Донецький Шахтар в літнє трансферне вікно зробив декілька придбань, щоб підсилити проблемні позиції.

Одним з новачком став вінгер Фехервара Іван Петряк, який повернувся до клубу, де вже грав до 2019 року. Football.ua поспілкувався з українцем.

- Іване, по-перше хочеться привітати вас із поверненням до Шахтаря.

- Дякую.

- Розкажіть про перехід. Коли з'явився варіант із Шахтарем і як швидко вдалося домовитися?

- Перший раз мені зателефонував Даріо Срна. Він спитав, чи бажаю я доєднатися до Шахтаря, як взагалі ситуація в мене — боюсь я повертатися до України через бойові дії чи ні. Це нормальне питання на мій погляд. Я нічого не боявся і був готовий їхати. Було лише декілька питань, бо хвилювався за дітей, в мене два маленьких хлопчика, та жінку. В цілому, ми поговорили та через декілька днів я дав згоду, після чого вирішили всі питання. І ось я тут.

- Як прийняли у команді? Чи були якісь особливості?

- Не було нічого такого. Багатьох хлопців я вже знав, з багатьма грав разом. Звичайно, в команді багато молодих хлопців. Я вже тиждень з командою та відчуваю себе як вдома — спілкуюсь з усіма. 

- Чи була особиста розмова з Йовічевічем?

- Так, була після переходу. Ми вже не раз розмовляли. Здебільшого говорили про тактику, адже це нова структура гри для мене. Хочу гарно розуміти, що потребує від мене тренер. Зараз в Шахтарі суттєво змінилась тактика, тому мені потрібно трохи часу, щоб влитися у команду. Це не робиться за один день, проте, здається, що за цей тиждень я став трохи краще.

- Для вас структура гри нова?

- Не можу сказати, що ця структура геть інакша, ніж я звик, проте останнім часом я грав у іншій стилістиці. Чесно кажучи, вона мені не подобалась. Фехервар більше грав від оборони, а Шахтар весь час грає на перемогу, тому більше йде в атаку.

- Всім відомо, що політики в Угорщині мають трішки проросійськи погляди. Чи не вплинуло це на ваше рішення піти?

- Вони хочуть всидіти на двох стільцях. Я не можу сказати, що вони сильно проросійські, але я знаю, що вони закрили залізничні шляхи, через що до нас довше доходили танки та інша техніка. Проте я знаю, що вони добре підтримують дітей, які втекли від війни. Як на мене, це 50 на 50. Може Прем'єр-міністр дуже близько спілкується з путіним, але люди допомагали українцям.

- Тобто серед простих людей в Угорщині проросійські настрої ви не відчували?

- Не було такого. Не зустрічав таких людей. Це все політика. Можливо, ті люди, що сидять в парламенті, мають такі настрої, але прості люди навпаки. Мене і мою сім'ю завжди підтримували і співчували. Я не стикався з таким, але можливо таке десь є.

- Де вас застала війна?

- Мене війна застала дома. Почув як наша няня спілкувалася зі своїм сином та зрозумів, що почалася війна. Трошки у паніці був, почав дзвонити близьким, батькам. Перше враження було дуже важке. З першого дня включилися і намагалися допомагати.

- У Фехерварі, крім вас, було ще троє українців. Ви якось координувалися з початку війни?

- Всі футболісти з мого оточення допомагали. Не знаю нікого, хто вирішив відсидітися. Українці само собою, клуб зібрав кошти з квитків, допомагало керівництво — все відправляли для біженців, що приїхали.

- Злякалися, коли почули першу сирену у Києві?

- Я приїхав, у мене був медогляд — в клініці Добробут, а там поруч завод Артем. Не чув до цього сирени, але виходжу і відразу зрозумів в чому справа. Було трошки лячно, бо знаходився біля того заводу.

- Ви чотири роки провели в Угорщині, де пограли за два клуби. Як оцінюєте цей період?

- Я задоволений. Коли я їхав туди, я не слідкував за чемпіонатом. Не очікував, що там такі стадіони. Там все на хорошому рівні. В кожній команді є легіонери — в кожній команді десь по 10 чоловік. Можливо, хтось вважає, що я поїхав відпочивати, але це не так.

