Богдан В’юнник – один із найхаризматичніших українських футболістів, народжених у 2000-ні роки. Уявіть собі: цей хлопець за свої 23 роки життя встиг побути частиною таких клубів, як Металіст, Динамо та Шахтар, отримати значний легіонерський досвід, а ще – дійти до півфіналу молодіжного чемпіонату Європи.

В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Богдан В’юнник підбив підсумки сезону для себе та Лехії, поділився думками стосовно нинішньої молодіжної збірної та розповів про те, що його здивувало у поточному сезоні УПЛ.

"На цьому Євро наша комунікація буде 100-відсотковою"

— Богдане, ти отримав виклик на найближчий збір молодіжної збірної України, в рамках якого відбудеться контрольний матч із іспанцями. З якими почуттями ти їдеш до розташування молодіжної збірної?

— З прекрасними відчуттями, бо ми виконали задачу на сезон із клубом. А отримати виклик на Євро-2025 – це приємно.

—  Цей матч з Іспанією – фінальна репетиція перед Євро-2025, де нашими суперниками будуть Фінляндія, Данія та Нідерланди. Що думаєш про цю групу? Чи вийдемо з неї?

— Плани у нашої команди дуже великі, не хотілося б гучно про це говорити, тому я сподіваюся, що вся команда зробить це на полі. Але я вірю та впевнений в тому, що ми вийдемо з цієї групи.

— Попереднє покоління молодіжної збірної сягнуло півфіналу Євро-2023 і потім на базі цієї команди було сформовано олімпійську збірну. За твоїми відчуттями нинішня молодіжна збірна України за своїм потенціалом сильніша за ту команду?

— Цікаве питання, бо якщо порівнювати дві збірні, то в першій з них за прізвищами було багато особистостей. А зараз у команді було чимало молодих футболістів, яких не знала Україна. Але зараз вони стали популярними та отримали досвід в УПЛ. А от щодо спільних рис, то що попереднє покоління молодіжної збірної, що теперішнє, дуже сильні за своїм потенціалом.

— На тому історичному Євро-2023 ти грав у складі збірної України і навіть забив іспанцям. Після цього вболівальники іспанської молодіжки тобі не писали в директ, яка ти хороша людина?

— Ні-ні, вболівальники не писали. Але тренер збірної Іспанії та пару гравців спілкувалися зі мною і сказали, що пам’ятають мене за виступами у збірній U-16, коли ми проти них грали. Кажуть, що чекають у чемпіонаті Іспанії якомога швидше.

— Непогана мотивація. А в чому головна особливість Унаї Мельгоси для тебе? Чим він виділяється серед інших тренерів, з якими ти працював у своїй кар’єрі?

— Можливо, постійність та дисципліна. Можу сказати, що у нього, як і у Руслана Петровича Ротаня є свої думки як щодо ігор, так і щодо життя команди поза полем. Можу резюмувати, що мені з ним дуже комфортно працювати. 

— Свого часу перекладач Хуанде Рамоса Максим Афанасьєв розповів мені історію, що коли сеньор Рамос тренував Дніпро, обід команди міг тривати понад годину. Бо іспанська ментальність передбачала довгі розмови після прийому їжі. Чи є такі моменти у Унаї Мельгоси?

— От саме такого на обіді немає. У нас вільний графік прийому їжі. Взагалі, такі причуди є, але на них не особливо звертаєш увагу, бо всі наші думки зосереджені саме на футбольному полі.

— Ванат, Бражко, Нещерет, Батагов — у вас вже збита банда. На полі розумієте одне одного із півслова?

— Буду відвертим: усіх перелічених футболістів я знаю з шести років. Ми то разом граємо, то проти один одного. Тому я їх всіх добре відчуваю. Навіть якби ти мене зараз телефоном запитав, як мені відкритися під передачу від кожного з них, я би виконав маневр і розумів, куди мені бігти. У нас хороші школи, ми працювали і з іспанцями, і португальцями, і нідерландцями. Тому ми знаємо, що робити на футбольному полі і можу запевнити, що на цьому Євро наша комунікація буде 100-відсотковою.

— З ким зі своїх партнерів по молодіжці ти грав найдовше?

— Напевно, найбільшу кількість матчів я відіграв разом із Арсенієм Батаговим. Ми один проти одного грали з семи років, а потім, у 9-річному віці, грали разом за Металіст. Потім він пішов у Дніпро, ми знову грали один проти одного, але разом виступали за національну команду. Тому разом ми проводимо дуже багато часу.

"У Лехії були певні проблеми із тим, як не пропустити гол"

 

— Перейдемо до польських справ. Ти зіграв 32 матчі в Екстраклясі за Лехію, забив 7 голів. Наскільки ти задоволений собою?

— Скажу так: я задоволений другою частиною сезону. Не на 100%, можна було краще, звісно. Чому, бо не вважаю першу частину сезону повноцінною. Усі прекрасно розуміють, коли йде зміна тренера, відбувається перебудова, то дуже важко віднайти результат. У першій частині сезону грав не так як треба, не на своїй позиції. Та й тактика була не тою. Забагато мінусів було. 

