В чемпіонаті Іспанії сезону 1942/43 Барселона та Реал подарували справжню виставу каталонським вболівальникам, які зібралися на стадіоні «Лес Кортс». Фінальний свисток зафіксував рахунок 5:5. Щоправда, не обійшлося без скандалу. Кулес звинувачували арбітра Фомбону за те, що він закривав очі на грубу гру гостей. А найбільше каталонцям допік епізод, який трапився вже в додатковий час. Фомбона замість того, щоб закінчити матч дав командам переграти кілька хвилин, під час яких й трапилось непоправне для Барселони. Форвард Реала Альсуа штовхнув голкіпера каталонців Агріла, чим скористався Мардонес і зрівняв рахунок. Не дивно, що Фомбоні довелося покидати поле під охороною поліції.

Це була не остання зустріч принципових суперників в тому сезоні. Підступний жереб звів ворогів в півфіналі Кубка Генераліссімуса (так за часів Франко охрестили Кубок короля). І для Барселони, і для Реала це був останній шанс врятувати сезон. Каталонцям довелося задовольнитися в чемпіонаті третім місцем, а бланкос грали настільки жахливо, що фінішували лише десятими. Якби Реал набрав на очко менше, на нього чекало б не надто приємне задоволення – грати матч за право залишитися в Прімері.

В діях іспанських футбольних чиновників важко шукати логіку. Напередодні першого матчу на «Лес Кортс» вони вкотре відзначились, не придумавши нічого кращого, аніж поставити головним арбітром поєдинку «улюбленця» кулес Фомбону.  Щоправда, 6 червня 1943 року вже мадридці звинувачували рефері в усіх смертних гріхах. На їхню думку, арбітр намагався вибачитися перед каталонськими вболівальниками  за попередній матч, а тому судив лише в один бік.

Бланкос стверджували, що людина в чорному доклала свою руку до всіх м’ячів Барси. За кілька секунд до того, як відкрити рахунок, каталонці порушили правила, а пенальті, з якого блаугранас забили вдруге не було, оскільки сфера потрапила в руку Керехеті випадково. Далі – більше. Коли наприкінці першого тайму Барінага скоротив відставання в рахунку, Фомбона не зарахував цей гол, оскільки за секунду до цього дав свисток про закінчення першої половини матчу. Сосперда, який забив третій м’яч у ворота мадридців, наче був в офсайді. Незважаючи на впевнену перемогу 3:0, каталонська преса теж не шкодували критичних стріл на адресу свого старого знайомого Фомбони.

 «Матч затьмарили мадридські костоломи: Молейро, Сауто, Корона і Керехета. Останній зайшов настільки далеко, що шипом пропоров живіт Есколі, якого одразу винесли з поля на ношах. Проте арбітр замість того, щоб вигнати мадридського негідника, обмежився лише штрафним ударом. Відтоді стадіон постійно освистував Реал та арбітра». Барселона могла спокійно вирушати на столичний «Чамартин», адже відіграти три м’ячі в каталонців було практично нереально навіть для Реала. Можливо, так би і трапилось, якби своїх 5 сентімо не вставив журналіст мадридської газети «Ya» Едуардо Теус. Cвого часу він захищав ворота мадридського Реала та тренував збірну Іспанії.

Емоційність Теуса чудово ілюструє той факт, що він помер від інфаркту на стадіоні «Сан-Мамес», коментуючи протистояння Атлетіка та Реала. Наступного дня після матчу в Барселоні, він видав величезну статтю, в якій, описуючи події на «Лес Кортс», не шкодував чорних фарб: «Каталонські вболівальники освистували мадридських гравців зовсім не тому, що вони ненавидять Реал, вони хотіли в такий спосіб виразити протест проти людей, які представляють збірну Іспанії. Суддя одягнув темні окуляри та не помічав численних фолів з боку господарів».

Ця стаття підкинула чимало дров у багаття матчу-відповіді. Інші мадридські газети підхопили естафетну паличку від Теуса. Керівництво Реала не виявляло жодного бажання гасити полум’я. Саме тому до гри на «Чамартині» мадридці готувалися, мов до війни. Вони обіцяли влаштувати незабутній прийом барселонським сепаратистам. Інформація про штраф в 2,5 тисячі песет, накладений на Барселону за ексцеси на «Лес Кортс», не змусила мадридців змінити гнів на милість. Керівництво Реала лише заборонило продавати напої в скляних пляшках на стадіоні.

