Ми продовжуємо цикл розповідей про виступи українських команд в еврокубкових турнірах. На черзі розповідь про незабутній для наших команд сезон-1998/99.

Частина 1. Кваліфікації

Цей єврокубковий сезон ми чекали з особливим передчуттям. Насамперед хотілося продовження футбольного свята від команди Лобановського (ну ніяк не вірилося, що минулий рік був лише щасливим збігом обставин). Шахтар, здавалося, вже обріс футбольними м’язами і був готовий до нових перемог. І, звичайно, чекали якихось приємних сюрпризів від дебютанта єврокубків – київського ЦСКА. Гра наших команд у минулому сезоні дала нам привід дивитися впевнено у завтрашній день.

Ліга Чемпіонів

Гегемонія київського Динамо на внутрішній арені продовжилася і не було видно, яка б з команд чемпіонату змогла створити їм реальну конкуренцію. Так, донецький Шахтар показував привабливий футбол, але до рівня столичного клубу явно не дотягував і, як наслідок, поточний чемпіонат закінчив на другій сходинці. Кияни, в свою чергу, знову невимушено стали чемпіонами і додали до золотих медалей ще й Кубок України. А дует форвардів Ребров – Шевченко (22 гола у Сергія і звання кращого бомбардира чемпіонату та 19 – у Андрія) був на устах не тільки в Україні, але і за кордоном.

Перед стартом в Лізі Чемпіонів Динамо виглядало серйозною силою, готовою щонайменше повторити минулорічне досягнення. Чітко сформувався і кістяк команди, який знав, що від них хоче їх тренер. Влітку в команду прийшов, а точніше повернувся, лише Сергій Коновалов. А от пішли з команди ряд гравців, які явно програвали конкуренцію своїм партнерам: Віктор Леоненко, Павло Шкапенко та Сергій Беженар в київський ЦСКА та Микола Валосянко у маріупольський Металург.

Щоб вийти в груповий етап найпрестижнішого турніру динамівцям потрібно було подолати два бар’єри (на той час в таблиці коефіцієнтів УЄФА ми були лише на 17-му місці). І якщо чесно, то з жеребом нам відверто пощастило. Перший суперник – добре знайомий Баррі Таун з Уельсу. А в разі перемоги динамівці виходили на чеську Спарту (а от тут були неприємні варіанти у вигляді Баварії, Інтера чи Манчестер Юнайтед).

Згадуючи минулорічне протистояння проти чемпіонів Уельсу, переживань ніяких не було, і перша гра в Києві це і показала. Чемпіонат там ще не розпочався, і команда серйозно оновилася (не в кращу сторону). Біля керма команди, як і минулого року, був ще граючий тренер Гарі Барнет і результатами жеребкування він був явно незадоволений.

Звичайно, ми чекали від нашого чемпіона переконливої перемоги в домашньому матчі, але, що вона буде такою, не сподівався навіть самий замріяний уболівальник Динамо. Вже після першого тайму було відчуття, що проти киян грає не чемпіон Уельсу, а чемпіон скажімо навіть не області, а якогось району. Гості з великими труднощами переходили свою половину поля, а щоб створити якусь небезпеку, то про це вони навіть і не думали. До того ж наші футболісти налаштувалися на матч, як на справжній бій. Зі стартовим свистком вони влаштували справжній штурм воріт, і валійці, які в своєму чемпіонаті вигравали у своїх суперників однією лівою, впали у якийсь ступор.

Динамівці відкрили рахунок лише (!!!) на 9-ій хвилині, коли Хацкевич увірвався у штрафний майданчик з правого флангу і одразу пробив по воротах. Воротар Ньйорс відбив, але Ребров без перешкод головою добив круглого у ворота. Через 6 хвилин Хацкевич уже з району центрального круга навісною передачею знаходить на підступах штрафного вільного Реброва, який спокійно прийняв м’яч, увійшов в штрафний майданчик і пробив повз голкіпера. Захист гостей в ці секунди стояв, як паралізований.

Після другого голу кияни трохи заспокоїлися, але біля воріт Ньйорса продовжувало бути гаряче. А на 33-ій хвилині уже Шевченку набридло пробачати захист гостей. Він спокійно отримав м’яч на підступах штрафного і легко втік на побачення з воротарем, який був безсилим щось зробити. Ще через кілька хвилин бідний Ньйорс вчетверте змушений був виймати круглого з сітки власних воріт. Це Гусин навісив у штрафний майданчик, де Ребров виграв боротьбу не тільки у захисника гостей, але і в свого партнера Хацкевича, та ударом головою  оформив хет-трик.

У другому таймі динамівці продовжили радувати своїх уболівальників. На 3-ій хвилині Косовський наважився на удар метрів з 25-ти, Ньйорс відбив, але прямо на ногу Герасименку, який забивав уже в майже порожні ворота. На 60-ій хвилині Ребров виводить на побачення з воротарем суперника Шевченка і Андрій легко оформляє дубль. Ще через 5 хвилин Валентин Белькевич, який вийшов на заміну, без перешкод пройшов з м’ячем до лінії штрафного і невідпорно пробив. Ньйорс відбив, але круглий від його рук все ж опинився в воротах. А крапку в матчі поставив Сергій Ребров, який був перший на добиванні після шаленого удару від Герасименка в штангу. Ось так динамівці порадували своїх уболівальників і одночасно дещо налякали чеських спостерігачів, які були присутні на стадіоні Динамо.

Ліга Чемпіонів. 1-й кваліф. раунд. 1-й матч. 22.07.1998. Київ. 20:00. Стадіон Динамо. 11800 глядачів.

Динамо (Київ) – Баррі Таун (Уельс) — 8:0 (4:0)

Динамо: Шовковський, Головко, Ващук, Дмитрулін, Каладзе, Калитвинцев (Герасименко, 46), Косовський (Венглинський, 68), Шевченко, Ребров, Гусин (Белькевич, 55), Хацкевич.

Тренер: Валерій Лобановський.

Баррі Таун: Ньйорс, Ллойд, Джонс, Йорк, Барроу, Барнет, Картер, Уільямс (К. Еванс, 57), Демпсі, Торп, Т. Еванс.

Тренер: Гарі Барнет.

