Звіт----------------------------------
У іспанській Ла Лізі теж відбуваються чемпіонські перегони й поступово вони виходять на фінішну пряму. Щоправда, значно більшими темпами, аніж у Англії, бо розрив поміж лідерами турнірної таблиці все ж таки значно більший. Мадридський Реал очолює цю ходу провідних команд країни й залишилось геть небагато турів до того моменту, поки каталонські Барселона та Жирона хоч теоретично зможуть чинити на нього тиск.

А тут ще й у рамках тридцятого раунду національної першості команді Карло Анчелотті доводилось зустрічатись удома з одним із формально теж прямих конкурентів, проте відстань у 16 балів від баскського Атлетіка підказувала нам, що конкуренцією там і не пахне. А отже гра на Сантьяго Бернабеу виявлялась важливою більше саме для переслідувачів "бланкос", аніж для них самих у турнірному плані.

Команда Ернесто Вальверде побігла пресингувати суперників від самого початку матчу, а оскільки Реал цього разу грав у оновленому четвертому комплекті синього (чи темно-бузкового, на ваш розсуд) кольору, тоді як баски були в білому, то здавалось, що наче це самі "бланкос" так активно розпочинали гру. Але наскільки того тиску вистачило? Вісім хвилин? Навіть не смішно.

Після цього Атлетік пропустив від Родріго, якого під час контратаки класною діагоналлю на лівий фланг знайшов Браїм, після чого бразилець змістився до центрального входу до штрафного й вгатив у дальній кут. Неначе Вінісіус, який пропускав гру через дискваліфікацію. Цей результативний постріл задав настрій на весь подальший ігровий час, і вийшло так, що про цей матч говорили значно більше до його початку, аніж воно того насправді вартувало.

Атлетік не запропонував нічого дійсно цікавого ні до перерви, ані після, і лише кілька разів суттєво потурбував Луніна, тож для українського воротаря це був черговий "сухий" матч. У плані атаки тим часом "королівський" клуб також не наполягав на збільшенні власної переваги за рахунком, бо того, що ми бачили на полі вистачало для того, щоб стверджувати — Реал сьогодні очки не втрачатиме.

Тож вийшло фактично шоу, у якому Браїм підносив снаряди, Джуд виступав у якості мотора для колективу Анчелотті, а Родріго пристрасно намагався наколотити стільки голів, щоб ми потім про Вінісіуса й не згадували після матчу. Гоес забив ще раз на 73 хвилині на завершення чергової швидкої атаки та ще одного соло вже в чужому штрафному. При цьому ще в першому таймі Атлетік утратив через травму захисника Альвареса, тож ні очок не здобув на Бернабеу, ані кадрових негараздів перед фіналом Кубка Короля не уникнув.

А в Реала, навпаки, була одна важлива подія цього вечора. Анчелотті заради неї навіть покричав на Луніна, щоб той вибив м’яч за межі поля в компенсований час. А то Мілітао ризикував так і не відзначити своє повернення після травми. Травми, якої він зазнав у матчі саме проти Атлетіка. Куди ж вистава без символізму?

У наступному турі мадридський Реал зіграє в гостях у Мальорки, але це відбудеться аж після домашньої гри в Лізі чемпіонів УЄФА проти Манчестер Сіті, тоді як баскський Атлетік проведе фінальний матч Кубка Іспанії проти тієї ж таки Мальорки, а потім прийматиме Вільярреал.

Реал — Атлетік 2:0
Голи: Родріго, 8, 73

Реал: Лунін — Карвахаль (Мілітао, 90+2), Рюдігер, Фернандес, Менді — Чуамені — Вальверде (Камавінга, 80), Кроос (Модрич, 81) — Беллінгем — Родріго (Васкес, 81), Діас (Хоселу, 72).

Атлетік: Агірресабала — Де Маркос (Берчіче, 58), Альварес (Вівіан, 25), Паредес, Лекуе — Прадос (Галарета, 58), Весга — І. Вільямс, Сансет (Муніаїн, 77), Беренгер — Гурусета (Арес, 58).

Попередження: Чуамені, Начо — Галаррета