- Давайте торкнемося теми вашого переходу з Ференцвароша до Фехервару. Ваш агент Іван Пироженко в інтерв'ю якраз нашому сайту розповів, як усе сталося. Ви хотіли залишитися, але керівництво мало що для цього зробило. У результаті ви перейшли в стан принципового конкурента. Наскільки важко було зважитися на цей крок у психологічному плані?

- Ця ситуація... Розумієте, в Ференцвароші дуже велика армія фанатів. Керівництво завжди хоче перед ними вислужитися, показати, що воно має рацію. Не має різниці, Петряк це чи хтось інший. Все дуже просто. Я був в оренді на рік. Тільки Сергій Станіславович Ребров хотів мене бачити в цій команді, щоб я підписав довгостроковий контракт. Сам клуб навряд чи. Я увесь час розмовляв з Ребровим, а він казав, що потрібно трошки почекати ще. 

В мене була важка ситуація. Потрібно було приймати рішення, тоді ще й дружина була на 9 місяці вагітності. Я підійшов до Сергія Станіславовича та сказав, що мені уже потрібно щось вирішувати, я ж не можу все життя їздити по орендах. Через декілька днів я підійшов та сказав йому в лице все як є. Я не тікав. А ось потім вони роздули, що вони хотіли підписати, а я продався. За що я продався? Я не хотів постійно їздити по орендах. Вони ж вирішили так вийти з ситуації — це нормально, я все розумію.

- Трошки дивна ситуація. Ви грали, забивали, були одним з лідерів та були потрібні головному тренеру. Можливо у вас були якісь суперечки з керівництвом чи фанатом? Адже вони у підсумки нічого для трансферу не зробили.

- А що можуть зробити фанати? Вони тільки бачать картинку. Фанати не були на моєму боці. Єдина людина, яка хотіла щоб я залишився, був Сергій Станіславович Ребров. Керівництву звичайно ж було потрібно показати, що вони хотіли мене залишити, але це все цирк для приїжджих. Звичайно, у них армія фанатів велика, але що мені вболівальники? Пройшов місяць, а вони вже проти мене. Я розумів, що Ребров не буде все життя тренером Ференцвароша. Як вони потім з ним вчинили? Хто поганий, Ребров?

- Чи виникли у вас якісь проблеми через цей перехід? Чи був хейт з боку фанатів "фраді"?

- Були й погрози від фанатів, але я ніяк не реагую. Більше на жінку нападали у соцмережах, але я їй сказав, щоб не звертала увагу. Трошки, день-два, переймалися, а потім поїхали з Будапешту.

- Чи не образився на вас Сергій Ребров? В одному інтерв'ю він сказав, цитую: "Ференцварош зробив усе для Петряка".

- Сергій Станіславович на мене не образився. Я це відчуваю на 1000 відсотків. Якщо він так сказав, то, можливо, так було потрібно. Я його дуже сильно поважаю як людину та тренера. Він мені дуже сильно допоміг. Він знає мене дуже добре, думаю, він на мене не ображається, а я на нього тим більше.

- Правда, що Ребров сам літав до України на перемовини з Шахтарем?

- Цим трансфером займався виключно Сергій Станіславович. Він — єдина людина, якій я був потрібен, але він же не міг оплатити трансфер. Я ж не безкоштовний футболіст. Звичайно, там були другорядні моменти, але окрім Ребров мене там ніхто не хотів бачити.

- Ви переходили до Ференцварошу у 2018 році саме з Шахтаря. Не вважали це невеличким кроком назад?

-  Там доволі непоганий чемпіонат. Це не був крок назад, там дуже кваліфіковані тренери. Коли я прийшов у Ференцварош там ще був Томас Доль — тренер, який до цього тренував Боруссію Д. Це хороший спеціаліст. Далі був Ребров. Хіба поганий тренер? Там гарні стадіони, сильні тренери та гравці, нормальний рівень.

- У чому особливості та відмінності угорського футболу від українського?