Голи: Ребров, 9 (1:0). Ребров, 16 (2:0). Шевченко, 33 (3:0). Ребров, 37 (4:0). Герасименко, 46 (5:0). Шевченко, 60 (6:0). Белькевич, 65 (7:0). Ребров, 82 (8:0).

Після київського знущання Валерій Васильович чи не вперше дозволив відпочити від єврокубків своїм лідерам і зробив аж сім замін в стартовому складі. Вперше з’явилися в основі Кернозенко, Федоров, Коновалов та Венглинський. Особливо хотілося подивитися (зважаючи на розмови про зацікавленість Шевченком багатьох європейських клубів) на молодого Олега Венглинського. Чи зможе він скласти в майбутньому конкуренцію в нападі киян? Адже якщо подивитися на форвардів, то достойної підміни ні Андрію, ні Сергію Реброву, на жаль, в Динамо не було.

У матчі проти валійської команди Олег свою справу зробив, але рівень команди господарів, не дозволив дати відповіді на дане питання (на жаль, травми завадили Венглинському повністю розкрити свій потенціал, хоча йому і гріх жалітися на свою футбольну кар’єру).

Сам поєдинок був з категорії тих матчів, про які говорять, що вони не мають турнірного значення. Навіть дубль киян був на голову вищий від свого суперника. Спочатку Коновалов пробив метрів з 25, але трохи неточно. А на 10-ій хвилині наші футболісти повели. Комбінацію за участю Белькевича, Шевченка та Михайленка з меж штрафного майданчика більярдним ударом завершив останній. Особливо приємно було спостерігати в ці хвилини за підтримкою на цьому невеличкому стадіоні, з боку нашої діаспори. Було відчуття, що матч проходить десь в Україні, в якомусь мальовничому районному центрі.

Після забитого голу динамівці дещо заспокоїлися і дали поатакувати господарям. Спочатку близький до успіху був їх граючий тренер Гарі Барнет, який пробив з лінії штрафного, але прямо в руки Кернозенко. А невдовзі валійці все ж забили. На 29-ій хвилині Картер зумів обіграти Каладзе і виконав подачу у штрафний майданчик киян, а там найспритнішим виявився Уільямс, який ударом головою переграв нашого воротаря. Перед самою перервою Баррі Таун мало виходити вперед, але Уільямс не зумів переграти Кернозенко, а Крейг Еванс з лінії воротарської пробив вище воріт.

Друга половина розпочалася з голу в ворота господарів. Шевченко з району центрального кола закинув на вільного Венглинського, який втік від захисника і майстерно перекинув через воротаря. Далі кияни спокійно контролювали хід гри, віддавши ініціативу валійцям на останні 20 хвилин. Та брак майстерності завадили і Картеру і Демпсі зрівняти рахунок в цьому матчі. Отже, завдання перемогти малою кров’ю динамівці виконали на відмінно.

Ліга Чемпіонів. 1-й кваліф. раунд. 2-й матч, 29.07.1998 м.Баррі, стадіон Дженнер парк, 2000 глядачів.

Баррі Таун (Уельс) — Динамо (Київ) 1:2 (1:1)

Баррі Таун: Маунтан, Ллойд, Джонс, Йорк, Барроу, Барнет, Картер, Уільямс, Демпсі, Т. Еванс, К. Еванс.

Тренер: Гарі Барнет.

Динамо: Кернозенко, Лужний, Ващук, Каладзе, Шевченко (Герасименко, 70), Хацкевич, Федоров, Михайленко, Коновалов (Ребров, 46), Белькевич (Косовський, 76), Венглинський.

Тренер: Валерій Лобановський.

Голи: Михайленко, 10 (0:1). Уільямс, 29 (1:1). Венглинський, 50 (1:2).

Наступний суперник киян – чеська Спарта – був явно серйознішим, хоча вважався не найгіршим варіантом при жеребкуванні. У своєму чемпіонаті він нагадував киян, такий же беззаперечний лідер без серйозної конкуренції. Напередодні нового сезону команду теж покинули ветерани, які не тягнули конкуренції: Іван Гашек, Міхал Білек та Вацлав Немечек. А от від’їзд в італійську Фіорентину захисника Томаша Ржепки був серйозною втратою. Основною ударною силою пражан були її високорослі гравці, такі як форвард  Локвенц, півзахисники Габріель та Новотни, і захисник Чижек. Саме за цими персонажами потрібно було особливо слідкувати при розіграші стандартних положень.

Сам поєдинок кияни, здавалося, почали як справжні господарі. Уже на 2-ій хвилині Калитвинцев подав зі штрафного, і Каладзе забракло лічених сантиметрів, щоб підправити круглого в сітку. Потім Ребров відгукнувся на передачу від Косовського і злету пробив з лінії штрафного – трохи неточно. І тут відро з холодною водою від пражан. Павел Новотни отримав м’яч на лівому фланзі поблизу штрафного і одразу ж навісив. У самому штрафному чомусь без опіки опинився Баранек, який ударом головою пробив повз Шовковського. Динамівці одразу ж кинулися відігруватися. На вістрі опинялися і Шевченко і Ребров, але їх діям бракувало холоднокровності. Та й гості не відійшли всією командою назад. Захист киян постійно тримав у напрузі, здавалося, невтомний Зігль. Наприкінці тайму зрівнювати рахунок мав Косовський, але м’яч після його удару зачепив ногу Гашека і лише кутовий.

Другий тайм розпочався з атак киян. Небезпечно після подачі зі штрафного від Калитвинцева головою пробивав Шевченко, але Поштулка в неймовірному стрибку перевів круглого на кутовий. Підсилив гру киян вихід Коновалова, який пробивав з ходу з лінії штрафного, але чеські захисники сміливо заблокували його удар. А на 62-ій хвилині ще одне відро з холодною водою для господарів. Олександр Хацкевич відповів на провокацію від Іржи Новотни і відмахнувся від нього. Чех одразу ж впав, і хоч головний арбітр матчу цього не бачив, але за підказкою асистента, вилучив нашого білоруса. Радість гостей була недовга, адже за кілька хвилин Свобода грубо зіграв проти Коновалава і за другу жовту теж покинув поле. Здавалося, тепер господарям і карти в руки, але всі їх намагання розбивалися об добре організований чеський захист. Цей матч поставив дуже багато запитань. І ніяк не могли повірити київські уболівальники, як можна було програти цій Спарті, коли ще недавно ці ж хлопці громили саму Барселону.

