Попередні глави:

Глава №1. Єврокубкова історія України. 1992 рік

Глава №2. Стоїмо на місці

Глава №3. Ну хоч щось… Сезон 1994/1995

Глава №4. Як Кучма, Кравчук та Медведчук Динамо від "шуб" рятували

Глава №5. Яма 1995/97

Глава №6.1 А мрії таки збуваються — сезон-1997/1998

Ліга Чемпіонів

Жеребкування чвертьфінальних пар відбулося 17 грудня. Київським динамівцям випав не найкращий жереб. Туринський Ювентус хоч груповий етап провів не так впевнено, як наша команда (друге місце в групі після леверкузенського Баєру, однак вище Манчестера Юнайтед та Фейеноорда), але виглядав досить солідно. Керував старою сеньйорою Марчело Ліппі, і керувати було ким. Таких гравців як Перуцці, Феррара, Конте, Ді Лівіо, Давідс, Дешам, Зідан, Індзагі та Дель Пьєро знав увесь світ. Не додавав упевненості вболівальникам і той факт, що гравці Динамо тривалий період перебували без ігрової практики в офіційних матчах, а чемпіонат Італії був в березні у самому розпалі.

Взимку Валерій Васильович на збори взяв своїх перших новачків: з тбіліського Динамо – Каху Каладзе, з російського Ростсільмашу –  Олексія Герасименка, а з Білорусі – братів Маковських, Володимира та Михайла. Цілу зиму ходили чутки про продаж зі стану нашого чемпіона Андрія Шевченка. Найчастіше говорили про Мілан, Парму та Барселону, але Андрій лишився в команді і разом з усіма готувався до матчів з Ювентусом. Григорій Суркіс усім дав зрозуміти, що нападник на даний час не продається. Перед матчем було відомо, що так і не відновився після травми наш основний захисник Владислав Ващук. Не зміг взяти участь у першому поєдинку і білорус Хацкевич. Наш тренер відмовився з експериментом Лужного в ролі ліберо і в центр до Головка вийшов Сергій Беженар. А от в півзахисті з’явився російський новачок Герасименко. У італійців серед відсутніх значився основний захисник Чіро Феррара (перелом ноги), але його досить успішно в чемпіонаті заміняв їх новачок Юліано.

Початок матчу запам’ятався обміном кутовими. Спочатку два підряд подали господарі (нічого небезпечного), а потім і гості (удар Головка головою – трохи неточно). А далі Ювентус захопив ініціативу і не відпускав її до кінця тайму. Справжнім вожакам італійців був її лідер француз Зінедін Зідан. Він робив на полі все: віддавав, обігрував, пробивав по воротах (недарма, саме його перед матчем виділяв Лобановський), показуючи, що дійсно є гравцем екстра-класу. Але справжнім героєм матчу був ще один футболіст, і це Олександр Шовковський. Принаймні, тричі  у першому таймі він по-справжньому рятував після ударів Зідана, Дель Пьєро та Індзагі. Після його сейвів йому аплодували навіть вболівальники Ювентуса. Кияни за весь перший тайм не створили жодного по-справжньому гольового моменту та й, якщо чесно, за середину поля з м’ячем вони переходили рідко. Просто шалений матч провів Едгар Давідс. Він як плоскогубцями перекушував усі потуги гостей щось створити попереду. Та, на щастя для нас, на перерву команди пішли за нульової нічиєї.

Другий тайм розпочався з двох моментів від господарів. Спочатку удар з-за меж штрафного майданчика завдав Зідан (Шовковський реально виручив), а потім Дель Пьєро (а тут виручила поперечка). А після цього забило Динамо. На 57-ій хвилині кияни заробили право на кутовий. Юрій Калитвинцев подав, і Сергій Ребров, перестрибнувши туринських захисників, влучно пробив головою по воротах. На самій лінії Дешам підстрахував Перуцці і коліном відбив м’яч. Але відбив перед собою і прямо на Андрія Гусина, який з кількох метрів розпечатав італійські ворота. Такий розвиток подій ввів у якийсь ступор господарів, і вже через 5 хвилин той же Ребров вривається у штрафний майданчик, де його збиває Бірінделі. Але арбітр матчу Даркін відверто жаліє італійців і розводить руками (не було на нього VARa). Далі чемпіон Італії згадав, хто тут господар і знову пішов вперед. А на 70-ій хвилині цей господар таки досягнув свого. Індзагі відгукнувся у штрафному майданчику на навісну передачу з лівого флангу і пробив метрів з семи. Шовковський і тут був на висоті, відбиваючи цей удар в упор, але Філіппо першим був на добиванні і таки зрівняв рахунок. Ювентус продовжував атакувати до кінця матчу, але Шовковський на пару з фортуною вберегли наші ворота і рахунок більше не мінявся.

Після матчу Марчело Ліппі особливо виділив нашого воротаря, але також сказав, що не переживає за рахунок матчу в Києві. Нас же, вболівальників, рахунок порадував, а от гра насторожувала. У першій грі у наших футболістів були характер і везіння, а от чи вистачить їх ще на 90 хвилин, тут були питання…

Ліга чемпионів УЕФА 1997/1998. Плей-офф. 1/4 фіналу. 1-й матч.
04.03.1998 року. Турин, Італія. Стадіон Делле Альпі, 40723 глядачів.

Ювентус (Італія) – Динамо (Київ) — 1:1 (0:0).

Ювентус: Перуцці (к), Торрічеллі (Дімаш, 62), Монтеро, ді Лівіо (Фонсека, 79), Індзагі, Дель Пьєро, Юліано, Дешам, Бірінделлі (Конте, 65), Зідан,  Давідс.
Тренер: Марчело Ліппі.
Динамо:  Шовковський, Лужний (Михайленко, 69), Беженар, Головко, Дмитрулін (Волосянко, 46), Калитвинцев (к), Косовський, Шевченко, Ребров, Гусин, Герасименко ( Радченко, 69).
Тренер: Валерій Лобановський.
Голи: 0:1 Гусин (56), 1:1 Індзагі (69).

Київ зустрів італійців просто препоганою погодою – температура близько нуля градусів і льодяний вітер. Але це не злякало сеньйора Марчелло і його команду, які заявляли, що в Італії їм уже приходилося грати за таких умов. Більше тривожила італійського алленаторе травма ще одного захисника – Торрічеллі, якого замінив Пессото. У Валерія Васильовича Лобановського перед матчем проблем теж вистачало. Через дискваліфікацію не міг брати участі в матчі Олег Лужний. На правий фланг наш тренер перевів Юрія Дмитруліна, місце якого зайняв Віталій Косовський. А от в середині поля з’явився одужалий Олександр Хацкевич. 

Інтерес до матчу був неймовірний. Одних заявок на акредитацію журналістів динамівська прес-служба отримала більше тисячі. Трансляція матчу передавалася на 18 країн світу, в тому числі і на США.

Сам поєдинок команди розпочали обережно. Динамівців влаштовувала і нульова нічия, а тому ризикувати більше потрібно було саме гостям. Але, як на диво, першу небезпеку в матчі створили саме наші футболісти. Пройшла передача у штрафний майданчик від Калитвинцева, але Сергій Ребров головою пробив трохи вище перекладини. А через декілька хвилин грубо помиляється Олександр Головко, якого в останній момент підстрахував Гусин, не давши Дель Пьєро відкрити рахунок матчу. І після цього на полі повна тиша, яка нас цілком влаштовує. Та на 29-ій хвилині цю тишу порушує неймовірний Зінедін Зідан. Француз, як ніж в масло, входить в штрафний майданчик киян, легко обіграючи наших захисників. А дійшовши до воротарського майданчика, відпасував на вільного Індзагі. Філіппо, якого до цього моменту на полі не було видно, забивав у порожні ворота. До кінця тайму небезпечних моментів на полі не було, хіба що Ребров пробив здалеку прямо в руки Перуцці. А прохід Шевченка заблокували італійські захисники.

