Головне питання, що цікавить багатьох футбольних вболівальників та експертів в Україні прямо зараз – яким буде майбутнє гри номер один в нашій державі під час та після завершення війни.

Повномасштабне вторгнення російського агресора помітно загальмувало рівень нашого чемпіонату та клубів, проте навіть за таких умовах можна і потрібно будувати нову стратегію розвитку. Хороші шанси на її успішну реалізацію точно є. У цьому матеріалі поговоримо про те, як можна успішно побудувати новий проєкт нашого футболу в реаліях, що ми зараз маємо і не тільки.

Головною ідеєю має бути зміна вектору розвитку українського футболу

Ті славетні та успішні часи, коли українські колективи демонстрували чудові результати на міжнародній арені, а в їхніх складах грали зірки калібру Фернандіньо, Вілліана, Шавьєра чи Мігеля Велозу позаду. Рівень чемпіонату України колись був максимально близьким у таблиці коефіцієнтів до умовної Португалії, на початку десятих ми практично отримали трьох учасників у Лізі чемпіонів, а перемоги над командами з більшості країн Європи, навіть топових ліг, сприймалися як належне. Хоч перемоги Дніпра над Наполі чи Шахтаря над Челсі називалися несподіванками, втім до солідного рівня наших представників у єврокубках у світі почали потроху звикати. Ситуація докорінно змінилася після весни 2014 року.

Анексія Криму та початок війни на сході України призвели до падіння рівня Прем'єр-Ліги, перш за все, в фінансовому плані. Багато легіонерів вирішили залишити чемпіонат, а деякі команди взагалі опинилися у невизначеній ситуації. Шахтар змушений був виїхати з Донецька, Зоря — із Луганська, Таврія та Севастополь припинили своє існування на футбольній карті. Пізніше з легким запізненням російська агресія "знайшла" , хоча і вже опосередковано, донецький Металург та деякі інші колективи, що також змушені були припинити виступи у УПЛ і інших дивізіонах. Дану перевірку на міцність вдалося подолати і більш менш нормалізувати ситуацію.

Ближче до початку нового десятиліття рівень української першості знову почав поступово рости. Звісно, до плідного етапу на початку століття було далеко, втім іноземні футболісти знову приїжджали до України, а логістичні та інші питання щодо команд зі сходу вдалося вирішити шляхом оренди стадіонів у інших частинах нашої країни. Динамо та Шахтар стабільно грали у груповому етапі єврокубків і більш менш регулярно виходили там у плей-оф, а "гірники" взагалі перед початком повномасштабного вторгнення почали будувати дуже перспективний проєкт із новим фахівцем Роберто Де Дзербі. Гучним трансфером, наприклад, став Давід Нерес.

Враховуючи потужну конкуренцію з київським Динамо Мірчі Луческу, в складі якого були основні гравці збірної України та майбутні представники топ-ліг, як-то Віталій Миколенко, Ілля Забарний та інші, а також цікаву Зорю Віктора Скрипника, симпатичну Ворсклу Юрія Максимова тощо, здавалося, що перспективи на найближчі роки достатньо непогані. Проте відбувся другий, цього разу більш потужний удар, що поставив великий знак питання не лише над майбутнім футболу в Україні, а і загалом щодо її існування. На щастя, агресорам вдалося дати серйозну відсіч, а потім вийшов з шокового стану і спорт. Потенціал того ж Шахтаря Де Дзербі тепер буде змога згадати лише в підручниках історії та численних дискусіях, кожна з яких не зможе дати чіткої відповіді, яким він міг би бути, проте ми можемо детальніше сконцентруватися на тому фундаменті, який в нас є зараз. 

Принаймні до завершення війни говорити щодо перспектив важко. Існують ризики, що в разі довгострокового її продовження багато клубів змушені будуть розформуватися та припинити існування. Наразі є і ті, хто тимчасово знявся з виступів в усіх професійних лігах, як Маріуполь чи Десна. Можливо, буде необхідність скоротити кількість команд в УПЛ та переглядати систему її проведення. 

Одне зрозуміло чітко – потрібно змінювати вектор розвитку в іншу сторону. До того ж варто починати це робити прямо зараз.

Бути орієнтованим на продаж ключових вихованців за кордон

Ідея достатньо очевидна і полягає вона в тому, щоб робити ставку на клубні академії. Мета подібного підходу наступна – мінімізувати необхідність запрошення легіонерів, налагодити імпорт талановитих футболістів в головні чемпіонати. Моделлю тут можуть виступати балканські країни. Головною паралеллю є воєнний бекграунд.

Події в Югославії довгий час залишалися найбільш масштабними в Європі після Другої світової війни до вторгнення російських військ в Україну. Вони залишили серйозну колективну травму для багатьох поколінь та помітно загальмували розвиток економіки, деякі, як Боснія та Герцеговина, до сих пір мають низький ВВП та часто перебувають у рейтингах найбідніших країн на континенті. У таких випадках футбол нерідко виступає соціальним ліфтом, який дозволяє отримувати хороші перспективи та гроші. Говорячи більш глобально потрібно зазначити, що навчати молодих гравців повинні висококваліфіковані тренери.

