Сьогодні – 31- річниця Незалежності України!

Український футбол, безумовно, є невід’ємною частиною української історії. Чимось він на нашу буденну дійсність до болі схожий – це вибухи позитивних емоцій та розчарування з надією, що головні наші перемоги попереду.

Цей текст був написаний рівно рік тому. На ювілейну, 30-ті річницю відновлення Незалежності. У часи, коли російський агресор вже окупував український Крим і частину українського Донбасу. Часи, коли мерзенний північно-східний ворог вже більше семи років вів криваву війну на нашій землі, проте ще не почав повномасштабне вторгнення.

У цій статті ми згадаємо найвизначніші події з історії українського футболу. Миті, у які ми відчували моменти абсолютного щастя.

1992 рік – перший матч в історії збірної України

29 квітня 1992-го року. Саме тоді національна збірна України вперше зіграла у футбол та програла не найсильнішим угорцям — у товариському матчі, який загалом нічого не означав для опонентів.

Чи знайдеться зараз той, хто назве це досягненням? Звісно, ні. Але тоді воно точно ним було!

Днями туринський Ювентус представив новий комплект форми. Третьої форми жовто-синього кольору. Можете уявити, якби у ній вирішила вийти на поле збірна України? До чого це ми? Справа в тому, що наша збірна грала тоді у формі міланського Інтера. Жовто-синій, звісно. Емблему Федерації футболу України тоді приліпили зверху емблеми "нерадзуррі". Як вам таке?

Власне, усі ці фактори і роблять історичним те, що сталося в Ужгороді 29 квітня 1992-го году. Не результат і не гол Івана Гецька. Це той випадок, коли головне — участь, а не перемога. Навіть так: головне – початок. Початок великої футбольної історії сучасної України.

Бурхливі 90-ті – переможні матчі проти росіян

Багато хто виріс на тих матчах. Не будемо брехати собі та іншим – вони мали національний характер значно більше виразно, ніж спортивний. І навіть усі ці розповіді про величне дербі Динамо-Спартак відходять на другий план, адже це було саме Україна-росія, а вже потім все інше. У 1994-му "біло-сині " та "червоно-білі" зустрілися вперше за роки після розвалу СРСР. Гостей із Москви ізолювали на Трухановому острові. На матчі на Республіканському жорстокі обмеження – без супроводу охорони вийти із сектору не можна нікуди, навіть самі розумієте куди.

0:2 після першого тайму із незабитим Михайленком пенальті у другій половині зустрічі переросли у 3:2 із дублем Леоненка та вирішальним м’ячем 20-річного Сергія Реброва. А тодішній головний тренер Динамо, етнічний мадяр Йожеф Сабо, після матчу не втримався і гучно заявив: "Хай живе вільна Україна!" А матч, який пройшов на напівпорожніх Лужніках і був програний киянами з рахунком 0:1 за євродебюту 18-річного Андрія Шевченко, вже ніхто й не згадає…

У 1998-му старі знайомі зустрілися знову. На тренерських лавах – Йожеф Сабо на Анатолій Бишовець. Причина проведення таких матчів – відбір на Євро-2000. У Києві українці здобули перемогу з рахунком 3:2 — забитими м'ячами у складі нашої команди відзначилися троє Сергіїв — Попов, Скаченко та Ребров. Останній реалізував пенальті.

А матч 1999-го років увійшов до історії під кутом голу вже "міланіста" Шевченка у ворота Філімонова… Філімонова, який згодом потрапив у київське Динамо. Історичні 1:1 на Лужніках, які вивели нас у плей-офф. Втім, там сталася Словенія і "Сашко, де ти гуляв?" А той гол… той гол треба бачити. Ми, звісно, про м’яч Шевченка, а не Міленко Ачімовіча. Що ж, росіянам не допомогли навіть газетні заголовки, які обігрували прізвище свого гравця: "Бей, Хохлов, спасай россию!"

