Прихід Роберто де Дзербі до Шахтаря виглядав цілком логічним. Шахтар в особі президента, гендиректора та будь-якого працівника клубу завжди наголошував, що хоче грати у красивий атакувальний футбол, а результати мають бути хіба наслідком цього, а не самоціллю. 

Роберто Де Дзербі — точно ідеальний варіант. Людина, яка зациклена на тактичній побудові гри, на кожному пасі, на будь-якому переміщенні одного футболіста з місця на місце. І навіть перші провали були цілком зрозумілими, адже він — не тренер для швидкого рішення проблем, як-от колега по динамівському кріслу. Італієць — будівничий не на коротку дистанцію. Не кризовий менеджер, якщо хочете.

Напад навали російських окупантів змінив багато планів. Футбольні — не виключення. Проте навіть тим недовгим місяцям, які Де Дзербі віддав Шахтарю, слід теж віддати належне. І проаналізувати цей період як з позитивної, так і з цілком протилежної сторони. 

Прогрес Мудрика — основна заслуга Роберто

 

Можна з ходу сказати, що Михайло награвався і при Фонсеці, і подекуди при Каштру. Зауважити, що він і без того — великий талант, який рано чи пізно мав би себе розкрити. Що його працелюбність все одно дала би плоди. Все це зрозуміло, проте подібне можна сказати про будь-якого футболіста. 

Але саме при Де Дзербі Мудрик перетворився із подорожуючою по орендах зірки Тіктоку на гравця національної збірної України. Саме за короткої каденції італійця Михайло створив вирішальний гол у ворота Монако та отримав аплодисменти від Сантьяго Бернабеу.  

Так, Мудрик навіть не став залізобетонним гравцем основи "гірників". Його роль все одно обмежувалося стабільною ротацією. Та й статистика, скажемо прямо, не вражаюча. Проте знайти ключ до настільки неординарного футболіста — це та ціль, яка була виконана. 

Головний парадокс ситуації у тому, що Мудрика важко назвати гравцем для позиційного футбола, апологетом якого є Де Дзербі. Стихія Михайла — це контрвипади. Згадайте той самий м'яч Монако, чи-то різкі випади тоді ще 20-річного футболіста у Мадриді.

Але при цьому Михайло міг спокійнесенько видати три гольові передачі у грі, де вимагалася гра на дуже обмеженому просторі. Наприклад, одразу приходять у голову три гольові передачі у київському матчі зі Львовом. 

Отже, італієць зробив з українцем ще одну важливу річ — показав тому його універсальність. Те саме, чого нам було важко помітити у матчах Мудрика за збірну, де будь-які потуги гри першим номером були для нього фатальними. Справа у підході.

"Свій" тренер — запорука успіху для молодої зірки українського футболу в майбутнього. І перший з них — Роберто Де Дзербі.  

Провал у Лізі чемпіонів
 
Ми вже зауважили, що однією з особливостей італійця є довга й кропітка побудова свого футболу, який не дає результат одразу. Проте всьому має бути межа. 

Виступ Шахтаря у Лізі чемпіонів сезону-2021/2022 — ганьба. І їй не може бути ніяких виправдань. Мабуть, якби тоді у Харкові Мудрик не розігнався так  різко — було би краще у всіх компонентах, окрім фінансового. Бо перший тайм, коли Монако робило все, що забажає, дуже яскраво показував проблеми донецького колективу.

"Гірники" здобули всього два пункти. Це найгірший результат у групі ЛЧ за всю історію клубу. Цьому не може бути жодних виправдань на кшталт "новачки ще не заграли" чи "мій футбол ще не побудований". "Складна група" — теж не катить. Не вийти з неї можна було би трошечки інакше...

Особливо коли мова про поразку Шерифу чи про 0:5 від Реалу (акцент на рахунку) з купою суто тренерських помилок на кшталт гри проти Реалу без чистого опорника в особі Степаненка.

Не Мудриком єдиним, або інші молоді українці у команді Де Дзербі 

 

Якщо Анатолій Трубін почав витісняти Андрія Пятова ще за часів Каштру, то за іншу молодь "гірників" слід сказати окремо. 