Другий тайм наші футболісти почали значно активніше. Досить добре ввійшов у гру Василь Кардаш, який ще в першому таймі замінив Юрія Калитвинцева (той зазнав ушкодження). Уже на 54-ій хвилині Василь наважився на удар матрів з 22-ох, і Перуцці не втримав круглого в руках, відбивши перед собою. Цим миттєво скористався Ребров, який був першим на м’ячі, і зрівняв рахунок. Через декілька хвилин Шевченко у своєму стилі прорвався у штрафний майданчик, але Юліано в останній момент вибив круглого на кутовий. Після цього уже включились італійці. Протягом 10-ти хвилин вони забили два голи-близнюки. І прикро, що нічого архіскладного вони не вигадували. Дві банальні подачі з кутових і два майстерні завершення від Індзігі – і рахунок на табло уже 1:3. Це одразу опустило нас з небес на грішну землю. Одразу ж згадалися слова Лобановського про те, що скільки ще багато потрібно зробити, щоб стати на один щабель з найсильнішими командами світу. А на останок італійці забили ще один гол. Динамівці великими силами пішли вперед і нарвалися на контратаку. Зідан віддав ювелірну передачу через пів поля на Дель Пьєро, перед яким було ще два захисники. Та Александро не став їх обігрувати, а миттєво розвернувся і пробив метрів з 15-ти точно в кут воріт Шовковського, таким чином встановив остаточний рахунок матчу. Чесно кажучи, наші футболісти на такий рахунок явно не заслуговували, але урок від італійського гранда був цілком корисний нашій команді, яка за цей сезон зробила просто неймовірне свято усій футбольній Україні. До речі, Ювентус того року дійшов до самого фіналу, де поступився з рахунком 0:1 мадридському Реалу. 

Ліга чемпионів УЕФА 1997/1998. Плей-офф. 1/4 фіналу. 2-й матч.
18.03.1998 року. Київ, Україна. Стадіон НСК Олімпійский, 100067 глядачів.

Динамо (Київ) – Ювентус (Італія) – 1:4 (0:1)

Динамо: Шовковський, Беженар, Головко, Дмитрулін, Калитвинцев (Кардаш, 37), Косовський, Шевченко, Ребров, Гусин, Хацкевич (Радченко, 64), Герасименко.

Тренер: Валерій Лобановський.
Ювентус: Перуцці, Монтеро, Конте, Індзагі (Таккінарді, 79), Дель Пьєро, Юліано, Дешам, Бірінделлі (Дімаш, 7), Зідан, Пессотто, Давідс.

Тренер: Марчелло Ліппі.

Голи: Індзагі, 29 (0:1). Ребров, 54 (1:1).Індзагі, 65 (1:2). Індзагі, 73 (1:3). Дель Пьєро, 88 (1:4).

Кубок Кубків

Нарешті футбольне свято повернулося в Донецьк, де вболівальники уже засумували за єврокубковими матчами своєї улюбленої команди. За цей час у стані гірників пройшли серйозні зміни. Після вильоту від Брюгге восени 1995 року донецьку команду спіткала справжня трагедія. 15 жовтня того року на стадіоні Шахтар (під час матчу) унаслідок вибуху, який був частиною боротьби кримінальних угруповань, загинув президент клубу Ахать Брагін. Сезон команда закінчила аж на 10-му місці. Потрібні були серйозні зміни. І вони прийшли. Наступного сезону Шахтар прийшов до тями за допомогою нового президента Рината Ахметова, який відразу ж заявив, що хоче зробити команду європейського рівня. Спочатку ці слова серйозно ніхто не сприйняв. У Києві, напевне, і уваги не звернули. Але вже при Ринаті Леонідовичу донеччани насамперед повернули собі срібні нагороди чемпіонату і знову виграли кубок України. У фіналі, до речі, знову грали з Дніпром і перемогли завдяки єдиному голу Сергія Ателькіна. Позитивні зміни поєднують також з поверненням на тренерський місток Валерія Яремченка та опальної трійки з кременчуцького Кременя в особі того ж Ателькіна, Олега Матвєєва і Ігоря Леонова. Матвєєв після повернення до срібних нагород додав звання кращого бомбардира чемпіонату, забивши 21 гол.

Перед єврокубковим сезоном донеччани також підсилилися: з Одеси приїхав півзахисник Юрій Селезньов та захисник Ігор Жабченко (транзитом через ізраїльську Бней-Єгуду та російський Ротор).

Перший суперник випав донеччанам із сусідньої Молдови – кишинівський Зімбру. Команда, яку тренував український спеціаліст Семен Альтман. Перед першим матчем гірники себе почували просто чудово, адже в чемпіонаті справи йшли добре, після 6-ти турів 5 перемог і 1 несподівана поразка від тернопільської Ниви. Дещо насторожував той факт, що через ушкодження не могли взяти участь у матчі Ігор Леонов, Сергій Ковальов та найкращий бомбардир Олег Матвєєв.

Матч розпочався з настирних атак господарів, які завершувалися дальніми ударами від Спину та Опрі, але Шутков без особливих труднощів з ними впорався. Цей атакуючий запал швидко згас, і уже гірники відповіли своїми моментами, але ударам Кривенцова і Поцхверії забракло влучності. Як завжди, активні були фланги донеччан, де заправляли два Геннадія – Орбу та Зубов. А на 30-ій хвилині несподівано господарі ледь не відкрили рахунок. Борець блискучим пасом вивів віч-на-віч з нашим кіпером Мітерева і лише неймовірна реакція Шуткова і футбольне щастя не дозволили м’ячу опинитися в сітці воріт. Після цього гра дещо заспокоїлася. Але все ж таки наші футболісти закінчили перший тайм на мажорній ноті. На 45-ій хвилині Зубов кинув у прорив по своєму лівому фланзі на Бабія, а наш захисник, у свою чергу, майстерно прострілив у штрафний майданчик. Сергій Ателькін, який до цього часу був непомітним, свою справу форварда виконав бездоганно, замкнувши дальню штангу.

Початок другого тайму був за гірниками. Спочатку Селезньов на пару з Орбу розіграли блискучу комбінацію, в ході якої вони вивели Зубова майже на побачення з Романенко, але захисники молдовської команди встигли заблокувати прохід Геннадія. А потім Кривенцов пробивав з близької дистанції. І знову воротаря господарів підстрахував захисник, відбивши круглого уже на лінії воріт. А після цього спрацювало неписане футбольне правило про не забиваєш ти …. Тестиміцану виконав подачу з лівого флангу у штрафний майданчик гірників. А там помилка захисників Шахтаря дозволила, напевне кращому у складі Зімбру -  Мітереву, вільно прийняти м’яч і відпасувати на партнера. Наш легіонер Сергій Згура пробивав з п’яти метрів, але Шутков знову неймовірним чином зреагував. Та удар був надто сильним, і від рук нашого кіпера шкіряна куля все ж опинилася у воротах. Після пропущеного голу донеччани таки взяли гру під свій контроль і більше не помилялися, правда і самі нічого небезпечного біля воріт господарів не створили.

Кубок Кубків. Кваліф. раунд. 1-й матч. 14.08.1997. Кишинів. Республіканський стадіон. 7500 глядачів.
Зімбру (Молдова) – Шахтар (Донецьк) — 1:1 (0:1).
Зімбру:  Романенко, Фістікан, Тестиміцану, Ребежа, Спину, Мітерев,  Клещенко, Карас (Кулібаба, 77), Згура, Опря, Борець.
Тренер: Семен Альтман.
Шахтар: Шутков, Старостяк, Бабій (Онопко, 87), Коваль, Селезньов, Орбу, Кривенцов, Ателькін, Жабченко, Поцхверія (Співак, 72), Зубов.
Тренер: Валерій Яремченко.
Голи: 0:1 Ателькін (45), 1:1 Згура (75).

