30 липня 1966-го, Вемблі, фінал чемпіонату світу. На 101-й хвилині, після удару англійця Джеффа Херста, м’яч потрапляє у поперечину, потім в лінію воріт і вилітає в поле. Радянський лінійний Тофік Бахрамов дав підказку головному, що м’яч перетнув лінію. Так стався головний гол-фантом в історії футболу. Англія забила ще і виграла «мундіаль», а німецький воротар Ганс Тілковскі усе своє життя доводитиме, що взяття воріт не було.

Але, в житті цього кіпера сталось багато інших цікавих речей. … тому, про все по черзі.

Міг не стати футболістом

Як і багато відомих гравців, майбутній перший номер «маншафт» міг обрати інший шлях. Він народився в 1935-му, у родині шахтаря. Батько ледь не загинув у 38-му. Тож, сім’я вирішила, що Ганс не стане «клаппеном». Для нього була підібрана більш безпечна професія – автослюсар.

Однак, юнака більше цікавили різні види спорту. Ганс надавав більшу перевагу боксу, втрутилась травма. Зламана щелепа вказала на те, що бокс є ризиковим спортом. На перше місце вийшов футбол.

Черговою перепоною стала мати. Футбол не був настільки прибутковим спортом, тому навчання сина було найважливішим для родини. Допомогли успіхи на полі.

 В 18 молодий воротар стояв у рамці «Кайзеау» з нищих дивізіонів і міг поїхати до Мельбурну на Олімпійські ігри. Але, в той час для участі в олімпіаді була умова – ти маєш бути любителем. А клуби «Оберліги» (тоді вищого дивізіону в Німеччині) пропонували невеликі, але все ж, гроші.

Мав стиль, що випереджав свій час

В 55-му Ганс пішов на підвищення. «Вестфалія» з маленького містечка Херне, що поблизу Гельзенкірхена, дала гроші для існування родини та кар’єрне зростання.

У «Вестфалії», тренер Фріц Лангман, поставив стражу воріт фірмовий стиль, що був побудований на роботі ніг. Зараз, майже усі топові воротарі добре грають ногами, тоді це була велика рідкість.

Важко сказати, чи було це основним ключем до успіху, але так чи інакше, 57-му Тілковскі дебютував за збірну, а в 59 – виграв західний дивізіон Оберліги.

Скандалив у збірній, увійшов до історії БЛ

У 58-му його не взяли на чемпіонат світу.  Тоді у «Бундестіму» були свої герої, а Тілковскі ще був дуже молодим. Однак, здавалося, що за 4 наступні роки, Ганс виграв конкуренцію в усіх. Саме тому, ледь не дійшло до бійки коли тренер Зепп Гербергер вирішив зробити Вольфганга Фаріана основним на ЧС-62.

– Віддайте мені закордонний паспорт, я полечу додому, — кричав тоді розгніваний Тілковскі. Німецькі СМІ дивувались такій поведінці, але страж воріт все пояснював. – «Ганс, тобі 22, в тебе три гри за збірну. Мені потрібен воротар з досвідом». Так говорив мені тренер перед чемпіонатом в Швеції. Тепер, коли в Фаріана всього одна гра, він робить його основним. – пояснення більш ніж достатні. Гербергера було звільнено, а Тілковскі перейшов до Дортмунду…

В 62-му, колишній фанат «Шальке», опинився в «Боруссії». Для того щоб виграти єврокубок та відбити знаковий пенальті. Через рік була створена Бундесліга, що об’єднала усіх найкращих у ФРН. Саме тоді, 24 серпня 1963-го, Дортмунд приймав «Мюнхен 1860». На 65-й хвилині Тілковскі потягнув удар Альфонса Штеммера з одинадцяти метрів. Ставши першим кіпером в історії новітнього німецького чемпіонату, що відбив пенальті. А матч, доречі, закінчився з рахунком 3:3.

Знаковий 66-й

У 66-му Тілковскому був вже 31 рік. За плечима десяток років кар’єри, статус футболіста року в Німеччині 65-го, кубок країни та місце в воротах збірної. Але, попереду був не лише програний чемпіонат світу. А й успіх.

Дортмунд виграв кубок у 65-му, це дозволило стартувати у Кубку Кубків 65/66. В ¼ було пройдено «Атлетико», в ½  - діючого володаря трофею, «Вест Хем». За лондонців тоді грав Херст, що за кілька місяців стане героєм для «своїх». А у фіналі вистояли під шаленим натиском «Ліверпуля» Білла Шенклі. 1:1 в основний час, а в додатковий час, Райнхард Лібуда приніс «Боруссії» перший європейський трофей в історії.

Нажаль, далі кар’єра Тілковскі-гравця пішла на спад. У Дортмунді основним став Бернард Вессель, у збірній – легендарний Зепп Маєр.

Невдала тренерська кар’єра

Навіть великі особистості не завжди вміють оговтуватись від невдач, після чемпіонату світу його футбольна кар’єра пішла на спад. Далі був ще один не надто вдалий сезон в Дортмунді, та три непомітні роки в франкфуртському «Айнтрахті».

Ще до завершення виступів за Франкфурт, Тілковські отримав нагоду очоли «Вердер». Справа в тому, що діючий воротар з найкращими оцінками завершив тренерські курси. Які вів приятель тодішнього президента бременців. Однак, казкової історії не сталось, В. О. головного з с 17 березня по 30 червня 1970-го року. Далі: «Мюнхен-1860», «Нюрнберг», знову «Вердер»,  Саарбрюккен» та півроку в «АЕКу». За 11 років тренерства, Тілковскі не здобув жодного трофею.

– Платний футбол це не моє. Гроші все частіше домінують у прийняті рішень. В багатьох гравців існує прірва між фінансовими апетитами, та готовністю грати. Я й так отримав виразку шлунку тримаючи язик за зубами. А якби давав волю емоціям, то виглядав би дурнем, – саме так пояснював герр Ганс свої непорозуміння з гравцями.

Що після футболу?

Дивно, але більш цікавий етап в житті Тілковскі розпочався вже по завершенню роботи в футболі. До 1996-го він грав за ветеранську збірну Уве Зеелера. А у 60 років зайнявся благодійністю. Збирав гроші для хворих на Альцгеймер, для хворих на рак, для дітей з бразильських  фавел та для німецьких хоспісів. У 2008-му його було нагороджено «Хрестом за заслуги» найвищою національною нагородою. Сам лауреат скромно посміхався.

– Це моє нове хоббі, – говорив тоді Тілковскі. А в 2009-му він несподівано приїхав до Баку. Цього разу відкривати пам’ятник лінійному, що колись відібрав золото ЧС.

– Перепрошую, але голу не було, –  стверджував німець 43 роки після фіналу.

У цьому немає нічого дивного, адже питання «Чи був гол?» супроводжуватиме його до самого кінця. Ганса Тільковскі не стало 5 січня 2020 року, на 85-му році життя. Залишається лише сподіватись, що  питання про той фінал, не турбувало серце воротаря, хоч,  в останні дні.

Олександр Щербатих, читач Football.ua