 Ліга Чемпіонів попередній етап  12.08.1998 року  20.00, м. Київ, стадіон Динамо, 15 000 глядачів.

«Динамо» (Київ) — «Спарта» (Чехія) 0:1 (0:1)

«Динамо»: Шовковський, Лужний, Головко, Ващук, Каладзе (Белькевич, 78), Гусин, Хацкевич, Калитвинцев (Герасименко, 46), Косовський (Коновалов, 53), Шевченко, Ребров.

Тренер: Валерій Лобановський.
«Спарта»: Поштулка, Вотава, Гашек, Хорняк, Чижек (Мленськи, 75), І. Новотни, Локвенц, Зігль, Свобода, П. Новотни, Баранек.

Тренер: Зденек Щасни.

Гол: Баранек, 5.

Вилучення: Хацкевич  (62, — неспортивна поведінка) – Свобода  (70, — друге попередження, груба гра).

Отже, перший матч поставив багато запитань, а відповіді на ці запитання точно знав Валерій Лобановський. Принаймі у це вірили усі українські уболівальники. На другий поєдинок у складі киян сталися дві зміни. З’явився Юрій Дмитрулін, який відновився після травми і Олексій Герасименко, який зайняв місце зліва в півзахисті.

Початок поєдинку був за господарями, які шукали попереду височенного Локвенца. Та ударам чеського гіганта бракувало точності. Невдовзі атакуючий запал гравців «Спарти» почав згасати, і вже динамівці згадали, що це їм саме потрібна перемога в цьому матчі. Але за Шевченком і Ребровим був пильний нагляд. За весь перший тайм у наших нападників не було жодного моменту. Гравці «Динамо», переходячи свою половину поля, ніби вступали в болото і не могли нормально рухатися. Але за навіть такої гри свій момент вони створили. І створив його той, на кого ніхто не сподівався. Юрій Дмитрулін під завісу тайму зіграв в стінку з Косовським і увірвався у штрафний майданчик пражан, де був збитий Хорняком. Чистий пенальті, який бачили усі крім головного арбітра матчу, – француза Везіре. На цьому перший тайм закінчився.

У другому таймі динамівці усі сили кинули вперед. Двічі небезпечно головою пробивав Каладзе, та двічі неточно. При розіграші кутового від Реброва забивати мав Гусин, але трохи схибив. Підсилили гру Белькевич, Коновалов та Володимир Маковський, але м’яч вперто не хотів залітати у ворота Спарти. І от тут, коли здавалося, що матч так і закінчиться, стався гол, причому доволі курйозний. Але, як кажуть, щастя теж потрібно заслужити. Чи щастить сильнішим. Це вже як кому більше подобається. А сталося от що. Йшла 88-ма хвилина. Володимир Маковський (напевне, єдиний момент за всю динамівську кар’єру, чим запам’ятався цей білорус) отримав м’яч на лівому фланзі перед штрафним і миттєво віддав в центр на Шевченка. Пас був такий вдалий, що чеський захисник був відіграний, а Андрій, обробивши круглого, опинився в штрафному перед одним воротарем. І тут здавалося б гол, але удар у Шеви не вийшов гольовим, і він влучає в ногу Поштулці. Тепер все… Але ні, це фортуна, чи удача, чи ще щось повертає все, як треба. М’яч відлітає в Габріеля і вже від захисника повертається в напрямку пустих воріт – ми в грі!!!

А далі – додатковий час. І якщо чесно, то при доволі повільній грі у двох екстратаймах киянам знову підфартило, і не раз. Спочатку в першій 15-тихвилинці на прострільну передачу з флангу в наш штрафний майданчик кинулось  двоє наших і один чех. У результаті м’яч від Головка пройшов в лічених сантиметрах від штанги – Шовковський був уже безсилий. А в другій половинці несподівано перед одним Шовковським опинився Зігль, і лише майстерність нашого воротаря не дала нападнику зрівняти рахунок.

А потім була серія пенальті, де справжнім героєм став все той же Шовковський. Це був дійсно матч Олександра. Перші удари і Реброва, і Чижека досягли своєї мети. Далі Каладзе буквально розстріляв Поштулку, а от Вотава переграти нашого воротаря не зміг. До речі, манера відбиття пенальті буде справжньою фішкою Олександра, коли він буквально ніби танцює на лінії воріт та запрошує вдарити суперника у потрібний йому кут. Але далі інтрига не закінчилася, адже наш Андрій Шевченко не зміг переграти Поштулку. Та тут своє слово знову взяв Шовковський, який парирував удар Страчени. Напругу мав уже знімати Коновалов, але Поштулка теж показав, що він не дарма їсть свій хліб, і відбив удар Сергія. Та все ж цей вечір воротарської майстерності був за Шовковським, який переграє далі героя київської зустрічі Баранека. Коли до м’яча підійшов Юрій Дмитрулін, всі розуміли що це може бути уже перемога. І Юрій зробив все, як треба. Його удар був по центру, але такої сили, що Поштулка нічого і не зрозумів. Все. Ми знову в групі Ліги Чемпіонів.

 Ліга Чемпіонів попередній етап  26.08.1998 року 20:15. Прага Стадіон Летна 17998 глядачів.

Спарта (Чехія) – Динамо (Київ) – 0:1 (0:0) по пен. 1:3

Спарта: Поштулка, Вотава, Гашек, Хорняк, Чижек, І. Новотни, Локвенц, Зігль, Мленськи (Страчени, 93), П. Новотни (Габріель, 88), Баранек.

Тренер: Зденек Щасни.

Динамо: Шовковський, Лужний, Герасименко (В. Маковський, 84), Головко, Ващук (Коновалов, 67), Дмитрулін, Каладзе, Косовський (Белькевич, 70), Шевченко, Ребров, Гусин.

Тренер: Валерій Лобановський.

Гол: Габріель, 89 — автогол.

Серія пенальті: Ребров — 0:1. Чижек — 1:1. Каладзе — 1:2. Вотава — 1:2 (воротар). Шевченко — 1:2 (воротар). Страчени — 1:2 (воротар). Коновалов — 1:2 (воротар). Баранек — 1:2 (воротар). Дмитрулин — 1:3.