До другого матчу в складі Шахтаря відновилися Леонов та Ковальов і одразу з’явилися в старті, замінивши Жабченка та Поцхверію відповідно. Заміна Леонова була по позиції, а от Ковальов вийшов замість нападника, тим самим наситивши центр поля. І одразу після стартового свистка наші футболісти захопили ініціативу. Ще по першій грі було видно, що донеччани на голову сильніші від молдовських футболістів, а тому гри на нічию ніхто б не зрозумів. Забивати мали Ателькін, Зубов, Кривенцов, але або надійно грав Романенко, або м’яч по-зрадницьки йшов повз ворота. Гості за півгодини гри спромоглися лише на один небезпечний момент, але удар Клещенка заблокували наші захисники. А на 30-ій хвилині футболісти Шахтаря нарешті відкрили рахунок і зробили це два Геннадія. Орбу зіграв в стінку з Зубовим і, не зближаючись з воротарем, більярдним ударом відправив круглого в кут воріт. Після забитого гола гірники і не думали зупинятися, а під занавіс тайму подвоїли рахунок. І знову Зубов прорвався по своєму правому фланзі і майстерно прострілив у штрафний майданчик. А там Сергій Ателькін у падінні головою замкнув дальну штангу.

Другий тайм донеччани розпочали так, як це їм потрібно було відігруватися, і знову пішли у наступ. І вже Орбу прорвався у штрафний майданчик, але третьому голу завадив Тестиміцану, який просто збив нашого півзахисника. Пробивати пенальті пішов захисник Бабій, але його удар вийшов неточним, і м’яч пройшов поруч зі стійкою. Після цього господарі віддали ініціативу вже гостям. Але, на щастя,  ті не знали що з нею робити. Їх атаки доходили до штрафного майданчика Шахтаря, а далі розбивалися, як морська вода об скелястий берег. Усе ж один момент вони створили, але удар Караса з семи метрів неймовірним чином взяв Шутков. А під завісу матчу гірники забили втретє. Це Співак, який вийшов замість Зубова, віддав довгий пас з правого флангу на Кривенцова, а Валерій, прийнявши м’яч на лінії штрафного майданчику, одночасно звільнившись від опіки двох захисників, гарматним ударом відправив круглого у сітку воріт. Просто чудовий старт нашої команди!

Кубок Кубків. Кваліф. раунд. 2-й матч. 28.08.1997. Донецьк. Центральний стадіон Шахтар. 23000 глядачів.

Шахтар (Донецьк) – Зімбру (Молдова) — 3:0 (2:0)

Шахтар: Шутков, Леонов, Старостяк (Жабченко, 67), Бабій, Коваль, Селезньов, Орбу, Ковальов, Кривенцов, Ателькін, Зубов (Співак, 80).

Тренер: Валерій Яремченко.

Зімбру: Романенко, Фістікан, Тестиміцану, Ребежа, Митерев, Савченко, Клещенко (Чеботарь, 60), Карас, Згура, Опря, Борець.

Тренер: Семен Альтман.

Голи: Орбу, 29 (1:0). Ателькін, 44 (2:0). Кривенцов, 82 (3:0).

На 52-й хв. Бабій (Шахтар) не реалізував пенальті.

Наступним суперником донецької команди стала португальська Боавішта. Особливих ілюзій на це протистояння, якщо чесно, не було, адже програму єврокубків тих часів наша команда виконала. А далі, як завжди, вперед – набувати досвіду. Але тут гірники приємно здивували, та й португальці, напевне думали, що серйозних проблем із виходом у наступний раунд не буде.

Початок матчу був за господарями. Спочатку Пауло Соуза прорвався по лівому флангу і небезпечно прострілив у штрафний майданчик гірників, та, на щастя, Мігел пробив неточно, як і через декілька хвилин метрів з 18-ти промахнувся Айю. Ще через дві хвилини у гру вступив Шутков, відбивши небезпечний удар від Карлоса, а потім лише на долю секунди випередив того ж Айю. Вистоявши стартові 15 хвилин, донеччани і самі пішли в атаку. На 17-ій хвилині Юрій Селезньов наважився на удар з-за меж штрафного майданчика, і Рікардо лише з другої спроби зафіксував круглого. А на 24-ій хвилині наші футболісти несподівано відкрили рахунок. Сергій Ателькін видав фантастичний пас з лівого флангу на протилежний на Зубова, а реактивний Геннадій втік від захисника і з гострого кута переграв португальського голкіпера. Але уже через 10 хвилин господарі  відігралися. Це Мігел пробив з-за меж штрафного майданчика точно в правий від Шуткова кут воріт, який, прикритий своїми захисниками, не побачив момент удару. Тут же гірники мали виходити вперед. Кривенцов ввімкнув Марадону і, обігравши трьох португальців, віддав на Орбу. Та Геннадій, вийшовши на побачення з Рікардо, перекинув не тільки його, але й ворота. А тут і Боавішта вийшла вперед. Чи не вперше помилився наш воротар, відбивши круглого перед собою після удару зі штрафного від Кведо. А Літушу ніхто не завадив розстріляти наші ворота з близької відстані.

Та все ж гра нашої команди вселяла надію. Хоч на початку другого тайму господарі і володіли ініціативою, але в діях футболістів Шахтаря відчувалась впевненість і навіть солідність.

А потім за справу взявся наш форвард Сергій Ателькін. Спочатку на 62-ій хвилині Зубов виконав навіс у штрафний майданчик господарів, де Ковальов скинув круглого на Сергія, який невідпорним ударом зрівнює рахунок. А ще через дві хвилини схожий навіс уже з лівого флангу від Кривенцова, і Ателькін випереджає двох захисників та виводить Шахтар вперед. Цей подвійний удар від нашого нападника був справжнім нокаутом для господарів. До кінця матчу вони намагалися щось створити біля наших воріт, але їхні атаки легко розгадувалися нашими захисниками та воротарем. Такий перебіг подій тепер виводив саме нашу команду у фаворити цього двоматчевого двобою.

Кубок Кубків. 1/16 фіналу. 1-й матч. 18.09. 1997. Порту. Ештадіу ду Бесса. 8000 глядачів.

Боавішта (Португалія) – Шахтар (Донецьк) — 2:3 (2:1).
Боавішта: Рікардо, Паулу Соуза, Руй Бенто, Елдер, Карлос, Шимич (Тімофте, 57), Айю, Кведо (Воуден, 69), Літуш, Мігел, Ісайаш (Тавареш, 76).

Тренер: Маріо Рейс.

Шахтар: Шутков, Леонов, Старостяк, Бабій (Жабченко, 87), Коваль, Селезньов (Воробей, 78), Орбу, Ковальов, Кривенцов, Ателькін (Новіков, 82), Зубов.

Тренер: Валерій Яремченко.
Голи: Зубов, 24 (0:1). Мігел, 35 (1:1). Літуш, 44 (2:1). Ателькін, 61 (2:2). Ателькін, 63 (2:3).

На матч-відповідь у Донецьку був справжній ажіотаж. Після перемоги в Португалії в команду по-справжньому повірив уболівальник, а найголовніше – в себе повірили і самі футболісти. Повірили в те, що можуть перемагати не тільки команди з Мальти чи Молдови, але й команди з чемпіонатів значно сильніших. Португальці, як велося в ті часи, прилетіли до нас зі своїми кухарями, їжею та навіть питною водою (просто плацдарм для роботи Ектора Хіменеса Браво з його кулінарним шоу) і дивувалися з донецької погоди (+25 в Португалії, з бабиним літом і + 6 з дощем у Донецьку).

