоділ, Таїдер, Мвіла "інтеристам" досі з‘являються в жахливих снах.

Тож подальшій провал Мілана не те, щоб когось сильно здивував, він просто став наслідком незрозумілих рішень, як на рівні пертурбацій менеджменту клуба, так й на рівні трансферної політикі.

Влітку 2017 року в кабінетах Casa Milan відбувається бурхлива трансферна діяльність. Китайськи інвестори не жалкують грошей, придбавши гравців на суму в 230 млн.євро. До команди приєднуються Бонуччі (40 млн.+2 млн. бонуси), Білья (20 млн), Чалханоглу (23 млн.), Конті (24 млн), Кессі (8 млн. оренда+20 млн. обов‘язковий викуп), Андре Сільва (38 млн.+2 млн. бонуси), Калініч (20 млн.), Родрігес (17 млн.), Муссакьо (18 млн.), Боріні (9 млн.).

Якщо подивитися в майбутнє, з цих всіх придбань, лише Кессі та частково Чалханоглу виправдали свої трансфери, дивлячись суто на спортивну складову. З фінансової точки зору позитивом цей актив назвати складно, тому що через декілька років обидва підуть з Мілана абсолютно безкоштовно, але то вже було після китайського періоду.

Величезні витрати влітку 17-го року загнали "россонері" в ще більш скрутне фінансове положення. Лі Юнхунь, який став власником клубу, замість того, щоб гасити борги Мілана, що залишилися від попереднього інвестора, робить їх ще більшими.

Підсумком правління Лі Юнхуна стала неможливість виплачувати за кредитними зобов'язаннями перед хедж-фондом Elliott Management Corporation, внаслідок чого в липні 2018 року футбольний клуб перейшов у володіння американської компанії.

Американські інвестори відразу взялися за суттєві зміни в менеджменті клубу, звільнивши провалившихся Фассоне та Мірабеллі.

21 липня 2018 року нова рада директорів Мілана обирає Паоло Скароні президентом клуба. Людину, яка до цього не мала жодного відношення до спортивного бізнесу. Тому Скароні запрошує на посаду виконавчого директора одного з найкращіх футбольних управлінців Європи Івана Газідіса з лондонського Арсеналу. В Casa Milan приходить людина з великим впливом на футбольний світ та розумінням створення серйозного спортивного проекту, і це, мабуть, головна причина, чому саме грека призначають на одну з ключових посад в новому Мілані.

На посаду технічного директора приходить знайомий вболівальникам "россонері" Леонардо. В кінці 90-х він яскраво запалював на Сан-Сіро в якості гравця, а відразу після закінчення ігрової кар‘єри працював в структурі клубу на різних посадах, в тому числі як головний тренер в сезоні 2009/2010, за підсумками якого "дияволи" взяли бронзу чемпіонату та зупинились на стадії 1/8 фінала ЛЧ.

І мабуть головна подія літа 2018 року — повернення справжньої ікони "червоно-чорних" Паоло Мальдіні. "Вічний капітан" стає директором по стратегічному розвитку клубу. У міланських "тіффозі" нарешті з‘являється надія на світле майбутнє.

Тим не менш, незважаючи на великі борги, протягом сезону клуб веде не менш активну трансферну діяльність ніж минулого року. Клуб підписує Лукаса Пакета(38 млн.євро), Маттіа Кальдара(38 млн.євро), Кшиштофа Піонтека(35 млн.євро), Саму Кастійехо(22 млн.євро), Дієго Лаксальта(19 млн.євро), Гонсалу Ігуаіна(оренда за 10 млн.євро).

В сезоні 2018/2019 з новим керівництвом, Мілан на чолі Гаттузо вперше за багато років стає боєздатним колективом, відставши від омріяної зони ЛЧ всього на один пункт. Але враховуючи багато витрат за останні два фінансових роки, рада директорів незадоволена непотраплянням в Лігу Чемпіонів, внаслідок чого втрачає можливий дохід в розмірі приблизно 100 млн.євро від бонусів УЄФА та прав на трансляцію матчів, через що звільняє головного тренера Дженнаро Гаттузо та технічного директора Леонардо. І якщо звільнення бразильця було цілком справедливим, враховуючи провальну трансферну кампанію (хоча цей провал було б доречніше розділити разом з Мальдіні), то розірвання контракту з італійськім фахівцем визвало немало питань до керівництва клубу.