До слова, у роздягальню збірної України після гри зайшов особисто тодішній виконуючий обов'язки голови уряду рф владімір путін. Ходять чутки, що на адресу Андрія Шевченка він сказав багатозначне "я тебя запомнил" (с).

1999 — Динамо у півфіналі Ліги чемпіонів

Повернення до столиці України Валерія Лобановського саме по собі стало епохальною подією. Нехай навіть здоров’я Метра після далеких східних відряджень сильно погіршилося… Динамо, яке вже мало фундамент, закладений Йожефом Сабо, одразу почало демонструвати успіхи на європейській арені, яких до того видно не було. Мова і про 7:0 над Барселоною, і, у першу чергу, про півфінал Ліги чемпіонів: третій для київського гранда і перший – для незалежної України.

Якщо брати до уваги суб’єктивізм, то Динамо кінця 90-х – найсильніше в історії клубу. Футбол з роками змінюється, з ним же змінюються і швидкості. І далеко не факт, що команди 75-го і 86-го проробили б той же шлях у Європі, який зробила дружина ВВЛ з Ребровим і Шевченком в атаці. Мабуть, найпам’ятніший матч того шляху – домашній з Реалом у рамках ¼ фіналу. Гра-відповідь, коли у першому таймі українські футболісти терпіли і страждали, а у другому — забили двічі. Звісно ж, зусиллями Андрія Шевченка.

Динамо було до болі близьким до фіналу, коли вело з рахунком 3:1 станом на 78-му хвилину першого матчу з Баварією, але...

2004 – Золотий м’яч Андрія Шевченка

Історія футбольного успіху Андрія Шевченка – це історія кропіткої праці. Безумовно, він ніколи не був позбавлений таланту, проте саме щоденна робота на тренуваннях (і не тільки) призвела його до вершин.

Звичайно, там до всього іншого вдало склалися карти. Динамо у 1999-му році досягло вершини (мало хто у цьому тоді сумнівався, навіть якщо на публіку говорили інакше), а пропозиції щодо Шевченка були занадто привабливими як для футболу, в який великі гроші хоч вже й зайшли, але ще не одержали над ним звитягу.

До того ж, сам Мілан розпочинав сходження на позиції однієї з найкращих команд континенту. Шева зіграв у двох фіналах Ліги чемпіонів, в одному з яких забив вирішальний пенальті, а в іншому – промазав. А між тим – отримав і найголовнішу індивідуальну нагороду у своїй кар’єрі, яку згодом приніс до пам’ятника своєму вчителю – Валерію Лобановському. Нехай і лиш для одного фото.  

2006 – ¼ Мундіалю

Олег Блохін-тренер станом на 2003-й рік вважався цілком успішним наставником, який виграв чимало трофеїв у Греції на клубному рівні.  Олег Володимирович прийшов і пообіцяв Мундіаль. Ніхто не повірив. А він його здобув. Здобув, посівши перше місце у групі з турками, данцями, чемпіонами Європи греками, албанцями, грузинами і казахами.

Навіть сам вихід вважався би успіхом, так як завжди успіхом є те, що трапляється вперше. А це було саме вперше. Втім, і на самому чемпіонаті світу ми навели галасу. Попри усі роздуми журналістів і вболівальників про те, коли ж нарешті розсваряться дві зірки і володарі Золотих м’ячів – Блохін та Шевченко. А вони все ніяк не сварилися. Хоча…

Старт світової першості змусив багатьох щиро розхвилюватися. Були чутки, що Олег Володимирович із самого Лейпцигу волів забиратися геть, додому, а причиною тому стала безвольна поразка 0:4 від іспанців. Щоправда, далі ми розібралися із Тунісом і Саудівською Аравією і вийшли до 1/8. 

Примхи долі бувають і справді чудотворними. Не знали ми, що саме поразка від іспанців вивела нас на Швейцарію, а не на Францію, яка у підсумку відправила додому Фурію Роху. Фернандо Торрес мабуть не раз у своїх думах питав Владислава Ващука, навіщо ж він його схопив за труси…

1/8 із швейцарцями – це окрема історія. Історія героїзму Олександра Шовковського і свята для усієї країни. У той момент вона і справді об’єдналася і забула про всі можливі розбіжності.