КУБОК КУБКІВ

Знову від нас на євроарену виходить повний дебютант. І за цього дебютанта було дещо лячно. Київський ЦСКА — це те, що лишилося після спочатку феєричного проекту під назвою ЦСКА-Борисфен. Команда ледь втрималася у вищому дивізіоні, зайнявши 13 місце, випередивши вилетівший Чорноморець лише на один бал. А от в кубку армійцям пощастило, і у фінал вони доволі несподівано вийшли. Там їх чекав інший столичний клуб Динамо, якому вони програли без шансів, з рахунком 1:2 (Новохацький 64 – Шевченко 1, 30). Сам рахунок не відповідає дійсності на табло, динамівці впевнено контролювали хід гри і могли забивати набагато більше. І геть подумалося, що це друга вінницька Нива, в якої хоч уболівальників було ціле місто, для яких тоді єврокубки – то було справжнє свято. А що ж ЦСКА — команда-іграшка багатих дядь, яким скоро вона набридне і нікому не буде потрібна. Та після закінчення чемпіонату у керівників армійського клубу виникло бажання достойно пограти в Європі, і в команду був запрошений серйозний десант.

З київського Динамо прийшли захисник Сергій Беженар, півзахисник Павло Шкапенко та одіозний форвард Віктор Леоненко. З Ізраїлю під’їхав півзахисник Віктор Мороз, а ще на укріплення захисних редутів був запрошений незагравший в донецькому Металурзі тернополянин Валентин Грегуль. Отже, у тренера киян Володимира Безсонова підібрався до єврокубків боєздатний колектив (крім цього, там уже виблискували воротар Віталій Рева, півзахисники Руслан Костишин та Сергій Закарлюка, а в команді ще був перспективний Андрій Каряка).

Першим суперником випав киянам ірландський Корк Сіті. Переживань особливих не було, адже цей склад армійців був явно на голову сильніший, принаймні за іменами.

Але вже перший тайм в Ірландії показав, що прізвища у футбол не грають. Заповнений повністю, нехай лише на 5000 чоловік, стадіон гнав своїх улюбленців вперед. І вони бігли, та так, що наші футболісти відверто не знали, що робити. Особливо старалися флангові Оллі Кахіл та Ноель Хартіген, які постійно грузили м’яч у штрафну киян. До пори наші захисники справлялися, але на 18-ій хвилині О’Халорен виграв боротьбу у штрафному майданчику киян і скинув круглого на Браяна Мерфі, якого збив досвідчений Беженар. Як наслідок – пенальті, який чітко реалізував Келвін Фланаген. На цьому господарі не зупинилися, продовжували атакувати і невдовзі подвоїли рахунок. Це невтомний Кахіл промчав по своєму лівому флангу, нікого не помічаючи, і здійснив навіс у штрафний майданчик, де Кохлен без перешкод, головою, буквально ввігнав круглого у ворота Реви. На щастя, більше голів у наші ворота не було. У перерві пригадалися львівські Карпати і їх, якби то ніжніше сказати …. (хай буде конфуз), з ірландським Шелбурном.  

Та на другий тайм наші футболісти вийшли зовсім в іншому настрої, напевне, зрозумівши, що ірландці – не якісь бразильці, і з їх тактикою навісів можна легко впоратися. Що і сталося, і вже воротам ірландця Муні загрожували Цихмейструк та Шкапенко, а потім і Коренєв та Каряка, які вийшли на заміну. І хоч лише наприкінці, та все ж свій гол армійці забили. На останній хвилині матчу вони заробили право на кутовий. Олексій Олійник подав, і точно на голову Беженару. Сергій влучив у спину Павлу Шкапенку, від якої, на щастя, шкіряна куля лягла точно на ногу Сергію Ревуту. Є перший єврокубковий гол армійської команди.

Кубок Кубків. Кваліф. раунд. 1-й матч. 13.08.1998. Корк. 19:30. Стадіон Тернерс Кросс. 5 000 глядачів.

Корк Сіті (Ірландія) – ЦСКА (Київ) – 2:1 (2:0)

Корк Сіті: Муні, Дейлі, Кронін, Хілл, Кохлен, Фрейн, Кахіл, Фланаген, Хартіген (Кабія, 72), Беррі-Мерфі (Херрік, 75), О´Халорен (Колфілд, 81).

Тренер: Девід Беррі.

ЦСКА: Рева, Левченко, Ревут, Беженар, Семчук, Дараселія (Коренєв, 57), Олійник, Шкапенко, Закарлюка (Олексієнко, 33), Леоненко (Каряка, 74), Цихмейструк.

Тренер: Володимир Безсонов.

Голи: 1:0 Фланаген (20, з пенальті), 2:0 Кохлен (31), 2:1 — Ревут (90).

Вже після першого матчу віце-президент армійців Сергій Григорович в інтерв’ю газеті Спорт-Експресс підстеляв собі солому, говорячи, що його недосвідчена команда гідно протистояла ледь не "зубру" євротурнірів (5 стартів за останні 8 років). Це було смішно, адже одне динамівське тріо мало більше досвіду, ніж всі ірландські команди за останні 8 років. Але, на щастя, кияни зі всією відповідальністю поставилося до матчу-відповіді і добряче попрацювали над своїми помилками. Відбулися і свої зміни в стартовому складі. Так справа і в центрі захисту з’явилися Грегуль та Ульяницький відповідно, а зліва в півзахисті – молодий і перспективний Каряка.

З перших хвилин наші футболісти кинулися в атаку. Віктор Леоненко з району центрального круга кинув у прорив на Шкапенка, але Павлу забракло швидкості, щоб випередити воротаря ірландців. Невдовзі непоганий удар з-за меж штрафного вийшов у Закарлюки, але і тут Муні не дрімав. Весь час кияни володіли ініціативою, і особливо виділявся Леоненко (нарешті згадав Віктор, як він грав у футбол в «Динамо»), Цихмейструк та Шкапенко. Вони постійно перегравали своїх опонентів, та відверто не вистачало завершального удару. Але на 38-ій хвилині господарі таки забили. Грегуль, отримавши простір, промчався по своєму флангу і навісив у штрафний майданчик гостей. Муні невпевнено зіграв на виході, і м’яч відскочив до Цихмейструка. Перший удар Едуарда прийняв на себе захисник, але після повторного круглий все ж опинився в сітці воріт.

Другий тайм розпочався з атак нашої команди, адже слизький рахунок міг змінити все. І на 56-ій хвилині армійці досягли свого. Знову пройшла передача з правого флангу від Грегуля. Дмитро Коренєв поборовся за м’яч, і круглий відскочив на Леоненка.