Але коли прийшли Джон Карвер та Кевін Блеквелл, вони зробили команду, яка залишилася в Екстраклясі та має високі шанси боротися за найвищі місця у польському чемпіонаті.

— Я не можу не згадати про відео, яке ти постив собі в Інстаграм. Після програного першого тайму ти згуртував футболістів навколо себе у перерві і англійською мовою видав мотиваційну промову. Той матч Лехія виграла. Чому ти сказав ті слова?

— Насправді, я не звик часто гучно говорити та всіх мотивувати. Я звик робити справи. На полі це прийняти м’яч, побігти вперед, показати партнерам, що я відкритий. У тому матчі я забив перший гол, але його скасували після перегляду VAR. Потім пропустили з двох атак, усі були злі. 

І тоді в перерві я відчув силу слів і вирішив замотивувати хлопців. Я згуртував навколо себе усіх, хто був у роздягальні і сказав, що ми все можемо. І нам вдалося перегорнути хід того матчу на свою користь. Навіть зараз говорю і у мене мурашки по шкірі.

— Ви уникнули пониження в класі буквально за чотири тури до кінця. Чи сильно нервували у вирішальних для себе матчів?

— Чесно скажу: ні. Бо коли ти знаєш, що робити на поле, коли на тренуваннях усі дії вже відточені, то залишається лише виходити на поле та показувати свою майстерність. Знову ж скажу: у нас є певні проблеми із тим, щоб не пропустити м’яч. Ми забили багато голів, але більше пропускали. Тому було важко в цьому плані. Але коли ми збереглися в Екстраклясі, вже настало приємне відчуття від того, що ми виконали свою роботу.

— Сарнавський, Желізко, Царенко, Хлань: як вони всі почуваються у Лехії? Чи усім вам комфортно в цій команді?

— Абсолютно комфортно. Прекрасне місто, прекрасна команда, стадіон… Вболівальники нас дуже підтримують і ми їм дуже вдячні за це. Не скажу жодного поганого слова про це місце, нас тут дуже люблять. Коли я починав грати за Лехію, мене ще не дуже впізнавали на вулицях. Але згодом, коли почав регулярно грати, забивати та віддавати гольові передачі, то дійсно вже важко просто пройти по вулиці непоміченим. Це дуже приємно.

— До речі, у цьому сенсі Лехія чимось схожа на Шахтар. У Шахтарі завжди була бразильська діаспора, а в Лехії — українська.

— Так, всі так і жартують. У нас така собі, українська грядка.

— Ніхто не каже: "Я – Жадсон"?

— Та ні, ми все ж віддаємо перевагу своїм прізвищам :). 

"Від Динамо приїздили різні люди, пропонували контракт"

 

— На початку квітня польські ЗМІ питали тебе на рахунок юридичної історії із Шахтарем. Щось змінилося з того часу? Є якийсь прогрес у цій справі?

— От відверто: я взагалі не знаю, на якому етапі ця справа. Мої юристи сказали мені: “Грай у футбол, ми про все подбаємо”. Поки від них немає новин. Але головне, що я граю, жодних словесних перепалок із Шахтарем немає. Це просто такий момент, у якому ми втратили комунікацію і вийшло ось так. 

Я не тримаю образу на Шахтар, сподіваюся, вони на мене теж. Просто юридично потрібно було зробити так. Майже з усіма хлопцями, які там грають, я спілкуюся, ніяких проблем немає.

— У тебе незвичайний кар’єрний шлях: ти грав за Металіст, а в 2016 році, коли харківський клуб тимчасово припинив своє існування, перейшов до Динамо. Чому не затримався у київському клубі?

— Цікава історія. З Металіста мене забрали у Динамо. Був такий селекціонер, Коцюба Іван Михайлович, ось він і помітив мене. У Динамо я був рівно рік. Ми виграли чемпіонат по старшому віку, потім виграли свій чемпіонат і все було чудово. Однак я не мав жодних офіційних паперів із клубом. Не отримував ні копійки і фактично не був прив’язаний до клубу. 

Влітку селекціонер перейшов до Шахтаря, Альберто Босх пішов з поста директора Академії. А в Шахтар якраз прийшов аргентинець Хорхе Раффо. Мені зателефонували і запропонували перейти до Шахтаря. Ми з батьками подумали, що я завжди хотів отримувати футбольну освіту. Нам сподобалася ця ідея і ми відважилися на такий перехід. 

— Тоді інтуїція тобі не підказувала, що ти робиш щось не так?

— Ні, абсолютно. Мені було 15 років. Трохи важкий перехід був в тому сенсі, що багато телефонували представники Динамо, агенти… У Динамо хотіли запропонувати контракт на досить хороших умовах. Ми ж з батьками були вдома, під під’їзд приїздили автівки з Динамо, агенти… Казали, навіть Ігор Михайлович Суркіс мав батькам телефонувати. Але ми такі люди, що якщо ухвалили рішення, то завжди рухаємось до кінця. 