Стартовий склад Боавішти змінився наполовину, але, чесно кажучи, це нас мало хвилювало. А от заміна Юрія Селезньова (перебір карток) на Олега Шелаєва (дебют в єврокубках) одразу кинулася у вічі. Не ризикнув наш тренер випускати другого форварда в особі Михайла Поцхверії, як це було у матчі зі Зімбру. Початок матчу був за гірниками. Геннадій Орбу прорвався по своєму лівому флангу і небезпечно прострілив у штрафний майданчик. Рікардо лише на долю секунди зумів випередити Ателькіна. Через кілька хвилин уже Старостяк подавав з цього ж флангу, і Ателькін таки зумів пробити головою з району одинадцятиметрової позначки, але Рікардо був надійним. Далі гості ніби і заволоділи ініціативою, але справжню гостроту створювали все ж наші футболісти. Як от –  знову простріл від Орбу, і Мігел зрізує м’яч у стійку власних воріт. У португальців можна виділити в першому таймі Айю. Ганець спочатку при розіграші кутового небезпечно пробив головою по воротах Шуткова (трохи неточно), а потім виводив майже сам-на-сам Елдера (а тут Шутков виручив). Також наш воротар врятував і після удару Тавареша метрів з семи. А наприкінці тайму уже за голову брався наш Сергій Ателькін. М’яч після його удару з лінії штрафного майданчика влучив у стійку.

Другий тайм матчу проходив в обопільних атаках, але в діях гостей відчувалася нервозність. Результат першого матчу португальці вважали прикрою випадковістю і гадали все змінити в Донецьку. А тут 45 хвилин минуло, а на табло нулі. Та все ж вони мали свої моменти. На 65-ій хвилині Шутков якимсь дивом у стрибку парирує удар від Тимофте з-за меж штрафного майданчика. Саме надійні дії нашого воротаря надали впевненості і решті футболістів донецької команди. А коли португальці в своїх атаках почали все частіше оголяти тили, гірники забили, чим привели в екстаз заповнені трибуни стадіону. На 81-ій хвилині Шутков вибив м’яч далеко на чужу половину поля. Там з донеччан був лише Поцхверія, який вийшов перед тим на заміну. Але й з португальців лише два захисники, один з яких понадіявся на партнера і в боротьбу не вступав. Михайло зі свіжими силами продавив свого опонента у силовій боротьбі і з лінії штрафного гарматним ударом розстріляв Рікардо. Тепер стало зрозуміло точно, що Шахтар у наступному раунді. Шахтар не зупинився, і вже невтомний Орбу виходив віч-на-віч з Рікардо. Але Елдер, лише фолом останньої надії не дав Геннадію сходити на побачення. Як не дивно, але після цього Боавішта зрівняла. На 87-ій хвилині Летейпі отримав елегантний пас від партнера і з лінії штрафного, красивим ударом з лету, розпечатав ворота Шуткова. Та навіть цей гол не змінив чудового настрою донецьких уболівальників, які заповнили стадіон того осіннього вечора.

Кубок Кубків. 1/16 фіналу. 2-й матч. Донецьк. Центральний стадіон Шахтар. 38000 глядачів.

Шахтар (Донецьк) – Боавішта (Португалія) – 1:1 (0:0).

Шахтар: Шутков, Леонов, Старостяк, Бабій, Коваль, Орбу, Ковальов, Кривенцов (Поцхверія, 67), Ателькін, Шелаєв (Новіков, 46), Зубов (Співак, 84).

Тренер: Валерій Яремченко.
Боавішта: Рікардо, Паулу Соуза, Тавареш, Элдер, Луіш Олівейра, Айю (Воуден, 67), Літуш, Маріо Сілва, Жорже Коуту, Мігел (Летейпі, 74), Педро Эмануел (Тімофте, 54).

Тренер: Маріо Рейс.

Голи: Поцхверія, 81 (1:0). Летейпі, 89(1:1).

Вилучення: Елдер (Боавішта) – фол останньої надії.

У наступному раунді жереб звів гірників з італійською Віченцою. Чесно кажучи, не вважав італійців тією командою, яку не можна перемагати. Так, з однієї сторони – італійці, але ж Віченца – не Ювентус, не Лаціо і не Інтер. Команда в чемпіонаті фінішувала лише на восьмому місці і в фіналі кубку обіграла за сумою двох матчів (0:1, 3:0) Наполі, який був тоді лише тринадцятим. До матча з донеччанами після 6-ти турів у чемпіонаті Італії гості перебували всередині турнірної таблиці, ще не зігравши з лідерами чемпіонату. І тому шанси на вдалий результат у нашої команди були високі. Турбувало, що не могли взяти участі у першому поєдинку Михайло Старостяк та Сергій Ателькін. Забігаючи на перед, Жабченко та Поцхверія рівноцінними замінами  цим футболістам не стали. І, напевне, найгірший матч сезону провів увесь захист Шахтаря. Уже на першій хвилині поєдинку один з найдосвідченіших Ігор Леонов, перериваючи навіс на свою половину поля, влучив м’ячем у нападника гостей Луізо, чим вивів його віч-на-віч з Шутковим. Наш італійський гість миттєво оцінив ситуацію і вивів свою команду вперед. Цей гол привів в якийсь ступор футболістів нашої команди. Невдовзі в центрі поля помиляється уже Бабій, і на побачення з нашим воротарем виходить уже Вівіані, але Шутков цього разу рятує гірників, відбивши круглого ногами. А ще через кілька хвилин Скенарді просто шаленим ударом метрів з 30-ти влучає в поперечину наших воріт. Старання гірників створити небезпеку ні до чого не призводять. І вже знову Скенарді проривається по правій бровці і прострілює у штрафний майданчик гірників на Луізо. І лише Шутков не дозволяє італійському нападнику оформити дубль. Наприкінці тайму потривожити італійського кіпера зумів лише Орбу (з паса Кривенцова), але Брівіо був на місці.

Початок другого тайму вселив нашим уболівальникам надію. Один з двох Генадіїв-двигунів – Орбу, прострілив у штрафний майданчик італійців, але удар у Поцхверії вийшов неточним. А от гості своїм шансом скористались. Майбутня зірка італійського футбола Амброзіні кинув у прорив все того ж Луізо, який біля лінії штрафного відпасував на набігаючого паралельним курсом Бегетто, і Шутков вдруге змушений діставати м’яч із сітки власних воріт. Захисники Шахтаря в цей момент виглядали простими глядачами в кінотеатрі. І лише після цього гірники прокинулися. Через 5 хвилин після другого пропущеного голу Зубов отримує м’яч у штрафному італійців і стає тим другим Геннадієм-двигуном. Він розхитує двох захисників і з лівої кладе круглого у дальню дев’ятку воріт Вівіано. Бравісімо!!! Ще через кілька хвилин Орбу вривається у штрафний майданчик гостей і його збивають. Це видно всім, крім арбітрів матчу. Але господарі не опускають руки і вже Жабченко пробиває з лінії штрафного та Вівіано відбиває. Удар Зубова метрів з 30-ти – поруч зі стійкою. Удар Коваля головою при подачі з кутового – трохи неточно. Здавалося от-от – і Шахтар зрівняє. Але сталося навпаки. На останній хвилині – контратака гостей, і знову на ударній позиції Луізо. Шутков, якого захисники лишили напризволяще, нічого не зміг зробити. На жаль, запізно прокинулися донецькі футболісти у цьому матчі, що дозволило італійцям вважати другий поєдинок тренуванням з підвищеною готовністю.

Кубок Кубків. 1/8 фіналу. 1-й матч. 23.10. 1997. Донецьк. Центральний стадіон Шахтар. 37000 глядачів.

Шахтар (Донецьк) – Віченца (Італія) – 1:3 (0:1).

Шахтар: Шутков, Леонов, Бабий (Яксманицький, 76), Коваль, Селезньов (Шелаєв, 81), Орбу, Ковальов, Кривенцов, Жабченко, Поцхверія, Зубов.

Тренер: Валерій Яремченко.
Віченца: Брівіо, Коко, Ді Карло, Белотті, Скенарді (Фірмані, 66), Луізо, Вівіани, Амброзіні, Бегетто, Дікара, Канале.

Тренер: Франческо Гвідолін.

Голи: Луізо, 1 (0:1). Бегетто, 58 (0:2). Зубов, 63 (1:2). Луізо, 90 (1:3).

