Матеріал Володимира Войтюка про одну з найбільш суперечливих фігур в історії футболу.
"Кілька тисяч людей чекали смерті. Сильніші намагалися пограбувати слабших, забравши в них ті крихти їжі, які в них ще залишилися. Кожна національність створила власні загони самооборони, котрі мали захищати своїх від злодіїв. В цих нелюдських умовах щодоби помирало кілька сотень в’язнів. Нікого в концтборі Ганновер-Алем не лякали картини конаючих та помираючих бранців. Ці живі трупи намагалися забрати останнє навіть в мерців. Вони крадькома вирізали в померлих печінку та смажили її в консервних банках". Комендантом концтабору був один з кращих футболістів в історії Гамбурга, Отто Хардер.
Він народився 25 листопада 1892 року в Брауншвейгу. Кар’єра Отто розпочалась в одному з місцевих парків, де перспективний юнак швидко попав на олівець скаутам клубу Гогенцоллерн. Невдовзі всім стало очевидно, що команда такого рівня не відповідає унікальному таланту Хардера. Саме тому через рік він пішов на підвищення в кращий клуб Брауншвейга – Айнтрахт. У 1911 році Отто отримав своє знамените прізвисько "Тулл". Тоді Айнтрахт гастролював в Англії. Під час матчу німецькі вболівальники звернули увагу на те, що стиль гри Хардера нагадує манеру гри нападника англійців Волтера Тулла (Він став одним з перших чорношкірих гравців в англійському професійному футболі). З вражаючим, як на ті часи, зростом в 190 сантиметрів Отто скидався на Голіафа в оточенні дрібних Давидів. На жаль, як показав час, Хардер був гігантом лише тоді, коли взував бутси. І ще більш іронічно виглядало те, що "справжній арієць" отримав своє прізвисько на честь чорного англійця. Але давайте не будемо бігти попереду паровоза.
Хардер недовго запрягав і вже через кілька матчів став одним з лідерів Айнтрахта. Після 4-х успішних років в Брауншвейгу Тулл прийняв, на перший погляд, дивне рішення. Він змінив Анйтрахт на Гамбург. Отто проміняв успішний клуб, якому світило чемпіонство, на посередню команду, яка часто пасла задніх. Спочатку спеціалісти та фанати крутили пальцем біля скроні, стверджуючи, що в форварда голова лише для того, щоб нею забивати голи, а зовсім не для того, щоб думати. Однак невдовзі вони зрозуміли, що Отто зовсім не такий дурний, як вони гадали. Хардер відкрив в Гамбурзі страхову компанію. Думаю, не варто писати, хто дав футболісту чималенькі грошики, на які він започаткував свою справу. Хардер міг стати червоноштанником ще в 1912 році. Але фанати брауншвейгців, довідавшись, що нападник вирішив їх зрадити, заблокували головний залізничний вокзал. Туллу довелося виїхати з міста та добиратися в Гамбург на перекладних. Проте Хардер вирішив не гратися з вогнем і згодом повернувся в Брауншвейг.
На футбольному полі бізнесмен Отто також не ловив ґав. 5 квітня 1914 року він зіграв свій дебютний матч за збірну проти Нідерландів. Перший млинець не виявився глевким. М’яч Отто допоміг німцям вирвати нічию. Через кілька місяців розгорілося багаття світової війни й Хардер пішов добровольцем на Західний фронт. Футболіст згадував, що йому подобалося на війні. Проблеми розпочиналися лише тоді, коли в нього закінчувалися запаси пива. Також форвард сумував за борделями Гамбурга, де Отто був одним з vip-клієнтів та завжди обслуговувався лише кращими повіями вулиці Репербан, яка й досі славиться своїм кварталом Червоних ліхтарів (Цікаво, що саме в клубах цієї розпусної вулиці розпочинали свою кар’єру "The Beatles"). На фронті Отто не лише дудлив пиво та сумував за нічними метеликами. Він мужньо боровся за що і отримав Залізний Хрест І-го та ІІ-го ступеня.
