Понад місяць суцільного футбольного свята в розпал літа — можна як завгодно ставитись до чемпіонату світу-2026, але те, що цей турнір у підсумку знайшов свого глядача, сумнівів жодних немає. І ось, той самий момент, коли настав день, після чого цей турнір назавжди ввійде до історії футболу, а ми потрохи будемо повертатись до звичного плину часу в клубних кампаніях. Звичайно, ця історія мала завершитись фінальною грою на стадіоні Мет-Лайф у Нью-Йорк/Нью-Джерсі.

Іспанія та Аргентина. Саме таким був цей іспаномовний вирішальний поєдинок поміж національними збірними, які прокладали собі шлях крізь, як багато хто казав, геть відмінні за складністю турнірні сітки. Але з тими пригодами, із якими зіштовхнулась команда Ліонеля Скалоні за останніх кілька тижнів, то навряд чи б хто сказав, що чинним чемпіонам світу це вдалось зробити малою кров’ю. Проте час Фіналіссіми таки настав — чинні чемпіони Європи проти чинних переможців Копа Амеріка — це й є справжня всесвітня дуель.

Звичайно, були питання до Аргентини, як вона збирається відповідати на чергові спроби колективу Луїса да ла Фуенте зіграти в її прагматичний тотальний футбол. Хтось міркував, що це буде чергова "брудна гра" від "альбіселесте", хтось мріяв про те, що аргентинці самі спробують нав’язати суперникам контроль м’яча. Але праві були ті, хто зупинився на варіанті, що команда Скалоні зіграє низьким блоком та індивідуальною опікою.

Такий собі вибір, якщо ми вже говоримо про драматургію цього двобою, бо за таких умов Іспанії просто дарували м’яч, і та вже мала якось доставляти його до чужого штрафного. Звідси й закономірний перший тайм — страшенно в’язкий, інколи повільний, інколи — палкий на емоції, але, в основному, без гольових моментів, або ж із випадковими відскоками в штрафному Еміліано Мартінеса, які змушували воротаря Аргентини долучатись до гри. У моменті Ямала на початку та Оярсабаля ближче до перерви це все легко відслідковувалось.

Не було великих сумнівів у тому, що в такому ж темпі й буде продовжуватись це протистояння після перерви. Ще й вимушена заміна в команди Скалоні сталась незадовго до перерви через травму Лісандро Мартінеса, а коли повернулись до гри після найбільш тривалої перерви в історії чемпіонатах світу, бо дивились розкішний концерт у американських традиціях, то південноамериканці додали до гри ще й Паредеса, а потім у них почали прогнозовано втомлюватись фланги захисту, тож у це заміни, заміни, і ще раз — заміни. Ще й Паредес вийшов явно прибивати опонентів у центрі поля, тож майже одразу отримав свій "гірчичник" від арбітра, який до цього був дуже ліберальним.

Іспанія ж залишалась методичною. Тиснула й тиснула собі на суперників, ті сідали дедалі нижче, а потім посипались гольові моменти. І тут треба віддати належне Еміліано Мартінесу, який, навіть із травмою пальця ще до початку турніру, провів просто феноменальний фінальний поєдинок на стрічці власних воріт. Те, що ця гра після моментів Педрі, Кубарсі, Феррана Торреса, Ольмо на Вільямса, зрештою перейшла до додаткового часу — здобуток виключно воротаря Аргентини.

Але важливим стало насправді навіть не це, а те, як підвів свою команду Енцо Фернандес наприкінці компенсованого до основного часу. Грубий фол проти Кубарсі біля центральної лінії, маючи в пасиві попередження за балачки з арбітром — навіщо це було робити? Ніхто не знає, та й сам гравець навряд чи одразу зрозумів, що наробив. А далі були ще понад пів години гри, які треба було якось команді Скалоні витримати в меншості.

Це було дуже складним завданням, але коли іспанці свої чергові моменти в першому овертаймі змарнували, то почало здаватись, що дивовижним чином ця Аргентина може доповзти до серії пенальті. Але вже після короткого відпочинку вся ця казка про непорушну фортецю закінчилась, коли Субіменді подав із правого флангу на дальню, Вільямс скинув головою, а Ферран розстріляв ворота ударом під поперечину. Робити команді Скалоні нічого більше не залишалось, окрім як летіти з останніх сил рятуватись, і ніхто ж при цьому не каже, що це було неможливо зробити навіть у такій жахливій грі у виконанні Аргентини в плані атаки! Моменти в Сенесі та Сімеоне були наостанок, дуже хороші моменти, але навіть у площину вони м’яч не спрямували.

Фінальний свисток словенського головного арбітра Славка Винчича зафіксував перемогу національної збірної Іспанії у фінальному матчі чемпіонату світу-2026, тоді як для Аргентини турнірний шлях у плейоф завершився за крок до заповітного трофею.

Іспанія — Аргентина 1:0
Гол: Торрес, 106

Іспанія: Сімон — Порро, Кубарсі, Лапорт (Е. Гарсія, 99), Кукурелья — Родрі (Субіменді, 99), Руїс (Педрі, 62) — Ямал, Ольмо (Меріно, 75), Баена (Вільямс, 75) — Оярсабаль (Торрес, 62).

Аргентина: Е. Мартінес — Монтьєль (Моліна, 58), Ромеро (Медіна, 71), Ліс. Мартінес (Отаменді, 44), Тальяфіко — Де Пауль (Сімеоне, 71), Мак Аллістер, Е. Фернандес, Н. Гонсалес (Паредес, 46) — Мессі, Х. Альварес (Сенесі, 102).

Попередження: Ліс. Мартінес, Паредес, Фернандес, Мак Аллістер

На 90+3-й хвилині був вилучений Енцо Фернандес (Аргентина) (друге попередження).

Після фінального свистка був вилучений Леандро Паредес (Аргентина) (неспортивна поведінка).