Матч-відповідь практично нічого не вирішував, але видався доволі цікавим. Спочатку в атаку пішли господарі, і Шуткову прийшлося добряче попотіти, щоб відбити м’яч після ударів від Луізо та Вівіані. А далі вже Шахтар мав відкривати рахунок матчу. Ателькіну ніхто не заважав, коли той пробивав з меж штрафного майданчику, але блискучий сейв від Вівіані звів все нанівець. Але атака не завершилася, і першим на підбиранні був Кривенцов. Удар з-за меж штрафного, і знову воротар господарів демонструє свою майстерність. Невдовзі Зубов небезпечно робить силовий навіс у штрафний майданчик господарів, і Селезньов пробивав головою метрів з восьми, але точно в руки Вівіані. А в схожій ситуації біля наших воріт злий геній Шахтаря Луізо головою пробиває у самісіньку дев’ятку воріт Шуткова. Але наші футболісти відчували, що їм не вистачає зовсім трішки, щоб розпечатати ворота італійської команди. Як от на останній хвилині першого тайму, коли Кривенцов отримав круглого вже у штрафному і майстерно закручував у дальній кут. На жаль, м’яч влучив у стійку воріт, а на добиванні нікого не було.

Другий тайм розпочався з атак гірників. Як завжди виділялися наші Геннадії, особливо Орбу. Саме він віддав чудову передачу на Ателькіна на лінію штрафного через пів поля. А Сергій, перебуваючи в оточенні двох захисників, прийнявши круглого, звільнився від їх опіки, обіграв по ходу воротаря і закотив м’яч у ворота. Відразу ж за декілька хвилин Орбу отримав передачу у штрафному та невідпорно пробив по воротах. Але знову на висоті був Вівіані. А потім помилився той, від кого цього ну ніяк не очікували. Шутков замість того, щоб вибити м’яч в сторону, створив щось незрозуміле, чим зробив подарунок для Вівіані, який забивав уже у порожні ворота. Так Шахтар, провівши доволі непоганий матч, знову програв і вилетів з єврокубка.

Кубок Кубків. 1/8 фіналу. 2-й матч. 06.11. 1997. Віченца. Стадіо Ромео Менті. 12000 глядачів.

Віченца (Італія) – Шахтар (Україна) – 2:1 (1:0).

Віченца: Брівіо, Коко, Ді Карло, Белотті, Скенарді (Фірмані, 75), Луізо (Ді Наполі, 87), Вівіані, Амброзіні, Дікара, Амброзетті (Мендес, 65), Канале.

Тренер: Франческо Гвідолін.

Шахтар: Шутков, Леонов, Старостяк, Коваль (Яксманицький, 74), Селезньов, Орбу, Ковальов, Кривенцов (Співак, 83), Ателькін, Жабченко (Поцхверія, 58), Зубов.

Тренер: Валерій Яремченко.

Голи: Луізо, 25 (1:0). Ателькін, 62 (1:1). Вівіані, 73 (2:1).

А Віченца далі доволі легко пройшла нідерландську Роду (4:1, 5:0) і лише в півфіналі вилетіла від майбутнього переможця – лондонського Челсі (1:0, 1:3). Та головне, що футболісти Шахтаря відчули смак перемог у цьому розіграші і нічим не поступалися своїм суперникам, навіть у програшних матчах. 

Кубок УЄФА

Уперше в даному турнірі Україну представляло два клуби – Дніпро і Ворскла. І якщо для дніпровської команди це було не в новинку, то для полтавського клубу це був справжній прорив. Полтавчани стали справжньою сенсацією чемпіонату України. Команда, яка вперше вийшла у вищу лігу сходу завоювала бронзові медалі. Таких нахаб ще у нас не було. І справді, команда Віктора Пожечевського грала розкуто і не зважала на авторитети. А коли у 10-му турі в Полтаві було обіграно Динамо Лобановського 4:3, стало зрозуміло, що з цими хлопцями потрібно рахуватися. Як наслідок, одразу бронза у своєму дебютному чемпіонаті. Лідерами цієї команди були списані з Динамо воротар Андрій Ковтун та захисник Андрій Хомин, в центрі поля виділявся блондин Ігор Кислов (чемпіон Болгарії в складі Етира), а в нападі кращий бомбардир першої ліги Сергій Чуйченко та ветеранище українського футболу Іван Шарій. Ну а тренер Віктор Пожечевський став для Ворскли справжнім полтавським Лобановським. Перед стартом у єврокубках до Полтави під’їхав ще десант з Києва: Сергій Леженцев, Ігор Костюк та Олексій Антюхін з Динамо і Костянтин Бабич з ЦСКА. Були у Полтаві і свої легіонери, в особі Даїла та Кефалова, які представляли Болгарію. Знаєте, саме такого дебютанта і хотілося. Це не минулорічна Нива, яка пролізла в Європу і потім було шкода на неї дивитися, навіть з естонцями. Ворскла увірвалася туди і була готова творити сенсацію.

 Першим історичним суперником нашої команди стала латвійська Даугава. Ідеальний суперник для дебюту, який ще й втратив свого найкращого футболіста Михайла Михолапа (пішов на підвищення в Сконто). Перший тайм виїзного поєдинку Ворскла провела обережно, ніби приглядаючись до свого суперника. А от господарі провели кілька перспективних атак. На 11-ій хвилині з лінії штрафного майданчику небезпечно, по воротах Ковтуна, пробивав Сергій Михальчук, але м’яч просвистів над перекладиною. А ще через кілька хвилин Степанов відгукнувся на передачу з флангу і бив головою у самісінький кут воріт. Наш воротар створив неймовірний сейв і не дав латвійцям вийти вперед. Після цього наші футболісти все ж зуміли заспокоїти гру і до кінця першого тайму нічого цікавого на полі не було.

У перерві Віктор Пожечевський таки розтлумачив ворсклянам, як грати на перемогу, і в другому таймі ми спостерігали уже іншу гру. На 50-ій хвилині полтавчани запресингували захист господарів, і м’яч дістався Віталію Кобзарю, який на замаху обіграв суперника і з лінії штрафного відправив круглого у дальню дев’ятку. А через 7 хвилин при розіграші кутового від Омельчука, найспритнішим у штрафному майданчику виявився Чуйченко і ударом головою подвоїв рахунок. Полтавчан було не зупинити, і на 70-ій хвилині на флангову передачу відгукнувся Констянтин Бабич. Його удар головою якимось неймовірним чином парирував Піеделс, але на добиванні першим був Олексій Антюхін. Одразу ж латвійці один м’яч відквитали. Це Вуцанс через дві хвилини відгукнувся на передачу від Михальчука і не залишив шансів нашому кіперу. Але загалом це ніяк не вплинуло на позитивний настрій команди після такої впевненої перемоги в гостях.  


Кубок УЄФА 1-ий кваліфікаційний раунд. 1-ий матч. 23.07. 1997. Рига, стадіон Даугава, 1800 глядачів.

Даугава (Латвія) – Ворскла (Полтава) — 1:3 (0:0).

Даугава: Піеделс, Полянський (Вербицький, 53), Закрешевський, Корабльов, Нестеренко, Іванов, Наливайко, Степанов, Рудейко (Вуцанс, 66), Михальчук, Томашевич (Лідакс, 57)

Тренер: Юрій Попковс.
Ворскла: Ковтун, Костюк, Даїл, Головко (Кобзар, 31). Леженцев, Хомин, Яремчук (Омельчук, 46), Кислов, Антюхін, Чуйченко, Бабич (Богатир, 71).

Тренер: Віктор Пожечевський.

Голи: 0:1 Кобзар (51), 0:2 Чуйченко (57), 0:3 Антюхін (70), 1:3 Вуцанс (72).

