В історії чемпіонату України було чимало харизматичних та якісних легіонерів. Але якщо більшість із них представляли або південноамериканський, або африканський континенти, то герой цього інтерв'ю до України приїхав з Чехії далекого 2004 року.

Томаш Гюбшман – один із ключових футболістів Шахтаря у нульових та на початку 2010-х. В ексклюзивному інтерв'ю Football.ua Гюбшман згадав найяскравіші сторінки в його шахтарській історії, розповів про те, чим займається зараз, як пережив завершення кар'єри минулого року та у чому секрет його ігрового довголіття.

"Якби мені було погано в Шахтарі, я не провів би там 10 років"

— Томаше, ти завершив ігрову кар'єру 2024 року. Як відбувається твій звичайний день сьогодні?

— Торік я завершив ігрову кар'єру, але у вересні почав працювати спортивним директором національної збірної Чехії. Тому зараз я постійно або на матчах, або в офісі. Спілкуюсь із тренерами, визначаю, що їм потрібно. І дивлюся національний чемпіонат, аналізую футболістів, які могли б приїхати до національної збірної. І коли є час, лечу до інших країн, подивитися, як грають наші футболісти там.

Наприклад, якщо я їду до Барселони, то в Еспаньйолі виступає наш Алекс Крал, а у Жироні – Ладислав Крейчі. Навіть зараз я їду на фінал Кубка Чехії (розмова відбулася 14 травня – прим. Д.В.).

— Твоя професійна кар'єра тривала 25 років. З 1999 по 2024 рік. Що ти відчував у перші місяці, коли завершив кар'єру?

— Спокійно пережив це, нічого не відчував. Адже я знав, що залишусь у футболі, просто не як активний гравець.

— Ти завершив виступи у 43 роки. У чому секрет твого футбольного довголіття?

— За цим здобутком стоїть кілька речей. Найголовніше – здоров'я. Другий фактор, щоб у тебе був певний рівень майстерності. Ну і третє – щоб цього хотів не лише ти, а й твоя команда та тренер. Якщо твій рівень падатиме, то навряд чи ти зможеш допомогти команді досягти результату. Якщо ти не матимеш здоров'я, то теж важко грати. Тому все має зійтися. У мене зійшлося, тож я грав до 43 років.

— 10 років у Шахтарі та 10 років у Яблонці. У якому клубі накопичилося більше яскравих спогадів?

— У мене всі спогади добрі. Я не та людина, яка б на щось скаржилася. Із задоволенням грав у футбол, мені це подобалося. А ще подобалося зустрічати на своєму життєвому шляху дуже добрих людей. Немає такого, що я порівнював би, де було краще. Якби мені було погано у Шахтарі, я б не грав у цій команді 10 років. Так само, якби мені було погано в Яблонці, я теж не провів би там 10 років. Напевно, мені було добре і в Яблонці, і у Шахтарі.

— Коли ти приїхав до Шахтаря 2004 року, чи пам'ятаєш ти свої перші враження від Донецька та клубу?

— Звісно. Перед тим, як підписати контракт, я 2-3 дні пробув у Донецьку. Подивився тренувальну базу, стадіон. Зрозумів, у якому місті я житиму. Тож я не здивувався. Якби мені щось не подобалося, я, мабуть, там не залишився б.

— Україна та Чехія — дві східноєвропейські країни. А чи є різниця у менталітеті?

— Я не сказав би, що це просто східноєвропейські країни. Багато людей думає, що ми у центрі Європи, що Чехія – це серце Європи. Але дивишся на карту і якось навіть важко сказати однозначно, це вже східна Європа або ще центральна. Для мене це не так принципово, важливіше те, як я почуваюся і як почуваються люди навколо мене.

Є хороші люди у Чехії, але є й погані. Так само і в інших країнах. Нічого поганого про Україну сказати не можу, як і про Чехію. Можливо, менталітет десь відрізняється, але це нормально. Не всі ж однакові. Я ніколи не думав, що десь найкращі люди, а десь гірші. Просто треба вибирати, з ким ти спілкуєшся.

