Андрій Шахов розбирається в причинах результативності на мундіалях, та як розвиток футболу впливав на забиті голи.
Напередодні старту чемпіонату світу пропоную обговорити тему результативності попередніх мундіалів. Мова йде про середню кількість забитих м'ячів за матч.
Спробуємо розібратися у причинах, чому настільки високою була результативність на зорі мундіалей, і як впала вона згодом.

Дивлячись на статистику результативності, можна побачити кілька переломних турнірів.
Найрезультативніший чемпіонат
Найрезультативнішим став чемпіонат світу 1954 року. У середньому в кожному матчі, а за весь турнір їх було 26, забивалося майже п'ять з половиною голів (5,38). Впевнений, що цей рекорд за нинішніх правил футболу ніколи не буде побитий. Після 1954 року результативність пішла на спад i за вісім років вона знизилася майже вдвічі.
По суті, цим турніром завершилася ера відкритого футболу. Після нього тренери почали відмовлятися від надатакуючих схем 3-2-5, 2-3-5 або 2-3-2-3, тобто від знаменитої «w». З того часу кількість форвардів незмінно зменшується, а кількість тих, хто захищається, навпаки, зростає. 4-2-4, 4-3-3, 4-4-2, а зараз і зовсім трапляються матчі, коли команда виставляє п'ятьох захисників проти одного нападаючого!
Ера тотального футболу
Другий чемпіонат, що кардинально вплинув на кількість голів, — це чемпіонат 1974 року (2,55 гола за гру, било зіграно 38 матчів), коли Рінус Міхелс та його Голландія показали всім тотальний футбол. Цитую легендарного Валерія Васильовича Лобановського: «Придумати, щось вище, ніж колективний футбол або, як кажуть на Заході, «тотальний футбол» – складно. Не просто складно, а явно неможливо. Чому? Тому що, якщо образно кажучи, «тотальний футбол» – це золота жила, яку ще багато десятків років експлуатуватимуть і черпатимуть звідти золото. Я завжди наводжу революцію, що відбулася в 1974 році, яку зробили передусім збірна Голландії, потім – Німеччини. Гравці змогли глядачам швидко донести ідеї, якими тоді керувалися Міхелс та інші тренери, які вже розуміли, в якому напрямку розвивається сучасний футбол».
Різко збільшився темп, інтенсивність, щільність гри та забивати стало ще складніше. "Ідеальний футбол буде закінчуватися 0:0", а тотальний футбол наблизив гру до ідеальної.

Iнша крайнiсть – мiнiмум голiв
Третій перелом стався на чемпіонаті світу 1990 року, на якому було забито найменше м'ячів (2,21) та зіграно загалом 52 матчі. За великим рахунком, саме тоді завершилася епоха катеначчо. Вважається, що насамперед рису цієї епохи підбив розкішний Мілан Арріго Саккі та збірна Голландії 1988 року Рінуса Міхелса, але й про результативну, атакуючу гру збірної ФРН, яка стала чемпіоном світу, забувати не слід. Німці на тому турнірі забили 15 голів, тобто понад два в середньому за гру.
Після цього чемпіонату забивати стали більше, хоча багато елементів епохи катеначчо досі живі – масована оборона, дрібні фоли, іноді персоналка, яку слабші команди використовують проти топових гравців суперника. Принаймні після чергового спаду результативності, що прийшов на турніри 2006 (2,3 гола за матч) та 2010 (2,27) років, на трьох останніх мундіалях середня результативність, хоч і невисока, але дуже стабільна – 2,63-2,69 гола за матч.
Більше матчів – менше м'ячів
Однак окрім зміни схем у бік оборони є й інші фактори, які негативно вплинули на результативність. Одним із головних, звичайно, є вирівнювання сил команд. Зараз неможливо уявити, що Південна Корея або ДР Конго можуть комусь програти 0:9, як це було раніше, а Нова Зеландія програє всі три матчі з великим рахунком.
Негативно впливає на результативність і фактор плей-офф з величезним страхом припуститися помилки. Внаслідок цього в матчах на виліт команди намагаються уникнути найменшого ризику, а забивши, як правило, переходять до гри на утримання переможного рахунку. У плей-офф результативність падає до 2 та менше голів за матч. Антирекорд – 1,88 гола за гру.

Плюс зростає кількість матчів, а це означає, що топ-команди вимушено економлять сили у групових матчах, набираючи максимальну форму вже до плей-офф. Це призводить до скромних перемог, а то й навіть не перемог зовсім на старті турніру. А за ці збірні грають футболісти, за плечима яких по 60 і більше матчів за дев'ять місяців у найсильніших чемпіонатах та Лізі чемпіонів на найвищих швидкостях. Згадайте, що Аргентина останній мундіаль розпочала з поразки, як і Іспанія 2010-го. Як то кажуть, «довго запрягали, але швидко поїхали».
Щоправда, багато хто на такій економії обпалюється. Згадаймо, як вилетіла збірна СРСР 90-го, розпочавши з поразки від Румунії, або як вилітали після групового турніру багато чемпіонів світу: Франція у 2002-му, Італія 2010-му, Іспанія 2014-му, Німеччина 2018-му. Або протилежні приклади: Угорщині розгром Сальвадора в першому турі не допоміг вийти з групи 1982-го, натомість Італія, розпочавши турнір із трьох безбарвних нічиїх, потім стала чемпіоном світу, а ФРН, яка сенсаційно програла в першому турі Алжиру, дійшла до фіналу.
Напевно, саме з цих причин і зростання кількості учасників турніру з 16-ти до 24-х, а потім і до 32-х на результативність не впливало. А ось чи вплине зростання нинішнє зростання до 48 команд ми дізнаємося зовсім скоро.