Матч-відповідь майже нічого не вирішував, адже переконлива перемога в Латвії дозволяла полтавчанам задумуватися вже про наступного суперника. Та все ж цього вечора господарі просто не мали права не порадувати своїх уболівальників, які вперше зустрічали у своєму місті єврокубки. Зі стартовим свистком ворскляни пішли в атаку, намагаючись забити швидкий гол. Спочатку Омельчук увірвався у штрафний майданчик гостей і майстерно закручував м’яч у дальній кут, але Піеделс не менш майстерно відвів загрозу. Потім новачок Бабич відгукнувся на навіс зі штрафного і пробивав з лету, і знову латвійський воротар вдало обрав позицію. А далі господарі відкрили рахунок матчу. Капітан команди Кислов кинув у прорив Бабича, той блискуче прострілив у штрафний майданчик і Чуйченку лишилося лише підставити ногу. До кінця тайму ворскляни впевнено вели гру, але рахунок залишився без змін.

Розпочався другий тайм. Уже на 5-ій хвилині Вуцанс зіграв у стінку зі Степановим і, увірвавшись у штрафний майданчик, розстріляв Ковтуна. Такий рахунок влаштовував Ворсклу, але трибуни просто гнали своїх футболістів до перемоги. І вже через сім хвилин, при розіграші кутового, Антюхін випередив Піеделса і ударом головою вивів свою команду вперед. Далі господарі продовжували атакувати. Небезпечно з-за меж штрафного пробивав Бабич. А як він пасом п’ятою вивів віч-на-віч з Піеделсом Костюка! І захисник лише в останній момент вибив круглого з лінії воріт. А насамкінець дубль мав робити Чуйченко, але м’яч після його удару з кількох метрів влучив у поперечку.  

Кубок УЄФА 1-ий кваліфікаційний раунд. 2-ий матч. 30.07. 1997. Полтава, стадіон Ворскла, 15000 глядачів.

Ворскла (Полтава) – Даугава (Латвія) — 2:1 (1:0).

Ворскла: Ковтун, Костюк, Даїл, Головко, Леженцев, Кобзар (Яремчук, 63), Омельчук, Кислов (Хомин, 63), Антюхін, Чуйченко, Бабич (Клименко, 80).

Тренер: Віктор Пожечевський.

Даугава: Піеделс, Полянський (Руденко, 66), Закрешевський, Корабльов, Нестеренко, Іванов, Наливайко, Степанов, Вуцанс (Вербицький, 70), Михальчук (Томашевич, 46), Лідакс.

Тренер: Юрій Попковс.

Голи: 1:0 Чуйченко (30), 1:1 Вуцанс (51), 2:1 Антюхін (59).

На жаль, з наступним суперником полтавчанам явно не пощастило. Бельгійський Андерлехт хоч і провалив свій сезон в чемпіонаті (лише 4-те місце), але іменами дещо заворожував, особливо в півзахисті. Лідер шведської збірної Пер Зетерберг, бельгійці Барт Гоор та справжня легенда Енцо Шифо. А найцікавіше, що не останню роль в цій команді відігравав і наш нападник Олег Ящук (напевне найбільш недооцінений футболіст тих часів, яког ніяк не могли запросити в збірну України).

І от тут, вважаю, знову наші футболісти вийшли на поле уже наперед програвши поєдинок. У своїх головах. Думаючи, хто такі ми – якісь дебютанти, а хто такі вони – справжні зірки! Перші 20 хвилин гості лише оборонялися і не думали про атаку. Як наслідок – бельгійці доволі легко відкрили рахунок. Олісе гострим пасом в штрафний майданчик виводив на ударну позицію нашого Ящука, але в боротьбі із захисником  м’яч відскочив прямо на набігаючого Петерсена. Далі подвоювати, а то і потроювати рахунок мали той же Ящук, Дееден, Зетерберг, але просто блискуче грав Ковтун. Ворскляни бігали, наче з гирями на ногах, і постійно були на півкроку позаду. За весь перший тайм можна згадати лише дальній удар від Мочогана (трохи неточно) та невдало розіграний перспективний вільний удар на лінії штрафного майданчика.

Другий тайм розпочався аналогічно першому: Андерлехт атакував – Ворскла оборонялася. Різниця в тому, що гості вистояли, а десь з хвилини 60-ої гра дещо заспокоїлася, і вже полтавчани спробували поатакувати. Правда атаки особливої небезпеки не несли, та й мінімальна поразка була прийнятним результатом для нашої команди. Але на останній хвилині матчу спрацювала заміна тренера бельгійців. Ще зовсім юний на той час румунський легіонер Алін Стойка (19 років), наважився на удар метрів з 30-ти. І впевнено провівши цілий матч, Андрій Ковтун явно не чекав такої нахабності від півзахисника Андерлехта, пустив гаву.  Такий рахунок зводив наші шанси у двоматчевому двобої майже до нуля.

Кубок УЕФА. 2-й кваліф. раунд. 1-й матч. 12.08. 1997. Брюссель. Стадіон Констант Ванден Сток. 18167 глядачів.

Андерлехт (Бельгія) – Ворскла (Полтава) — 2:0 (1:0).

Андерлехт: Мілошевич, Катана, Груїч, Джонсон (Де Бук, 25), Олісе, Шифо, Дееден, Зетерберг, Петерсен, Ящук (Стойка, 81), Гоор (Селімеш, 69).

Тренер: Рене Ван дер Ейкен.
Ворскла: Ковтун, Даїл, Головко, Леженцев, Кислов (Кобзар, 46), Мочоган, Хомин (Дичко, 76), Омельчук, Костюк, Чуйченко (Шарій, 83), Антюхін.

Тренер: Віктор Пожечевський.

Голи: Петерсен, 20 (1:0). Стойка, 90 (2:0).

У матчі-відповіді боротьби не вийшло. Ще в першому таймі бельгійці на класі забили два голи і спокійно догравали матч. Зі стартовим свистком полтавчани навалилися на ворота Мілоєвича. Саме так хотілося, щоб було, але насправді вийшло банальне: господарі не могли, а гості не сильно і хотіли. Матч проходив у спокійному руслі, аж до 29-ої хвилини, коли у ворота полтавчан був призначений штрафний, в метрах 25 до воріт. Напевне, найкращий в обох зустрічах швед Пер Зетерберг, як рукою, закинув м’яч у сітку воріт. А наприкінці тайму він уже виступив у ролі асистента, коли майстерно навісив у штрафний майданчик Ворскли, де Енцо Шифо в непритаманному для себе стилі головою переправив круглого у ворота.

Другий тайм можна було не проводити, але глядачі, яких зібралося на стадіоні немало жадали бодай одного голу від своїх улюбленців. Ворскляни ніби старалися, але майстерності щоб провести гольову атаку явно бракувало. Маленька надія з’явилася, коли на 80-ій хвилині за друге попередження був вилучений де Бук. Але, на жаль, вона так і залишилася надією. Та все ж найголовніше, що ще до одного міста України завітало свято єврокубків.

Кубок УЕФА. 2-й кваліф. раунд. 2-й матч. 26.08.1997. Полтава. Стадіон Ворскла. 25000 глядачів.

Ворскла (Полтава) – Андерлехт (Бельгія) – 0:2 (0:2).

Ворскла: Ковтун, Даїл, Леженцев, Костюк, Хомин, Мачоган, Омельчук, Кислов (Кобзар, 68), Яремчук, Чуйченко, Бабич.

Тренер: Віктор Пожечевський.

Андерлехт: Мілошевич, Селімеш, Груїч, Джонсон, Де Бук, Шифо, Дееден (Стассін, 90), Зетерберг (Стойка, 76), Пайреманс, Ящук (Долль, 85), Гоор.

Тренер: Рене Ван дер Ейкен.

Голи: Зетерберг (31), Шифо (43).

Вилучення: Де Бук (80 – друге попередження).