— Так співпало, що у Шахтарі усі 10 років ти грав під керівництвом Мірчі Луческу. Чи змінювався сам Луческу за цей період часу, чи в глобальних речах він залишався стабільним?

— Я гадаю, що ніхто не залишається однаковим. У кожному щось змінюється. Навіть вік змінює людей. На мій погляд, містер Луческу змінювався. Так само і я змінювався. Я прийшов до Шахтаря молодим, а йшов у гарному віці. Тому й містер проходив через якісь внутрішні зміни. Спочатку він говорив однією мовою, потім переходив на іншу. Багато чого змінювалося. Але це добре, адже він реагував на ситуацію у світовому футболі. Адже якщо ти подивишся футбол 20-річної давнини і сьогодні, то побачиш велику різницю.

— Чого міг не пробачити Мірча Луческу у роботі?

— Я б не сказав, що він був настільки принциповий, що не міг просто чогось пробачити. Навпаки, думаю, що містер Луческу – професіонал, вмів на щось закрити очі і відпустити якусь ситуацію. Він намагався завжди добре пояснити, якщо хтось зробив помилку. Єдине, що йому не подобалося – це якщо ти одну й ту саму помилку повторюєш кілька разів поспіль. Дуже погано, якщо ти робиш це постійно. А взагалі, Мірча Луческу – хороша людина. Я нещодавно з ним говорив, він тренує збірну Румунії.

"Особливо запам'яталися матчі з Динамо у Кубку УЄФА"

— У Шахтарі тих років змішалися три різні менталітети: українці, легіонери з європейських країн та бразильці. У вас бували непорозуміння у команді?

— Звичайно, іноді якісь непорозуміння могли бути. Але більшість цих ситуацій спокійно врегульовувалися. Ми мали гарну атмосферу в роздягальні. У кожній команді є хлопці, які дружніші, а є такі, хто менше спілкується. Але проблем у Шахтарі у самій команді не було. Ні за національною ознакою, ні за будь-якими іншими. Навіть із мовою не було проблем — завжди домовлялися.

— Хто був найсильнішим у Шахтарі бразильцем у ті часи?

— Буде негарно когось виділяти, бо багато людей доклали зусиль для іміджу клубу та успіхів команди. Багато людей пам'ятають Жадсона, бо він забив вирішальний м'яч у фіналі Кубку УЄФА. Багато людей пам'ятають Фернандіньо, який 9 років після Шахтаря виступав за Манчестер Сіті. Можна згадати Вілліана, який грав за Челсі і досі виступає в АПЛ за Фулгем. І Тейшейру, і Ілсіньо можна виділити. А Адріано скільки важливих м'ячів забив! Виділити одного чи двох буде нечесно по відношенню до інших гравців, які допомогли команді здобути багато титулів. Більше було тих, хто досяг хороших результатів, ніж тих, кому цього не вдалося.

— Я пам'ятаю, що бразильці часто експериментували із зачісками. У Вілліана була "кульбаба" на голові, Тейшейра заплітав косички, Адріано пройшов усі етапи волосся на голові, від лисого до тих же косичок. Ви з партнерами притравлювали бразильців за яскравий імідж?

— Звичайно, іноді ми жартували. Наприклад, коли Вілліан мав цей мікрофон на голові. Адріано теж, як ти кажеш, часто змінював образи. Просто вони є такі, їх приймали такими, це такий стиль. Тому коли було щось екстравагантне, то ми жартували і сміялися, але це не було постійним процесом. Ми були сконцентровані на футболі, але не на зачісках. А жарти приймалися з обох боків, ніхто не ображався.

— До речі, а чи правда, що Луїса Адріано в команді називали "Анакондою"?

— Так, було таке. Але це теж у рамках жарту, він нормально це сприймав. Ми його так називали, бо він скидався на анаконду. Над Жадсоном ми теж іноді жартували, що він карлик, але він не ображався. Знаєш, так часто буває: хтось щось сказав у колективі, і воно застряє в голові на певний час.

