Успіх не повинен заспокоювати. Успіх не повинен запаморочити голову. Між цими Сциллою та Харибдою має лавірувати будь-яка успішна команда, що вже зійшла на вершину і хоче там залишитися. У різні часи різні тренери мають приймати рішення про те, що має бути далі, після успіху. В історії Лідс Юнайтед був сезон, згадуючи про який досі запитують, чи не передав тоді куті меду легендарний Дон Ріві.


Влітку 1969-го Ріві оголосив завдання на сезон. Спантеличені гравці перезирнулися, не впевнені, що почули правильно. Але з вуст Ріві справді злетіло: "Чемпіонат, Кубок та Кубок Чемпіонів".


Зараз, коли говорять про здобуття 4-5 трофеїв за сезон, не так легко уявити грандіозність намірів тренера Лідса. На той момент, у двадцятому столітті лише Тоттнему вдалося зробити дубль. Завдання перемогти у трьох турнірах було зухвалим викликом долі. Його виконання зробило б Лідс Ріві безсмертною командою.


Навіщо це було потрібно людині, котра усе життя боялася бідності, тож зажила репутацію скупердяги, людині, котра вже багато чого досягла з командою, яку підняла з другого дивізіону на чемпіонський трон, і до того ж встановила у  сезоні 1968/69 кілька рекордів?


Чи Ріві цим чемпіонством не заткнув пельки усім, хто торочив про брудний Лідс, звинувачував команду у непривабливому та прагматичному футболі? Навряд чи. Тогочасний Лідс ненавиділи, немов це було уособлення усього зла. Новими перемогами Ріві міг розпалити хіба ще більшу ненависть.


Коли він думав про черговий сезон, він насамперед думав про те, на що здатна його команда. І вирішив, що вона  має зазіхнути на "диво".


Цікаво, що Ріві навіть не згадував Суперкубок. Для нього це була одноденна робота, з якою Лідс впорався без ускладнень (2:0 з МанСіті).


Справжній похід за дивом починався 9 серпня 1969 року матчем проти Тоттнема. Лідс виграв 3:1 (Бремнер, Кларк, Джайлз). Щоправда, любителі "знаків", "натяків" та іншої потойбічності вже тоді могли побачити перст долі у банальній на перший погляд ситуації.


Джек Чарльтон саме 9 серпня мав зіграти 500-й матч у чемпіонаті. Підготували спеціальний приз, який мали вручити захиснику Лідса перед матчем.  Але за кілька днів до старту сезону з’ясувалося, що у сезоні 1965/66 Чарльтону зарахували участь у матчі, який він пропустив через травму. Тож церемонію довелося відкласти. А Чарльтон у матчі з Тоттнемом травмувався.
 

У п’яти наступних матчах Лідс не зазнав жодної поразки, але й виграв лише один з них. Команду Ріві заплішило на рахунку 1:1 (три матчі поспіль), і до кінця серпня вже накопичилося триочкове відставання від лідера — Евертона — яке виросло до 5 очок після поразки на Гудісоні.


Водночас відбувалося щось значно важливіше та цікавіше, аніж проста гонитва за лідером. Лідс мінявся. Шлях до дива став шляхом до Дамаска. Команда-скнара немов побачила світло і заграла у зовсім інший футбол.


"Вони запропонували відверто захисний футбол, з дев’ятьма-десятьма гравцями на своїй половині поля. Жодного натяку на атаку. Один удар за всю гру. Правила порушували проти усіх, окрім воротаря". Ще за рік до цього таке могли написати хіба що про dirty, dirty Leeds. Зараз до ганебного стовпа виставляли Арсенал, який саме таким чином намагався зупинити чемпіона.

Що ж сталося з Лідсом? Чому раптом команда так разюче змінилася?


У попередніх сезонах Лідсу не вистачало бомбардира. Влітку 1969-го Ріві придбав у Лестера Алана Кларка. За 165 тисяч фунтів Лідс отримав свого аса штрафного майданчика.


Уперше за довгий час Лідс міг грати з двома чистими форвардами. До цього потрібно було звикнути, чим команда і займалася на старті чемпіонату. (Бремнер та Джайлз, центральні хавбеки, трохи менше підключалися до атак, але це не означає, що вони зовсім не йшли вперед. Просто зараз ці рейди були частиною зовсім іншої системи гри). І у той же час активність Пітера Лорімера на правому фланзі, взаємодія Кларка та Міка Джонса в атаці зробили гру Лідсу значно динамічнішою, набагато привабливішою і, несподівано для багатьох, красивою.


До свого нового "Я" команда Ріві звикала, як це буває, на шкоду захисту. У попередньому сезоні було 24 сухих матчі, у цьому зрештою назбиралося вісім.


І все ж подібна трансформація була логічною. Команда стала мудрішою, впевненішою, гравці відмінно рухалися без м’яча, і Ріві недаремно назвав цю метаморфозу "спусканням з повідка".


У середині січня, після семи перемог у восьми матчах, Лідс вийшов на перше місце. Надалі почалася справді титанічна битва з Евертоном за титул. То одна, то інша команда виривалася вперед.


Лідс якраз готувався до півфіналу Кубка проти МЮ, коли Евертон двічі обіграв Тоттнем і повернув собі лідерство.


Дмитро Джулай, спеціально для "Бей-Беги"

Продолжение следует