Не замислювалися, як саме поточна війна вплине на неймінг українських клубів у найближчому майбутньому? Ідеї назв дуже часто зумовлені настроями в сучасному суспільстві – і сферами, з якими себе пов'язують конкретні засновники. Ті ж Колос та ЛНЗ отримали свої назви тому, що їх заснували родини аграріїв.
Зараз військові теми впевнено затьмарюють будь-які інші – і нехай усім військовим зараз не до футболу, події 2022-23 рр. дуже довго розбурхуватимуть уми. Можливо, ми й дочекаємось футбольних клубів Байрактар чи Джавелін, але дуже навряд чи колись з'являться клуби Перун чи Сварог. За всіх питань до деталей Україна – вже давно чисто християнська держава, слов'янські божества стали не більш ніж красивою частиною історії.
Зовсім інша ситуація у Греції, якій глибоке православ'я не заважає пам'ятати та шанувати язичницьких богів. Коли в 1914 році компанія грецьких студентів організовувала свій футбольний клуб невдовзі після переможної Балканської війни, вони вирішили назвати його ім'ям бога війни. У Греції "відповідального" за війну називають Арес — і нехай з невеликим спотворенням, але ім'я бога війни клуб носить і досі.
Так само як і Панатінаїкос, Аріс – спортивна імперія. Баскетбольний Аріс десять разів вигравав чемпіонат Греції та тричі грав у Фіналі Чотирьох; свій титул є й у волейбольного "Бога війни", а команда з водного поло ставала найкращою в країні чотири рази. Щоправда, ватерполісти востаннє вигравали чемпіонат дуже давно – але це стосується і футбольної команди.
Перші матчі футбольного Аріса були цілком "міфічними": про національний чемпіонат не йшлося й мови, і команда обмежувалася матчами з клубом, названим на честь Геракла (тобто Іраклісом). Пізніше чемпіон Греції почав розігруватись за кубковою схемою: чемпіони трьох регіональних ліг проводили фінальну пульку між собою. До створення в 1959 році звичайного чемпіонату “Бог війни” 14 разів виграв чемпіонат Салонік, а тричі йому підкорився і національний титул. Однією із зірок тієї, до- , під час — і відразу післявоєнної команди був Клеантіс Вікелідіс, ім'я якого зараз носить стадіон команди.
І на цьому… все. Складно навіть знайти клуб, який із таким великим та серйозним статусом усередині країни настільки обділений титулами. Усі люблять жартувати про Тоттенгем, але він останнє чемпіонство виграв 1961-го – “Бог війни” чекає на чемпіонство довше. Навіть якщо рахувати титули до появи повноцінного чемпіонату, Аріс взяв останнє чемпіонство 1946-го – у прощальному сезоні Вікелідіса. З того часу клуб узяв один-єдиний кубок, і той дуже давно: 1970-го. Щоправда, та перемога була дуже гідною: з виграшами у ПАО, ПАОКа та Олімпіакоса в ході розіграшу.
Аріс дев'ять разів ставав бронзовим призером чемпіонату, стільки ж разів виходив у фінал Кубка Греції – але для перемог йому чогось бракує. Перемог, в принципі, не вистачає всім, крім Олімпіакоса: домінація одного клубу змушує і Панатінаїкосу по 10+ років сидіти без чемпіонства. Останні проблеми “Олі” дають решті надію.
І все це — попри знаковий, практично легендарний статус у Європі. Ультрас Аріса дружать з фанатами таких серйозних у всіх сенсах клубів, як Бока Хуніорс, Дортмундська Боруссія, Сент-Етьєн. На жаль, круті фанати не однаково крутому клубу, і зовсім недавно Аріс взагалі переживав банкрутство. У 2014-18 рр. команда продиралася крізь нижчі ліги — втім, мабуть, вона вже залікувала свої хвороби. Два останні сезони "Бог війни" закінчив на третьому місці — в попередній раз це досягнення йому підкорялося ще у вісімдесяті.
Про який би грецький клуб мені не довелося писати, стосовно нього доречне питання: “Де ви були 19 років тому”. Євро-2004, легенда практично рівня тих самих Ареса з Гераклом, дозволила торкнутися абсолютної величі навіть дуже пересічних гравців. Аріс торкнувся цієї легенди... самі судіть, як.
Безпосередньо із Салонік до Португалії не поїхав жоден футболіст. Команда вщент провалила сезон-03/04, закінчивши його на 13-му місці — а Отто Рехагель взяв на турнір гравців лише з трьох грецьких клубів. Але клуб — це ж не тільки "тут і зараз", а в контексті вихованців Аріс, виходить, і став тим ікс-фактором, який приніс команді сенсаційну перемогу. І Траянос Деллас, який забив вирішальний гол у півфіналі, та Ангелос Харістеас, який оформив єдиний м'яч у фіналі – вихованці цього клубу.
За невеликої кількості європейських успіхів Аріс зміг одного разу здійснити справжній подвиг і як команда. Атлетико виграв Ліги Європи-2010 і -2012, а в сезоні між ними... не вийшов з групи з Арісом, Байєром і Русенборгом. Ектор Купер, який досить несподівано очолив грецький клуб, подарував справжню сенсацію. Практично дрімтим з Форланом, Дієго Костою, Серхіо Агуеро двічі програв грекам, які вийшли в євровесну (їм не пощастило на першій стадії потрапити на Ман Сіті). Кіке Санчес Флорес незабаром поступився своїм місцем Дієго Сімеоне, але це вже зовсім інша історія.