Віктор, як в кращі часи, на замаху обіграв захисника і майстерно відправив шкіряну кулю повз воротаря. На жаль, наш форвард при цьому зазнав ушкодження і змушений був залишити поле. Віталій Дараселія, який вийшов на заміну, каші не зіпсував і досить добре увійшов у гру. Після другого голу ініціатива перейшла до гостей, але ії загроза зводилася до банальних навісів, з якими легко справлялися наші оборонці. Армійці надіялися на контратаки, але й тут нічого надзвичайного вони не створили. З небезпечних моментів слід відмітити дальній удар зі штрафного від Ульяницького, але Муні легко впорався. Ось так київський ЦСКА подолав свій перший єврокубковий бар’єр.

Кубок Кубків. Кваліф. раунд. 2-й матч. 27.08.1998. Київ. 19:00. Стадіон Динамо. 6 000 глядачів.

ЦСКА (Київ) — Корк Сіті (Ірландія) – 2:0 (1:0)

ЦСКА: Рева, Грегуль, Ревут, Ульяницький, Семчук, Беженар, Каряка (Коренєв, 32), Шкапенко, Закарлюка, Леоненко (Дараселія, 67), Цихмейструк.

Тренер: Володимир Безсонов.

Корк Сіті: Муні, Дейлі, Кронім, Хілл, Куглан, Фрейн, Кахіл, Фланаген (Колфілд, 84), Хартіген (Доббс, 56), Беррі-Мерфі (Кабія, 56), О´Халорен.

Тренер: Девід Беррі.

Голи: Цихмейструк, 40 (1:0). Леоненко, 56 (2:0).

Наступним суперником армійців став російський «Локомотив», який під керівництвом Юрія Павловича Сьоміна наробив чималого галасу в минулому розіграші, дійшовши до півфіналу Кубка Кубків. У команді виділялися гравці збірної Росії Ігор Чугайнов, Андрій Соломатін та Євген Харлачов, збірної Білорусії Андрій Лаврик та Сергій Гуренко, нападник збірної Грузії Заза Джанашия і олімпійський чемпіон ще в складі збірної СССР Олександр Бородюк. Був там і наш хлопець – вихованець львівського футболу Олег Гарас.

Звичайно, знаючи настрій наших середняків, на якусь сильнішу команду в єврокубках великих ілюзій ніхто не плекав. Але так грати, маючи в складі досвідчених гравців, теж не можна.

Перший тайм пройшов за повної переваги гостей, і кияни не спромоглися створити бодай одну якусь осмислену атаку. Вже на 2-ій хвилині Бородюк, вийшовши на оперативний простріл, пробивав з-за меж штрафного майданчика, і Рева не без труднощів перевів м’яч на кутовий. Далі, після стартового випаду, росіяни спокійно контролювали хід гри, без особливого загострення. Але на 24-ій хвилині Харлачов отримав круглого в межах центрального кола і безперешкодно дійшов до нашого штрафного майданчику. Там він низько вклонився армійським захисникам і, зігравши в стінку з Джанашиєю, так само без перешкод метрів з одиннадцяти пробив точно в верхній кут.

Безсонов одразу ж проводить заміну, випускаючи Олексієнка замість Костишина. І через кілька хвилин другий м’яч опиняється в наших воротах. Бородюк виконав блискучу подачу з лівого флангу в наш штрафний майданчик, де Джанашия виявився найспритнішим. І тільки на наше щастя арбітр зафіксував у грузинського легіонера гостей офсайд. Та навіть це не вивело зі ступора нашу команду, і ще до перерви вони двічі могли пропускати, але ударам Соломатіна і Чугайнова бракувало влучності.

Другий тайм став продовженням першого, з тією лише відмінністю, що гості свій стартовий випад реалізували. Джанашия отримав м’яч на підступах до штрафного і сміливо пішов уперед. Коли до воріт було метрів 20, він більярдним ударом вдруге змусив нашого воротаря витягувати круглого з сітки воріт. Після цього гості віддали ініціативу "армійцям". Та, на жаль, цього вечора в нашій команді не було гравця, який би зумів відати хороший останній пас чи реально загострити в атаці. Наша зірка Віктор Леоненко за всю гру лише одного разу небезпечно навісив у штрафний майданчик і одразу ж пожалкував, напевне, що сам не став адресатом своєї передачі.

Так як удар головою у Олексієнка вийшов заслабким, і стрибок Нігматуліна був більше для ефектності епізоду. Так, небезпечно пробивали Грегуль і Цихмейструк, але їх удари не були наслідком завершення комбінаційних дій, а скоріше були ударами відчаю і сподіваннями, що російський кіпер задрімає. І наше щастя, що такий рахунок повністю задовільнив гостей і вони не бажали особливо загострювати гру.

Кубок Кубків. 1/16 фіналу 1-й матч. 17.09.1998. Київ. 19:00. Стадіон Динамо. 6 500 глядачів.

ЦСКА (Київ) — Локомотив (Росія) – 0:2 (0:1)

ЦСКА: Рева, Левченко, Балицький, Ульяницький, Грегуль, Беженар, Олійник (Новохацький, 80), Костишин (Олексїєнко, 25), Закарлюка (Дараселія, 53), Леоненко, Цихмейструк.

Тренер: Володимир Безсонов.

Локомотив: Нігматулін, Пашинін, Дроздов, Арифуллін, Харлачов, Лаврик, Чугайнов, Соломатін, Джанашия (Буликін, 89), Гуренко, Бородюк (Гарас, 82).

Тренер: Юрій Сьомін.

Голи: Харлачов, 24 (0:1). Джанашия, 51 (0:2).

Матч-відповідь в Москві був простою формальністю. І це скоріше не через результат першого поєдинку, а через гру показану армійцями в Києві. Та все ж наші футболісти на початку зустрічі навіть змусили понервувати московських уболівальників. На 13-ій хвилині Сергій Беженар ударом зі штрафного гарматним ударом відкрив рахунок матчу. Зажевріла надія. Та й у складі ЦСКА цього вечора було підсилення в особі Павла Шкапенка, який пропускав першу гру через перебір карток.