2009 – перемога Шахтаря у Кубку УЄФА

Сезон-2008/2009 розпочався для Шахтаря якнайгірше – з 0:2 від Львову.

Восени Мірча Луческу був за крок від звільнення, його ж вимагали і вболівальники. В УПЛ підопічні румунського наставника поступалися не тільки Динамо, але й Металісту та землякам із Металургу, а у Лізі чемпіонів, не дивлячись на звитягу на Камп Ноу над Барсою Гвардіоли у матчі, який нічого не вирішував, не змогли здобути путівки до 1/8 турніру.

Як виявилося – останнє точно було на краще. Як і було на краще рішення клубу залишити Містера на своїй посаді. Крок за кроком "помаранчево-чорні" йшли до мети, а у півфіналі зустрілися з головним ворогом – Динамо. До речі, це вже був другий очний матч українських клубів у тому євросезоні. Спочатку між собою на стадії 1/8 зійшлися Динамо та Металіст, і кияни змогли здолати харків’ян лише завдяки вже неіснуючому правилу виїзного голу.

А щодо півфіналів, то до самої кінцівки донецького матчу здавалося, що все йде до другої нічиєї і овертаймів, але тут із захистом Динамо вирішив розібратися Ілсіньо…

Фінал? "Гірникам" добряче пощастило, що Вердер був позбавлений дискваліфікованого лідера – бразильця Дієго. Хоча і без того у вирішальній зустрічі забивали одні бразильці: з української сторони — Луїс Адріано та Жадсон, з німецької – Налдо. До слова, той м’яч можна спокійно назвати одним із головних ляпів у кар’єрі Андрія П’ятова. 


2009-й та 2019-й – чемпіонства Європи та світу від наших юнаків

Якщо на дорослому рівні усі наші звитяги на рівні збірної – це чвертьфінали першостей і разові перемоги над грандами у відборах, то про U-19 так точно сказати не можна. У 2009-му році збірна Юрія Калітвінцева виграла першість Європи, у фіналі перегравши англійців, а у 2019-му збірна Олександра Петракова – першість світу, де здолала у вирішальному матчі Південну Корею. До слова, першість 12-річної давнини проходила у Донецьку та Маріуполі!

Втім, юнацькі досягнення найчастіше міряються тим, ким стали ці футболісти у майбутньому. Зі складу команди Калітвінцева виросли у гравців основи своїх клубів Сергій Кривцов та Денис Гармаш. Трохі менші успіхи мають Сергій Рибалка та Євген Шахов. Дехто, як от Максим Білий (захисник), грає по різних клубах України.

Що чекає на переможців збірної Петракова – покаже час. Однак сам Петраков вже точно отримав своє місце під сонцем. Хоча… чи можна його так назвати, це місце?

2012 – наше Євро

Тут мова не піде про спортивні досягнення. А про інше.

Про Харків, який на мить став "частинкою Нідерландів", та Київ, у якому жовто-сині українські кольори не так вже й переважали жовто-сині шведські. Про зливу над Донецьком під час матчу Україна-Франція зараз згадуєш із посмішкою і розумієш, що ніякої трагедії тоді не сталося. Трагічне на тій землі сталося пізніше...

Занадто складно зараз аналізувати, чому 18 квітня 2007 року ми почули Польща-Україна, а не Хорватія-Угорщина. Але те, що цей день подарував українцям неймовірні емоції за 5 з гаком років – беззаперечний факт. Навіть тим українцям, які від футболу максимально далекі.

До слова, це був не останній великий матч на нашій землі. У 2018-му році у Києві відбувся фінал Ліги чемпіонів, у якому мадридський Реал з рахунком 3:1 переграв Ліверпуль. Але то була інша історія – короткотривала.