Повернувшись в 1918 році живим та неушкодженим з війни, Отто продовжив своє сходження на футбольний Олімп. У 1920 році три команди об’єдналися, і створили клуб Hamburger SV, який одразу став одним з кращих в Німеччині. Лідером цього німецького важковаговика був саме Отто. 27 червня 1920 Хардер зіграв свій черговий матч за збірну. Німці поступилися швейцарцям з рахунком 1:4. Проте це не мало жодного значення. Матч показав, що після тривалої паузи манншафт знову повернулася на міжнародну арену. Німецький футбольний союз (DFB) знайшов таке виправдання цьому фіаско: "Нічого не поробиш. Наші гравці занадто довго були воїнами". Завершення сезону 1921/22 років вийшло одним з найцікавіших та найскандальніших в історії німецького футболу. В фінальному матчі за титул зійшовся голодний до перемог Гамбург та надпотужний Нюрнберг, який хотів взяти третє чемпіонство поспіль.
22 червня 1922 берлінським вболівальникам подали вишукану страву. 90 хвилин не виявили сильнішого – на табло горіли дві двійки. Тому команди гради далі. І далі, і далі. "Вони вже не мали сил бігати. Футболісти ледь ходили, а деякі з них навіть падали. В останні хвилини ніхто вже не міг просто пробити по воротах, не кажучи про гол. Проте ні Гамбург, ні Нюрнберг не хотіли здаватися. Гравці продовжували цю метушню, яку язик не повертався назвати футболом", – читаємо в одному з репортажів про цей знаковий фінал. Крім того, що матч був вимотуючим, на газоні також процвітала грубість. Так, кількох гравців Нюрнберга винесли за межі поля.
Коли ж вони через кілька хвилин поверталися в бій, берлінські вболівальники частували їх порцією свистку та називали акторами. Щоправда, фанати були дещо неправі. Футболісти Нюрнберга зовсім не симулювали. Найбільше дісталося захиснику Антону Куглеру. В одному з епізодів, скориставшись тим, що арбітр знаходився дуже далеко, Тулл ударом кулака вибив йому 5 зубів. Проте мужній Антон повернувся в бій та продовжив опікати тафгая Хардера. Після трьох годин та 9 хвилин гри абсолютно вичерпаний суддя доктор Пеко Баувенс вирішив закінчити ці муки. Арбітр зіслався на темряву, через яку вже ніхто не міг бачити м’яч.
Перегравання відбулося в Лейпцигу. Того дня місцевий стадіон нагадував банку з оселедцями. При місткості в 40 000 людей – в нього втиснулося аж 60 000 фанатів. Одразу після стартового свистка вболівальники зрозуміли, що вони потрапили не на футбольний матч, а на бої без правил. В першому таймі суддя Баувенс вилучив гравця Нюрнберга Віллі Босса, який наступив на лежачого на землі суперника. Насправді арбітр в своєму рапорті прикрився евфемізмом, щоб приховати ганебний вчинок хулігана. Босс з усієї сили копнув суперника в живіт. DFB гідно оцінив кікбоксерські якості Віллі та дискваліфікував його на рік.
Попри те, що Клуб грав в меншості, саме йому вдалося розмочити рахунок в матчі. Однак через 20 хвилин Гамбург відновив статус-кво. Командам знову довелося грати овертайм. Невдовзі Нюрнберг не дорахувався ще одного футболіста. На 100-й хвилині гри арбітр вкоротив Клуб до 8-ми гравців. Генріх Трег з усієї сили вгатив ногою суперника в плечі трішки нижче шиї. Суддя зауважив, що в цей момент він хотів припинити це неподобство, але передумав. Під час перерви ще один з гравців Нюрнберга, які в цьому матчі нагадували негритят з відомого твору Агати Крісті, втратив свідомість. Попри такі непоправні втрати, 7-ро гравців Нюрнберга рвалися в бій, але Пеко зауважив, що це є порушенням правил і закінчив матч.
Арбітр дещо помилився, адже, згідно з тодішніми правилами Німецького футбольного союзу, гру потрібно було зупинити, коли в складі однієї команди стало б шестеро гравців. Тому чиновники почали визначати чемпіона в кабінетах. Після тривалого перетягування линви, титул віддали Гамбургу. Проте червоноштанники відмовилися від такого сумнівного чемпіонства. Якщо Ви вражені таким шляхетним вчинком Гамбурга, то не спішіть дивуватися.