Та недовго музика грала і вже через п’ять хвилин рахунок став рівний. Господарі увімкнули більшу швидкість, і гості знову не знали. що робити на полі. Пройшов навіс у штрафний майданчик, де високий Буликін без перешкод, ударом головою, розстріляв нашого воротаря. І навіть, коли москвичі віддали ініціативу армійцям, нічого у них не виходило. А на 34-ій хвилині Левченко грубо зіграв проти того ж Буликіна і побачив другу жовту картку.

Другий тайм розпочався з голу господарів. Бородюк прострілив у штрафну з правого флангу, Буликін знову всіх випередив і змусив Реву вдруге витягувати м’яч з сітки. Росіяни не зупинилися після другого голу і продовжували атакувати. Забивати мали той же Буликін та Заза Джанашия. І невдовзі пощастило грузинському нападнику. Лоськов хитрим пасом закинув на нього на кут воротарського, і Заза з ходу пробив Реву. Далі можна було свистіти про завершення матчу, адже нічого цікавого більше не було, і футболісти бігали по полю скоріше, щоб не замерзнути, а не створювати небезпечні моменти. Одні не хотіли, а інші не могли. Ось так зіграла наша команда в останньому розіграші Кубка Кубків. А от Локомотив, до речі, знову дійшов до півфіналу турніру, чим показав, як потрібно грати у футбол і без серйозних футбольних зірок. Прикро, що не виправдали сподівань ті, на кого найбільше сподівалися. Динамівські зірки виявилися зірками лише на папері, а, на жаль, уже не на футбольному полі.

Кубок Кубків. 1/16 фіналу 2-й матч. 01.10.1998. Москва. 20:00. Стадіон Локомотив. 8000 глядачів.

Локомотив (Росія) — ЦСКА (Київ) – 3:1 (1:1)

Локомотив: Нігматулін, Дроздов (Лоськов, 59), Арифуллін (Черевченко, 78), Харлачов, Лаврик, Чугайнов, Соломатін, Джанашия, Гуренко, Бородюк, Буликін (Пашинін, 73).

Тренер: Юрій Сьомін.

ЦСКА: Рева, Левченко, Балицький, Новохацький (Ревут, 46), Грегуль, Беженар, Каряка (Дараселія, 76), Шкапенко, Закарлюка, Леоненко (Коренєв, 46), Цихмейструк.

Тренер: Володимир Безсонов.

Голи: 0:1 Беженар (13), 1:1 Буликін (19), 2:1 Буликін (51), 3:1 Джанашия (69).

Вилучення: Левченко (34 – друге попередження).

КУБОК УЄФА

У третьому європейському турнірі Україну представив донецький Шахтар. Гірники стали справді другою силою нашого чемпіонату, щоправда, без особливих посягань на золоті медалі. Сезон команда провела в хорошому ритмі, зазнавши найменше поразок в чемпіонаті (всього 3, на відміну від  4 в Динамо), і знову зайняла друге місце, відставши від столичного клубу на 5 пунктів та випередивши треті Карпати аж на 10. Головною подією, а точніше втратою, у клубі став перехід головного їх бомбардира Сергія Ателькіна в команду Серії А Лечче.

Тепер завдання забивати покладалися на грузина Поцхверію, латиша Штолцерса та молодого Андрія Вороб’я. З поповнень слід відмітити повернення з пітерського Зеніту півзахисника збірної України Сергія Попова. І середня ланка у гірників, де і так виділялися Зубов, Орбу, Кривенцов, Ковальов стала по справжньому грізною силою. Перший суперник по жеребу випав гірникам чи не найкращий – мальтійська Біркіркара.

Перший матч зібрав аж 20 тисяч глядачів. Донецький уболівальник чекав розгрому від своїх улюбленців. Та на полі все виглядало значно складніше. Перший тайм гірники провели ну дуже вальяжно. Не вистачало попереду Ателькіна, а Штолцерс з Поцхверією ніяк не могли влучити в ціль. З однієї сторони, повна перевага була на боці нашої команди, але і кидалася у вічі відсутність гравця, який зміг би зв’язати гру в середині поля. Бракувало точності прострілам Зубова та Орбу. Добре, що гості і не думали йти в атаку, адже досить експериментальний центр захисту в складі молодих Яксманицького та Котова сильної надії не вселяв.

На другий тайм коуч гірників Валерій Яремченко вирішив провести певні перестановки, які спрацювали справжнім бумерангом. Ще до перерви замість Котова на полі з’явився більш досвідчений Сергій Попов, який крім захисних функцій і в атаці міг зіграти не гірше будь-якого форварда. А на початку другого тайму замість другого центрального захисника вийшов креативний Юрій Селезньов. Отже, всі в атаку, і одразу ж донеччани повели в рахунку. На подачу від Орбу відгукнувся саме Селезньов і неймовірним ударом через себе вгатив м’яч у ворота.

Здавалося, закляття знято, адже через 5 хвилин Штолцерс був збитий у штрафному майданчику гостей, і арбітр справедливо призначив пенальті. А як бонус – вилучив захисника Теллуса (показав йому другу жовту за несанкціоновані розмови). Кривенцов майстерно реалізував вирок судді, і здавалося, розгрому не минути. Гірники кинулися добивати суперника, але несподівано бумеранг повернувся, і чи не єдина контратака гостей стала для них результативною. Це Замміт отримав пас на лінії штрафного і зрозумів що він один (Котов і Яксманицький, можливо, і хотіли вибігти на поле, але …). Його удар зберіг неприємну для нас інтригу на наступний матч.

 Кубок УЄФА. Кваліф. раунд. 1-й матч. 22.07.1998. Донецьк. Стадіон Шахтар. 20 000 глядачів.

Шахтар (Донецьк) – Біркіркара (Мальта) — 2:1 (0:0).

Шахтар: Нікітін, Леонов, Старостяк, Орбу, Ковальов, Кривенцов, Штолцерс, Котов (Попов, 40) Яксманицький (Селезньов, 60), Зубов, Поцхверія.

Тренер: Валерій Яремченко.

Біркіркара: Савич, Теллус, Матанович, Антич, Оверенд, Замміт (Бенчіні, 77), Кутайар, Бріікат, Галеа (Эміньян, 66), Нвоко (Калашионе, 83), Захра.

 Тренер: Владо Пейович.

Голи: Селезньов, 62 (1:0). Кривенцов, 69 — з пенальті (2:0). Замміт, 75 (2:1).