Харістеас працював в Арісі спортивним директором, але три роки тому залишив свою посаду. У лютому цього року Аріс найняв Роберта Палікучу: колишнього спортивного директора Рієки, який раніше працював у клубах Другої бундесліги. Втім, це призначення навіть не видається значним. Якщо ви дочитали до цього місця, то вже непогано уявляєте, що являє собою середньостатистичний грецький клуб. Багато вікових іспанців, ще більше латиноамериканців, греки на заміні – це для новітньої історії така сама класика, як рецепт грецького салату.
Чим же Аріс таки відрізняється від такого стандарту?
По-перше, греки у цій команді зовсім вже на третіх ролях. При цьому у складі є один відомий місцевий футболіст Лазарос Христодулопулос і за збірну чимало пограв, і у трьох клубах Серії А відзначився. Але Лазаросу вже 36 років і зараз він навіть на заміни виходить рідко. А окрім нього, Аріс легіонерський клуб – у складі команди 25 іноземців.
По-друге, команда посилилася гравцями з УПЛ – причому практично вчора. Невен Джурасек переїхав до Салонік із Шахтаря, Матарітта – з Дніпра-1. Поки Аріс зіграв лише два матчі в сезоні, на попередній стадії ЛК (і це цінно само по собі: чемпіонат у нього ще не стартував) – й проти Арарату-Вірменії Матарітта вийшов в основі у першому матчі, а Джурасек у другому.
Іспанців у Аріса, як і належить грецькому клубу, багато. Ману Гарсія до 25 років пограв у семи різних лігах: вихованець академії Ман Сіті не мав шансів стати основним у рідному клубі, зате пограв за Тулузу в Лізі 1, за Алавес у Прімері, за хіхонський Спортінг у Сегунді – а у складі Бреди встиг зіграти у двох різних дивізіонах Нідерландів. У Греції Гарсія освоївся, за першу частину сезону встиг набрати 4+3 за системою гол плюс пас — але в січні порвав хрестоподібну зв'язку. Наразі він близький до відновлення, але проти Арарату ще не грав.
Загалом видно, що тренер поки що шукає оптимальний склад на тлі серйозного кадрового оновлення. Повторюся, Аріс поки зіграв лише два матчі в сезоні, та й з трансферним вікном навіть близько не закінчив. У команди досить відомий форвард: це ямаєць Андре Грей, якому колись заважав по-справжньому сяяти у Вотфорді лише легендарний статус Троя Діні.
Але другий матч проти вірмен він просидів у запасі, а замість нього зіграв Лорен Морон – запасний форвард Бетіса протягом чотирьох років. Попередні два сезони Лорен вже виїжджав із Севільї в оренди (цього літа поїхав остаточно), але свої 24 голи у 113 матчах Прімери він оформив.
Без Ману Гарсії у "Бога війни" американські крила атаки. І якщо аргентинець Хонатан Менендес, який виходить на правому фланзі – новачок, то гондурасець Луїс Пальма, який грає зліва – можливо, найкращий гравець команди. Минулого сезону він набрав 13+8 по "гол плюс пас", у двох матчах цього сезону набрав ще два очки.
І якщо Джурасек стане основним, то він матиме просто елітних партнерів по півзахисту. Володимир Даріда – мабуть, найвідоміший гравець команди. За збірну Чехії він зіграв 76 матчів, у Бундеслізі за Фрайбург і Герту — понад двісті, і після вильоту "старої дами" вирішив за краще грати у Греції, а не у Другій Бундеслізі. Близько двохсот матчів на найвищому рівні й в "десятки" Лукаса Руппа — тільки крім клубів Бундесліги, він грав ще й за Норвіч.
Гравці з бекграундом із Бундесліги, Прімери, Серії А – напевно, цього достатньо, щоб за Динамо стало страшно. На щастя, грецький суперник має свою ахіллесову п'яту. Центральних захисників не вистачає навіть чисто кількісно: їх лише троє в команді, а найкращий з них (гравець збірної Чехії Якуб Брабець) травмований. Антоніс Айдоніс поки теж не потрапляє в заявку команди – і, як наслідок, проти вірмен разом із бразильцем Фабіано виходив номінальний правий захисник Мозес Одубайо.
Він до 30 років встиг пограти будь-де, крім центру захисту – цим треба вміти скористатися. Так само як і недосвідченістю головного тренера, якого навіть перспективним не назвеш. Апостолос Терзіс до 52 років не працювал головним тренером майже ніде. В Арісі 90% часу від попередніх п'яти років він працював асистентом головних тренерів – але оскільки вони змінювалися часто (а були серед них і легендарний Алан Пардью, і багаторічний помічник Сімеоне Бургос), він регулярно працював по 1-2 матчі в статусі “в. о.”.
Враховуючи його історію приходу на посаду, Апостолоса можна порівняти з Воро, який після чотирьох досвідів з Валенсією як “в. о.” отримав свій шанс у 2017-му. Тоді вийшло не дуже добре, та й у принципі, досвід Луческу з терзісовським просто непорівнянний. Потрібно чіплятися за свої шанси, досить вже ганьбитись в єврокубках!