- Якщо порівнювати з 2014 роком, то нема про що говорити, у нас був дуже високий рівень — Шахтар, Динамо, Дніпро, Металіст... Потім рівень дуже впав через війну. 

- Чи помітили ви якісь відмінності чи особливості у роботі з молодими футболістами в Угорщині? Чи радили б молодим українцям їхати до цієї країни?

- Якщо не мають тут ігрової практики, а там будуть мати, то чому ні? Звичайно, молоді футболісти не можуть поїхати відразу в АПЛ чи Бундеслігу, тому якщо є варіанти, то ними потрібно користуватися — Польща, Угорщина... Треба їхати та грати.

- Цього літа ви хотіли покинути Фехервар? Якщо так, чи були варіанти, крім Шахтаря?

- Ні, в мене ще був діючий контракт, вони хотіли подовжити угоду. Та на мене вийшов Шахтар, тоді я розумів, потрібно або подовжувати, або йти в Шахтар. Клуби контактували, домовились про суму, за яку мене відпустять — звичайна ситуація. 

- Як оціните свій дебют за новий-старий клуб?

- Тяжко було, в першу чергу, в моральному плані. В мене такі дні були, довго їхав на машині, потім потягом. Приїхав — тут новий колектив. Потім емоційні моменти — початок гри, гімн України. Це я не жаліюся, просто маленькі моменти, котрі складаються у великий пазл. Погано, що не забили. В таких матчах важко проходити оборону супротивника.

Потрібно було трошки швидше діяти. В такому матчі якщо забив в першому таймі, то команди відкриваються. 0:0, але як я дивлюсь по команді — в нас все попереду. Гравці добре реагують на тренуванні. Сподіваюсь, що у наступній грі покажемо себе краще та здобудемо потрібний результат.

-  А що скажеш про гру проти Кривбасу?

- Дуже складна гра в моральному плані, тому що ми хотіли привітати Донецьк з Днем міста і кожного шахтаря з їхнім святом, ми сподіваємось повернутися до Донецьку найближчим часом — я вірю в те що вони нас чекають.

- Що було найважчим у грі?

- Гра була як завжди дуже тяжка, ми не змогли забити швидкий мяч, Кривбасс сів на свою половину поля і було не легко розкрити захист команди Юрія Вернидуба, але після червоної картки і гола стало набагато простіше. Ми змогли дотиснути Кривбасс!

- Говорив із Вернидубом до чи після гри?

- Звичайно, розмовляли після матчу, але це була розмова не про футбол, тому що ми зараз як ніколи об'єднані та про футбол не хотілося говорити — у всієї країни зараз одна мрія, ми всі чекаємо перемоги наших хлопців на передовій! Слава Україні!

- Було незвично грати без глядачів?

- Так, це те, чого не вистачає. За роки в Угорщині я звик до людей на стадіоні, хоча був період, коли через коронавірус вони не ходили.

- Ви – лівий вінгер. Як зараз почуваєтеся праворуч?

- Звичайно, некомфортно. Я чотири роки грав зліва. Проте всі ми розуміємо ситуацію. Мені ж не 15 років. На цій позиції Мішка (Михайло Мудрик — прим. ред.) грає. Він дуже гарний гравець, у відмінній формі. Напевно, клуб хоче його продати за дуже хороші гроші, це нормально. В мене ніяких претензій немає. Якщо потрібно грати справа, то буду грати справа.

- А чи готові до конкуренції з Михайлом Мудриком зліва? Взагалі, хотіли б грати зліва?

- Тренер буде все вирішувати. Попереду багато ігор. Де мене тренер поставить, там і буду грати. В першу чергу, хочеться набрати форму, вийти на свій пік, а потім буду робити все, що від мене залежить. 

- Напевно, ви бачили, як проходив матч Рух — Металіст. Шахтар має якийсь особливий план поведінки для футболістів під час тривог? Що робити, щоб не охолонути? Або навпаки – не можна тримати м'язи у напрузі протягом тривалого часу?

