1993

Ідентифікувати вдалося лише тринадцятьох. Самовидці трагедії розповіли про гучний яскравий вибух. Уламки літака збирали після нього у радіусі кількох кілометрів. А багатьох пасажирів розірвало на шматки.

1988

У футбольному турнірі Олімпіади-88 не було вікових обмежень. Чимало команд привезли до Республіки Корея відомих гравців. У збірній Італії у стартовому складі матчу другого туру групового етапу вийшли на поле Такконі, Карневале, Де Аґостіні, Феррара, Тассотті, Вірдіс. Це не завадило супернику розбити італійців з рахунком 4:0. І якби це зробили європейці чи південноамериканці. Так ефектно з Італією розібралася команда, що й на рідному континенті нічим особливим раніше не виділялася. Команда, що залишилася у пам’яті як найкраща в історії замбійського футболу.

1970-і

Завдяки високим цінам на мідь упродовж перших десяти років незалежності Замбії в країні вистачало грошей і на футбол. На півночі, де й добували мідь, було кілька сильних клубів, а національна збірна у 1974-му вийшла до фіналу Кубка Африки. Цим другим місцем тодішні досягнення замбійського футболу й обмежилися. Разом із цінами на корисні копалини пішла на спад і сила КК ХІ. Це прізвисько збірна Замбії отримала на честь президента Кеннета Каунди, який щиро цікавився та опікувався футболом.

Кінець 1980-х – початок 1990-х

Нове покоління футболістів із гордістю ставилося до не зовсім традиційного для континенту прізвиська національної команди. «Ми були КК ХІ через те, що він заклав основи Замбії, звільнив наш народ», — згадував автор хет-трику у матчі з Італією Калуша Бвалія.

Цей форвард швидко став лідером нового покоління. Навколо нього гуртувалася команда, що приголомшила світ своєю швидкою, технічною грою на Олімпіаді.

Про збірну Замбії вперше заговорили як про можливого учасника чемпіонату світу. Калуша та його партнери і справді були настільки сильними, що ця мрія не здавалася нездійсненною.

Грошей, щоправда,  не було. У 1988-му Замбія мала приймати Кубок Африки, але відмовилася через брак коштів. У 1991-му, після двадцяти семи років президентства, Каунда програв вибори й усі націоналізовані після здобуття незалежності мідні шахти перейшли до приватних власників, які не поспішали виділяти хоч щось ані клубам, ані збірній.

У Федерації ж іноді вважали, що ті крихти, які вдалося нашкребти, команді все одно не допоможуть, то ж краще їх вкрасти. Якраз перед початком відбірного циклу до чемпіонату світу-94 голова Федерації Джейбс Зулу та його «помічник» Вілфрід Монані так і не зуміли пояснити, куди зникли гроші, отримані за товариські матчі в Азії, зіграні лише за місяць до цього.

Новому керівництву Федерації не було за що замовити чартер чи навіть викупити необхідну кількість місць на регулярних рейсах. Тож усі подорожі збірної організовували однаково — просили допомоги у військово-повітряних сил.

Де Ґавілланд С5 «Буйвол» — допотопний літак, мало придатний до подібної місії, став «офіційним» транспортом збірної Замбії. Перший матч кваліфікації замбійці мали зіграти на Мадагаскарі. Відстань у дві тисячі кілометрів «Буйвол» міг подолати за 5-6 годин з обов’язковим дозаправленням у Малаві.

Ці дозаправлення робили подорож ще цікавішою. Замбійську валюту ніхто приймати не хотів. Поки пілоти торгувалися з працівниками аеропорту, футболісти мали чекати в літаку.

На Мадагаскарі замбійці поступилися. Довелося поміняти тренера, аби команда заграла в свою силу. Три перемоги поспіль гарантували вихід до наступного етапу.

Першим суперником у фінальному раунді була збірна Сенегалу.

Тоді паралельно, у окремому відборі, визначалися й учасники Кубка Африки-94. На збірну Замбії та «Буйвола» за тиждень до подорожі до Сенегалу очікував ще один політ. Планувалося, що до Маврикія «Буйвол» зможе дістатися за десять годин з двома дозаправленнями. Але мандрівка тривала добу.

Вдруге «додати» пального планували на Мадагаскарі. Аеропорт Антананаріву вночі не працював, тож спали гравці на борту літака у малавійській столиці Лілонґве після першого дозаправлення.

На шляху до Сенегалу «Буйвол» мав заправлятися тричі. У Конго, Габоні та Кот д’Івуарі. Уряд Конго заборонив військовому літаку перетинати повітряний простір своєї країни. Це стало відомо перед самісіньким злітанням. Якийсь час пішов на те, щоб скоригувати плани. Капітан вирішив летіти одразу до Габона.