Вилучення: Теллус  — 67, друге попередження.

На другий матч гравці донецького Шахтаря вийшли максимально заряжені, та й присутність на трибунах головного тренера збірної України Йожефа Сабо спонукала показати всі свої найкращі здібності. Валерій Яремченко зробив дві зміни. Замість нападників-легіонерів Поцхверії та Штолцерса він наситив середину поля Селезньовим, а вперед відрядив 19-річного Андрія Вороб’я. З перших хвилин гірники заволоділи ініціативою і вели масовані атаки на мальтійські ворота. Господарі займалися обороною і плекали надію, напевне, на якесь диво, як в першому матчі. Але дива не сталося, і нарешті наші футболісти таки досягли свого, хоч і наприкінці тайму. Чи не найактивніший у зустрічі юний Воробей прорвався по правому краю і відпасував на героя першої зустрічі Юрія Селезньова. А той з лінії штрафного обвідним ударом нарешті розпечатав ворота Савича.

На початку другого тайму знову за діло взявся Воробей. Він увірвався у штрафний майданчик господарів і був зупинений лише недозволеним прийомом. Пенальті чітко, як і у першому матчі, реалізував наш капітан Валерій Кривенцов. На жаль, у наступному епізоді Валерій вчинив геть не по-капітанськи. Коли в центрі поля проти нього зіграли грубо, він вирішив одразу відповісти і тут же побачив перед собою червону картку. Як наслідок – пропуск наступного матчу, а там суперник буде серйознішим. На саму гру вилучення ніяк не повпливало. Хіба що мальтійці вирішили поатакувати, але наразилися на два контрвипади від гірників, які чітко реалізував Сергій Ковальов.   

Кубок УЄФА. Кваліф. раунд. 2-й матч. 29.07.1998. Валетта. Національний стадіон. 10 000 глядачів.

Біркіркара (Мальта) – Шахтар (Донецьк) — 0:4 (0:1).

Біркіркара: Савич, Эміньян (Стефанович, 60), Матанович, Антич, Оверенд, Замміт, Кутайар (Калашионе, 69), Бріікат, Галеа, Нвоко, Захра.

Тренер: Владо Пейович.

Шахтар: Нікітін, Леонов, Старостяк, Селезньов, (Тимощук, 78), Орбу, Ковальов, Кривенцов, Котов, Яксманицький (Яскович, 75), Зубов (Поцхверія, 65), Воробей.

Тренер: Валерій Яремченко.

Голи: Селезньов, 39 (0:1). Кривенцов, 49 — з пенальті (0:2). Ковальов, 82 (0:3). Ковальов, 90 (0:4).

Вилучення: Захра (55, друге попередження) — Кривенцов (55, неспортивна поведінка).

Нашим наступним суперником став футбольний клуб Цюріх із Швейцарії, напевне, найбільш незручної країни за часів незалежності. Судіть самі, за цю коротку історію ми уже чотири рази грали в різних турнірах і жодного разу не проходили представника не самої сильної футбольної асоціації. Перед матчем в країні банків, годинників та сиру у Валерія Яремченка виникли серйозні труднощі зі складом. До давно травмованого основного кіпера Дмитра Шуткова приєднався основний захисник Леонов. Ніяк не міг набрати форму після травми і Сергій Попов. А через дискваліфікації пропускали зустріч захисник Котов та капітан і основний диспетчер команди Валерій Кривенцов. Як виявилося, рівноцінної заміни цим гравцям не знайшлося, особливо в захисті. Ні Коваленко, ні Коваль, ні особливо Олег Матвєєв джокерами в цьому матчі так і не стали.

Сам поєдинок розпочався з відра холодної води на голови донецьких футболістів. Уже на першій хвилині пройшла навісна передача у штрафний майданчик гірників, де Сант Анна без перешкод з п’яти метрів влучно пробив головою. Цей гол просто шокував наших футболістів, які протягом 15 хвилин ще двічі мали пропускати. Спочатку Сеньйоре уже обіграв Нікітіна і бив у порожні ворота, але свого воротаря підстрахував Коваль. А в схожій ситуації замість кіпера зіграв Ковальов після удару Шассо. Лише після цього наші футболісти згадали про атаку, але щоб зрівняти рахунок постійно не вистачало кількох сантиметрів. Як, наприклад, Селезньову, якого на долю секунди випередив захисник, а потім і Матвєєву, якого випереджав уже воротар після чудового пасу від Вороб’я.

Здавалося, у другому таймі гірники нарешті почнуть грати у притаманний їм футбол. Але ні, уже на 50-ій хвилині знову пройшов навіс у штрафний гірників, і удар головою Відеркера на лінії воріт відбиває Яксманицький. Але невдовзі господарі таки подвоїли рахунок. На 60-ій хвилині після подачі з кутового Джорджевич без перешкод пробиває Нікітіна. Після цього невдачі просто понеслись на гірників. Спочатку почала давити капітанська пов’язка на Сергія Ковальова (як зловісний перстень на хобіта, хоча в ті часи американці ще навіть і не думали про зйомки славнозвісної трилогії), який чомусь грубо в підкаті, в середині поля, зіграв проти Шассо і отримав вилучення. А ще через дві хвилини Олег Шелаєв, який тільки вийшов на заміну, чомусь вирішив віддати точний пас на хід все тому ж Шассо. Швейцарець красно подякував Олегу і, вийшовши віч-на-віч з Нікітіним, легко переграв того.

Але і це ще було не все. Наостанок Тароне метрів з 22-ох точно пробив у самісіньку дев’ятку воріт бідного Нікітіна. Після матчу тренер Цюріха Раймондо Понте, який був уже однією ногою без роботи, через невдалий старт у чемпіонаті, буквально сяяв від щастя. А Шахтар зазнав найбільшої поразки за час виступів у єврокубках від скромної швейцарської команди, хоча доля зводила його і з грізними Ювентусом, і з Барселоною.

Кубок УЄФА. Кваліф. раунд. 1-й матч. 13.08.1998. 21:30. Цюріх. Стадіон Летцігрунд 8000 глядачів.

Цюріх (Швейцарія) – Шахтар (Донецьк) — 4:0 (1:0).

Цюріх: Пасколо, Джорджевич, Кодел, Відеркер (Тароне, 52), Сант Анна (Паскаль 85), Бартлетт, Ніксон, Дель Синьйоре, Шассо (Йодіче, 75), Фішер, Ді Джоріо.