Напередодні битви з Барселоною атмосфера в Мадриді нагадувала ту, яка панувала за декілька років до цього під час Громадянської війни. В столиці влаштовувалися мітинги, на яких закликали помститися ненависним каталонцям. Усюди продавали свистки, з допомогою яких вболівальники хотіли перетворити «Чамартин» на пекло для Барселони. Якийсь винахідливий чоловік, зрозумівши, що на них можна зірвати чималенький куш, блискавично налагодив виробництво свистків. Він поставив ятку зі своїм товаром неподалік від магазину La Madrilena, в якому продавали квитки на матчі Реала. Торговець перехоплював вболівальників, які встигли розжитися жаданим квиточком, та промовляв: «Ви досі не маєте свистка? Невже ви не знаєте, що керівництво команди закликало всіх фанатів бланкос приходити на стадіон зі свистком?» Ця реклама вийшла напрочуд ефективною. Невдовзі ятки з найбільш ходовим товаром почали ставити по всьому Мадриду. За словами президента Реала Рамона Мендоси,  який тоді був простим вболівальником, навколо свистків створили такий ажіотаж, що їх ледь не силою виривали з рук продавців.

Перед стартовим свистком диктор на стадіоні звернувся до фанатів з такими словами: «Сподіваємося,  що ви сьогодні будете поводитись, наче справжні джентльмени, а не так, як тиждень тому каталонські розбишаки». За словами біографа Барси Джиммі Бьорнса, під час цієї промови тим вболівальникам, які ще не були озброєні свистками, їх роздавали задарма.

Незадовго до початку матчу роздягальню каталонців відвідав керівник служби державної безпеки Хосе Фінат-і-Ескріва де Романі. Він попередив каталонців: «Не забувайте, що дехто з вас продовжує грати в футбол виключно завдяки великодушності режиму, який пробачив вам брак патріотизму». Голови на плечах каталонців були не лише для того, щоб бити ними по м’ячу, вони зрозуміли, що високопосадовець просив їх здати матч. Якщо ж каталонці не послухають начальника, то наслідки можуть бути жахливими. Райчу, Есколі та Балманьї нагадають про те, що вони накивали п’ятами з Іспанії під час Громадянки. Держбезпека підніме їхні справи і тоді про футбол можна буде забути. Це був не останній гість в каталонській роздягальні. Суддя Родрігес попередив блаугранас , що безжально каратиме за кожне порушення правил. Після таких передматчевих настанов каталонці вже не мали жодного бажання виходити на поле. Але довелося. За спогадами гравців Барси, коли вони вийшли з роздягальні на стадіон, то ледь не оглухли від жахливого свистку, яким почастували гостей фанати Реала.

В своєму інтерв’ю, даному Джиммі Бьорнсу, харизматичний масажист Барселони Анхель Мур так описав ці події: «Вночі напередодні матчу нам довелося змінити готель, але це не допомогло. Мадридці швидко нас знайшли й ми боялися висовувати носа з номерів, адже не хотіли, щоб нас лінчували. З перших секунд матчу нашого воротаря Міро почали закидати з трибун різними предметами. Однак він мужньо тримався й не зважав на цю ганебну поведінку мадридців. Проте після того, як біля нього вибухнула петарда, голкіпер зрозумів, що краще не гратися з вогнем й намагався триматися подалі від воріт, чим намагалися скористатися бланкос, постійно б’ючи по наших воротах з дальньої дистанції.

Неподалік від лави Барселони стояв військовий який постійно викрикував: «Вбийте цих червоних каталонців! Смерть каталонським псам!» Коли я спробував захистити наших гравців, він обізвав мене сучим сином та хотів заарештувати. На щастя, мене захистив президент Барселони маркіз Меса де Аста. Поліцейський захотів кинути за ґрати  і його, адже не знав, з ким розмовляє.  «Ти думаєш, що ти велике цабе? Тебе заарештовано, пішли зі мною!», –  сказав поліцейський. Наш президент ні на мить не втратив самовладання, він показав свої документи поліцейському та промовив: «Мені дуже прикро, але це тобі доведеться піти зі мною».

Залякана Барселона намагалася давати бій Реалу до 30-ї хвилини, поки не пропустила другий гол від Барінаги. Потім «справедливий» суддя Родрігес вилучив Беніто Гарсію і каталонська команда розсипалась, наче картковий будинок. З 33-ї по 44-у хвилину Міро пропустив ще 6 м’ячів. Фінальний свисток зафіксував неймовірну перемогу Реала з рахунком 11:1.

