Лоргер був провідним членом "Єдності", який стояв у центрі того, що тоді називалося просто трибуною, прямо за воротами. Їхнім завданням було створювати якомога більше шуму, але Лоргер відчував, що в Дортмунді є більше можливостей через розмір трибуни. Якби ультрас змогли залучити інших вболівальників, переконавши їх одягнутися в яскраво-жовте, тримаючи в руках прапори та банери того ж кольору, наприклад, ефект був би приголомшливим, допомагаючи гравцям Боруссії, а також потенційно створюючи більш залякувальну атмосферу для суперників. Для цього не тільки потрібна була величезна кількість тканини, вона мала бути правильного жовтого відтінку.
Лоргер та інші ультрас зв'язалися з данською роздрібною мережею, яка мала магазини по всій Німеччині. "Вони продали нам більше трьох миль (більше 4,82 км — ред.) тканини, і ми виготовили чотири тисячі прапорів, — розповів Лоргер Гессу. "Ми орендували швейні машини на кілька тижнів, а потім мусили навчитися ними користуватися. Це була важка робота, але ми отримували задоволення від цієї роботи".
Коли сезон 2004-05 наближався до фіналу і Боруссії вдалося уникнути забуття, перед домашньою грою з Ганзою з міста Росток "прапори занурили всю трибуну в жовтий колір", — пише Гессен у своїй книзі "Будівництво жовтої стіни".
На одному з банерів було написано: "В кінці темної алеї сяє жовта стіна", а на іншому — "Жовта стіна, південна трибуна Дортмунда": "Жовта стіна, Південна трибуна Дортмунда".
З 2005 року Вестфаленштадіон став відомим під назвою Зігналь Ідуна Парк після того, як клуб вирішив використати спонсорську угоду для зменшення боргу, який зрештою був виплачений банку Morgan Stanley через три роки.
У той період було багато факторів, що вплинули на нестабільний фінансовий стан Боруссії, і одним з них була вимога переобладнати стадіони на трибуни для глядачів після катастрофи 1989 року у Гіллсборо в Англії (трагедія під час півфінального матчу Кубка Англії між Ноттінгем Форест та Ліверпулем, яка унесла життя 96-ти вболівальників "червоних" — ред.)
Влітку 1992 року тераса північної трибуни Вестфаленштадіону була перетворена на сидячу зону, що зменшило загальну місткість стадіону з 54 000 до менш ніж 43 000 глядачів. Керівництво клубу зрозуміло, що можна було б брати більше грошей за більш комфортні умови, але не хотіло піддавати південну трибуну (як її досі називають олдскульні дортмундці) таким же змінам після дискусій з вболівальниками, які змусили їх зрозуміти, що тераса — єдиний реальний маркетинговий інструмент клубу.
Після того, як у травні 1997 року Боруссія перемогла Ювентус у Мюнхені з рахунком 3:1 та здобула титул переможця Ліги чемпіонів, південна трибуна була збільшена вдвічі. Оскільки стадіон став більшим і безпечнішим, "Дортмунд" витрачав на гравців більше грошей, ніж будь-коли. Але більшого успіху не було, і до 2005 року з'явилася реальна загроза того, що клуб може припинити своє існування.
Сьогодні стадіон Боруссії є найбільшим у Німеччині, а середня відвідуваність у Бундеслізі більша, ніж у будь-якого іншого клубу німецької першості, включно з Баварією: цього сезону середня відвідуваність Зігналь Ідуна Парк перевищила 81 000, а Баварії на її футуристичній Альянц Арені — 75 000 глядачів. Між "Дортмундом" та командами, що посіли друге та шосте місця (Айнтрахт Франкфурт та Штутгарт), різниця склала майже 26 000, що лише трохи більше, ніж місткість однієї лише "Жовтої стіни" — тераси, на якій могло б розміститися населення німецького міста середнього розміру.
Хоча місткість стадіону зменшена, щоб перетворити його на повноцінну трибуну в європейські вечори, три клуби з найнижчою середньою відвідуваністю в Бундеслізі (Уніон Берлін, Дармштадт та Гайденгайм) могли б розмістити весь свій натовп на трибуні з вільними місцями; проте клуби не намагалися отримати з цього економічну вигоду в прямому сенсі слова.
Гессе навіть припускає, що "Жовта стіна" "шкодить" Боруссії в цьому сенсі, оскільки ціни на квитки тримаються на дуже низькому рівні.
В середньому власники абонементів платять 14 євро за матч, але якби "Джмелі" поставили там сидіння та брали би більше грошей за квиток, клуб, на думку Гессе, втратив би відчуття своєї душі.
Той факт, що, за оцінками фінансових експертів Forbes та Deloitte, Боруссія не входить навіть до топ-20 клубів Європи за доходами від матчів (маючи один з найбільших стадіонів на континенті), є відображенням ставлення, яке існує в їхньому регіоні (Рурський регіон — ред.), індустріальному серці Німеччини. Натомість, існує залишкова грошова вигода від "Жовтого муру", оскільки такі компанії, як хімічна компанія Evonik, пивоварня Brinkhoff's та виробник насосів Wilo, прагнуть асоціюватися з творінням, яке є автентичним для регіону робітничого класу країни.
Вестфаленштадіон став туристичним об'єктом, але "Жовта стіна" поки що залишається незачепленою.
За словами Гессе, для відвідувачів найважливішим рішенням є те, чи приєднатися до вечірки на терасі, чи спостерігати за її сяйвом здалеку.
За матеріалами The Athletic.
