Прийдешнє буяння фарб розкидає довкруж легенькі натяки. Місце, повз яке ще вчора кортіло пробігти чимдуж швидше, аби знайти прихисток від пронизливого вітру, зараз вже радо вихваляється передвісниками завтрашньої краси, просить зупинитися й помилуватися поки що лише обіцянками чогось грандіознішого. І думки повертаються до команди-квітки, що цього сезону кілька разів привертала до себе увагу яскравими перемогами.
Глибина проникнення у таємниці колективної гри — ось що насамперед приваблювало у цих матчах Фіорентини. Так само, як і перший хід у шахах є вступом до спільної роботи усіх фігур, стартовий свисток у кожному футбольному матчі запускає механізми командної взаємодії. Щобільше у команді гравців, здатних до вільної інтерпретації ігрових ідей, тим більше шансів на удосконалення цього механізму. Гра "по всій дошці" вимагає неабиякої уваги, витримки та інтуїції.
Фіорентина у деяких матчах зачаровувала саме масштабністю маневрів, продуманістю руху м’яча, елегантністю проходження захисту суперника. Домашня перемога над Інтером, виїзні над Міланом та Лаціо поповнили колекцію найяскравіших матчів сезону.
Але були й інші матчі. Деякі геть дивні, коли команда просто клеїла дурня (у Пармі). У деяких Фіорентині не вдавалося наполягти на своїй трактовці подій або упродовж усього матчу (у Римі проти Роми Земана), або до певного моменту (вдома з Міланом, у Бергамо). Кожен з поєдинків додавав щось нове до сприйняття Фіорентини Вінченцо Монтелли.
Йде лише перший сезон цього проекту. Борха Валеро запевнив у інтерв’ю іспанському телебаченню, що саме так сприймають усе у клубі. За підсумками одного чемпіонату ніхто не робитиме далекосяжні висновки й не мінятиме курс. Одже є надія, що склад команди поповнять футболісти, які зрозуміють стиль її гри, зможуть закріпити набуте й додати те, чого не вистачає.
Поки що Фіорентина схожа на талановитого мальовника, який інколи з легкістю видає симпатичні начерки, але йому ще бракує посидливості та працьовитості, без яких неможливо створити грандіозне полотно. А здобуття титулу — не окремі начерки, а вже робота зовсім іншого, значно глибшого рівня.
Нехай у того ж Ювентуса ця здатність вже зберігається у генах, Фіорентині з її двома скудетто не варто ніяковіти. У сезоні 1984/85 тільки й чекали неминучого, як здавалося, провалу Верони. І що, дочекалися?
Незалежно від того, на якому місці фінішує команда, цей сезон, особливо невдачі у деяких матчах, може загартувати характер Фіорентини Монтелли. Усе залежатиме від висновків, які зроблять після його завершення. Питання зрештою не у тому, щоб стати як Ювентус, а у тому, щоб стати Фіорентиною, здатною на щось серйозне.
Напевно для того, аби зробити цей крок, від нестабільного, але симпатичного клубу з "масовки" до солідного претендента на титул, потрібно буде запрошувати футболістів, які вже ставали чемпіонами у своїх колишніх командах. А, можливо, як це сталося з Вероною, чемпіонський дух визріє й зсередини.
Своїми найпам’ятнішими перемогами Фіорентина встановила планку власних амбіцій. Якщо команда здатна так грати й перемагати, то це можна вважати декларацією про наміри.
Тактична гнучкість, увага до деталей (про спеціального тренера "стандартів" знають, мабуть, вже всі) і, найголовніше, підтверджене практикою вміння гравців чудово орієнтуватися у різноманітних колективних маневрах змушують сприймати Фіорентину може навіть так, як поки що вона не сприймає себе саму.
Але щось у цьому первоцвіті є. Якийсь передвісник завтрашньої краси, що просить зупинитися й помилуватися поки що лише обіцянками чогось грандіознішого.
