Окремою великою подією для футбольного календаря кожної країни є розіграш національного Кубка. В Україні, на превеликий жаль, останні два з ґаком роки повномасштабного вторгнення ми вже встигли забути, що це таке. Однак цей сезон був визначальним і в плані проведення цього трофею. Повну сітку подолали команди, але лише дві з них змогли дістатись фінального пункту призначення — стадіону Авангард у місті Рівне.

Полтавська Ворскла та донецький Шахтар виявились цими щасливчиками, кожен із яких подолав важкий шлях. "Зелено-білі" до цього вибивали харківський Металіст 1925, київську Оболонь та житомирське Полісся й при цьому не пропустили жодного м’яча в свої ворота. Команда Маріно Пушича, наприклад, таким похизуватись не могла — рівненський Верес та сумська Вікторія із своїм завданням не впорались, а ось одеський Чорноморець хоч забив у ворота "гірників", але все одно відкрив їм шлях до фіналу.

На що насправді наразі здатен Шахтар, ми побачили безпосередньо в бойових умовах під час Класичного проти київського Динамо, яке залишилось за донеччанами (1:0). Вони й титул чемпіонський здобули достроково за рахунок цієї перемоги. Проти Ворскли Шахтар звітного вечора намагався діяти так само — надзвичайно інтенсивний пресинг та велика кількість передач усередину чужих володінь.

Очевидна історія, що за такого сценарію "помаранчево-чорні" виглядали просто більш потужними за суперників. Але Ворскла при цьому залишала за собою право на контратаки й це вже було непересічним моментом її тактики. Це насправді працювало — саме полтавці створили перший гольовий шанс у цій грі, коли закиданням із власної половини вивели на побачення з Різником Кане, але той пробив точно у воротаря.

У таких матчах та за такої переваги суперників подібних нагод уже може й не бути. Це варто було розуміти команді Сергія Долганського, та він і сам усе знав. Ворсклу в підсумку просто перевантажили через фланги й на 40 хвилині "гірники" відкрили рахунок за підсумком подачі з лівого флангу від Азарові, яку ударом головою над воротарем завершив Сікан. Начебто й просто виглядало, але зусиль для цього м’яча команда Пушича доклала дуже багато.

У другому таймі сценарій був прогнозованим — Шахтар зменшив оберти та трохи відійшов у захист. У Ворскли з’явився простір на чужій половині й вона ледь його одразу не використала, але Мякушко з правого флангу штрафного лише потурбував Різника у ближньому куті. Проте "гірники" відповіли, і не просто створенням загрози, а повноцінним голом. Матвієнко перевів подачу кутового з правого флангу з ближньої стійки на дальню, а Конопля завершив головою. Ісенко наче й урятував, але дістав м’яч уже за лінією, чого одразу арбітри не побачили.

Долганський одразу після цього почав робити ротацію, бо тривала 55 хвилина й часу залишалось обмаль. Треба було йти вперед і вантажити на свіжого Ковталюка, що Ворскла й робила. Інтенсивність цього залишала бажати кращого, бо й Шахтар без діла не сидів. І радше команда Пушича могла підловити суперників на контратаці за таких умов, аніж полтавці б досягли свого.

Однак під завісу гри "гірники" чогось вирішили, що справу зроблено — можна спокійно догравати. Однак ні. На 85 хвилині провалився лівий фланг їхньої оборони й Ковталюк п’ятою красиво завершив простріл Крупського з меж штрафного. А це вже обіцяло нам цікаве завершення. Шахтар, у свою чергу, зробив усе, аби Ворскла витратила залишки сил на постійні суперечки, а не на гру у футбол. Спрацювало.

Фінальний свисток головного арбітра Віталія Романова з Дніпра присудив перемогу в Кубку України зразка сезону-2023/24 донецький Шахтар, тоді як для полтавської Ворскли шлях до трофею завершився на останньому кроці турнірної сітки.

Ворскла — Шахтар 1:2
Голи: Ковталюк, 85 — Сікан, 40, Конопля, 55

Ворскла: Ісенко — Крупський, Пердута, Павлюк, Хрипчук, Якубу (Нестеренко, 57) — Кане, Скляр, Сіссоко, Мякушко (Бацула, 57) — Степанюк.

Шахтар: Різник — Конопля, Бондар, Матвієнко, Азарові — Степаненко (Марлон, 73), Криськів — Зубков (Швед, 81), Бондаренко, Кевін — Сікан (Траоре, 81).

Попередження: Бацула, Хрипчук — Траоре, Криськів