Посеред звітного тижня не лише український футбольний світ переживав таку урочисту подію, як розіграш національного Кубка. У Римі на легендарному Стадіо Олімпіко поміж собою зустрічались бергамаська Аталанта та туринський Ювентус, кожен із яких подолав дуже важкий шлях крізь увесь сезон, аби дістатись вирішального матчу в битві за трофей. Звісно, із згадуванням про значно важливішу гру для команди Джан П’єро Гасперіні вже за тиждень у Дубліні.

Однак "Богиня" на ту гру навряд чи зважала безпосередньо цього вечора, бо так заповідав робити її головний тренер — іти від матчу до матчу. У підопічних Массіміліано Аллегрі тим часом особливо й виходу іншого не було, бо ця гра для них фактично була визначальною для підбиття підсумків усього сезону. І ризик, аби кампанію в підсумку назвали невдалою, був значним, аби ним можна було просто знехтувати.

Саме тому Юве побіг уперед уже від початку гри й, на диво, його тактика швидкого штурму забезпечила результат одразу. Камб’язо з правого флангу розрізав чужий захист передачею до штрафного на Влаховича, той обійшов Гіна, і пробив у ближній кут повз Карнесеккі. Здається, тоді навіть фанати туринців на трибунах не одразу повірили у власне щастя.

Але так, "зебри" дійсно перегравали Аталанту на початку гри й у подальшому в них був ще й момент для Гатті під час стандарту, і якби той забив ще й другий гол, то… напевно, що закрив би цей матч ще на його початку. Проте ні, не забив із близької відстані, після чого розпочалось те, за що Аллегрі вже жартома хочуть зробити міністром оборони Італії.

Бо дійсно, що-що, а захисник мур цього Юве важко подолати, якщо він сам собі не привозить у цьому сезоні. У звітній зустрічі таких кричущих помилок від гостей навіть і пригадати буде важко. Радше був спокійний футбол, і яким Аталанта могла мало що зробити. У підсумку перший тайм дуже довго, але все ж таки дістався переможного для туринців завершення.

А далі вже була справа за Гасперіні й його матч-менеджментом під час перерви. Заміна Де Кетеларе з появою Туре? Добре, але це не працює. Лукмана від початку гри захисники Юве випустили з поля зору лише одного разу — і той одразу дав удар у ліву стійку. Однак сталось це аж на 80 хвилині, тоді як до того команда Аллегрі могла забити вдруге, але гол Влаховича головою під час подачі з правого флангу від того-таки Камб’язо скасували через мікроскопічний офсайд.

І що в підсумку? Аталанта біжить уперед, але кожного разу отримує передачі за спини й суперники на цьому будують власні атаки. Міретті невдовзі після удару від Лукмана в стійку дзвоном поперечини попередив, що бергамаски можуть догратись і до більш вагомої поразки за рахунком. А потім до гри вступив Аллегрі. Те, як він розривав на собі піджак, а потім намагався ще й із штанів вистрибнути в технічній зоні — ух! Італія! Гаряче! Але арбітр чогось не оцінив належним чином. А Макс так старався, як і його команда заради цієї перемоги.

Фінальний свисток головного арбітра Фабіо Марески з Неаполі зафіксував перемогу туринського Ювентуса в розіграші Кубка Італії зразка сезону-2023/24, тоді як бергамаська Аталанта знову зупинилась за крок до трофею.

Аталанта — Ювентус 0:1
Голи: Влахович, 4

Аталанта: Карнесеккі — де Рон, Гін (Скальвіні, 59), Джимсіті — Дзаппакоста (Гатебур, 59), Едерсон, Пашалич (міранчук, 59), Руджері — Копмейнерс, Лукман — Де Кетеларе (Туре, 46).

Ювентус: Перін — Гатті, Бремер, Даніло — Маккенні, Камб'язо, Ніколуссі-Кавілья (Міретті, 62), Рабьо, Ілінг — Влахович, К’єза (Їлдиз, 69).

Попередження: Гін, Джимсіті, Толой — Влахович, Бремер