Інвестори Мілана продовжують пошуки правильного симбіозу в кабінетах Casa Milan. Спочтаку на місце звільненого Леонардо підвищують Паоло Мальдіні. Згодом на посаду спортивного директора призначають відразу двох функціонерів. Легенду клубу хорвата Звоніміра Бобана та італійця Фредеріка Массара, який до переходу займав аналогічну посаду в стані римської Роми.

Чому на одне крісло було призначено відразу двох фахівців досі залишається загадкою. Майже з самого початку роботи в клубі між двома спортивними директорами розпочинається конфлікт, який в більшості своїй ще більше розгойдує і так не дуже надійний човен. Врешті-решт, Бобан, навіть не дочекавшись закінчення сезону, за обопільною згодою сторін покидає клуб. Судячи з усього, Іван Газідіс вирішив, що в зв‘язці Мальдіні-Массара-Бобан зайвий саме хорват.

І, можливо, через це клуб вперше за багато років проводить дуже потужну трансферну кампанію, яка в майбутньому принесе реальну користь, створивши чемпіонський кістяк.

Влітку 2019 року Мілан підписує Рафаеля Леау(29.5 млн.євро), Тео Ернандеса(23 млн.євро), Ісмаеля Беннасера(17 млн.євро), Раде Круніча(9 млн.євро), повертає легендарного Златана Ібрагімовича(вільний агент), в аренду з правом викупу приєднуються Алексис Салемакерс, Сімон К‘єр та Анте Ребіч. Згодом до клубу приєднаються Тоналі, Жиру, Мен‘ян, Діас, Томорі, але початок справжнього відродження було закладено саме трансферним літом 19-го року.

Хоча спочатку все здавалося таким самим як і в минулі роки.

Сезон 2019/2020 команда розпочинає з головним тренером Марко Джампаоло, але вже 8 жовтня 2019 року його звільняють за незадовільні результаті і наступного дня призначають "пожежного" Стефано Піолі, підписуючи контракт до кінця сезону з прицілом на пошуки більш іменитого наставника. Хто тоді міг уявити, що саме цей головний тренер згодом приведе "россонері" до такого очікуваного Скудетто.

В наступних сезонах Піолі поверне на Сан-Сіро гімн ЛЧ, виграє Серію А та виведе "дияволів" в півфінал Ліги Чемпіонів.

"Великий Мілан" повернувся? Поки що ні і найближчим часом навряд чи ми це побачимо. Але в цьому немає нічого поганого. Спробую пояснити чому.

Словосполучення "Великий Мілан", як ми вже з вами знаємо, пов’язували не тільки з його досягненнями на футбольному полі, але й зірковими трансферами. Навіть коли клуб вже не був на рівні європейських топів, вони все одно намагалися зробити зіркові придбання накштал трансферів Бонуччі, Ігуаїна, Ібрагімовича, Жиру, хоча вже тоді було помітно певний орієнтир в контексті ставки на перспективну молодь.

Як здається автору цієї статті, цього літа Мілан остаточно змінив напрямок розвитку клубу. Хедж-фонд Elliott Management Corporation в 2022 році за 1.2 млрд. доларів продає контрольний пакет акцій клубу американській інвесткомпанії Redbird Capital Partners, власником якої є американець з італійським корінням Джеррі Кардіналє.

Головним досягненням Elliot можна вважати фінансову стабілізацію Мілана. Оздоровлення клубу було завершено завдяки жорсткій політиці, що ґрунтується на контролі витрат. Наприклад, вони стали переможцями Серії А, незважаючи на скорочення фонду заробітної плати на 20 відсотків. "Компанія Elliott зробила те, в чому вони досягли успіху, а саме етап відновлення.Тепер нам потрібен стрімкий зрост", – каже Фурлані.