- Я думаю, що цей план є у всього тренерського штабу. Вони надзвичайно професійно підходять до цього. Звичайно, є правила, коли ми повинні піти в бомбосховище чи підтрибунку. Вони все розуміють. Напевно, будемо виконувати якісь вправи, щоб не охолонути. Наші тренери все розуміють, вони дуже професійні, знають, що робити в цій ситуації.

- Шахтар зараз по суті має нову молоду команду. Чи готові ви стати її лідером?

- Готовий, чому ні? Я вже трошки старенький дідусь. Скільки мені вже, 28? Звичайно, потрібно своєю грою в першу чергу показувати молодим, що правильно, що ні. Час йде, раніше я був молодим хлопцем, а тепер вже старий дідусь (посміхається).

- Напевно, перед стартом сезону тренерський штаб озвучував цілі команди на цей футбольний рік. Які вони?

- Думаю, всі розуміють, які цілі в такої команди як Шахтар. Звичайно, цілі озвучували, але в роздягальні всі все й так розуміють, там не потрібно нікому нічого озвучувати. Максимальні задачі, як завжди — чемпіонство, кубок та максимум у Лізі чемпіонів.

- Задоволені жеребкуванням Ліги чемпіонів? Як оцінюєте суперників?

- Тяжко сказати. З четвертого кошика можна було трошки легшого супротивника, бо шотландці дуже боєздатні та дуже сильні фізично, тяжко буде з ними. А перші два кошики — Реал та Лейпціг — команди дуже високого рівня. Німці звичайно теж дуже сильні фізично. А Реал що? Лігу чемпіонів виграв і все? 

- Тарас Степаненко говорив, що хоче поїхати до Ліверпулю на Енфілд. Йовічевіч хотів саме Реал. А що думали ви?

- Мені хотілось зіграти проти ПСЖ, там зараз дуже "смачненька" банда. Ліверпуль ще хотів, мені дуже подобається Салах.  В ПСЖ 11 чоловік по рівню "космонавти". Хотілось просто подивитися, чи можливо з ними грати, боротися — це дуже цікаво.

- Чи були в команді якісь цікаві суперечки з приводу жеребкування? Виділяли найбажаніших суперників чи тих, з ким не хотілося б зіграти?

- Ні, та які суперечки. В нас дуже інтенсивні тренування, не до суперечок (посміхається).

- Якщо говорити відверто, то Шахтар у найкращий свій час у цій групі боровся б за друге місце. Як на вашу думку, які зараз шанси у Шахтаря в цьому квартеті?

- Реал — все зрозуміло, а далі вже залежить від того, хто у якій формі підійде. Лейпціг — це не Баварія. Так, вони сильні, але залежить від нашого стану, як фізичного, так і морального. Селтік звісно не можна списувати. Вони такі, що можуть й Лейпціг покусати. 

Реал ми взагалі не берем. Не хочу нічого загадувати. Я завжди сподіваюсь та вірю в краще. А що -  казати, що взагалі без шансів, навіщо? Треба готуватись, працювати. Зараз можна обіграти будь-кого — всі навчились грати у футбол. Всі вміють закриватися та заробляють стандарт на 90 хвилині і перемагають. Треба працювати, вірити, а тоді все буде добре.

- Трішки цікавих питань. Чи знаєш ти, хто такий Роман Карасюк і як він пов'язаний з твоєю кар'єрою?

- Він грав у Кішварді. Як пов'язаний зі мною? Та грали разом в чемпіонаті Угорщини, а що ще? 

- Це футболіст, проти якого ти зіграв найбільше матчів і хвилин за кар'єру.

- О як! Навіть не знав по це.

- А чи знаєш з ким із партнерів зіграв найбільше матчів?

- За всю кар'єру? Підкажіть хоч де? В Угорщині? 

- Так.

- Него?

- Так, він, 105 матчів. 

- Та його ніколи не міняють, він улюбленець. Постійно його у склад ставлять (посміхається).

- А з українців?

- Гордієнко?

- Ні.

- Як ні? Каменюка?

- Так, він. У ворота якої команди забил свій перший гол в УПЛ?

- Ооооох... Важко.

- Якщо не згадаєш, то закінчуємо інтерв'ю.