Мадридська преса не шкодувала компліментів на адресу бланкос, які продемонстрували футбол топ-рівня в цьому матчі. На захист Барселони вирішив стати Хуан Антоніо Самаранч, який тоді підробляв журналістом в каталонській газеті «La Prensa». Він не розділяв захоплення Теуса грою мадридців, які начебто здобули найгучнішу перемогу в історії клубу: «Якби матч закінчився з рахунком 4:0, то в поразці можна було б звинувачувати того чи іншого гравця Барси. Але різниця в 10 голів настільки неправдоподібна, що логічно її не пояснити.

Якби Барселона грала дуже кепсько, то рахунок не був би настільки розгромним. Але блаугранас в цьому матчі взагалі не грали. Деякі футболісти команди виглядали настільки заляканими, що навіть не намагалися відібрати м’яч в мадридців. Їх так налякала публіка на «Чамартині», що вони боялися доторкнутися до гравців бланкос. І їх можна зрозуміти, адже життя набагато важливіше, ніж якийсь там футбольний матч. Я не міг впізнати Барселону в цьому поєдинку, вона виглядала просто ганебно. Звичайно, Мадрид видав чудовий матч. Але. Потрібно пам’ятати, що легко демонструвати королівську гру, якщо твій суперник давно опустив руки. Мені видається, що команда, сформована з дітей, створила б мадридцям більше проблем, ніж залякана Барселона». Природно, що редакція газети «La Prensa» після цього репортажу Самаранча вказала йому на двері.

Гравець блаугранас, Балманья, який через травму залишився в Барселоні, вирішив 13 червня сходити в кіно з друзями та їх дружинами. До них долучилася й дружина голкіпера каталонців Міро, якому того дня довелося 11 разів витягувати м’яча з сітки воріт. «Вийшовши з кінотеатру, ми одразу запитали, як завершився матч. Почувши рахунок, ми спочатку подумали, що нас розігрують. Але, на жаль, це виявилось гіркою правдою. Дружина Міро навіть втратила свідомість. Вона боялася, що після повернення в Барселону його можуть розірвати на шматки», – згадував Балманья. Форвард каталонців Сесар, який того дня повернувся живим з мадридського пекла так розповідав про цей матч: «Ми не мали жодного шансу на перемогу. Та й ми навіть не мріяли про вікторію. Ми були настільки переляканими та паралізованими, що хотіли просто вижити на «Чамартині». Добре, що в моїй подальшій кар’єрі більше не було подібних матчів».

Один з найавторитетніших іспанських футбольних журналістів Альфредо Реланьо наводить в своїй книзі, присвяченій історії El Clasico, інтерв’ю ще одного форварда Барселони Валле, який 13 червня відчув на власній шкірі мадридську лють.

– Що відбувалося в роздягальні після того, як нас знищили в першому таймі 8:0? Ми метали громи і блискавиці й вирішили не виходити на другу 45-хвилинку. Наш тренер Ногес теж кричав, що його ноги більше не буде на «Чамартині»: «»Ми залишаємось в роздягальні, я ще хочу пожити!»

– Хто очолив бунт?

– Всі. Ми не мали жодного бажання грати другу половину, адже бачили, що в цьому немає сенсу. Тоді в роздягальню увійшов шеф мадридської поліції та «попросив» нас змінити свою думку: «Я раджу вам вийти на поле. Якщо ж відмовитесь, то вам доведеться піти зі мною. Думаю кілька днів за ґратами вам не завадять».

– Можливо, він просто хотів уникнути скандалу.

– Може, й так, але ж він чудово знав, який гарячий прийом чекав нас в мадридському котлі.  Трибуни готові були нас лінчувати. Ми відверто наклали в штани. Натомість, отримавши допінг від публіки, бланкос літали, наче на крилах. Існує байка, що наш голкіпер Міро був настільки шокований, що замість того, щоб виконувати свою роботу, він просто сидів в прострації біля воріт. Але це неправда. Він працював, не покладаючи рук, і якби не він, ми могли б пропустити й 20 голів.

– Ви покинули «Чамартин» в супроводі поліцейського ескорту?

– Так. Ми заїхали в готель, звідки забрали свої речі та вирушили до Барселони клубним автобусом. Але на під’їзді до міста керівництво клубу, яке їхало позаду нас автомобілями, порадило нам пересісти в таксі. Боси довідалися, що в Барселоні нас вже готувався зустріти величезний натовп людей і в їхніх руках були зовсім не квіти. Шість чи сім таксі розвезли нас по домівках. Нарешті ми могли видихнути з полегшенням.

Після тих сумнозвісних 11:1 ні про яку дружбу між Реалом і Барселоною вже не могло бути мови. Сподіваємось, що сьогодні два видатні клуби подарують нам чудову виставу, а не криваву битву.


Володимир Войтюк, Football.ua