— Який свій матч за Шахтар ти вважаєш найкращим?

— Я не люблю мислити такими категоріями: найкращий, найкрасивіший чи найсильніший. Не можна сказати, яке чемпіонство цінується більше, перше, друге чи п'яте. Воно завжди має однаково високу цінність. Для себе я добре запам'ятав багато матчів із Динамо. Коли я був у Шахтарі це були великі ігри та жорсткі заруби.

Напевно, окремо тут стоять дві гри у півфіналі Кубка УЄФА 2008/2009. Це щось особливе: дві великі команди з українського чемпіонату зустрічаються у півфіналі Кубка УЄФА, другого за значимістю європейського клубного турніру. Те, що це сталося, яскраво демонструвало найвищий рівень чемпіонату України в ті роки. Не буває так часто, щоб Динамо та Шахтар грали у півфіналі такого турніру. Так само, як і в Чехії, рідко можна побачити, щоб Спарта і Славія зустрічалися на такій стадії в Лізі Європи або Лізі конференцій.

Тож ті матчі мені й запам'яталися. Ми дуже часто зустрічалися з Динамо, було багато боротьби на полі та вболівальники створювали гарну атмосферу на цих матчах. Було відчуття, що люди набагато більше цікавилися футболом. Але коли ми зустрілися у Кубку УЄФА, для мене стояло лише одне завдання: виграти цю дуель у єврокубках. Важко було б зазнати поразки від Динамо у півфіналі Кубка УЄФА. Особливо, коли ми пройшли Тоттенгем, ЦСКА та Марсель. Я б складно переживав, якби після цих перемог ми не змогли б пройти команду, яку добре знали за внутрішнім чемпіонатом.

— Шахтар цього сезону вперше у 21 столітті залишився навіть без срібних медалей. Що ти думаєш про це?

— Так, я бачу, що Шахтар перебуває на третьому місці, і останнім часом результати складаються не дуже. Але іноді й світові топ-клуби стикаються із такими проблемами. Як приклад — Манчестер Сіті цього сезону. Ця команда теж пройшла кризу, в якій результати теж не відповідали їхнім очікуванням. Що робити? Налаштуватись на наступний сезон, якісно підготуватися, виграти чемпіонство та сказати, що попередній сезон був нещасним випадком.

"Я не оголошував про завершення кар'єри у збірній Чехії"

— Так співпало, що 2014 року завершилася твоя історія і у Шахтарі, і у національній збірній Чехії. Чи міг ти грати за збірну?

— Дивись, як це було. У 2014 році я не закінчив кар'єру в збірній. Мене просто перестали викликати. Я ж не прийшов і не сказав: "Я не гратиму за збірну", нічого такого не було. Просто з того часу мене перестали викликати. Причини, через які мене не викликали, мають озвучити люди, які відповідали за вибір гравців. Тому ні, я не збирав прес-конференцію у 2014 році та не казав, що я завершив виступи за збірну.
Здається, свій останній матч я зіграв удома проти Норвегії. І після цього мене до збірної вже не викликали.

— Ти був частиною Чехії, яка виграла бронзові медалі Євро-2004. А чи могла та збірна Чехії виграти той Євро?

— Однозначно. На той час була одна із найсильніших збірних Чехії в історії. Незважаючи на те, що в 1996 в Англії хлопці виграли срібні медалі, в 2004 деякі з тих же гравців були в команді. Щодо футболу, як грала команда, то це справді була найсильніша збірна. Якщо виключити стандартні положення з Грецією, коли ми отримали гол від Делласа, то збірна Чехії мала вигравати той турнір.

— Я пам'ятаю той гол Делласа у півфіналі, мені було так прикро за Чехію, що я заплакав.

— На жаль, там збіглося кілька неприємних ситуацій. У тому матчі травмувався Недвед, а це на той момент був найкращий гравець Європи. 2003-го він отримав Золотий М'яч. Він пішов із гри у першому таймі. І я думаю, що це була дуже велика втрата для чеської команди.