- (Сміється). Я знаю з ким був дебют. З Шахтарем на Донбасс Арені. Не пам'ятаю чесно. Олімпік?

- Ні.

- Карпати?

- Так.

- Пам'ятаю, головою забив. Це було в Луганську, коли 2:2 зіграли?

- Так. А замість кого вийшов на заміну? 

- Маліна (Руслан Малиновський, прим.)? 

- Саме так. Чи пам'ятаєш свою найбільшу перемогу в кар'єрі? З ким тоді грали і який був рахунок?

- Напевно п'ятірку комусь грузили. 

- Ні, більше.

- Більше??? У чемпіонаті більше п'ятірки?

- Проти Діошдьйора.

- А, так це за Ференцварош. Та то таке (посміхається). Було-було.

- А найбільшу поразку?

- З Шахтарем грали, 1:7. Степа (Степаненко — прим. ред) тоді ще через себе забив. Поразку запам'ятав, погане пам'ятаєш краще. 

- А у ворота якої команди ти оформлював хет-трик?

- ЗТЕ.

- Так, а тепер завдання із зірочкою. Чи зможеш назвати всіх 11 головних тренерів у професійному футболі, з якими працювали? 

- Тільки клубні? Та в мене за останні два роки тільки сім тренерів було. Два матчі скрутились — звільнили. Так, Чанцев, Вернидуб. Приїхав у Шахтар — був Фонсека. Поїхав у Ференцварош — там був Доль. Потім Ребров. Ще Ніколіч, іспанець Карільо — він дуже гарний тренер, трошки йому не пощастило. Його вигнали, коли у Кубку зіграли невдало. Мартон Габор. Сабіч — це також дуже хороший тренер та дуже гарна людина. Майкл Борис ще. Та зараз Йовічевіч. Все. Одинадцять.

- Ти вже за кар'єру встиг пограти проти висококласних футболістів. Хто із суперників справив найбільше враження і проти кого діяти було найважче?

- Чесно кажучи, я проти нього вийшов на 5-7 хвилин. Я дивився за ним з лавки, не можу сказати, що грав 90 хвилин проти нього. Але це топ. Це Де Брюйне, він справив враження. Це тоді було, а зараз він став ще сильнішим. 

– А з українських футболістів?

- Класних українських футболістів дуже багато. Ярмола (Ярмоленко — прим. ред) сильний. Тут дивлячись на якій позиції. Федецький був досить жорсткий. Кістки в нього міцні. "Трішки в ніжку, трішки в м'яч". Хачеріді був дуже сильним гравцем. Він біг дуже гарно, не дивлячись на зріст. Серед українців дуже багато хороших футболістів.

- Мрієте про повернення до збірної України? Можливо, були розмови з Петраковим?

- Ні, розмов не було. А хто не мріє про повернення до збірної? Всі на це сподіваються. Я багато собі завдань ставлю — одне з них саме це, чому ні? Все залежить тільки від мене. Треба грати, забивати, віддавати та привертати увагу.

- Про що мрієте у своєму футбольному житті та що стало б вершиною ваших досягнень?

- Гарне запитання, але мені не хочеться зараз про це говорити. В голові геть не це. Хочеться, щоб скоріше завершилась війна. Я на тренуванні все роблю, це моя робота. Кожне тренування — працюєш, робиш вправи, слухаєш тренера. В тебе є дві години та тренажерний зал — трошки забуваєш про все. 

Одна мрія — хочеться швидше перемогу. Як важко нашій країні, нашим людям. Потрібно допомагати, не можна опускати руки. Після того, що трапилося з тестем (він загинув на війні — прим. ред.) я трішечки випав з колії, на місяць десь. Потім зібрався, він би хотів цього.

- Співчуваємо. Ви були близькі?

- Ми дуже близькі були. Всіх шкода — дивишся як діти помирають, наші мужики. Це не для інтерв'ю, я стільки історій знаю — жах, просто жах. Послухати історії з передової – це вам не Арестович. Але він молодець, як він свою роботу виконує!

Олександр Пузік, Football.ua