Тут не все так просто. Існують свідчення, що DFB змусив червоноштанників відректися від титулу. Самі ж гравці Гамбурга вважали себе чемпіонами. Туллу подарували розкішний портсигар, на якому вигравірували такі рядки: "На пам’ять про німецький чемпіонат 1922 року, який виграв HSV". Вже через рік Гамбург став справжнім, а не кулуарним чемпіоном. В фіналі чемпіонату червоноштанники розтрощили берлінський Уніон 3:0. Початок розгрому поклав гол Хардера. Через 5 років Отто візьме свій третій чемпіонський титул. В фіналі Гамбург не помітив Герту. І вкотре наш поки що герой не покинув поле без забитого м’яча.
18 квітня 1924 року Хардер нокаутував родоначальників. Він став MVP матчу проти лондонського Корінтіана, в якому німці розтрощили англійців 3:0. "Гра в Гамбурзі стала театром одного актора. Хардер нагадує танк, коли він отримує м’яч, захисники вже нічого не можуть з ним вдіяти. Вони відскакують від нього, наче від стіни. Але не лише нелюдська фізична сила виділяє його серед інших футболістів. Отто завжди грає напрочуд розумно. Він може стояти нерухомо в центрі поля, а отримавши м’яча, миттєво вибухнути та відправити сферу в сітку воріт суперника. Виглядає, що природа висипала на Хардера цілий ріг достатку, адже в його грі майже немає недоліків.
Серед мінусів Отто можна назвати лише те, що Тулла вистачає десь на хвилин 60. Потім він лише стоїть в центрі поля та чекає на пас від партнерів. З іншого боку, це дозволяє Хардеру економити сили для атаки. Адже з таким феноменальним півзахистом, яким озброєний Гамбург, Тулл ніколи не залишається на голодному пайку. Логічність гри Отто та вміння передбачити наступний хід суперника дозволяє назвати його футбольним гросмейстером. І варто відзначити, що всі рішення він приймає в темпі бліцу. Таке унікальне поєднання фізики та сили духу робить Хардера найбільш вбивчим форвардом країни", – писала одна з гамбурзьких газет в репортажі про матч з англійцями.
У 1929 році Гамбург шокував футбольний світ. Німці перемогли один з найсильніших клубів світу, уругвайський Пеньяроль (Лідерами чорно-золотих були гравці збірної Уругваю, олімпійського чемпіона 1924 та 1928 років, а в 1930 Селесте тріумфує на дебютному чемпіонаті світу) 4:2. Хардер в цьому матчі зробив каре. Бомбардирському нюху Отто міг би позаздрити сам Герд Мюллер. У 211 матчах за Гамбург Тулл забив неймовірні 387 голів. Під час гри з Вандсбеком Отто залишить у воротах цієї скромної команди аж 12 автографів. Бомбардирські подвиги форварда оспівувалися в пісеньках, які лунали в численних кабаре Гамбурга. Так, в одній з них розповідалося, що Гамбург, маючи в своєму складі Отто, виходить на гру за рахунку 3:0 на свою користь.
Популярність Отто не пішла на спад навіть через 9 років після того як він повісив бутси на цвях. Коли в 1942 році нацисти видали біографію форварда, 30-тисячний тираж книги розлетівся за якихось кілька тижнів. Одного разу слава вилізла Хардеру боком. Гамбурзький бізнесмен випустив марку сигарет "Тull Harder", на пачці яких красувалося обличчя футболіста. DFB чудово розумів, що форвард отримав від тютюнового барона хороші підйомні та виписав форварду місячну дискваліфікацію. В 1927 році на німецьких екранах з’явився фільм "Король центрфорвардів", головним героєм якого був персонаж на ім’я Тулл Харпер. Очевидно чия гра надихнула режисера на створення цієї стрічки. У січні 1931 року Отто перейшов в гамбурзьку Вікторію, а через два роки, коли йому вже виповнилося 43, зрозумів, що пора йти на пенсію.
Продовження буде…