2015 – Дніпро у фіналі Ліги Європи

Далеко не всі вболівальники Дніпра сприйняли прихід на тренерську лаву своєї улюбленої команди Мирона Маркевича – символа Металіста. Так, звісно, до реакції частини динамівців на прихід Луческу було далеко, але все ж…

Можливо, трохи спокійнішою робило ситуацію справжнє горе – початок війни з росією. Фанати усіх команд тоді оголосили перемир’я і подібні чвари були недоречні. А Мирон Богданович, який у Харкові любив дарувати вболівальникам справжній спектакль, у тоді ще Дніпропетровську прийнявся досягати результату. Красивий футбол – це не те, що реально показувати, коли тобі приходиться зі своєї кишені платити футболістам преміальні, а подекуди й щось схоже на зарплати.

Не будемо сперечатися, що дніпрянам тоді добряче щастило. Вони вийшли з групи лише завдяки арбітру паралельного матчу, який не зарахував чистий гол Карабаху проти Інтера, але, напевно, в футбольній історії кожної країни існує свій Кашшаї. У плей-офф все йшло потрошку-помаленьку. Олімпіакос був обіграний впевнено, тоді як починаючи з 1/8 все вигризалося на зубах. Не забуваємо, що і грали підопічні Маркевича у Києві, так як Дніпропетровськ не міг приймати матчі через, на думку УЄФА, близькість до зони бойових дій.

Матчі проти Наполі стали символом шляху Дніпра. На півдні Італії українська команда врятувалася завдяки голу Селезньова з відвертого офсайду, а у столиці України той такий Євген добив партенопеї голом, побачивши який Гонсало Ігуаїн вже почав вішати бутси на цвях. Смієтесь?! Не треба: аргентинський форвард прямо заявив, що якщо його команда не пройде Дніпро, то він закінчить кар’єру! Денис Бойко своїми сейвами добряче допоміг Гонсало стати у житті на новий шлях, але той вирішив не дотримуватися обіцянок. А нащо?

У фіналі замість Селезньова у нападі дніпрян вийшов Калініч. Більше того – відкрив рахунок у зустрічі. Але у Варшаві писалася вже інша історія. Історія сліз від горя, а не від щастя.

2021 – ¼ Євро-2020

Вже саме формулювання навіює на щось цікаве: рік 2021-й, а Євро-2020!

Збірна України посіла перше місце у відборі на континентальну першість, випередивши сербів і, що головніше і складніше, на той момент чинних чемпіонів Європи — португальців. Здавалось, що Євро стане справжнім шансом для цієї нової команди. Нової, бо наша збірна почала грати у зовсім інший футбол. Андрій Шевченко та його італійський штаб привчили нас до того, що у футбол можна грати, а не тільки заважати грати суперникам. Нехай навіть проти іспанців та французів ми про це забували заради результату.

Але тут на тобі – коронавірус. Світ в одну мить став на паузу, і перенесення Євро ми тоді сприймали скоріше як щось доволі умовне. Не дуже-то й вірилося, що він відбудеться взагалі, а якщо відбудеться – то з глядачами й одразу у кількох європейських країнах.  Але справдилися воістину найоптимістичніші прогнози. За рік нас встигли кілька разів добряче опустити на землю і змусити наші амбіції ледь не про перемогу на турнірі кудись далеченько відсунути. І це проявилося на самому Євро…

Здавалося, що після матчу з австрійцями на світі не лишилося жодного українського вболівальника, хто не хотів би знищити нашу команду. А ми з переляку починали вираховувати розклади інших матчів і найбільші емоції в той момент отримали не від гри своєї збірної, а від перемоги шведів над поляками.

Перемога над тими таки шведами в 1/8 до болю нагадала українцям Швейцарію-2006. Терпіти, терпіти, а тут ще й забити. Двічі. Ми знову забули про красивий футбол, але здобули такий жаданий та історичний результат. Помстилися навіть за того хлопця – Артема Бєсєдіна, якого зламав скандинав Маркус Даніельссон, та вперше в своїй історії вийшли до 1/4 фіналу чемпіонату Європи! 

А потім була поразка від Англії, проте залишимо це у минулому. Далі буде...