Тому система підготовки нашого юнацького футболу потребує реформ. Ставка повинна робитися на виховання ігрового інтелекту, здатності не боятися брати на себе відповідальність, виховувати достатньо сильну особистість та робити юнаків більш різносторонніми в усіх аспектах. Потрібно робити акцент не на результаті, як це доволі часто практикується, а прогресі. В підсумку повинна сформуватися людина, що буде готова до гри на дорослому рівні.

"Наші гравці виховуються в не дуже хороших умовах у клубах — у нас немає хороших умов чи інфраструктури. Але ми інвестуємо в хорошу освіту для тренерів. Тактичне мислення гравця – це головна мета, яку ми хочемо розвивати в наших футбольних школах і нашій національній збірній. Ми не хочемо мати роботів. Сучасні гравці повинні знати, як реагувати під тиском проти найкращих суперників.

Якщо ми робимо лише вправи на тренуваннях, це призводить до автоматизму, і гравці не замислюються про те, навіщо вони це роблять. Гравці не створені для автоматизації, вони повинні вміти думати" – сказав Борис Кубла, представник тренерського департаменту асоціації футболу Хорватії. 

Саме такий підхід багато в чому дозволив місцевим колективам створити працюючу модель, що перманентно продукує талантів до головних чемпіонатів. Яскравим прикладом є Динамо Загреб. Шиме Врсалько, Матео Ковачич, Лука Модрич, Маріо Манджукич та інші є вихованцями цього клубу. Варто розуміти, що в подібних структурах важливий фактор відіграють не лише зіркові футболісти, що заграли у Реалі або Ліверпулі, це глобальний маркет, де можна знайти гравця для практично любого рівня. Балканський ринок є одним з найбільших у світі, справжнім клондайком, де потенційні покупці готові промивати велику кількість породи, щоб в підсумку отримати бажане золото. 

Окрім того, варто задуматися про створення потрібних умов. Побудову спеціальних тренувальних комплексів, полів, повинна бути належна інфраструктура. Цього можна досягти за рахунок грамотних інвестицій, хорошим прикладом такого підходу служить Шахтар. Чудова робота в молодіжному секторі дозволяє виховувати проєктних футболістів під першу команду, а в випадку, якщо їм не вдається закріпитися там, вони посилюють інших представників Прем'єр-Ліги чи закордонні клуби. Відмітити можна і львівський Рух. Побудова спортивного комплексу та коректний акцент на власній академії вже приніс "чорно-жовтим" тріумф у чемпіонаті України до 19 років.

Підвищення рівня довіри до українських легіонерів в Європі

Даний пункт є дещо суміжним з попереднім. Якщо в тебе велика конверсія успішних кейсів з продажів футболістів – зростає рівень довіри в потенційного покупця. Наразі ми бачимо серйозну зацікавленість в українських легіонерах в головних лігах. Виступи Андрія Шевченка, Сергія Реброва та інших гравців, що виступали в командах рівня Мілана або Тоттенгема, приблизно до середини десятих були виключенням з правил, якщо хтось залишав Україну, то часто потрапляв до чемпіонатів Кіпру, Туреччини тощо. Станом на зараз українські представники роблять все більшу експансію клубів з АПЛ, Серії А, Прімери. Вдала гра Віталія Миколенка, Іллі Забарного, Олександра Зінченка, Михайла Мудрика, Віктора Циганкова, Артема Довбика створює позитивний контекст трансферів їхніх співвітчизників.

Ти можеш мати слабку внутрішню першість, проте статусних виконавців на світовому ринку. Важливим фактором тут слугує національна збірна. Хорватія або Польща є яскравими прикладами даної тези. Починаючи з дебюту на чемпіонатах світу у 1998 році "шахові" стали двічі бронзовими призерами та одного разу фіналістами, достатньо регулярно грають у плей-оф чемпіонатів Європи.

Втім, в цьому відношенні "Кадра" є навіть більш очевидним прикладом. Екстраклясу не можна назвати найслабшим чемпіонатом, та це все ж таки ліга, що має посередній рівень у глобальній ієрархії. Цікавим нюансом є те, що вона налаштована на виховання талантів та їхній подальший продаж закордон. Саме це дозволило сформувати міцну національну збірну, багато футболістів якої грають у Боруссії Дортмунд, Ювентусі, Севільї, Барселоні, Арсеналі, Наполі. 

Зрозуміло, що від цього виграють національні збірні усіх вікових категорій, проте і самі вони повинні бути системними, відслідковувати тих, хто виступає за межами України.