Відверто кажучи, процес зростання розпочався ще з минулими власниками, про що свідчить збільшення комерційних доходів: +59% за два останні роки. Але саме зараз починається новий етап – він має збільшити дохід клубу із нинішніх 250-300 мільйонів до півмільярда євро у середньостроковій перспективі. У цьому полягає головне завдання RedBird, яке має підняти Мілан на абсолютно новий рівень.

Через рік після зміни власника, Casa Milan покинули технічний директор Паоло Мальдіні та спортивний директор Фредерік Массара. Ще раніше, в кінці 2022 року, посаду виконавчого директора покидає Іван Газідіс. В Італії більшість футбольних експертів каже, що саме завдяки цій трійці, Мілан повернувся на європейський топ-рівень.

Але при всіх здобутках Мальдіні, Массари та Газідіса, нове керівництво клубу бачить подальшій розвиток разом з іншими топ-менеджерами. На місце виконавчого директора приходить колишній член ради директорів Мілана Джорджіо Фурлані. Новим спортивним директором стає Антоніо Д‘Оттавіо, який до цього займав посаду головного скаута молодіжного сектора в Casa Milan. Він буде дуже тісно співпрацювати з головним скаутом "червоно-чорних" Джеффрі Монкадою, в якого склалися не досить хороші відносини з Мальдіні в професійному плані. Справа в тому, що колишній технічний директор згортав будь-якого гравця, який був запропонований Монкадою, майже повністю паралізувавши всю роботу скаутського відділу Мілана. Довго це відбуватися не могло, тож Кардіналє повинен був зробити вибір і він його зробив не на користь легенди "россонері".

Також зі зміною менеджменту в Casa Milan більше свободи при остаточному затвердженні трансфера буде у головного тренера Стефано Піолі. Раніше "алленаторе" працював з тим, що йому давали Массара та Мальдіні, зараз останнє слово буде саме за ним.

І ось тут ми підбираємось до найбільш цікавої та нестандартної зміни в розвитку Мілана.

Трансферна політика клубу цього літа, точніше підхід до трансферів є максимально нетиповим для італійського футболу. Джеррі Кардинале вірить у силу аналізу даних, про що свідчить велика довіра до Біллі Біна (містера "Маніболла" з відомого фільму "Людина, яка змінила все"), його натхненника та соратника. "Вони (гравці) є у всіх, різниця у тому, як ви їх використовуєте – сказав власник RedBird. – Біллі Бін рішуче переконав мене, що футбол може бути в цьому чудовою нагодою". Тепер стає ще більш зрозуміло, чому Мальдіні був несумісний із цим проєктом.

Біллі Бін — гуру торгівлі гравцями заснованими на глибокому математичному аналізу даних, який в свій час зробив справжню революцію в бейсболі — є одним із стовпів, на які Мілан все більше і більше покладатиметься на трансферному ринку.

Трансфери Самуеля Чуквуезе(20 млн.євро), Крістіана Пулішича(20 млн.євро), Юнуса Муса(20 млн.євро), Тіджані Рейндерса(19 млн.євро), Рубен Лофтус-Чіка(16 млн.євро), Ноа Окафора(14 млн.євро), Луки Ромеро(вільний агент) відбиралися якраз після глибокого аналізу спортивного аналітичного відділу компанії Біллі Біна. Судячи з усього навіть вихідний трансфер Сандро Тоналі до Ньюкасла(80 млн.євро) спочатку був проаналізований "Маніболлом" з ціллю прорахувати всі "за" та "проти" вхідного офферу.

Ця концепція роботи на ринку практично унеможливлює купівлю клубом вже сформованої зіркі світового рівня, передбачаючи ставку на футболіста якого підписуєш за адекватні гроші і вже його перетворюєш на зірку з перспективою подальшого продажу за великі кошти.

Що з цього вийде — побачимо згодом, але як не крути,  літня трансферна кампанія Мілана виглядає як мінімум цікавою та перспективною, особливо на фоні інших італійських колективів.

Тож, "Великий Мілан", який ми поки що не побачимо чи…?

Владислав Жиряков, читач Football.ua

P. S. Свої тексти для рубрики "Фан-сектор" ви можете надсилати на нашу електронну адресу — [email protected].