У аеропорту Лібревілля «Буйвол» заправився, знову піднявся у повітря й через дві хвилини вибухнув.

1993-1994

Калуша Бвалія та ще кілька гравців збірної, що виступали у Європі, мали прилетіти до Сенегалу окремо. Замість цього вони подалися до Лусаки й разом із тисячами людей зустрічали літак з тілами загиблих. Уряд країни оголосив тижневий траур. Але і місяця, і року, і двох було б замало, щоб вщух страшний біль у душах тих, хто втратив не просто партнерів по команді, а своїх братів. «Не минає й дня, щоб я не думав про те, що тоді сталося, — каже Калуша Бвалія. — Усі замбійці відчували, що ця команда була здатна на щось велике».

Свої перші матчі після трагедії нова збірна Замбії проводила з командою Малаві. Саме під час цих трьох товариських поєдинків на трибунах почали співати пісню «Чиполополо». Колись її співали члени Об’єднаної Партії Національної Незалежності. «Чиполополо» означає «кулі». Пісня мала бути пересторогою, натяком на те, що чекає військових, якщо вони захочуть скинути уряд. Коли ж вона пролунала на стадіоні, у збірної Замбії з’явилося нове прізвисько.

З новими гравцями, новим прізвиськом і непоборним бажанням здійснити щось «велике» замбійці виходили на вирішальні матчі відбору Кубка Африки та чемпіонату світу. На континентальну першість команда потрапила після нічиєї у Зімбабве. Путівку до США гарантувала б нічия у Марокко. На той матч призначили арбітра з Габону. У Замбії й досі переконані, що Жан-Фідель Дірамба зробив вагомий внесок у мінімальну перемогу марокканців.

1993, 2012

Розслідування причин катастрофи зробили Замбію та Габон ворогами. Обопільні звинувачення у брехні, скарги на небажання іншої сторони співпрацювати. «Буйвол» — літак військовий, тож «чорного ящику» на ньому не було. Інформацію збирали по крихтам, але ніякої певності у висновках так ніхто і не досяг. До того ж у Замбії ширилися чутки, що «Буйвол» збила габонська армія, вирішивши, що поява літака — початок спланованої повітряної атаки проти режиму диктатора Омара Бонґо.

Суддівство Дірамба було лише ще однією краплею. Відтоді для усього поганого у Замбії було просте й коротеньке визначення: «Габон».

Після трагедії збірна Замбії зіграла у Лібревіллі один раз. У листопаді 1994-го. Команди тоді потрапили до однієї групи у відбірному циклі Кубка Африки-96 і уникнути зустрічі було неможливо.

Якщо на цьому Кубку Африки замбійці вийдуть з групи, то залежно від місця, яке вони посядуть, та подальших успіхів повернення до Габону не уникнути. Цього разу навряд чи хтось у Замбії буде проти. Новий візит до Лібревілля означатиме мінімум участь у півфіналі.

2012

На останніх  Кубках Африки замбійці, незалежно від результату, завжди залишали враження однієї з найбільш позитивних команд континенту. Рухлива, технічна, націлена на ворота суперника гра виправдовувала теперішнє прізвисько збірної. За такої манери гри особливо ефектний вигляд мають контратаки замбійців. Проведені швидко і з максимальною точністю, вони приголомшують навіть здавалося б добре організований захист. Перевірено на «Левах Теранги».

У гонитві за суперником, що веде в рахунку, в атаках з обмеженим простором замбійці теж здатні порадувати винахідливістю задуму та красою його втілення. Гол та результативний пас Маюки у матчі з Лівією — якраз з цієї серії.

Хронічною хворобою є крихкість команди. Звичка переходити на відбійну гру, аби втримати перевагу, невміння змінити невигідний характер поєдинку, якщо суперником є хтось із фаворитів. Достатньо найменшої хмаринки, щоб життєрадісний футбол замбійців втратив силу.

На минулому Кубку Африки у чвертьфіналі проти повільної, нудної, втомленої від себе самої Нігерії замбійці вкрай обережно намагалися грати самі, але, немов сполошені власною тінню, наслідували сумний приклад суперника.

Така мімікрія не найкращий помічник у жорсткій, не надто прихильній до легкодухості, боротьбі у плей-офф.

Більша впевненість у власних силах, більша наполегливість наблизили б збірну Замбії до «великого», про яке мріяла вся країна на початку 1990-х. Якби це сталося у Габоні, це було б найкращою шаною пам’яті тих, хто колись подарував Замбії її перше футбольне диво.