Глобальні зміни в інституті національних збірних

До приходу Андрія Миколайовича Шевченка та його тренерського штабу збірні України часто існували у вакуумі. Не було чіткої концепції, де розпочинаючи з нижчого віку гравець поступово рухався вгору до головної команди, отримуючи чітке розуміння філософії та стилю гри, в який вона хоче грати. Саме після приходу Шевченка ситуація почала змінюватися. Були перші спроби побудувати єдину вертикаль розвитку, що прямо зараз продовжують реалізовувати Сергій Станіславович Ребров разом зі своїми помічниками.

Головною метою окрім синхронізації національних збірних різних вікових категорій є пошук молодих футболістів, що виступають у закордонних клубах. Після початку повномасштабного вторгнення багато дітей залишило Україну, важливо через цю демографічну кризу не загубити їх з радарів. Подібна робота вже також активно ведеться. Даний процес є достатньо важким, отже вимагає багато ресурсів, втім абсолютно реальний і чим швидше будуть ідентифіковані такі виконавці, тим краще.

Результати подібного підходу ми вже бачимо по виступам збірних України. Відчувається глибина в тій роботі, що виконується та є хороший потенціал стабільних успіхів.  

Скаутинг гравців з різноманітних регіонів, що не мають стійкого реноме у світовому масштабі

Якщо легіонери не хочуть активно їхати до України під час війни з рф, потрібно шукати інші способи запрошувати їх та проявляти кмітливість. В разі, коли не працюють старі механізми потрібно використовувати нові. Очевидним варіантом виглядає запрошення футболістів, що мають зв'язок із воєнним минулим. Наприклад, вже згадані в цьому матеріалі балканські представники.

Нове покоління гравців екс-югославських країн все одно не встигло забути ті сумні події, тому що це досвід їхніх батьків, бабусів та дідусів. Вони більш стійкі до подібних речей та можуть охоче погодитися на пропозиції з умовної Зорі чи Ворскли. 

"Ситуація в Україні? Відбуваються жахливі речі, і я співчуваю людям. Я вже говорив гравцям, що, на жаль, коли я був молодшим, гадаю, мені було років 19–20, я перебував у приблизно такій самій ситуації в колишній Югославії. Тому це завжди неприємно, це жахливо. Я співпереживаю людям, відчуваю багато речей. Але водночас я сказав своїм гравцям: завжди є надія, і ви повинні боротися за неї та за своїх вболівальників, за свою країну, ви представляєте свою країну, своє місто, тому маєте бути на піку форми. І пізніше ми побачимо, на якому ми рівні наразі, мені це дуже цікаво. Будемо боротися" – сказав новий головний тренер Шахтаря Маріно Пушич на одній із перших прес-конференцій. 

Латиноамериканські футболісти також всупереч всьому продовжують їхати до України, хоча і в меншій кількості. Можна спробувати зробити ставку на менш популярні у широкому значенні слова Африку чи Азію. Важливим фактором може бути скаутинг тих, хто виступає у топових європейських чемпіонатах, проте не є в широкому полі зору вболівальників та експертів, не грає вагомої ролі в своєму колективі та в цілому може мати бажання спробувати свої сили в іншій лізі. Яскравим прикладом цього є Бені Макуана, який хоча і виступав у Лізі 1 в складі Монпельє, погодився перейти до амбіційного Полісся, а профіт ми вже бачимо прямо зараз. 

Не боятися довіряти молодим талановитим спеціалістам 

Світовий футбол поступово еволюціонує, а тренери старої школи виглядають анахронізмом, наразі на перший план виходять набагато більш прогресивні фахівці, що мають інші знання та досвід. Раніше топовими наставниками були переважно ті, хто раніше виступав в якості футболіста або був тісно пов'язаним з футболом, зараз тенденція змінюється на користь інших — можна не мати серйозного бекграунда, головне наполегливо працювати та йти в ногу з часом. 

Ситуації, коли хтось раніше бачив спорт №1 лише через Football Manager, стають реальністю. Біографія головного тренера Реймса Вілла Стілла, який раніше грав у цю футбольну гру, а потім поступово рухався до статусу одного з найталановитіших наставників у Європі і вразив багатьох футбольних вболівальників, це "теперішнє", а не "майбутнє". Подібних кейсів буде з'являтися все більше. В українському футболі, на жаль, все ще є місце старому підходу у вигляді призначення вікових тренерів, тому що "вони досвідчініше", гравців із формулюванням "бачили все це будучи безпосередньо на полі" і так далі. 

Навіть сама здавалося би слабка на папері команда може досягнути вершин, якщо побудувати грамотні процеси всередині клубу. 

Необхідно рухатися саме таким шляхом і будувати грамотні проєкти, що зможуть демонструвати прогрес завдяки багатьом важливим нюансам. 

Висновок 

Зберегти футбол в Україні навіть під час війни та досягти якогось прогресу можливо. Цю можливість необхідно шукати. Досвід подібних ситуацій показує, що це цілком реально. Головне, робити для цього необхідні речі, розставляти правильні акценти та бути готовим до змін.