Наприклад, Артем Бондаренко почав отримувати шанси саме за італійця. Більше того — своєї грою він дійсно захоплював, нехай і у відведений йому короткий час, а саме 8 матчів в усіх турнірах. Принаймні, із орендного буття Артем "був переведений" десь у той статус, який був у Мудрика до приходу італійця.

Це саме стосується і Коноплі та Судакова. Хоча ремарка щодо останнього має бути: він не домігся за Де Дзербі серйозного прогресу, маючи стартові позиції (той таки досвід у збірній) не гірше, ніж у Мудрика. Мабуть, тут дається різниця у віці.

Більшість інтерв'ю Де Дзербі свідчать про наміри побудувати команду-симбіоз із дорогих легіонерів та молодих українців, про яких він заявляв як про майбутнє збірної України. Така риторика — незвична для наставників Шахтаря. Втім, який був би кінцевий результат — ми вже ніколи не дізнаємося.

"Неадаптивність"

  

Шахтарю Де Дзербі завше було важко перебудуватися, коли щось іде не так. Італієць — чисто однобокий тренер. І як би його не порівнювали з Гвардіолою, але Пеп скоріше перемудрить, ніж буде без жодної сторонньої думки стояти на своєму. 

Футбол — дуже складна річ, аби стояти на своєму за будь-яких обставин. Рідна для Де Дзербі збірна Італії на минулому Євро демонструвала вишукану гру, на яку багато в чому "дзербівський" є подібною. Проте "Скуадра Адзурра" могла частково відійти від свого. Не від принципів, а від певного виду реалізації їх реалізації. 

Роберто такої кмітливості позбавлений. І не раз Шахтар за це розплачувався дуже жорстоко. Більше того — у подальшій тренерський кар'єрі Де Дзербі це також проявить себе, якщо він не навчиться краще підлаштовуватися під суперника тоді, коли це потрібно кров із носу. 

Підтримка України  

Роберто Де Дзербі застав перші дні повномасштабної війни у Києві. Але на відміну від деяких підопічних, які роздавали інтерв'ю про небажаннями коли-небудь повернутися в Україну і образою на клуб, який їх привіз зі зборів (зокрема, таке говорив Маркос Антоніо — і його теж можна зрозуміти), він цілковито висловився на підтримку нашої Батьківщини. 

"Мені дуже складно говорити про це, бо я з іншої країни. Але я можу просто говорити про те, що я сам бачив. А я бачив, що була одна мирна країна та інша країна, яка на неї напала. Одна країна, де я познайомився тільки з добрими людьми та інша країна, яка атакувала цих людей... Я страждаю саме через те, що зробила росія. Я бачу себе українцем. Усі у моєму штабі теж відчувають себе українцями. Нам теж дуже боляче через те, що відбувається. Можна сказати, що я дивлюся на них як на ворогів" — сказав Роберто у квітні. А ми живемо у той час, коли вислови публічних людей мають значення.

Також для нього не стало складністю приїхати на благодійне турне Шахтаря, де з іноземців були присутні тільки Марлон та Манор Соломон. А, наприклад, Ісмаілі, який грав за "гірників" з 2013-го року і виступав ще навіть на Донбас-Арені, цього не зробив. Отже, це вчинок.

Відхід попри обіцянки 

У тому ж квітневому інтерв'ю Де Дзербі обіцяв не залишити Шахтар у жодному випадку крім того, якщо чемпіонату не буде взагалі. Готовий був рік працювати безкоштовно.

Чемпіонат — буде. І зарплати, скоріш за все, таки є і будуть. Окрім цього, Шахтар має повне право жити закордоном, адже він є учасником єврокубків. І при тому всьому Де Дзербі йде. 

Ні, він має рацію, бо думає про свою кар'єру. Та й навіть про безпеку — адже грати більшу частину матчів в Україні будуть і "гірники". Проте зайві обіцянки псують дуже красиву картину. І тут мораль дуже проста — не треба казати зайвого, коли не тягнуть за язика. 

А що на виході? 

Все закінчилося, фактично не розпочавшись. Це був цікавий досвід як для Шахтаря, так і для Де Дзербі. Досвід, який приніс як позитивні, так і негативні моменти. І який ми ніколи не зможемо оцінити повноцінно.