Своє, рідне.
Передостанній тур року вийшов максимально похмурим. Тривоги затягували матчі, сам тур з самого початку був розпланований на п'ять днів – і навіть за ці п'ять днів не вдалося дограти усі вісім ігор. Холодно, похмуро, сіро – подібні емоції традиційно вселяє наш футбол у грудні. Що ж, тим більше речей, про які хочеться поговорити.
Динамо виграло фінал року
Матчі двох перших команд ліги не просто можна, а треба розглядати в комплексі. Тиждень тому динамівці зіграли на полі Олександрії безбарвну нульову нічию, потім мали зіграти з нею ж вдома – і виявилося, що вирішальним ходом було... не міняти нічого.
За всієї глибини складу Шовковського, за всієї складності графіка, за всіх безмежних можливостей київської академії Динамо на другий матч після нічиєї вийшло, не змінивши в стартовому складі жодного гравця. Зрозуміло, що травми Пiхальонка, Шапаренка сильно звузили простір для маневру, але навіть Вівчаренку тренер віддав перевагу перед Дубінчаком, Тимчику – проти Караваєвим, і таких пар можна назвати багато.
Ротань теж повністю повторив “старт”, але це нічого, крім проблем, не принесло. Здригнулася молодь: Єрмаков грубо помилився на виході при першому голі, Бєляєв дав слабину при другому. Ляп Кампуша, який дав Михайленку себе знищити при третьому голі, максимум підвів межу під невдачею Олександрії цього вечора.
З огляду на середній вік цього Динамо трохи в лізі суперників, яких кияни можуть переграти на досвіді. На класі, на таланті – безперечно, але у Динамо у самого у складі повно вчорашніх юніорів. Олександрія стала винятком: Єрмаков тільки почав грати в основі, а Бєляєв, незважаючи на солідні 25 років віку, тільки почав грати в основі скільки-небудь сильної команди. Глухий запас Дніпра-1, другий турецький дивізіон, головний аутсайдер УПЛ в особі ФК Львів – це дуже погані можливості для прогресу.
У результаті завдяки двом явним ляпам суперника Динамо змогло довести м'яч до дуже прагматичної перемоги, в якій до 3:0 призвели три удари у площину воріт. Мирон Маркевич, пам'ятаю, називав “порожніми воротами” Горяїнова за менше... І Олександрія, в принципі, теж парадним маршем йде до бронзових медалей – але для неї це буде просто величезним успіхом. Нагадаю, що попередній сезон олександрійці закінчили на восьмому місці, а посилювалися гравцями, які й мріяти не наважувалися ні про Динамо, ні про Шахтар.
(майже) Відставка туру
Коли ви читаєте ці рядки, у ЛНЗ, можливо, вже офіційно оголосили про зміну тренера. Про бажання клубу розлучитися з Карраско повідомили різні інсайдери, і навіть гендир клубу Андрій Колісник не прямо спростовує чутки, а просто пропонує дочекатися офіційної інформації. Так чи інакше, ситуація на полі у ЛНЗ є такою, щоб прощатися з тренером саме так: не даючи навіть останній матч року допрацювати.
Лівий Берег, нещасна команда, яка встановила другу за тривалістю серію без забитих голів за історію українського футболу, забила ЛНЗ відразу три. Навіть вона змогла ловити суперника на великому просторі, який він залишає за спиною, та помилки при виході з оборони в атаку.
За ці кілька місяців у Черкасах Карраско пройшовся похилою. Спочатку у команди вистрілювали цікаві легіонери – і, наприклад, Рух у перших семи турах шість разів зіграв на нуль, пропустивши лише ЛНЗ. Але потім суперники навчилися грати проти Карраско – і що далі, то впевненіше. Занадто наївними виявились схеми Карраско для нашої ліги, надто авантюрним був його футбол. Та й поведінка тренера в паблику не сприяла вірі в нього: після програшу від Оболоні (!) він публічно переклав відповідальність на гравців.
Ще офіційно не звільнили? Значить, самі не вірять, що в останньому матчі року в Олександрії є хоч якісь шанси. Значить, офіційно про все оголосять уже під час зимової перерви. Але це також маркер, наскільки неправильно розвивається черкаський проект. Минулий сезон ЛНЗ закінчив вище, ніж Олександрія, і посилювався набагато більш статусно.
Треш туру
Знаєте, є люди, у яких вічно все не слава богу. Не одна проблема, так друга, не друга, так третя – і начебто не у всьому винні особисто вони, але є купа проблем, які бувають тільки в них і абсолютно неможливі для інших.
Інгулець на рівні вищої ліги грає таку роль, можна сказати, традиційно. Спочатку там будують свій стадіон майже 10 років – і забивають на те, щоб обладнати околиці бомбосховищами. Потім, коли їхню “арену” не приймають до УПЛ, заявляють про зняття. Потім, коли на такий шантаж ніхто не ведеться, погоджуються грати 15 виїзних матчів поспіль. Ну, а коли ці 15 матчів закінчуються, а рідний стадіон все ще не готовий, вони їдуть на резервну арену, яка знаходиться за лічені кілометри від лінії фронту.
Ким треба бути, щоб в якостi резервної арени вибрати стадіон у Кривому Розі? Ще й щоб почати грати там у грудні? Там тривоги так часто, що матчі Кривбасу часом тривають по 4-5 годин – і будь-яка футбольна людина це, начебто, мусить знати. Більше того: саме взимку атаки ворога на інфраструктуру, звичайно ж, почастішали, і перебоїв зі світлом побільшало... Загалом, зігравши із Зорею один тайм (1:0), Інгулець був змушений домовлятися про перенесення на наступний рік.