Ну і четвертою командою від України в єврокубках був дніпропетровський Дніпро. За три роки відсутності у команді пройшло багато змін. Уже не було в команді Миколи Павлова. Встиг дніпрянами покермувати і перший іноземний спеціаліст – німець Бернд Штанге. А на той час біля керма команди був доволі відомий В’ячеслав Грозний. Відомим В’ячеслав Вікторович став перш за все як помічник головного коуча московського Спартака Олега Романцева, з яким було здобуто два чемпіонства в Росії. Грозний прийшов в Дніпро якраз після німецького наставника Штанге і хоч з командою нічого і не виграв (команда в чемпіонаті зайняла четверте місце, а в кубку дійшла до фіналу, де програла донецькому Шахтарю 0:1), але гру поставив досить привабливу. На новий сезон уболівальники покладали особливі надії, адже в Дніпрі підібралася непогана компанія. До таких знаних майстрів як Володимир Шаран, Сергій Нагорняк, Олександр Поклонський, під’їхали ще Сергій Мізін, Сергій Ковалець, Дмитро Парфьонов та два нападники Іван Гецко і Олександр Паляниця. Але проблеми в команді виникли з фінансами, і навіть до останнього не було зрозуміло, чи буде далі існувати команда. Перший суперник дніпрян –  бронзовий призер чемпіонату Вірменії — Єреван. Чесно кажучи, команда, яку Дніпро мав проходити навіть з усіма його проблемами.

Перед матчем у Дніпропетровську пішов такий дощ, що змив навіть розмітку на полі, що додало додаткового клопоту працівникам стадіону. Зі стартовим свистком, незважаючи на всі негаразди, дніпряни накинулись на ворота гостей. Цього дня вони зробили справжнє футбольне свято своїм уболівальникам. Уже на 10-ій хвилині матчу відкривати рахунок мав Паляниця, але посковзнувся у штрафному майданчику і втратив момент для удару. Через 5 хвилин після подачі з кутового головою пробивав Поклонський і лише захисник гостей Айрапетян, вибив круглого з лінії воріт. Далі забивати мали Мізін, Шаран, Парфьонов, але м’яч вперто не йшов у ворота. А відкрили рахунок господарі аж на 30-ій хвилині. Це Іван Гецко зіграв на випередження у штрафному майданчику гостей, відгукнувшись на передачу від Харковщенка.

А в другому таймі дніпрян прорвало. На 55-ій хвилині Володимир Шаран зі штрафного, метрів в 20-ти до воріт, майстерно поклав шкіряну кулю в сітку воріт. Через 5 хвилин партнери вивели на ударну позицію Паляницю, який чітким ударом з середньої дистанції забиває третій. Проходить ще 2 хвилини і вже Паляниця пробиває з-за меж штрафного, воротар парирує, але першим на добиванні був Шаран, 4:0. Гольова феєрія продовжилася і на 72-ій хвилині. Гецко елегантно, пасом п’ятою, виводить на побачення з кіпером вірменської команди Геннадія Мороза. А ще через дві хвилини маленький шедевр робить Шаран. Він побачив, що воротар гостей вийшов з воріт і метрів з 40 посилає м’яч у самісіньку дев’ятку, оформлюючи таким чином перший хет-трик в єврокубках. І лише після цього господарі дозволили провести вірменам гол престижу. Григорян прорвався у штрафний майданчик дніпрян і накинув на голову Маллалу, який з кількох метрів не схибив. До кінця матчу лишалося хвилин 10, і ще принаймі тричі наші футболісти могли доводити рахунок до непристойного. Отже, на матч-відповідь наша команда відправляється в ранзі туристів.

Кубок УЕФА. 1-й кваліф. раунд. 1-й матч. 23.07. 1997. Дніпропетровськ. Стадіон Метеор. 5500 глядачів.

Дніпро (Дніпропетровськ) – Єреван (Вірменія) – 6:1 (1:0).

Дніпро: Близнюк, Поклонський, Парфьонов, Козар, Павлюх, Харьковщенко, Мізін, Гецко (В.Кіласонія, 88), Паляниця (Г. Кіласонія, 79), Мороз (Ковалець, 82), Шаран.
Тренер: В’ячеслав Грозний.
Єреван: Руссо, Ходжоян, Айрапетян, К. Григорян (К. Дохоян, 21), Деде (Ар.Дохоян. 80), Єсаян, Крбашян, Р. Григорян, Маркосян (Саакян, 70), Петросян, Маллал.

Тренер: Самвел Дарбинян.
Голи: Гецко, 31 (1:0). Шаран, 55 (2:0). Паляниця, 60 (3:0). Шаран, 62 (4:0) Мороз, 72 (5:0). Шаран, 74 (6:0). Маллал, 81 (6:1)

Якщо в Дніпропетровську футболісти грали під проливним дощем, то в Єревані їх чекала 40-градусна спека. Грати за таких умов – не найкраще задоволення. З перших хвилин наші футболісти віддали ініціативу господарям, дозволивши їм провести кілька небезпечних атак, в одній з яких вони якимсь дивом не відкрили рахунок. Хоча звати це диво Ілля Близнюк. При подачі з кутового не кращим чином зіграв наш захист, і Деде пробивав з кількох метрів без перешкод. Але неймовірна реакція нашого воротаря лишила його ворота сухими. Дніпряни відповіли дальнім ударом від Гецка, але Руссо впорався. Так перший тайм в доволі неспішному темпі підходив до свого завершення, коли на 41-ій хвилині Паляниця увірвався у штрафний майданчик і викотив м’яч майже на порожні ворота на Гецка. Іван не схибив і вивів свою команду вперед.

Другий тайм запам’ятався більше грубістю, ніж футболом. Господарі стали відверто бити наших футболістів по ногах і вчиняти різні провокації. До пори до часу арбітр матчу мовчав, але на 82-ій хвилині Григорян затіяв бійку з нашим Ігорем Харьковщенком, і вгамувати пристрасті прийшлося за допомогою червоних карток. А ще через кілька хвилин нерви здали у малійського форварда Маллала, який після грубості в центрі поля теж побачив перед собою червоне світло. А закінчився матч красивим голом від Віктора Бєлкіна, який тільки що вийшов на заміну. Наш гравець отримав м’яч на підступах до штрафного і майстерно закрутив у дальній кут бідного Руссо.

Кубок УЕФА. 1-й кваліф. раунд. 2-й матч. 30.07. 1997. Єреван. Стадіон Раздан. 500 глядачів.

Єреван (Вірменія) – Дніпро (Дніпропетровськ) – 0:2 (0:1).

Єреван: Руссо, К.Дохоян, Хашманян (Пепікян, 75), А.Дохоян (Маркосян, 62), Деде, Саакян, Крбашян, Григорян, Єсаян, Маллал, Петросян.
Тренер: Самвел Дарбинян.
Дніпро: Близнюк, Парфьонов (Дацишин, 86), Козар, Павлюх, Харьковщенко, Мізін, Гецко, Паляниця (Бєлкін, 89), Мороз, Нагорняк (Коваленко, 74), Шаран.

Тренер: В’ячеслав Грозний.

Голи: Гецко, 41 (0:1). Бєлкін, 89 (0:2).

Вилучення: Григорян (82 –неспортивна поведінка), Маллал (89 – груба гра) – Харьковщенко (82 – неспортивна поведінка).

Матчі між українськими та російськими командами завжди мали особливий характер. Довести, чий же чемпіонат сильніший хотілося кожному. І от в наступному раунді жереб звів дніпропетровську команду з владикавказькою Аланією. Обидві команди грали в атакуючий футбол, що передбачало цікаву гру. Російські команди на той час грали за схемою весна-осінь і чемпіонат там давно перетнув екватор. Сама Аланія того сезону дещо здала в порівнянні з двома минулими (чемпіонство 1995 і програний золотий матч Спартаку 1996) і основні надії покладала на єврокубки. У команді, якою керував осетин Георгій Газаєв, виділялися гравці з колишніх союзних республік, такі як литовець Жутаутас, наш Юрій Мороз, а найбільше грузинське тріо в особі Кобіашвілі, Гахокідзе та Ашветії.