Тренер: Раймондо Понте.

Шахтар: Нікітін, Старостяк, Коваль, Селезньов (Шелаєв, 58), Орбу, Ковальов, Матвєєв, Коваленко (Яскович, 54), Яксманицький, Зубов (Поцхверія, 63), Воробей.

Тренер: Валерій Яремченко.

Голи: Сант Анна, 1 (1:0). Джорджевич, 61 (2:0), Шассо, 71 (3:0), Тароне, 89 (4:0).

Вилучення: Ковальов «Шахтар» (69 – груба гра).

Матч у Донецьку фактично ніяких позитивних емоцій викликати не міг. Пройти Цюріх після розгрому в Швейцарії було нереально. Таких помилок в єврокубках не пробачають. І Шахтар закінчував сезон, так його і нормально не розпочавши (як і майже всі попередні українські команди). Та все ж гримнути дверима гірникам вдалося. І що цікаво, повноцінно понюхати єврокубкового пороху за Шахтар вийшов ще один для багатьох ноунейм – юний Анатолій Тимощук.

З перших хвилин господарі кинулись на ворота Цюріха і вже на 3-ій хвилині могли забивати. Подача при розіграші кутового, і Селезньов головою скидає круглого в район воротарського, а там Тимощук у напівшпагаті б’є вище воріт. Потім пристрілку розпочав Орбу, але його дальнім ударам бракувало точності. І коли б здавалося, що зараз донеччани заб’ють, вони навпаки пропустили.

На 18 хвилині гравці Шахтаря проводили позиційну атаку, при якій швейцарець Тароне просто виніс м’яч, та так вдало, що вийшла націлена передача метрів на 50, на вільного Бартлета. Південноафриканський легіонер «Цюріха» увійшов у штрафний майданчик, по ходу обігравши Старостяка, і закрутив м’яч у дальню дев’ятку. На щастя, господарі не опустили руки і продовжили свої атаки. І вже через 6 хвилин Тимощук відпасовує перед штрафним гостей на Орбу, а Геннадій ударом метрів з 22-ох нарешті влучив. Але через 4 хвилини слаломний прохід Ді Джоріо завершується чи то невдалим ударом, чи навпаки – чудовим прострілом на край воротарського, де Бартлет знову виводить гостей вперед.

Гірники і на це не звернули уваги і до кінця тайму провели в атаках. Чудові нагоди забивати мали Тимощук та Селезньов, але шкіряна куля вперто не хотіла залітати у ворота.

На другий тайм замість Зубова, у якого не пішла гра, вийшов латвійський нападник Андреас Штолцерс. І знову Шахтар пішов вперед. Гірники зуміли проявити характер, не зважаючи на те, що війна програна – у цьому бою вони поступатися не збиралися. І їх старання не пройшли марно. На 69-ій Геннадій Орбу наважився на удар метрів з 30-ти. Швейцарець Пасколо явно не чекав такої нахабності і прогавив момент удару. А на останній хвилині господарі навіть вирвали перемогу. Селезньов відгукнувся на дальню передачу з лівого краю і головою скинув круглого у штрафний майданчик, де Штолцерс був найспритнішим і вгатив м’яч у ворота.

На жаль, ця перемога нічого не вирішила, і далі пішли швейцарці, які в наступних раундах теж не були хлопчиками для биття, пройшовши кіпрський Анортосіс та шотландський Селтік. І тільки в 1/8 фіналу в напруженій боротьбі Цюріх поступився італійській Ромі. Шкода, що Шахтар не налаштувався належним чином на не самого сильного суперника, адже надії на команду покладалися тоді справді великі. Разом з тим у складі команди вперше вийшли на ігри такого рівня гравці, які без перебільшення стануть знаковими для нашого футболу. Чи думалось про це, коли ми чули прізвища Тимощук, Воробей, Шелаєв.

Кубок УЄФА. Кваліф. раунд. 2-й матч. 25.08.1998. Донецьк. Стадіон Шахтар. 13 000 глядачів.

Шахтар (Донецьк) — Цюріх (Швейцарія) - 3:2 (1:2).

Шахтар: Нікітін, Леонов, Старостяк, Селезньов, Орбу, Котов, Коваленко, Тимощук, Яксманицький (Попов, 75), Зубов (Штолцерс, 46), Воробей (Шелаєв, 75).

Тренер: Валерій Яремченко.

Цюріх: Пасколо, Джорджевич, Йодіче (Сельджук, 72), Ходель, Сант´Анна, Бартлет, Ніксон (Кастільйо, 72), Дель Синьйоре, Фішер, Ді Джоріо, Тароне (Альбрехт, 82).

Тренер: Раймондо Понте.

Голи: Бартлет, 18 (0:1). Орбу, 24 (1:1). Бартлет, 28 (1:2). Орбу, 69 (2:2). Штолцерс, 90 (3:2).

Ось так пройшли кваліфікіції. За перемогами київського «Динамо» ми не бачили головного. Наш чемпіонат котився у саму прірву. Усі решта команд, які виходили на євроарену, були бажаними суперниками для будь-кого. Ми з тріском програвали європейським середнякам, а на команди на кшталт московського Локомотива ми дивилися як на грандів європейського футболу. Звичайно, це добре, що у нас було таке сильне Динамо, але на скільки часу воно буде таке сильне в такому чемпіонаті. У такому чемпіонаті, коли чемпіон відомий  ще перед його початком. Та й друге місце – поза конкуренцією.

Нашому чемпіонату не вистачало, напевне, всього. Не вистачало якісних легіонерів, в яких би чомусь вчилися наші футболісти і які б робили наш чемпіонат сильнішим, а не таких, які були лише для екзотики. Не вистачало якісних молодих футболістів, які не будуть виходити на поле лише для того, щоб здобувати досвід, а будуть не боятися грати у футбол. Не вистачало якісних тренерів, адже Лобановський був, на жаль, лише один, а більшість хотіла бути лише схожим на нього, а не робити щось своє. Так можна продовжувати до безкінечності, але попереду ще залишалося те саме київське Динамо. Яке було дійсно сильне, і з яким серйозно рахувалися в Європі, і вихід якого у груповий етап Ліги Чемпіонів ми вже не розцінювали як сенсацію.

Микола Сторожук, читач Football.ua