Цікаво буде подивитися, скільки гравців зміниться у стартовому складі кожної з команд між такими першим та другим таймами. Ну а гру 17-го туру, з Колосом, я б на місці керівництва Інгульця просто заздалегідь переніс би. Жодна з команд у Кубку не бере участі, про єврокубки я взагалі мовчу – і в теплішу і світлішу пору року можна буде знайти більш ніж достатньо слотів, щоб зіграти без зайвого ризику.
Розгром туру
Наразі це смішно звучить, але Верес їхав до Львова мало не як фаворит. Команда з Рівного накопичила солідну 11-матчеву серію без поразок: здобула нічию з Шахтарем, вийшла до чвертьфіналу Кубка. Карпати, як мінімум, програли минулого туру Зорі, яку Верес, знову-таки, нещодавно обіграв.
Але в результаті вийшов один із найбезальтернативніших розгромів всього сезону – на всі команди, включаючи Динамо та Шахтар (а у Динамо і не було таких розгромів, щоб переграти суперника на 100%, за все перше коло). Карпати просто зім'яли суперника у такому, своєрідному західному дербі, навіть на тлі незабитого пенальті пробивши Кожухаря п'ять разів.
Може, дискваліфікація Альвареса на гру і допомогла Карпатам. Без іспанського опорника схема стала більш відкритою – і, може, в іншому матчі львів'ян і покарали б на контратаках, але проти Вереса й Чачуа блиснув, і Бруніньйо. Але вже на той момент гра була на 90% зроблена: до двадцятої хвилини господарі забили два. Хоча бразильців у стартовому складі вийшло “всього” троє, Карпати змогли досхочу пограти у жогу боніту.
Полегенько: “Ми коли зіграли у першому турі з Вересом, то зайшли у роздягальню – і головний тренер нам сказав: от побачите, коли ми гратимемо друге коло, це буде зовсім інша гра. Ви побачите, як ми зробимо кроки вперед. Він вірить у те, що він робить – і повірила команда, і, як бачите, сьогодні такі гра та результат”.
Що сказати: Карпати, звісно, молодці. Але, як мені здається, для них, як ні для якої іншої команди ліги, важливі ті “рідні стіни”, які прийнято вважати штампом. Із 16 матчів чемпіонату у Львові вони зіграли вдома 11: “виїзди” до Шахтаря та Руху були суто умовними. І якщо вдома вони виграли п'ять останніх ігор, то на виїзді у них поразки від Зорі та ЛНЗ, 0:0 з Вересом, розгром від Олександрії... Далі за межами Львова грати доведеться більше – і вже з Кривбасом у наступному турі, якщо взагалі вийде зіграти, буде дуже-дуже складно.
А ще, як кажуть, олди пам'ятають, що у 2017-му Верес виграв у Львові 6:1 – причому по ходу матчу вів і 6:0. Футболісти таке не забувають – і, наприклад, Мірошниченко, який був одним із учасників такого приниження, тепер помстився Вересу трьома гольовими передачами. Адамюк в обох цих матчах зіграв за переможців, а от нещасний Кльоц – за тих, хто програв.
Житомирське регбі
При цьому не можна заперечити, що деякі команди в Україні програють не супернику, а самі собі. Рух у Житомирі показав себе дуже посередньо, але все-таки зміг перемогти, бо 11 на 9 грав приблизно стільки ж, скільки в рівних складах. Ну а більшу частину часу у нього була перевага “всього” в одного гравця через грубу гру Вендела. Звичайно, коли граєш більшу частину гри в більшості, то навіть така скупа команда на голи, як Рух (а у львів'ян лише 7 голів в останніх 12 турах) може вичавити з себе перемогу.
Якщо згадати, що і Волинець влетів у Климчука прийомом, який навіть в американському футболі зарахують за фол, і що Крушинський не міг навіть розпочати цей матч через дискаліфікацію, то висновок напрошується. Ашуру треба зменшити порції сирого м'яса – зараз його гравці є надмірно агресивними.
Чорноморець: істерики ціною у дві поразки
Кривбас набрав хід, здобув уже третю перемогу поспіль і навіть відрив від Полісся вже отримав. Але яку ж величезну фору йому гарантував Чорноморець достроково!
Одеський клуб зміг відкрити рахунок, боротися з бронзовим призером на рівних – Вернидуб навіть сам визнав, що схема з п'ятьма захисниками стала сюрпризом, що спочатку багато чого не виходило. Але в будь-якому випадку це закінчилося тим, що Твердохліб втік абсолютно вільним флангом. Цей фланг мав бути закритий Богданом Бутком, але один із найдосвідченіших гравців команди отримав червону у минулому турі. Так само, як червону одержав Петряк, якого, звісно, дуже не вистачало попереду.
А за агресію стосовно арбітра Іван та Богдан можуть (мають?) пропустити більше, ніж одну гру. У результаті отримуємо ситуацію, коли один зрив заганяє команду в кризу. Відрив від зони вильоту зменшився до одного очка – і це при тому, що Інгульцю один тайм залишилося дотерпiти для перемоги над Зорею.
Гол туру
У підсумках мало про Шахтар? Все-таки минуло вже п'ять днів, у донецького клубу вже нова гра сьогодні – а матч чемпіонату вийшов гранично невидовищним. Ворсклі все-таки дуже рано боротися з сильними суперниками – для Максимова робота по-справжньому розпочнеться у міжсезоння.
Але наприкінці матчу, коли “гірники” вже скинули оберти, ми змогли побачити шматочок тієї команди, яку будує новий тренер. Нестеренко отримав пас від воротаря (!), протягнув м'яча вперед, зіграв у стінку з Бацулою – а потім класно обіграв Бондаря і чудово пробив.
Тренер: Олександр Шовковський (Динамо)