Перед матчем головний тренер дніпрян В’ячеслав Грозний мав головний біль – ким замінити Ігоря Харьковщенка. Так на полі з’явився Коваленко. А от відсутність у стартовому складі досвідченого бомбардира Володимира Шарана відверто здивувала. Старт поєдинку несподівано був за нашими футболістами. Уже на першій хвилині Гецко сміливо пішов на воротаря Крамаренка і змусив того помилитися. Кіпер, вибиваючи м’яч, влучив у нашого нападника, та, на жаль, круглий проскакав поруч зі стійкою. А на 8-ій хвилині Геннадій Мороз стрімко прорвався по правому флангу і зробив ідеальний навіс на голову Паляниці. Олександр пробивав уже в порожні ворота. Але після цього наші футболісти чомусь зупинилися. І така пасивність у грі породила гол у відповідь. Буквально через десять хвилин Кобіашвілі точним пасом на Жутаутаса розрізав усю оборону дніпрян. Литевоць, який опинився на місці центрфорварда, пробив Близнюка і м’яч від поперечки опустився за лінію воріт. Далі – більше, Аланія ще до кінця першого тайму мала доводити рахунок до розгромного. Наші футболісти виглядали чомусь, як колектив фізкультури. Жутаутас спочатку пробиває з-за меж штрафного, Близнюк не без труднощів відбиває. Потім литовець виводить сам-на-сам з нашим кіпером Каніщева – вище воріт. Кобіашвілі проривається по лівому флангу і робить вивірений навіс у штрафний майданчик – удар головою Тедеєва – штанга. Удар Ашветії в упор – диво-реакція Близнюка. Свисток на перерву був для наших футболістів, як ковток свіжого повітря.

Але, на жаль, другий тайм нічим не відрізнявся від другої половини першого. Господарі продовжили свій штурм і на 58-ій хвилині Кобіашвілі знову прорвався по своєму лівому фланзі і навісив у штрафну дніпрян. Ашветія випередив всіх і ударом головою вивів свою команду вперед. Після пропущеного голу наші футболісти нарешті створили момент. Шаран (нарешті вийшов на поле) метрів з 25-ти виконав штрафний, але Крамаренко відбив. Як і відбив у карколомному стрибку добивання з лету від Павлюха. Але якщо чесно, це був лише епізод, і скоріше господарі мали забивати третій (ударам Канищева і Яновського бракувало точності), ніж гості зрівнювати рахунок. Як не прикро було констатувати, але Дніпру відверто в цьому матчі пощастило, і перед Грозним стояла складна задача, що робити у матчі-відповіді.

Кубок УЕФА. 2-й кваліф. раунд. 1-й матч. 12.08 1997. Владикавказ. Стадіон Спартак.  32000 глядачів.

Аланія (Росія) – Дніпро (Дніпропетровськ) – 2:1 (1:1).

Аланія: Крамаренко, Пагаєв, Тимофеєв, Жутаутас, Цвейба, Тедеєв (Джиоєв, 59), Яновський, Кобіашвіли, Канищев, Гахокідзе, Агаєв (Ашветія, 35).
Тренер: Валерій Газаєв.
Дніпро: Близнюк, Поклонський, Парфьонов, Козар, Мізін, Гецко (Г. Киласонія, 67), Паляниця, Мороз, Нагорняк (Шаран, 49), Дацишин, Коваленко (Павлюх, 69).

Тренер: В’ячеслав Грозний.

Голи: Паляниця, 8 (0:1). Жутаутас, 18 (1:1). Ашветія. 58 (2:1).

На матч у Дніпропетровськ Аланія приїхала в неповному складі. Після невдало проведеного поєдинку в чемпіонаті Росії проти московського Локомотива Валерій Газаєв вчинив розбір польотів. Як наслідок, поза заявкою опинилися Крамаренко, Тимофєєв та Тедеєв. Це давало нашій команді певні сподівання, так як й поразка з мінімальним рахунком на виїзді – не такий уже й поганий результат. У нас же, нарешті, знову в основі з’явився Володимир Шаран, а за відсутності Харьковщенка, на поле вийшов цього разу Бєлкін. Не додавало оптимізму лише неясність клубу з фінансовим становищем, адже борги перед футболістами та персоналом нікуди не дівалися.

Зі стартовим свистком впала у вічі мала присутність на трибунах уболівальників. Саме тоді, коли ця підтримка так була потрібна, її не було. А вже перша хвилина матчу стала справжнім шоком для самих футболістів. Авдєєв досить легко пройшов по правому флангу і прострілив у штрафний майданчик господарів, які просто спостерігали як Гахокідзе розстрілював ворота з кількох метрів. Дніпряни швидко прийшли до тями і вже через 8 хвилин Парфьонов отримав м’яч у штрафному і сміливо пішов в обіграш. Авдєєв не всиг за майбутньою зіркою московського Спартака і сфолив. Сергій Мізін рідко промахується з одинадцятиметрової позначки, але це був явно не його день (як і всієї команди). Заур Хапов у стрибку відбив круглого, чим змусив посміхнутися свого тренера. До честі господарів, вони не зупинилися і невдовзі таки зрівняли рахунок в матчі. На 24-ій хвилині Гецко вивів на ворота Шарана, а Володимир більярдним ударом від штанги робить 1:1. Але далі, як і у Владикавказі, було видно лише одну команду і явно не Дніпро. Уже через 4 хвилини знову Авдєєв прорвався по лівому фланзі, не помічаючи нікого з суперників і, як і у випадку з першим голом, прострілив у штрафний. Гахокідзе знову випередив наших захисників і з лету направив круглого у ворота. А ще через 5 хвилин, при подачі з кутового Цхададзе виграв повітря і пробив по воротах. Близнюк відбив, але першим на добиванні був Яновський. Чим займалися в цей час захист дніпрян – не відомо ні кому. За хвилину до закінчення першого тайму відзначився ще й Кобіашвілі. Перед тим як забити, він прогулявся по штрафному дніпрян, як по набережній (лише якоїсь білявки попід руку не вистачало грузину).

Другий тайм перетворився у просту формальність, і хоч гольових моментів вистачало з обох сторін, але рахунок більше не мінявся. Як не прикро констатувати, але на той час російський чемпіонат був сильніший за наш і фінансування клубів на порядок вище. Здавалося в Дніпропетровську зібрався класний колектив, тренерський штаб, але коли фінанси вже тривалий час співають пісні Малініна, то робити результат мало кому вдається.

Кубок УЕФА. 2-й кваліф. раунд. 2-й матч. 26.08. 1997. Дніпропетровск. Стадіон Метеор. 8000 глядачів.

Дніпро (Дніпропетровськ) – Аланія (Росія) – 1:4 (1:4).

Дніпро: Близнюк, Поклонський, Парфьонов, Козар, Бєлкін (Г. Киласонія, 53), Мізін, Гецко, Паляниця, Мороз (Павлюх, 35), Нагорняк, Шаран (Дацишин, 83).
Тренер: В’ячеслав Грозний.
Аланія: Хапов, Пагаєв, Жутаутас, Джиоєв (Корниєнко, 78), Цвейба, Яновський, Кобіашвілі (Датдеєв, 85), Канищев, Гахокідзе, Цхададзе, Авдеєв (Агаєв, 71).

Тренер: Валерій Газаєв.

Голи: Гахокідзе, 2 (0:1). Шаран, 24 (1:1). Гахокідзе, 28 (1:2). Яновський, 33 (1:3). Кобіашвілі, 44 (1:4).
Нереалізований пенальті: Мізін, 11 (воротар).

Ну от нарешті у нас єврокубковий сезон пройшов так, що було чим пишатися. Насамперед, київське Динамо повернуло свого тренера, з яким було не страшно виходити проти грандів європейського футболу. Адже завжди не залишала думка, що Лобановський знає, як перемагати. Шахтар показав, що не Динамом єдиним живе футбольна Україна. У ще одне місто України завітали єврокубки. І полтавський уболівальник вимагав, щоб так було кожного року. Та й у Дніпропетровську, якби не фінансові проблеми Дніпра, хтозна, як могло все скластися…