Поїхали до Шахтаря, якраз на саму гру. Я пригадую, що їхали 16 годин, я виходжу на заміну у другому таймі і забиваю два м’ячі за п’ять хвилин. У новинах потім всі так і сказали: "В’юнник перейшов до Шахтаря".

— У Шахтарі ти працював під керівництвом різних тренерів. З ким тобі було найбільш комфортно?

— Не хотів би виділяти, бо кожен дав мені багато. Зі мною з Динамо до Шахтаря прийшли тренери Ситник Олександр Борисович та Самборський Володимир Сергійович. Ми з ними працювали рік. Потім я пішов вже вище, до U-19. Там був Андреас Карраско. Колись він працював в Академії Барселони. Він теж мені багато дав. А потім у дублі я працював із португальцем Фернанду Валенте. Саме при ньому я розкрився максимально. Фернанду поставив мене на позицію нападника і за сім матчів я забив 15 голів. І там мене вже помітив Сергій Анатолійович Палкін, Дарійо Срна і викликали до першої команди. 

— Це ж було в часи Луїша Каштру?

— Так. Мене викликали до першої команди, я потренувався і потім мене повернули до дубля, де я знову забив три голи. І після цього мене одразу викликали вперше до молодіжної збірної України під орудою Руслана Петровича Ротаня.

— Ти тренувався із першою командою Шахтаря. Хто найбільше тебе вразив з гравців того Шахтаря у тренувальному процесі? Хто дав найбільші знання?

— Якщо дивитися з точки зору ефектності, то це були Марлос, Тайсон, Алан Патрік – це просто була якась феєрія. Ще до мене досить тепло ставився Жуніор Мораєс, попри те, що ми були конкурентами по позиції. Він ставився до мене, як до сина. Жуніор показав мені багато різних нюансів: як відкриватися, як бити по воротах і тд. Та й українці, які були у тій команді, дуже мені допомагали та підтримували.

"Цюрих хотів мене викупити, але Шахтар не відпустив"

— У твоїй ігровій біографії є такі клуби, як Цюрих зі Швейцарії та ГАК з Австрії. Чому ти навчився у цих чемпіонатах?

— У Цюриху у мене був перший європейський досвід. Насправді, це було неймовірні емоції, тому що перед тим я був у Маріуполі в оренді. І так вийшло, що Цюрих потім грав у Лізі Європи. Уяви: я з Маріуполя потрапив одразу Емірейтс Стедіум, коли ми грали проти Арсеналу. Потім грали проти ПСВ, у їх складі були Коді Гакпо та Хаві Сіммонс, дуже сильні футболісти. Мені тоді було 20 років, я отримав неймовірний досвід.

— Чому це закінчилося?

— Шахтар не відпускав мене до Цюриху, клуб хотів мене викупити, але Шахтар не відпускав. Тому довелося швидко шукати інший варіант із орендою. Плюс. залишалося півроку до молодіжного Євро, на якому я хотів зіграти. Довелося йти і на пониження зарплатні і на пониження класу, бо грав у першій лізі Австрії, там команда мене дуже хотіла. Я зіграв там 14 матчів та забив один гол, що дуже мало. Ми боролися за вихід до Бундесліги. І я робив те, про що тренер мене просив. Зрештою, звідти я й поїхав на Євро-2023.

 — Руслан Ротань цього сезону показав феєричну історію: виграв срібні медалі УПЛ із Олександрією. Ти добре знаєш здібності цього тренера. У чому його секрет? 

— Один з найважливіших аспектів — це те, що Руслан Петрович прекрасний футболіст у минулому. Не дарма він легенда українського футболу, зіграв за національну збірну сотню матчів. Тому розуміє футболістів, як себе. Він не робить зайвих вправ, не створює суєти. Ротань дає свободу футболістам та тренерському штабу. Всі почуваються вільно і це важливо. Це один з найважливіших аспектів.

Також важливий момент – це тактика, усім відомий Ротань-стайл. А ще, він ніколи не здається, мені це дуже імпонує. Коли ми працювали разом вперше, то багато програвали перших матчів. Ми лише звикали один до одного. Нас дуже критикували і Ротаня хотіли звільняти. Але у підсумку, ми виграли бронзові медалі на Євро та вперше в історії України вийшли на Олімпіаду.   

— Напевно ти стежив за сезоном в УПЛ. Що тебе здивувало найбільше у цьому чемпіонаті?

— Напевно, позиції клубів, хто і як закінчив турнір. Вітаю Динамо із чемпіонством — вони це заслужили своєю грою та самовіддачею. Олександрія – великі молодці, Руслан Петрович та його команда здійснила прорив цього сезону. Я спостерігаю за чемпіонатом України. Не онлайн, звісно, але огляди практично всіх матчів дивлюся. У мене багато друзів грає в кожній команді. Тому я максимально стежу за рідним чемпіонатом. Усі молодці, бо грати у футбол в такий важкий для країни час і думати про результат – це заслуговує на повагу.