— До речі, Павел Недвед є легендою Ювентуса, володарем Золотого м'яча. А який він, як людина? У чому його сильні сторони поза футболом?

— Має сильний характер. За рахунок цього він і заробив Золотий М'яч і деякі кубки та індивідуальні нагороди. Він дуже працьовита людина. Можна сказати, що він не шкодував себе і ніколи не скаржився, що щось іде не так. Він із перших років у футболі постійно працював на полі. Якщо Недвед чогось хотів досягти, то робив усе в рамках правил.

— Мілан Барош став найкращим бомбардиром того Євро. Як ти вважаєш, він зміг реалізувати себе у своїй кар'єрі?

— Думаю, Мілан мав гарну кар'єру. Він виграв із Ліверпулем Лігу чемпіонів у 2005 році, легендарний фінал у Стамбулі. Про всіх можна сказати, що можна було зробити в кар'єрі щось краще. Але Барош має гарну кар'єру. Євро-2004, фінал Ліги чемпіонів, Ліверпуль, Астон Вілла, згодом грав за Галатасарай, де багато забивав. Я думаю, що він мав гарну кар'єру.

— Петр Чех — один із найкращих голкіперів у світі. Йому важко було забити на тренуваннях?

— Ми з Петером дуже великі друзі. Коли грали за збірну, то мешкали в одній кімнаті. І навіть на Євро-2012, коли була можливість жити індивідуально, ми з Чехом були єдиними у команді, які проживали разом. Я був у нього на весіллі, він був у мене на весіллі. Ми давно дружимо,  ще з часів молодіжної збірної. У нас гарне взаєморозуміння. Я ніколи не думав про те, чи важко йому забивати. Петр Чех – дуже гарний воротар. А з іншого боку він і на тренуваннях не хотів пропускати. Якщо постає питання, чи важко йому забити – однозначно, так. Чех був найкращим воротарем у світі свого часу.

— Карел Поборський — твій партнер із тієї команди на Євро-2004. Його називали одним із найтехнічніших футболістів Європи. А яким він був у команді?

— Ми з Карлом познайомилися раніше. Я грав у Спарті, якраз Карел повернувся до Чехії. Він був одним із лідерів збірної, яка дійшла до фіналу Євро-1996. У нього вийшов дуже добрий гол проти Португалії, якщо пам'ятаєш. Він майстерно обіграв Вітора Байю. Потім Карел грав за Манчестер Юнайтед, потім Бенфіку, а потім і Лаціо. І ось із Лаціо він повернувся до Чехії і виступав за Спарту. Я був молодим і грав із ним, для мене це був лідер команди, я відчував велику повагу до нього. Це великий футболіст. Так само й у збірній, 2004 року. Дуже багато молодих гравців навчалися у Поборського.

— Знаю, що ти фанат хокею. Збірна Чехії з хокею минулого року виграла домашній чемпіонат світу. Чи зможуть вони захистити титул у поточному розіграші?

— Думаю, що у хокеї все можливе. Минулого року тут, у Чехії, більшість людей не вірили, що наша команда може виграти домашній турнір. Я б і сам так не сказав. Так само і цього року. Зараз до команди приїхав Пастрняк, це серйозне посилення. Це такий гравець, який вміє робити різницю у будь-якому матчі. У хокеї в один момент може вирішитись все, дуже швидко можна погану гру перетворити на хорошу, закинувши навіть три шайби. Тут є різниця із футболом. Я гадаю, що збірна Чехії може виграти цей чемпіонат. Цього їм і бажаю, але є шалена конкуренція: США, Канада, Швеція та Фінляндія.

Але я тобі скажу, що на груповому етапі нічого не вирішується. Все найголовніше відбудеться у плей-офф. Тому побачимо, як і яка команда підготується. Я був би радий, якби Чехії вдалося захистити чемпіонський титул.